Тема 5. Спільні політики ЄС у різних секторах економіки

 

5.1. Підтримка підприємництва у Спільноті.

5.2. Науково-технічна політика ЄС.

5.3. Енергетична політика.

5.4. Транспортна політика.

5.5. Політика щодо рибальства.

 

5.1. Підтримка підприємництва у Спільноті

 

З огляду на характер підприємницької політики вона не є ізольованою і тісно пересікається з іншими горизонтальними і секторними політиками Спільноти. Широка взаємодія, зокрема, спостерігається із політикою формування єдиного ринку, політикою щодо конкуренції, політиками щодо громадян, політиками регіонального і секторального розвитку. У цьому контексті необхідно сказати, що підприємницька політика набуває певних секторних особливостей. Так, у хімічному і фармацевтичному секторах, вона тісно перетинається не тільки з охороною довкілля, а й з науково-технічною політикою. Взагалі підприємницька політика, знаходячись у структурі промислової політики, інтегрується практично зі всіма спільними політиками ЄС, особливо з: регіональною, соціальною, науково-технічною, конкуретною і торговельною політиками.

Велике значення для розвитку підприємництва має формування сприятливого і справедливого правового середовища, яке б сприяло функціонуванню єдиного економічного простору.

Наднаціональна політика в ЄС має на меті надання кращих умов для підприємницької діяльності, підвищення конкурентоспроможності і зростання. Основою підприємницької політики і підтримки МСП є норма ст. 157 Договору про заснування Європейської Спільноти, яка встановлює завдання: «сприяння створенню сприятливого середовища розвитку підприємництва повсюдно у Спільноті, особливо малого і середнього».

У ст. 137 п. 2 Договору про заснування Європейської Спільноти зазначено, що Рада ЄС може «встановлювати за допомогою директив, мінімальні вимоги, які підлягають поступовому виконанню, з урахуванням умов і технічних норм, прийнятих у кожній з держав-членів. Такі директиви не повинні містити адміністративних, фінансових або юридичних обмежень, які могли б стримувати створення і розвиток малих і середніх підприємств».

Окрім цього, як відомо, одним з головних завдань ЄС є досягнення «соціального і економічного гуртування», спрямованого на встановлення рівних можливостей для регіонів з різним рівнем розвитку, а також для різних соціальних груп. Це передбачає підтримку менш розвинених регіонів і менш забезпечених прошарків суспільства у першу чергу. Такий принцип формує основні територіально-адміністративні і соціальні орієнтири підтримки МСП.

Правовое середовище бізнесу у ЄС формується на основі згладжування розбіжностей між національними системами законодавства щодо компаній, полегшення транскордонного заснування підприємств та інвестування. Це забезпечується через запровадження відповідних правових інструментів. Завдяки гармонізації законодавства про компанії, податки, бухгалтерський облік та ін. Спільнота прагне досягти таких цілей:

– забезпечення мобільності компаній для використання переваг єдиного ринку;

– рівність умов конкуренції між компаніями, заснованими у різних країнах-членах;

– сприяння розвитку торговельних зв’язків між країнами-членами;

– стимулювання транскордонного співробітництва між компаніями та полегшення транскордонного злиття і поглинання підприємств.

Договір про заснування Європейської Спільноти надає право вільно здійснювати підприємницьку діяльність на території всіх країн-членів. Підприємства, засновані відповідно до законодавства однієї з країн-членів, не стикаються з додатковими адміністративними проблемами коли переміщують свою діяльність на територію іншої країни у межах ЄС. Так, ст. 48 Договору про заснування Європейської Спільноти вказує: «Компанії або фірми, які створені відповідно до законодавства будь-якої країни-члена, і зареєстроване місцеперебування, центральне управління та основна підприємницька діяльність яких знаходяться всередині Спільноти, прирівнюються – з погляду цілей даного розділу – до фізичних осіб, які є громадянами держав-членів. Під «Компаніями або фірмами» маються на увазі компанії та фірми, засновані на основі цивільного чи комерційного права, зокрема кооперативні товариства, а також інші юридичні особи, які регулюються державним або приватним правом, за винятком товариств, які не переслідують комерційних цілей».

У той же час, якщо компанії діють на транснаціональному рівні, виникають певні економічні і правові труднощі (у сфері відносин з акціонерами, працівниками, кредиторами чи іншими категоріями осіб). Для подолання цих трудностей Спільнота посилила координацію положень національних законодавств про компанії за допомогою відповідних директив Ради ЄС, які спиралися на ст. 43 і 44 Договору про заснування Європейської Спільноти.

Таким чином, на основі цієї статті посилено координацію гарантій, які вимагають країни-члени від компаній Спільноти, для захисту інтересів громадян та інших осіб. Для того, щоб повноцінно реалізувати цю статтю, починаючи з 1968 р. було прийнято низку директив Ради ЄС, а саме:

– директива про запровадження системи розкриття інформації, яка застосується всіх компаній і має на меті координувати гарантії захисту інтересів членів та інших осіб. Вона зобов’язує країни-члени вести спеціальний реєстр компаній (з яким можуть ознайомитися всі охочі) та розгалошувати певну інформацію через публікації у державних офіційних ваданнях;

– директива про гармонізацію стандартів і процедур щодостворення державних товариств з обмеженою відповідальністюта збереження і зміни їх статутного капіталу. Поправка до цієї директиви спрямована на забезпечення того, щоб унеможливити для цього типу компаній придбання своїх пайових часток за рахунок власних дочірніх компаній;

– директива про імплементацію у правові системи всіх країн-членів процедури злиття державних товариств з обмеженою відповідальністю, що супроводжується переданням активів і пасивів придбаного товариства тому,яке його придбало;

– директива про регулювання процесу розділення, тобто поділу певної компанії на декілька одиниць;

– директива про запровадження заходів з розголошення інформації у країнах -членах, де розташована філія компанії для захисту інтересів осіб, якічерез філію ведуть справи із компанією, діяльність якої регулюється законодавством іншої країни-члена;

– директива про дозвіл обмежувати відповідальність (за певних умов) приватного підприємця у межах Спільноти для приватних компаній з одним засновником.

Для удосконалення правового режиму діяльності компаній країн ЄС було впроваджено статус «європейської компанії» (пропозиції ЄК були розроблені ще на початку 1970-х рр.). До 2004 р. було ухвалено Правила про статут європейської компанії та Директиву, яка доповнює цей статут щодо участі працівників в управлінні компанією. Ці правові документи стосуються компаній, які створюються на території Спільноти у формі державного товариства з обмеженою відповідальністю (що позначається латинським терміномSocietas Europaea – SЕ) і заносяться у реєстр тієї країни-члена, на території якої знаходиться офіційна адреса компанії. Про кожну створену європейську компанію публікується повідомлення в Офіційному віснику Європейських Спільнот. Європейська компанія за формою має бути компанією з капіталом не менше ніж 120000 євро., а її створення не повинно призводити до ліквідації чи скорочення практики участі працівників в управлінні компанії, якщо вони брали участь у її заснуванні (правила щодо інформування, консультування та залучення працівників).

Європейські компанії здатні повноцінно функціонувати у межах усього ЄС як суб’єкти законодавства Спільноти, що має пряму дію в усіх країнах-членах. Підприємства з двох чи більше країн-членів, прагнучи створити європейську компанію, мають для цього кілька можливостей (здійснити злиття, створити холдингову компанію, дочірню компанію або перетворити компанію на європейську). Статут дозволяє державному товариству з обмеженою відповідальністю, яке має офіційну адресу й орган управління у межах Спільноти, перетворитися на європейську компанію без застосування ліквідаційної процедури. Європейська компанія може сама заснувати одну чи кілька дочірніх компаній за стаутсом «європейська». Офіційна адреса європейської компанії в одній країні-члені може бути змінена на адресу в іншій (за певних умов) без ліквідації європейської компанії або створення нової юридичної особи. Правилами про статут європейської компанії передбачається, що європейську компанію розглядатимуть у кожній країні-члені як національне товариство з обмеженою відповідальністю, створене згідно з законодавством країни-члена, де воно має свою офіційну адресу (якщо не передбачено інше). Таким чином, за рахунок статусу європейської компанії процес транскордонного управління підприємством робиться більш гнучкішим та менш бюрократизованим, що позитивно впливає на конкурентоспроможність підприємств.

Створення єдиного внутрішнього ринку та гармонізація законодавства країн ЄС надало підприємствам Спільноти налагоджувати взаємини партнерства і співробітництва між собою. Для того, щоб відмінності національних правових системам не ставали бар’єрами підприємницького співробітництва, особливо для МСП, запроваджено спеціальний правовий інструмент – «Групування європейських економічних інтересів» (ГЄЕІ), який створено регламентом Ради ЄС у 1985 р. з метою розширення можливостей співробітництва між підприємствами з різних країн-членів на договірній основі.

У Регламенті Ради ЄС (ЄК) № 1777/2005 (17 жовтня 2005 року), яким встановлюються заходи щодо здійснення Директиви 77/388/EEK про загальну систему податків на додану вартість, зазначено: «Подальша інтеграція внутрішнього ринку створила необхідність у розвитку зарубіжного співробітництва між суб'єктами господарської діяльності, які здійснюють підприємницьку діяльність у різних країнах-учасницях, необхідність розвитку угрупувань Європейських економічних інтересів (EEIG), які створено відповідно до Регламенту (EEK) № 2137/85 [2]. Таким чином, необхідно було б забезпечити, що і такі EEIG є платниками податків, якщо вони за винагороду поставляють товари або надають послуги».

ГЄЕІ не є економічним утворенням, відокремленим та незалежним від своїх членів, яке діє автономно та прагне отримати прибутки для себе. Це – гібридний правовий інструмент, який поєднує переваги договору (а саме гнучкість) з деякими перевагами статусу компанії (насамперед, правомочність). У силу об’єднаних функцій ГЄЕІ дає своїм членам змогу розвивати свою діяльність і, отже, збільшувати власні прибутки. Кожен член ГЄЕІ є повністю самостійним як в економічному, так і у правовому плані. Це передумова існування самого ГЄЕІ, що відрізняє його від усіх інших форм або стадій злиття. Групування забезпечує рівність своїх членів: жоден із них не може давати іншим членам або власне Групуванню обов’язкові вказівки. ГЄЕІ не може прагнути вигід для себе, а лише може надавати послуги винятково своїм членам за їх собівартістю. Ці послуги можуть полягати у проведенні маркетингових досліджень, колективній закупівлі сировини або представництві інтересів його членів.

Для покращення ділового середовища, в якому діє бізнес ЄС, особлива увага було приділено удосконаленню системи Європейського права, покращенню рівня знань та інформованості європейських підприємців. Під час розробки і реалізації спільних політик (регіональної, соціальної, науково-дослідної, охорони навколишнього середовища тощо) європейські інституції прагнуть врахувати проблеми, з якими стикаються МСП. До того ж усі пропозиції, внесені ЄК для розгляду Ради ЄС і Європарламентом, супроводжуютьсяоцінкою їх впливу і наслідків для бізнесу, зокрема для МСП. Служби ЄК, які проводять оцінку законодавчих пропозицій, мають заповнювати спеціальну «Анкета впливу», у якій аналізуються негативні і позитивні наслідки запровадження цієї пропозиції на підприємствах, особливо на МСП. Також проводяться консультації торговельними організаціями, яких стосується певна пропозиція. Задля полегшення консультацій зацікавлених сторін законодавчу програму Спільноти публікують в Офіційному віснику ЄС, де вказуються всі пропозиції, які потребують проведення «попередніх консультацій», та здійснюється оцінювання їх впливу на підприємства.

Створення сприятливого ділового середовища також передбачаєусунення зайвого та другорядного регулювання. Внутрішній ринок має бути як найбільше дебюрократизований. Отож ЄС та країни-члени мають переконатися, що під час розробки правил і процедур враховано потреби щодо зменшення зайвого навантаження на промисловість, особливо на МСП. Регуляційні рамки мають бути чіткі та передбачувані, а регулювання має обмежуватися лише необхідністю досягти чітко визначених цілей. Спільна підприємницька політика спрямована на досягнення цих цілей, з урахуванням спрямування національних політик.

Покращення ділового середовища вимагає узгоджених дій країн-членів і як умога швидкої імплементації норм законодавства ЄС у національне право. Для цього ще у 1990 р. Рада ЄС прийняла відповідну рекомендацію країнам-членам реалізувати програми адміністративного спрощення, які стосуються як нових законодавчих пропозицій, так і чинних норм, а також дослідити вплив усього законодавства чи правил на адміністративне навантаження підприємств. У резолюції про повну реалізацію потенціалу МСП Рада ЄС закликала країни-члени та ЄК дослідити, як само можна покращити ділове середовище для МСП завдяки усуненню структурних перепон, які випливають на рівні правової, фінансової й адміністративної систем. Згодом ці питання почала координувати Спеціальні комісія з питань спрощення ділового законодавства (BEST).

Для того, щоб покращити ділове середовище у ЄС, ухвалено директиву про боротьбуіз затримкою платежів у торговельних операціях у державному та приватному секторах. Ця Директива встановила єдину вимогу щодо граничних строків платежу, а саме 30 днів від дня видачі рахунку, якщо інше не передбачено договором, а також гармонізувала розмір пені за прострочені платежі (8% зверх ставки Європейського центрального банку). Також документ передбачив збереження права власності на продукцію за продавцем до моменту сплати ціни за неї та прискорила процедуру повернення неспірних боргів, встановивши максимум 90 днів між пред’явленням претензії кредитором та моментом набрання чинності виконавчого листа.

У рамках підприємницької політики ЄС створюється сприятливе економічне і регуляторне середовище для розвитку підприємництва, особливо розширюються можливості для заснування нових підприємств. З огляду на це одним з найважливіших напрямів політики є підтримка малих і середніх підприємств (МСП), які вважаються «хребтом підприємництва». При цьому необхідно зазначити, що підприємницька політика у ЄС стосується не тільки промислових підприємств, але і тих, які працюють в інших секторах економіки (зокрема, у сфері послуг).

МСП з кількістю зайнятих від 0 до 250 чол. є важливим елементом ринкової економіки країн ЄС, складаючи 99,8% загальної кількості підприємств (при цьому 93,3% з них є мікропідприємствами з числом зайнятих менше 10 чол.). Частка МСП у загальній чисельності зайнятих – 75%, а у зайнятості в приватному промисловому секторі – 34%. МСП забезпечують більше 50% всіх інвестицій і виробляють більше 60% багатства ЄС.

Сьогодні в Європі нараховується більше 23 млн. МСП, на яких створюється понад 75 млн. робочих місць. У деяких секторах економіки (текстильній, швейній промисловості, будівництві) вони дають 80% зайнятості. Окрім цього, останніми роками до 80% нових робочих місць було створено саме у секторі МСП.

Сучасні критерії визначення МСП ЄК ухвалила у 1996 р. у відвідь на запит Ради міністрів промисловості про роз’яснення поняття МСП. Відповідно до них, до категорії МСП належить підприємство, на якому задіяно до 250 співробітників і воно не може належати одній чи кільком великим компаніям. Підприємство вважається «середнім», якщо на ньому працює від 51 до 249 працівників, а щорічний обіг не перевищує 40 млн. євро або щорічний бухгалтерський баланс не більший від 27 млн. євро (та задовольняє критерію незалежності). «Малим» визнається підприємство, на якому задіяно до 50 працівників, а щорічний обіг не перевищує 7 млн. євро, або щорічний бухгалтерський баланс не перевищує 5 млн. євро (та задовольняє критерію незалежності). «Мікропідприємствами» вважаються підприємства, які мають менше 10 працівників (незалежно від обігу). Ці критерії є стандартними для програм Спільноти, політики та законодавства щодо МСП і, отже, створюють загальні рамки, які можуть покращити погодженість, дієвість та прозорість усіх заходів, що стимулюють розвиток підприємництва.

Під незалежними розуміються підприємства, у капіталі яких частка, що належить одному або декільком підприємствам (які не є малими або середніми) не перевищує 25%. Якщо, підприємство, яке спочатку діяло як мале (середнє), протягом двох років перевищело встановлений критерій за чисельністю зайнятих або за структурою капіталу, то воно втрачає статус малого (середнього) підприємства.

При визначенні заходів підтримки МСП іноді враховуються й інші показники, а країни-члени ЄС допускають використання і власних критеріїв при віднесенні компаній до МСП.

Політика ЄС відносно МСП грунтується на так званому вертикальному і горизонтальному підході до вирішення проблем їх створення і функціонування:

– вертикальний підхід полягає у реалізації безпосередніх заходів, орієнтованих виключно на МСП. Ці заходи готуються і здійснюються Генеральним директоратом ЄК з підприємництва і промисловості (політика відносно підприємництва, торгівлі, туризму і соціальної економічної діяльності) у співпраці з Європарламентом, Радою з економічних і фінансових питань (Ecofin), Економічним і соціальним комітетом, представницькими (лобістськими) організаціями МСП в органах ЄС, та іншими інституціями;

– горизонтальний підхід базується на захисті інтересів МСП в інших сферах діяльності і спільних політиках ЄС (таких, як політика в області досліджень і технологій, регіональна політика, міжнародні відносини і т. ін.), що покликано сприяти зміцненню позицій МСП у відповідному виді діяльності.

Усі країни-члени ЄС мають добре розвинену мережу організацій з регулювання і підтримки розвитку МСП. Деякі з них є державними установами або установами, які мають державну підтримку, а інші є приватними. Що стосується державних установ, то у всіх країнах ЄС відповідальність розподілена між декількома міністерствами або між спеціальними відділами по МСП усередині міністерств. Як правило, політика з розвитку малого і середнього підприємництва реалізується Міністерством економічних справ і/або Міністерством промисловості і торгівлі. Але і інші міністерства і відомства проводять роботу з підтримки МСП (наприклад, Міністерство зайнятості, Міністерство економіки, Центр суспільної технології, спеціальні державні банки й ін.), чия діяльність пов'язана з вирішенням специфічних проблем МСП, які відповідають їх компетенції. При значному розподілі відповідальності між багатьма національними міністерствами і відомствами здійснюється безперервна координація їх діяльності з боку інституцій ЄС.

Спільна діяльність національних і наддержавних органів ЄС щодо стимулювання розвитку МСП полягає у покращенні відповідного середовища. Особлива увага приділяється проблемам МСП, участі МСП у вдосконаленні законодавства ЄС, всесторонньому стимулюванні розвитку МСП (поширення «кращого» досвіду з їх підтримки, подолання недоліків у комунікації між підприємцями та організаціями, які надають послуги, з одночасним підвищенням рівня цих послуг).

Враховуючи важливість МСП для вирішення структурних проблем, особливо на регіональному рівні, виділено 5 ключових областей спеціальних дій:

1. «Розвиток підприємництва і здібностей» – охоплюється розвиток підприємницьких здібностей, зниження ризиків створення бізнесу, зниження негативних наслідків комерційної невдачі компанії, підтримка переорієнтації або продажу підприємства, тобто всі компоненти кращого використання підприємницького потенціалу ЄС. Особлива увага у цій області приділяється ліквідації невідповідності підприємницького потенціалу і масштабів підтримки, зокрема за конкретними категоріями підприємців (жінки, молодь, немолоді громадяни, представники національних меншин);

2. «Покращення доступу МСП до ринків» – охоплюється полегшення доступу до торгів на суспільному ринку, розширення участі у процесі стандартизації, підвищення обізнаності про права на інтелектуальну власність, підтримка співробітництва між підприємствами, особливо у прикордонних регіонах, тобто все, що допоможе МСП використовувати переваги єдиного внутрішнього ринку. Доступ МСП до міжнародних ринків також буде полегшений;

3. «Зменшення тяганини» – передбачає спрощення регуляторних та адміністративних обмежень для МСП, використання принципу пріоритету для МСП. Це буде інтегровано у всі політики ЄС. Інтереси МСП систематично братимуться до уваги при оцінці впливу чинного та підготовці майбутнього законодавства Спільноти. З цією метою також діють виключення для МСП. Окрема увага приділятиметься правилам надання державної допомоги, участі МСП у програмах Спільноти, підвищенню ПДВ і прямого оподаткування на національному рівні;

4. «Покращення потенціалу зростання МСП» – передбачає покращення доступу МСП до фінансування, наукових досліджень, інновацій, а також інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ), що сприятиме вивільненню потенціалу для зростання таких компаній. Фінансова підтримка, яка спочатку визначена Багаторічною програмою щодо підприємств і підприємництва (2001-2006 рр.), істотно розширена за рахунок Рамкової програми з конкурентоспроможності та інновацій (2007-2013 рр.). Особливе значення має посилення потенціалу МСП у галузі досліджень та інновацій, що важливо для сталого розвитку сектора МСП. Полегшується участь МСП у 7-ій Рамковій науково-дослідній програмі;

5. «Зміцнення діалогу і консультації з представниками інтересів МСП» – підприємства, зокрема МСП, й інститути ЄС відчувають дефіцит інформаційного обміну. Систематична співпраця і консультації з представниками інтересів МСП – важливий і основний напрям нової політики у цій сфері. При розробці політики, МСП матимуть можливість звертатися до ЄК, зокрема через Європейський інформаційний центр. Окрім цього, з 2005 р. найбільш успішні заходи у сфері розвитку підприємництва нагороджуються спеціальною нагородою («Європейське Підприємство»). Мережі підтримки бізнесу Спільноти відіграватимуть велику роль у поширенні інформації про ЄС.

У2000 р. Рада ЄС ухвалила Європейську Хартію малих підприємств. Документ зазначає, що становище малих підприємств у ЄС можна покращити шляхом стимулювання підприємництва, оцінювання наявних заходів і, за потреби, адаптації цих заходів до інтересів малого бізнесу, а також урахування специфічних потреб малих підприємств. У Хартії країни-члени взяли на себе зобов’язання:

– посилювати дух інновацій і підприємництва;

– створити регуляторну, податкову й адміністративну структури, які були б сприятливими для підприємницької діяльності;

– забезпечити найменш складні умови доступу до ринків, що відповідало б основним цілям державної політики;

– полегшити доступ до новітніх досягнень науки та техніки;

– спрощувати доступ до фінансів і вдосконалень задля того, щоб у ЄС було створено максимально сприятливе середовище для малого бізнесу;

– налагодити діалог з малими підприємствами та прислухатися до думки підприємців;

– заохочувати високоякісну підтримку малого бізнесу.

Хартія зобов’язала країни-члени погоджено діяти відповідно до встановлених у ній напрямів діяльності, що має забезпечити досягнення загальних цілей. Серед цих напрямів наступні:

· освіта і навчання підприємницькій діяльності;

· дешевше і швидше створення нових підприємств;

· покращення законодавства і регулювання;

· покращення доступу до Інтернету;

· оподаткування і фінанси;

· максимальне використання переваг єдиного ринку;

· покращення технологічних можливостей МСП та ін.

Організації, які представляють інтереси малого бізнесу у країнах-членах, можуть домогатися від національних урядів виконання своїх зобов’язаннь. Хартія допомогла зосередити увагу на проблемах і можливостях МСП і в цілому дала позитивні результати.

Особлива увага при стимулюванні розвитку сектора МСП приділяється співробітництву між компаніями. У багатьох випадках співробітництво чи партнерство між малими підприємствами у різних регіонах або країнах Спільноти допомогає подолати виклики, які виникли у зв’язку з утворенням єдиного внутрішнього ринку. Співробітництво може стиумлювати модернізацію технологій та диверсифікацію у діяльності МСП. Основними формами співробітництва є: спільні підприємства, консорціуми, угоди про нефінансові зв'язки (надання/купівля ліцензій, передача ноу-хау, маркетингові послуги тощо) або придбання холдингів. Співробітництво може носити формальний характер, тобто базуватися на контракті, наприклад, через ГЄЕІ, або неформальний характер. Для обрання однієї з форм співробітництва, компанії мають перевірити її законність, адже інколи такі угоди породжують проблеми, пов'язані з порушенням правил конкуренції. У цілому ж ЄК позитивно ставиться до співробітництва між МСП, якщо це не обмежує конкуренцію.

Незважаючи на безліч переваг співробітництва існують багато проблем технічного та психологічного характеру, які потребують розв'язання, у тому числі на рівні ЄС. Спільнота вжила заходів щодо створення середовища, яке би сприяло розвитку співпраці між компаніями і пристосовувалося до нових вимог партнерства. Першим важливим кроком з боку Спільноти у цій сфері було створенняЦентру бізнесового співробітництва (ЦБС). Центр являє собою мережу обміну відкритою інформацією про можливості і напрями співробітництва. Будь-яка компанія, яка шукаює комерційного, технічного чи фінансового партнера, може звернутися до члена мережі або до ЦБС у Брюсселі. Запит кожного підприємця поширюється через мережу, яка налічує приблизно 300 кореспондентів у 70 країнах.

ЦБС працює з відкритими запитами про пошук партнерів, але це не завжди відповідає наявним умовам. Тому у Спільноті існує інший інструмент розвитку співробітництва – Мережа бізнесової співпраці (МБС), – яка спеціалізується на конфіденційній іформації та являє собою комп'ютеризовану систему. Вона нараховує приблизно 500 ділових радників державного і приватного секторів, які працюють на всій території ЄС. На відміну від доступу до ЦБС, компанії не можуть мати прямого доступу до МБС. Вводити конфіденційні пропозиції та запити у систему можуть лише радники, використовуючи стандартизовані профілі співробітництва, які спираються на спеціальну номенклатуру. Система дає змогу отримати швидку і конфіденційну ідентифікацію потенційних партнерів в інших країнах-членах або третіх країнах.

У контексті стратегії економічного та соціального гуртування ЄК також запровадила інституцію «Європартнерство» (Europartenariat), яка має на меті заохотити співпрацю підприємств, розташованих у менш розвинутих регіонах або тих, які знаходяться на етапі промислової реструктуризації, з іншими підприємствами в інших районах Спільноти. Зустрічі у рамках «Європартнерства» проводяться двічі на рік у різних регіонах Спільноти.

Керівники місцевих компаній зустрічаються з потенційними партнерами з інших країн-членів. Перед кожною зустріччю протягом підготовчого року відбирають підприємства у певному регіоні, що супроводжується широкомасштабним рекламуванням їх проектів співробітництва (у багатомовному каталозі). Після цього «Європартнерство» пропонує два дні безпосередніх контактів між керівниками підприємств для укладання угод про маркетингове, фінансове, технологічне співробітництва та інші види співробітництва.

На базі програми «Європартнерство» у 1983 р. створено Європейську асоціацію венчурного капіталу, яка сприяє створенню і розвитку малих компаній. ЄК сформований також новий комітет, який включає офіційних осіб і представників ділових кіл від кожної країни-члена ЄС, відповідальних за спрощення процедур у сфері підприємництва. Важлива увага приділяється розвитку «духу підприємництва» як привабливої діяльності й інструменту боротьби з безробіттям і неповною зайнятістю населення.

Для розширення міжфірмової співпраці на початку 80-х рр. було створено Бюро зі зближення підприємств, яке має свої представництва не тільки у країнах ЄС, але і в 20 інших країнах світу. Через мережу своїх відділень Бюро отримує заявки компаній різних країн і встановлює між ними контакти щодо проблемах, які їх цікавлять.

У 1985 р. Рада ЄС прийняла рекомендації щодо спрощення адміністративних процедур, необхідних для організації і функціонування МСП, а у 1987 р. ЄК заснувала Мережу євроінфоцентрів для забезпечення МСП відомостями про внутрішній ринок (Euro Info Centers). Мережа інформує підприємства про умови участі в європейських програмах, а ЄК – про проблеми, які виникають у підприємств і пов'язані з виконанням законодавства ЄС. Це сприяє залученню МСП до реалізації комунітарних проектів і програм.

Мережа євроінфоцентрів (ЄІЦ) переслідує мету покращувати якість і кількість інформації про внутрішній ринок та інші сфери політики Спільноти, яка призначається підприємствам (зокрема МСП). Ця мережа має задовольняти інформаційні запити МСП, зокрема, щодо правових, технічних та соціальних аспектів торгівлі всередині Спільноти та можливості отримання фінансування з боку ЄС. ЄІЦ мають три основні мети:

– надавати інформацію про всі питання єдиного ринку та цікаві можливості для підприємств;

– сприяти та надавати поради підприємствам щодо участі у діяльності органів ЄС;

– діяти як канал зв’язку між підприємствами та ЄК.

Дія цієї мережі поширюється на весь простір ЄС, що допомагає МСП знайти партнерів для реалізації бізнес-проектів.

Сьогодні ця мережа нараховує 269 відділень у 42 країнах. Їх основною функцією є збирання запитів МСП з пропозиціями щодо співробітництва. Важливо, що з 1993 р. МСП мають можливість користуватися послугами будь-яких відділень банків у всіх країнах ЄС і отримувати виграш від зближення цін в умовах конкуренції на фінансових ринках.

Таким чином, стає зрозумілим, що ЄС втручається у промисловий сектор лише для створення середовища, яке сприяє зростанню підприємств у межах внутрішньому ринку (підприємницька політика).

Чимало європейськихМСП стикаються з фінансовими проблемами. МСП більше, ніж великі фірми, залежать від прямого інституційного фінансування (банківські овердрафти, короткострокові та довгострокові позики). ЄК відзначила, що існуючі у цій сфері проблеми можна подолати через надання МСП консультацій щодо методів управління та взаємовідносин із фінансовими спонсорами. ЄК також запропонувала покращити координацію та зв’язки між різними європейськими, державними, регіональними і місцевими програми з вирішення фінансових проблем МСП. Так, наприклад, План дій щодо ризикового капіталу (ПДРК), ухвалений у 1998 р., заохочує функціонування ринків ризикового капіталу, у тому числі на етапах заснування підприємств і початку реалізації проектів, які традиційно були найслабшими ланками у фінансовому циклі.

Велику роль у підтримці МСП на рівні ЄС відіграє Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). В останнє десятиліття в ЄС обговорюється ідея розробки комунітарного закону про допомогу МСП, яка поки не знаходить практичного втілення. У відсутності єдиного підходу до законодавства про підтримку МСП на рівні ЄС їх стимулювання здійснюється ЄІБ, а також у межах різних комунітарних програм. ЄІБ зосередив свою діяльність на підтримці проектів, які мають значення для ЄС в цілому або для декількох країн-членів, а також на фінансуванні програм розвитку відсталих регіонів.

ЄІБ надає підприємствам позики двох типів:

– індивідуальні позики, які призначені для фінансування довгострокових інвестицій на суму понад 25 млн. євро; для отримання таких позик компанії (як правило, великі) можуть безпосередньо звертатися у ЄІБ;

– «глобальні позики» для МСП, які означають відкриття кредитної лінії для банків та інших фінансових інститутів, які, переказують кошти фондам, що здійснюють підтримку інвестиційних проектів МСП, які у свою чергу відповідають розробленим ЄІБ критеріям. Для отримання доступу до коштів фондів необхідно звертатися до банків або фінансових інститутів, які діють на національному, регіональному або місцевому рівні.

За посередництва місцевих банків ЄІБ надає МСП позики трьох типів:

1. У межах «європейського механізму з розвитку технології» надаються позики інноваційним МСП, які швидко розвиваються, та венчурним компаніям. Сума позики може досягати 25% капіталу, який мобілізовано компанією. Загальний бюджет цього механізму на 2002-2005 рр. складав 4,5 млн. євро;

2. Позика на «стартовий капітал» надається МСП, які розпочинають діяльність, через національні інвестиційні фонди. На 2001-2005 рр. на такі цілі виділено 22 млн. євро;

3. У межах «механізму гарантій МСП» через фінансових посередників, які мають угоди з Європейським інвестиційним фондом (дочірня структура ЄІБ), гарантуються позики, мікрокредити і власні капітали інноваційних МСП, які мають високий потенціал зростання. У 2002-2005 рр. на такі цілі виділено 300 млн. євро.

Для мобілізації капіталів і надання гарантій за кредитами, які надаються МСП банками і фінансовими інститутами, ЄІБ створив спеціальний Європейський інвестиційний фонд. Ця установа гарантує банківські кредити і надає кошти фондам, які безпосередньо фінансують МСП. У цілому кожне МСП може отримати від ЄС у формі кредиту до 50% вартості проекту. При цьому проекти, які фінансуються, повинні відповідати наступним критеріям, що встановлено ЄІБ:

– інвестиції повинні бути «індивідуалізованими», тобто здійснюватися конкретними підприємствами;

– максимальна сума інвестицій не повинна перевищувати 30 млн. євро;

– інвестиційний проект повинен сприяти розвитку відповідного регіону або здійснюватися у межах «інноваційної ініціативи 2010 р.», тобто повинен стосуватися досліджень і розробок, новітньої технології, енергетики або захисту навколишнього середовища.

Ці критерії відповідають політиці довгострокового розвитку ЄС, яка до того ж спрямована на забезпечення соціально-економічного гуртування країн-членів. Проекти, які не враховують екологічних аспектів і наслідків, не має шансів на отримання позик ЄІБ. При цьому надання саме позик, а не, наприклад, субсидій, повинно підвищити відповідальність МСП і переорієнтовувати їх на менш витратні варіанти. ЄІБ здійснює постійний і достатньо жорсткий контроль за одержувачами позик.

Особлива увага приділяється підключенню МСП до реалізації комунітарних програм, таких як екологічні програми Life III і Marco-Polo або Рамкові програми НДДКР у ЄС. Мета Рамкових програм – сприяння підвищенню конкурентоспроможності європейських підприємств шляхом створення єдиного загальноєвропейського простору наукових досліджень і розробок і стимулювання НДДКР на національному і комунітарному рівнях. Проекти, які претендують на отримання фінансування за рахунок Рамкових програм, повинні бути інноваційними з погляду об'єкту (тобто призводити до появи будь-якого нововведення) або з погляду застосування новітньої технології при його реалізації. Пропоновані проекти розглядаються ЄК, де вони оцінюються незалежними експертами. Як правило, відкидаються 50% заявлених проектів. У випадку схвалення проекту виділені кошти покривають до 50% витрат підприємства на НДДКР, до 35% витрат на демонстрацію результатів і до 100% витрат на управління або підготовку дослідницьких кадрів.