Тема 7. Сільськогосподарська політика ЄС

 

7.1. Необхідність та особливий підхід до проведення сільськогосподарської політики ЄС.

7.2. Засади та механізм реалізації сільськогосподарської політики ЄС.

7.3. Основні напрями та заходи сільськогосподарської політики ЄС.

7.4. Структурна політика та розвиток сільської місцевості.

 

7.1. Необхідність та особливий підхід до проведення сільськогосподарської

політики ЄС

 

Спільна сільськогосподарська політика ЄС (ССП) в широкому розумінні - це напрям спільної політики ЄС, спрямований на:

· покращення правового регулювання відносин в аграрній сфері; вдосконалення адміністративних відносин між відповідними інститутами та суб’єктами господарювання в сільському господарстві;

· прийняття економічно доцільних та ефективних регуляторних актів, які сприяють підвищенню конкурентоспроможності сільського господарства ЄС та розвитку сільської місцевості;

· сприяння подальшій лібералізації сільського господарства ЄС у відповідності з вимогами СОТ.

В вузькому розумінні — це система субсидій, які виплачуються фермерам ЄС, що дозволяє гарантувати виробництво достатньої кількості сільськогосподарської продукції та забезпечити справедливий рівень життя громадян, які зайняті в аграрній сфері ЄС.

Завдання ССП:

1)стимулювання внутрішньоєвропейської спеціалізації й поділу праці в аграрній сфері з урахуванням того, що Північ-Південь Європи в значній мірі мають взаємодоповнюючі типи сільськогосподарського виробництва;

2) реалізація бюджетної підтримки галузі;

3) розвиток інфраструктури села як фізичного, так і інтелектуального характеру. До першої відносяться дороги, електрифікація й телефонізація, комунікаційні служби, матеріальні вкладення в систему освіти. До другої - сільськогосподарська наука, сільськогосподарська освіта, поширення знань, система охорони здоров'я тощо;

4) вирішення екологічних проблем. Сільська місцевість виступає не тільки як сфера розміщення сільського господарства й інших видів діяльності, але і як найважливіша частина природного ландшафту, основна частина земельних ресурсів, що вимагає істотних змін технології сільськогосподарського виробництва, забезпечення його природоохоронного характеру;

5) планування господарської діяльності агропромислового комплексу ЄС.

Цілі та завдання ССП ЄС суттєво змінювалися в процесі розвитку об’єднання. Спочатку головною метою було стимулювання сільськогосподарського виробництва та забезпечення населення необхідною кількістю сільськогосподарської продукції. Значне перевиробництво, що було зафіксоване в 80-х роках, та зростання роздрібних цін скоригувало напрями ССП в бік здешевлення регулятивних заходів й обмеження обсягів сільськогосподарського виробництва. Сучасна ССП націлена на підвищення конкурентоспроможності сектору та якості продукції, забезпечення паритету доходів сільського й міського населення, зменшення обсягів підтримки експорту. Істотно зростає значення і екологічних факторів сільськогосподарського виробництва й сільських районів. Криза 2008-2009 рр. висунула нові завдання щодо забезпечення сталості сільськогосподарського виробництва в умовах значних коливань світових цін на сільськогосподарську продукцію.

 

7.2. Засади та механізм реалізації сільськогосподарської політики ЄС

 

Інституціональне забезпечення спільної сільськогосподарської політики ЄС – це законодавчі основи спільної сільськогосподарської політики ЄС, які закріплено в Договорі про створення Європейської Спільноти.

Стаття2

Спільнота має своїм завданням, за допомогою створення спільного ринку й економічного й валютного союзу, а також за допомогою здійснення спільної політики... сприяти повсюдно в Спільноті гармонічному, збалансованому й стійкому розвитку економічної діяльності, високому рівню зайнятості й соціального захисту, рівноправності чоловіків і жінок, стійкому й безінфляційному росту, високому рівню конкурентоспроможності й зближенню економічних показників, високому рівню захисту й поліпшенню якості навколишнього середовища, підвищенню рівня і якості життя, економічному й соціальному зімкненню й солідарності країн-членів.

Стаття З

Для досягнення проголошених у статті 2 цілей діяльність Спільноти, здійснювана відповідно до умов і строками, які передбачені даним Договором, включає:

…....

е) спільну політику в сферах сільського господарства й рибальства;

……

Розділ 2. Сільське господарство і рибальство

Стаття 32

1) Спільний ринок охоплює сільське господарство і торгівлю сільськогосподарськими продуктами. Під сільськогосподарськими продуктами маються на увазі продукти землеробства, тваринництва та рибальства, а також продукти первинної переробки, що мають пряме відношення до цих продуктів.

2) За винятком тих випадків, коли статті з 33 по 38 включно передбачають інше, положення, що стосуються створення спільного ринку, будуть застосовуватися також до сільськогосподарських продуктів.

3) Продукти, що підпадають під положення статей з 33 по 38 включно, перераховані в Додатку I до даного Договору.

4) Діяльність і розвиток загального ринку сільськогосподарських продуктів повинні супроводжуватися встановленням спільної сільськогосподарської політики.

Стаття 33

1. Спільна сільськогосподарська політика переслідує наступні цілі:

а) збільшити продуктивність сільського господарства, стимулюючи технічний прогрес і забезпечуючи раціональний розвиток сільськогосподарського виробництва, а також оптимальне використання виробничих факторів, особливо робочої сили;

б) забезпечити в такий спосіб достатній життєвий рівень сільського населення, зокрема, шляхом підвищення індивідуального доходу осіб зайнятих у сільському господарстві;

в) стабілізувати ринки;

г) забезпечити наявність продовольства;

д) забезпечити розумні споживчі ціни на продовольство.

2. При виробленні спільної сільськогосподарської політики й специфічних методів, за допомогою яких вона здійснюється, буде враховуватися:

а) особливий характер сільськогосподарської діяльності, обумовлений соціальною структурою сільського господарства, а також структурною й природною нерівністю між різними сільськогосподарськими районами;

б) необхідність поступового здійснення відповідних змін;

в) тісний взаємозв'язок сільського господарства з усією економікою країн-членів.

Стаття 34

1. Для досягнення цілей, викладених у статті 33, буде створений спільний організаційний механізм сільськогосподарських ринків…

2. Спільна організація в одній з форм, передбачених у параграфі 1, може включати всі заходи, необхідні для досягнення цілей, викладених у статті 33, зокрема, регулювання цін, допомога виробництву й збуту різних продуктів, зберігання запасів і загальний механізм стабілізації імпорту або експорту…

3. Для того щоб дати можливість спільній організації, передбаченій в параграфі 1, досягти своїх цілей, можуть бути створені один або кілька фондів управління та гарантій сільського господарства.

Стаття 35

1. Для того щоб забезпечити досягнення цілей, викладених у статті 33, у рамках спільної сільськогосподарської політики можуть бути вжиті наступні заходи:

а) діюча координація зусиль, що вживаються в області професійної підготовки, досліджень і поширення агрономічних знань; ця координація може включати спільно фінансовані проекти або установи;

б) спільні дії, що стимулюють споживання деяких продуктів.

Стаття 36

Положення розділу, що відноситься до правил конкуренції, застосовуються до виробництва й торгівлі сільськогосподарськими продуктами лише в тій мірі, в який це визначено Радою в рамках статті 37 (2) і (3) і відповідно до передбаченого в ній процедурою, з урахуванням цілей, викладених у статті 33. Рада може, зокрема, дозволити надання допомоги:

а) для захисту господарств, що перебувають у невигідному положенні в силу структурних або природних умов;

б) в рамках програм економічного розвитку.

Стаття 37

…

3. За рішенням Ради, прийнятому кваліфікованою більшістю й відповідно до параграфа 2, національні організації ринку можуть бути заміщені спільною організацією, передбаченої в статті 34(1), якщо:

а) спільна організація надає країнам-членам, які противляться цій мері й самі мають у своєму розпорядженні національну організацію для розглянутого виробництва, еквівалентні гарантії зайнятості й життєвого рівня зацікавлених виробників, беручи до уваги темпи можливого пристосування й необхідної спеціалізації;

б) така організація забезпечує умови торгівлі усередині Спільноти, аналогічні тим, які існують на національному ринку.

…

Стаття 38

Якщо в якій-небудь країні-члені продукція є предметом регулювання національної організації ринку або будь-якої внутрішньої регламентації рівноцінного значення, що зачіпає конкурентні позиції подібного виробництва в інших країнах-членах, останні будуть стягувати компенсаційний збір при ввозі такої продукції, виготовленої в країні-члені, де існує така організація або регламентація, якщо тільки ця держава не стягує компенсаційного збору при вивозі.

Комісія встановить розмір цих зборів на рівні, необхідному для відновлення балансу; вона може також дозволити прийняття інших мір, умови й способи здійснення яких вона визначить.

 

7.3. Основні напрями та заходи сільськогосподарської політики ЄС

 

Система підтримки цін на ринку сільськогосподарської продукції ЄС

 

Система підтримки цін на ринку сільськогосподарської продукції ЄС – наддержавна (державна) політика з регулювання ринку сільськогосподарської продукції передбачає, як правило, використання цілого ряду механізмів і інструментів. Консолідація обмежень на виробництво як результат існуючих залишків, більшої відкритості ринків і скорочення субсидування експорту згідно з угодою Уругвайского раунду призвело до виникнення стабілізуючих механізмів в секторі за сектором.

Встановлення гарантованої ціни (також індикативна ціна, indicative price; до 1995 р. – цільова ціна, target price; також вона може мати назву базисна, або орієнтовна ціна (basic price, guide price)) –ціни, яку згідно зі спільною організацією ринків сільськогосподарської продукції отримують товаровиробники при об’ємі виробленої продукції в певних межах та певної якості, для регулювання обсягів товару на ринку і запобіганню його перевиробництву шляхом зменшення або зняття допомоги при перевищені квоти.

Засідання Ради міністрів з питань сільського господарства та рибальства ЄС, діючи на підставі пропозиції Європейської Комісії, на початку кожного маркетингового року встановлює «гарантовані ціни» на сільськогосподарську продукцію.

Призначення гарантованої ціни - бути орієнтиром для виробників і служити базою для розрахунку всіх інших параметрів. Ринкові ціни на зерно коливаються між інтервенційними (нижня межа) та гарантованими (верхня межа).

Вихідним пунктом механізму визначення цін на зернові культури до 1995 р. була цільова ціна, що встановлювалася як бажана ціна в найбільш дефіцитній зерноспоживчій зоні. Такою зоною було обране місто Дуйсбург у Німеччині. Основною зерновиробничою зоною було обране місто Орме на північно-заході Франції.

Нижче рівня гарантованої ціни встановлюється інтервенційна ціна. Її призначення полягає в тому, щоб утримати ціну на внутрішньому ринку вище певного рівня. Спочатку цільова й інтервенційна ціни різнилися на величину транспортних витрат доставки зерна з Орме в Дуйсбург. Як тільки ціна на зерно на ринках ЄС падає нижче інтервенційної, на всій території Євросоюзу відкриваються інтервенційні агентства, що здобувають продукцію фермерів за ціною інтервенції. Далі ці агентства зберігають акумульовані запаси або зі збитком експортують на зовнішні ринки. Таким чином, інтервенційна ціна стає нижньою межею коливань ринкової ціни на Європейському ринку. Щодо фруктів та овочів, які не можна зберігати довго, існують ціни вилучення, нижче яких групи виробників, діючи як інтервенційні організації, припиняють продаж і направляють зайву продукцію на виробництво спирту, благодійні потреби або на знищення, доки зменшення пропозиції не підвищить ціни на цю продукцію.

Однак для підтримки внутрішньої ціни на бажаному рівні одного цього механізму недостатньо. Для того, щоб не допустити ввіз на внутрішній ринок більш дешевої імпортної продукції, впроваджується ще один механізм - гранична ціна (threshold price) (на зернові, цукор, молочні продукти, оливкову олію), іноді її називають також мінімальною імпортною ціною; або шлюзова ціна (sluice-gate price) на свинину, яйця та м'ясо домашніх птахів; або рекомендована (довідкова) ціна (reference price) - для фруктів, овочів та вина. Ця ціна визначається як гарантована ціна за винятком витрат на транспортування з основного порту ввозу продукту до основного місця його споживання. Для зерна основною споживаючою зоною обраний Дуйсбург, а основним портом ввозу вважається Роттердам (Нідерланди).

Призначення граничної ціни - служити базисом для розрахунку змінного імпортного тарифу, що розраховується як різниця між граничною ціною й світовою ціною. У свою чергу, світова ціна визначається як мінімальна імпортна ціна (включаючи витрати на страховку й фрахт, тобто ціна СІР), по якій продукт поставлявся через межі ЄС у порт Роттердам протягом певного часу. Світова ціна є одним з найскладніших елементів цих розрахунків, вона визначається за шістьма основних категоріях зерна двічі на місяць і коректується на якість і порт доставки. Відповідно, гранична ціна й імпортний тариф також розраховувалися двічі на місяць.

Для товарів, щодо яких існує певна гарантована ціна, гранична визначається в спосіб, аби ціна продажу імпортованого товару (з урахуванням транспортних витрат) дорівнювала цій гарантованій ціні. Для товарів, для яких гарантованої ціни не існує (фрукти та овочі, столове вино), мінімальною є рекомендована ціна, за якою можуть бути імпортовані товари з третіх країн. У разі недотримання вимог про рекомендовану ціну імпортовані товари оподатковуються.

Експортні субсидії (export restitutions) спрямовані на підвищення конкурентоздатностi продукції ЄС на світових ринках. За їх рахунок виробникам за рахунок бюджету компенсується різниця між внутрішніми цінами Європейського Союзу і цінами світового ринку.

 

Спільна організація ринків сільськогосподарської продукції

 

Спільна організація ринків сільськогосподарської продукції (СОР) – правова основа якої визначена Договором про створення Європейської Спільноти. В рамках ССП правова основа політики регулювання ринків закріплена Статтею 32(38), де закладено регулятивні основи спільної організації ринків сільськогосподарської продукції (СOMs).

Політика регулювання ринків найстаріша та найважливіша серед інструментів ССП. Вона переслідує цілі підтримки агропродовольчого виробництва та стабілізації ринків, забезпечення фермерам належного рівня життя і діє шляхом переміщення певних товарів чи груп товарів під конкретний режим, спільну організацію ринку, таким чином виробництвом та торгівлею керують спільні правила.

Спільна організація ринків заснована на трьох головних принципах:

Ринкова єдність (a unified market)означає, що сільськогосподарські товари переміщуються в межах ЄС на тих самих умовах, що існують на національних ринках, тобто скасовано кількісні обмеження торгівлі, мита, податки й інші заходи, що мають еквівалентну дію. Ринкова єдність передбачає формування єдиних цін на сільськогосподарську продукцію в усьому ЄС (див. Система підтримки цін на ринку сільськогосподарської продукції ЄС).

Віддання переваги товарам Спільноти (сommunity preference) означає, що товарам, виробленим у Спільноті, віддається перевага перед імпортованими. Робиться це для захисту спільного ринку від дешевого імпорту та від коливання світових цін. Цей принцип реалізується за допомогою імпортних та експортних заходів. ЄС намагається наблизити ціни на імпортні товари до рівня тих, що діють на спільному ринку. Різниця між світовою та гарантованою в ЄС ціною раніше покривалася змінними імпортними зборами, які, після Уругвайського раунду ГАТТ, поступово були замінені фіксованими митними зборами. Через збори з імпорту, ціни на імпортні товари досягають рівня внутрішніх цін, і тому європейським торговельним підприємствам не вигідно купувати товари поза ЄС, отже, вони віддають перевагу товарам Спільноти.

Фінансова солідарність (financial solidarity) досягається за допомогою Європейського фонду сільськогосподарських гарантій та Європейського сільськогосподарського фонду розвитку сільських територій, які було створено після розформування у 2007 р. Європейського сільськогосподарського фонду управління та гарантій (Див. Європейського сільськогосподарського фонду управління та гарантій). Принцип означає, що всі країни-члени несуть відповідальність за фінансові наслідки спільної сільськогосподарської політики. Всі витрати, потрібні для спільної організації ринків покриваються з Європейського фонду сільськогосподарських гарантій.

Спільна організація ринків сільськогосподарської продукції існує за 26 продуктами або групами продуктів і охоплює близько 90 % загального виробництва сільськогосподарської продукції в ЄС (зернові, рис, маслинове й рослинне масло, цукор, концентровані корми, квіти, фрукти й овочі, банани, вино, продукти переробки фруктів і овочів, тютюн, лляне волокно й прядиво, хміль, насіння, яловичина й телятина, свинина, баранина й козлятина, яйця й м'ясо птаха, молочна продукція, інші сільськогосподарські продукти, для яких не існує питомих правил організації ринку; для картоплі та алкоголю спеціальні механізми організації ринків не передбачені).

У період реформ 1992-1999 рр. ССП стала «політикою доходів» завдяки прямій допомозі при компенсації для зрівняння цін ЄС зі світовими цінами. У 1998 р. розподіл витрат з Секції гарантування Євро­пейського сільськогосподарського фонд управління та гарантій був наступний:

· 73 % для гарантування доходів фермерам (пряма допомога);

· 12,5 % як заходи, для підтримки експорту (компенсаційні виплати експортерам зі стабільно зменшуваними відсотками через тенденції світових цін, Уругвайский раунд та угоди ГАТТ);

· 6,5 % як заходи, для стабілізації ринків;

· 4 % для допомоги споживачам;

· 4 % для допомоги в обробці та маркетингу;

· 1 % для інших заходів без певного економічного спрямування.

Зміни у цілях та значенні організації ринків сільськогосподарської продукції як результат реформ 1992-1999 рр. змінили вигляд COMs, які тепер поділяються на 5 категорій, в залежності від того механізму підтримки, який вони використовують.

COMs з гарантованими цінами (guaranteed prices) і автоматичною інтервенцією (automatic intervention). Відносяться до цукру та молочним продуктам, і впливають тільки на одну п’яту кінцевого виробництва ЄС (Community final production). Мінімальні чи гарантовані ціни виплачуються фермерам суспільними інтервенційними агентствами в обмін на поставку їх продуктів, де ринкові ціни занадто низькі. Цей вид COM, який до 1992 р. найбільше характеризував ССП, послідовно скорочується

COMs з гарантованими цінами (guaranteed prices) і умовною інтервенцією (conditional intervention). Відносяться до вина, свинини та деяких свіжих фруктів й овочів, і впливають приблизно на одну п’яту кінцевого виробництва ЄС. Застосовується схема гарантованих цін, лише у випадках серйозної кризи на ринку. Європейська Комісія вирішує чи існує така криза.

Змішаний COMs із гарантованими цінами та прямими виплатами, для доповнення виробництва. Відносяться до хлібних злаків, рису, баранини, бананам, молоку (від 2005-6) й яловичині (але з 2002 р. буде задіяна схема умовної інтервенції із «системою підтримки»). Ця категорія складає одну третю кінцевого сільськогосподарського виробництва ЄС і зросла з моменту прийняття пакету реформ ССП у 1992-1999 рр.

COMs тільки з прямою допомогою виробникам. Пряма допомога виробникам надається згідно загальної тарифної ставки, чи пропорційно виробленої кількості продукції чи врожайності. Ці COMs відносяться до насіння олійних культур, білкових культур, кормових, тютюну, текстилю, гороху і бобам, продуктів переробки із фруктів й овочів, деяких свіжих фруктів й овочів (аспарагус, горіхи), оливкової олії та маслин, і покривають близько 10 % кінцевого виробництва ЄС.

COMs без прямої виробничої підтримки. Відносяться до домашньої птиці, яйцям, сільськогосподарським продуктам переробки, квітам і рослинам, деяким свіжим фруктам та овочам, картоплі та іншим екзотичним продуктам (виски, високоякісні вина, кофе, чай і т.д.). Ці продукти отримують тільки митний захист.

Згідно останніх реформ ССП існує 4 співіснуючих механізма для контрою об’ємів виробництва:

1. Виробничі квоти як такі (Production quotas as such)
Квоти які установлені на національному рівні для молока та цукру та назначаються фермерам чи підприємствам. Виробники, які перевищують встановлені квоти в кожній країні-члені підвергаються штрафним санкціям.

2. Національно гарантовані виробничі квоти (National guaranteed production quotas). Ці квоти (максимально гарантована кількість, Maximum Guaranteed Quantities (MGQ), Maximum Guaranteed Areas - MGA - and premiums per head of cattle) встановлені на багато продуктів і є рівнозначними до прямих виплат виробників, скорочуються пропорційно якщо предписані порогові значення (гарантуємий поріг виробництва) перевищені. Так, якщо виробництво перевищувало максимально гарантовану кількість, господарства обкладалися штрафами у формі додаткового податку спільної відповідальності в розмірі 1,5%, а також впроваджувалося зменшення гарантованої ціни наступного року на 3%. Початковий податок в 1,5% повертався повністю або частково, коли фактичне виробництво було нижче максимально гарантованої кількості на певний відсоток.

3. Гарантовані виробничі квоти на рівні ЄС (Guaranteed production quotas at Community level). Ці квоти, які розраховуються на основі загального виробництва по ЄС, було відмінено і на сучасному етапі вони використовуються тільки для продуктів переробки із фруктів й овочів, бананів.

4. Національні квоти для надлишків (National quotas for surpluses). Ці квоти встановлюються на Середземноморські продукти (вино, using approved distillation volumes) і деякі фрукти та овочі (використовуючи порогові значення для вилучення продукції з ринку).

У грудні 2006 р. ЄК розробила план „технічного спрощення” спільної організації ринків сільськогосподарської продукції, тобто уніфікації застосування її основних інструментів (ринкового втручання, імпортних квот, експортних субсидій, спеціальних захисних заходів і т.д.) на основі єдиного законодавчого акту. Цей акт заміняє 35 діючих регламентів, скорочує число обов'язкових до виконання положень із 600 до 200 і націлений на „дебюрократизацію” і полегшення застосування основних інструментів загальних організацій ринків без їхньої модифікації. Він буде регулювати більше 20 ринків, а також ринки продуктів, не охоплених цими правилами, за винятком бавовни. Впровадження плану в дію було намічене на 2008 р. після схвалення Радою ЄС і Європейським Парламентом.

В рамках впорядкування ринків в грудні 2006 р. Європейська Комісія запропонувала виключити з числа продуктів, що підлягають інтервенційним закупівлям на ринку зерна, кукурудзу, на яку в 2005/2006 маркетинговому році прийшлось 3,9 млн. т, або майже 40% об'єму інтервенційних запасів зерна в ЄС. Проте ця пропозиція була відхилена в Раді міністрів сільського і рибного господарства, перш за все голосами нових країн-членів – Угорщини, Чехії, Польщі, Болгарії і Румунії. В той же час були прийняті пропозиції ЄК зберегти до 2009 р. квоту виробництва картопляного крохмалю, а також додатково скоротити мінімум на 12% квоту виробництва цукру щоб уникнути дисбалансу на ринку в 2007-2008 рр. У листопаді 2007 р. було прийнято рішення по впровадженню з 1 січня 2008 р. нового варіанту реформи бавовняного сектора (впровадження колишнього варіанту було припинене в 2006 р. Судом ЄС за позовом Іспанії). Намічено диференціювати систему прямих субсидій в секторі (65% допомозі Євросоюзу виділятиметься у формі єдиного аграрного платежу, який не залежить від поточних параметрів виробництва на фермах, 35% – у вигляді традиційних погектарних субсидій, які залежать від розміру виробництва). Охоплена ССП площа посівів бавовни складе 450,6 тис. га (у Греції, Іспанії, Португалії і навіть Болгарії, на яку не поширюється режим єдиного аграрного платежу); збережений встановлений в 2004 р. рівень погектарних платежів (від 554 євро в Португалії до 1039 євро в Іспанії); намічено охопити європейську бавовну системою захисту географічних назв та районів походження ЄС і направити на просування його в Європі 3 млн. євро з бюджету ЄС.

В кінці січня 2007 р. Європейська Комісія запропонувала план реформування COM свіжих і перероблених фруктів і овочів. Він включав, перш за все, поширення на даний сектор схеми єдиного аграрного платежу (при збільшенні виплат допомоги на виробництво для переробки з 769 млн. євро в 2008 р. до 783 млн. євро в середньому за рік в 2010-2013 рр., включаючи 329 млн. євро на помідори, 241 млн. євро на цитрусові і ін.) причому 40% всієї суми повинні були отримати виробники Італії, 25% – Греції, 22% – Іспанії. Проте, враховуючи важливе значення виробництва фруктів і овочів – 17% загальної валової продукції сільського господарства (у Італії – 25%, Іспанії – 33%) і близько 15% кількості ферм, ЄС-25 – міністри сільського господарства неоднозначно віднеслися до плану ЄК. Міністри країн – основних виробників фруктів і овочів (Греції, Іспанії, Кіпру, Польщі, Франції) критикували його за недостатність фінансового забезпечення, недопрацьованість питань введення єдиного аграрного платежу і кризисного управління, а країн – основних імпортерів (Великобританії, Данії, Швеції, Естонії) наполягали на рішучішому реформуванні сектора. Польща вимагала захисту від «вторгнення» марокканської і китайської полуниці, Кіпр – підвищення границі допомоги операційним програмам і т.п. У лютому 2007 р. Європейський Парламент лише частково підтримав план ЄК щодо реформи сектора виноробства. Парламентарі відкинули пропозиції про вирубку 400 тис. га виноградників, негайній відміні допомоги на дистиляцію вина, що не зажадалося ринком, і інших заходів ринкової підтримки. А також запропонували проводити реформу в два етапи (2008-2011 і 2012-2015 рр.).

В серпня 2007 р. ЄК прийняла проект заходів по завершенню заміни попередньої схеми прямих субсидій, пов’язаних із використанням конкретних сільськогосподарських культур і тварин (по певних країнах ще залишається для деяких культур), єдиною сільськогосподарською виплатою і щодо вдосконалення практики цієї виплати (спрощення застосування принципу взаємообумовленості, подовження термінів переходу на цей принцип 10 новим країнам ЄС до 2012 р., а Болгарії і Румунії – до 2015 р., не стягнення штрафів за його мінімальне порушення).

У 2008 році на частку субсидій та прямої грошової допомоги приходилось 37% бюджету ЄС, або 43,3 мільярди євро, з яких Франції було виділено 10 мільярдів євро, Італії 5,4 мільярдів, Німеччині 6,6 мільярдів євро. У 2009 році, виділена ЄС сума для субсидіювання сільського господарства становила 71 мільярд євро.

На неформальному саміті в Брно (Чехія) 30 травня – 2 червня 2009 р. міністри сільського господарства країн ЄС відмітили необхідність розвитку системи єдиного аграрного платежу: «ЄС необхідно збереження системи прямих субсидій, які забезпечують певний рівень безпеки для фермерів по відношенню до доходів, і яка гарантує продовольчу безпеку». Частина країн-членів ЄС (у своїй більшості «нові» країни-члени) наполягала на переході до простих фіксованих субсидій, справедливих і однакових для всіх країн, незалежним від виробництва и які не враховують історичні параметри (середня погектарна субсидія на 2009 р. складала 300 євро для 15 «старих» країн та 180 євро – для «нових»). Інша частина (включаючи Францію і Іспанію) наполягала, що справедливе субсидування не означає, що воно повинно бути однаковим, і повинно враховувати комплекс критеріїв.

 

Євро­пейський сільськогосподарський фонд управління та гарантій

 

Євро­пейський сільськогосподарський фонд управління та гарантій (ЄСФУГ)– це фонд, який бувстворений у 1962 р., через який проходили засоби ЄС на реалізацію ССП. До нього входили: Сектор гарантування та Сектор управління ЄСФУГ.

Спочатку Євро­пейський сільськогосподарській фонд управління та гарантій почав з досить скромних операцій, що оцінювалися в десятки мільйонів розрахункових одиниць. Потім розмір цього фонду швидко зростав. Гроші фонду йшли на підтримку й гарантії цін і на зміну самого сільського господарства (орієнтацію). Основна частина коштів фонду із самого початку йшла на підтримку цін.

Фінансування здійснювалось як за рахунок спільного бюджету ЄС, так і за рахунок національних фондів. Найбільші витрати передбачалися з секції гарантування.

Розподіл коштів Європейського сільськогосподарського фонду управління та гарантій здійснювався наступним чином:

1) за окремими видами продукції: на продукцію землеробства – в середньому близько 45 % всіх коштів в рамках Ріllar І, на яловичину й телятину – 18 %. Подібний розподіл пов’язаний з особливостями методів підтримки, які використовуються в різних секторах:

· основним методом підтримки зернових є прямі платежі, що призводить до використання значних бюджетних коштів;

· ціни на молочну продукцію підтримуються на підставі використання імпортних тарифів, виробничих квот та експортних субсидій. Використання імпортних тарифів та виробничих квот не потребують бюджетних витрат;

2) по статтям витрат

2.1. прямі платежі фермерам – 67 % усіх витрат. До них віднесено: погектарні виплати для зернових, масличних, білкових культур й земельні ділянки, виведені з виробництва; виплати на поголів’я великої рогатої худоби, овець та кіз тощо.

Платежі прив’язані до рівня виробництва (поточного або історичного).

Подібні виплати складають:

· 16% підтримки виробництва продукції рослинництва;

· близько 40% підтримки виробництва яловичини й телятини;

· 100% підтримки виробництва молочної продукції і виробництва маслинового масла.

2.2. експортні субсидії (8,4%всіх видатків в рамках функції гарантування ЄСФУГ в 2003 р.);

2.3. платежі державним агентствам й приватним компаніям, які закуповують продукцію, зберігають її деякий час і продають, коли на ринку відчувається нестача такої продукції, щоб підтримати ціни (2% бюджету ССП).

2.4. виплати підприємствам, що переробляють сільськогоспо-дарську продукцію, та експортерам - приблизно 25% бюджету ССП.

3) за напрямами підтримки

На розвиток сільських територій (Ріllar II) припадає близько 10% від загальних витрат ССП (2001-2003 рр.).

4) за країнами

Найбільші обсяги фінансування виділяються Франції (23% в 2003р.), яка виробляє найбільші обсяги сільськогосподарської продукції в ЄС.

5) за механізмом розподілу коштів

Розподіл коштів ЄСФУГ здійснювався спеціальними уповноваженими закладами. ЄК контролював правильність використання цих коштів.

У 2007 р. ЄСФУГ замінили Європейський фонд сільськогосподарських гарантій та Європейський сільськогосподарський фонд розвитку сільських територій.

 

 

Європейський фонд сільськогосподарських гарантій,

Європейський фонд сільськогосподарських гарантій (ЄФСГ) - один із інструментів фінансування спільної сільськогосподарської політики, який було створено згідно з Постановою Європейської Ради № 1290/2005 від 21 червня 2005 р. «Про фінансування Спільної сільськогосподарської політики», яка встановила єдині правові рамки щодо фінансування витрат ССП. По лінії ЄФСГ проходить фінансування прямих платежів фермерам та інструментів для регулювання агропродовольчих ринків, таких як інтервенції та експортні компенсації (експортні субсидії). З 2007 р. Європейський фонд сільськогосподарських гарантій та Європейський сільськогосподарський фонд розвитку сільських територій замінили існуючий до цього Євро­пейський сільськогосподарський фонд управління та гарантій (ЄСФУГ).

За управління EAGF та EAFRD відповідальна Європейська Комісія. Проте, ЄК безпосередньо не робить платежі бенефіціаріям. Згідно із принципом загального управління, це завдання делеговане до країн-членів, які безпосередньо працюють через 85 національних чи регіональних платіжних агентств. Ці агентства можуть претендувати на певні витрати із бюджету ЄС тільки після того, як вони пройдуть акредитацію в Європейській Комісії.

Платіжні агентства також відповідні за перевірки кожної заяви на допомогу з приводу її прийнятності. Витрати, які понесли агентства компенсуються Європейською Комісією: по лінії EAGF кожного місяця, по лінії EAFRD кожного кварталу.

Європейський фонд сільськогосподарських гарантій фінансує:

· прямі платежі фермерам в рамках ССП;

· компенсаційні платежі експортерам в треті країни в рамках спільної організації ринків (Common Organisation of Markets);

· інтервенційні платежі;

· певні інформаційні та супутні заходи.

Фонд також фінансує заходи, які строго не пов’язані із управлінням сільськогосподарських ринків. Цими витратами централізовано управляє Європейська Комісія:

· певні ветеринарні заходи і заходи щодо забезпечення здоров’я рослин, огляд продуктів харчування та кормів, програми знищення і контролю захворювань тварин;

· інструменти які намагаються надавати інформацію щодо ССП;

· просування продукції ферми;

· заходи, щодо збереження, характеризування, колекціонування та використання генетичних ресурсів в сільському господарстві;

· система огляду ферм (Farm survey system).

 

7.4. Структурна політика та розвиток сільської місцевості

 

Європейський сільськогосподарський фонд розвитку сільських територій (ЄСФРСТ) – один із інструментів фінансування спільної сільськогосподарської політики, який було створено згідно з Постановою Європейської Ради № 1290/2005 від 21 червня 2005 р. «Про фінансування Спільної сільськогосподарської політики» для фінансування програм щодо розвитку сільських територій країн-членів ЄС. Основні функції та принципи діяльності ЄСФРСТ закріплено в Постанові Європейської Ради № 1698/2005 від 20 вересня 2005 р. «Про підтримку розвитку сільських територій Європейським сільськогосподарським фондом розвитку сільських територій».

Згідно зі Стратегією сільського розвитку на 2007-2013 рр. Фонд повинен використати 96 млрд. євро з метою реалізації завдань політики сільського розвитку, поліпшення бюджетної дисципліни, удосконалення контролю та модернізації системи управління сільським розвитком.

Європейська Комісія визначила пріоритетні напрями надання допомоги сільським територіям через EAFRD:

1. Конкурентоспроможність сільських територій (підтримка та розвиток людського потенціалу, реструктуризація фізичного потенціалу, підвищення якості сільськогосподарської продукції, підтримка аграрних трансформаційних процесів у нових-членах ЄС) -15% бюджету EAFRD.

2. Охорона навколишнього природного середовища (підтримка раціонального використання сільськогосподарських угідь, стале користування потенціалом лісових угідь, здійснення заліснення, розвиток агролісових систем, проведення превентивних заходів) - 25% бюджету EAFRD.

3. Диверсифікація сільської економіки та покращення якості життя (підтримка розвитку несільськогосподарських видів діяльності, туризму, малого та середнього бізнесу, надання базових послуг та бізнес-тренування, захист та управління природними багатствами тощо)- 15% бюджету EAFRD.

 

Статті Реформи Спільної сільськогосподарської політики ЄС 2004-2010 рр. та Спільна сільськогосподарська політика ЄС та система СОТ розглянуто у Довіднику з Європейського Союзу (Донецьк: Дон