Тема 1. Витоки європейської інтеграції. Основи та структура ЄС

 

1.1. Поняття європейської інтеграції.

1.2. Поняття та зміст ЄС.

1.3. Загальна структура ЄС.

1.4. Цілі, принципи та повноваження ЄС.

 

1.1. Поняття європейської інтеграції

Європейська інтеграція –термін, що використовується для опису процесів міжнародної регіональної інтеграції, що мають місце у Європі і характеризуються певними політико-правовими особливостями, традиціями та історією.

У широкому розумінні термін «Європейська інтеграція» використовується для позначення сукупності міжнародних інтеграційних процесів у Європі, включаючи створення Європейської економічної спільноти та на її основі згодом Європейського Союзу, Європейської асоціації вільної торгівлі, Європейського економічного простору, Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (ЦЕФТА, CEFTA) та ін.

У вузькому розумінні термін використовується для розгляду інтеграційних процесів, що відбуваються на базі (та у деяких випадках із участю) ЄС, а також особливостей розвитку цього угруповання. Дефініція «Європейська інтеграція» одержала велике поширення, тому що ЄС, що пройшов тривалу історію формування, являє собою найбільш розвинене з інституціональної та політичної точок зору інтеграційне угруповання у світі. Європейська інтеграція – це, по суті, досвід країн ЄС з реалізації масштабного інтеграційного проекту по створенню міжнаціонального політичного та економічного союзу, у рамках якого міжнародне співробітництво вийшло на новий якісний рівень та орієнтовано на утворення єдиної суспільно-політичної системи. У зв’язку з цим термін «Європейська інтеграція» часто використовується для позначення того шляху, який обрали та пройшли країни ЄС і який полягає в емпіричному пошуку оптимальних форм та механізмів об'єднання європейських держав. Стосовно третіх країн (країн-кандидатів) європейська інтеграція означає їх прагнення отримати повноправне членство у ЄС та долучитися до єдиної наднаціональної економічної і політичної системи. Побудова ЄС, як і сама міжнаціональна інтеграція у його межах, ще незавершені, тому європейська інтеграція – це шлях побудови європейського простору, що визначить вигляд Європи у майбутньому. Вимір майбутнього Європи, який враховує попередній історичний досвід міжнаціонального єднання, зумовлює трактування європейської інтеграції як так званої європейської інтеграційної стратегії (стратегія європейської інтеграція), тобто як план (програма) майбутнього розвитку європейських міждержавних утворень, зокрема ЄС.

Європейська інтеграція розглядається на основі низки теорій і концепцій, які пояснюють її виникнення і розвиток. Теоретичні засади європейської інтеграції тісно пов’язані з її історичними передумовами, обставинами трансформації та, головне, з формування міжнародних правових та організаційних інститутів, які стали основою наднаціональної системи.

Європейська інтеграція може розглядатися у декількох аспектах. Зокрема вона розглядається як історичний процес, що має свої передумови, фактори, етапи та перспективи розвитку, тобто мається на увазі історична характеристика інтеграційних процесів у Європі, у тому числі у ЄС. Економічно вона представляється як результат міжнародних угод (про вільну торгівлю, проведення спільної митної політики, впровадження єдиної валюти та ін.), формування спеціальних організацій, які забезпечують економічні процеси у масштабах угруповання. Економічна інтеграція у ЄС охоплює створення митного союзу, єдиного внутрішнього ринку, валютно-економічного союзу та проведення спільної економічної політики. На цій основі у ЄС формується єдиний господарсько-виробничий комплекс. Політично європейська інтеграція розглядається як процес усуспільнення суверенітетів країн-членів (передачі частини національного суверенітету наднаціональним структурам) та організації політичного співробітництва, що призвело до перетворення ЄС на цілісну політичну систему та єдиний політичний центр на світовій арені. Існування ЄС як єдиного політичного організму забезпечує сформована система законодавства, у тому числі правові основи співробітництва у різних областях, а також створені політичних органів і структур, які наділені повноваженнями, мають власну політичну волю і представляють, насамперед, інтереси ЄС, забезпечуючи загальний політичний процес і взаємодію між країнами-членами. У правовому змісті європейська інтеграція являє собою процес гармонізації права країн Європи, імплементації норм міжнародних угод у національні правові системи та створення регіонально-міжнародної системи права. Так, у межах ЄС створена правова система, яка має перевагу над національними правовими системами країн-членів, і заснована на системі міжнародних договорів. Система права, що забезпечує європейську інтеграцію, пов’язана із визначеними її принципами (субсидіарності; пропорційності; солідарності; обґрунтованості; лояльності; суверенітету тощо).

Європейська інтеграція розвивається у внутрішньополітичному та зовнішньополітичному контексті. З внутрішньополітичної точки зору європейська інтеграція асоціюється з посиленням і поглибленням наднаціональності на рівні ЄС, зміцненням його структури та розширенням сфери дії європейського права. Ці процеси можуть розглядатися у вузькому змісті (протиставлятися розширенню кількості країн-членів ЄС) або у широкому (передбачати включення нових учасників у загальний інтеграційний процес). Із зовнішньополітичної точки зору трактування європейської інтеграції також не може бути однозначним. З одного боку, європейська інтеграція представляється як частина загального процесу сучасної світової глобалізації, що сприяє посиленню взаємозв'язку і взаємозалежності, з іншого боку – розумітися як посилення локального регіоналізму у Європі, консолідації країн регіону для вирішення спільних проблем і захисту інтересів Європи на світовій арені.

Європейська інтеграція на різних історичних етапах розвивалася паралельно з різними формами міжнародного співробітництва між країнами-членами ЄС (Спільнот), поза рамками наднаціональності і за допомогою диференційованої («гнучкої») участі окремих країн-членів в інтеграційних проектах у рамках ЄС. Тому у деяких випадках вона може розглядатися поза створеної у ЄС інституційної бази міжнаціонального співробітництва.

 

1.2. Поняття та зміст ЄС

 

Європейський Союз (ЄС)– міжнародна організація, яка утворена через об’єднання держав на принципах наднаціональної інтеграції. Створення и розвиток ЄС розглядається як процес європейської інтеграції. За своєю політико-правовою сутністю ЄС є феноменом у сучасному світі, має особливу наднаціональну інституційну парадигму (структуру), сформовану на основі тривалої історії та суспільних традицій. Окрім цього він являє собою унікальне на сьогоднішній день економічне об’єднання, яке не має аналогів та відтворює найбільш складні формати інтеграції національних економік 27-ми країн Європи.

Свою історію ЄС бере зі створення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС)а основі підписання Парижського договору (1951 р.) у складі Бельгії, Франції, Німеччини, Італії, Люксембургу і Нідерландів. У 1957 р. був підписаний (набув чинності у 1958 р.) Римський договір про заснування Європейської Економічної Спільноти (ЄЕС), а також Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії (Євроатом). До цих спільнот увійшли ті ж 6 країн, що і до ЄОВС.

У 1958-1967 рр.відбувалося створення зони вільної торгівлі ЄЕС. Наступний етап охопив період з 1968 по 1986 рр. и передбачав створення митного союзу країн ЄЕС (у 1968 р. впроваджено Спільний митний тариф). У 1973 р. до ЄЕС приєдналися Данія, Ірландія і Великобританія, у 1981 р. – Греція, у 1986 р. – Іспанія, Португалія. У 1986 р. було підписано Єдиний Європейський Акт (вступив в силу у 1987 р.), на основі якого у 1987-1992 рр. відбувалося завершення формування єдиного внутрішнього ринку (спільного ринку), що передбачало забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталу і робочої сили. У 1992 р. у Маастрихті підписаний Договір про Європейський Союз, який набув чинності у 1993 р. Згідно з цим Договором ЄС «…оснований на Європейських спільнотах, які доповнені новими сферами політики та формами співробітництва…». Його завдання полягає у тому, щоб «…організувати на базі згуртованості і солідарності відношення між країнами-членами та між їх народами» (ст. 1). Цілі ЄС мають бути досягнуті шляхами, обумовленими в Договорі, та згідно з закладеними в ньому умовами та часовими межами, враховуючи принцип субсидіарності. ЄС базується на таких цінностях як демократія, рівність, шанування прав та свобод людини, верховенство права тощо. Союз має власний прапор, герб та гімн, валюту. У Маастрихтському договорі на додаток до існуючих Європейських спільнот (сфери спільної політики) визначено засади співпраці у сфері зовнішньої політики та політики безпеки, а також у галузі правосуддя та внутрішніх справ (сфери міжурядової співпраці). Так, створено нову структуру з трьома «стовпами», які мають політичний та економічний вимір, і запроваджено поняття «Європейський Союз», який є формою існування спільнот (але на відміну від них не є юридичною особою). У відповідності з Маастрихтським договором у ЄС розпочалося створення економічного і валютного союзу (у 2002 р. впроваджено єдину валюту євро). У 1995 р. до ЄС приєдналися Австрія, Фінляндія і Швеція. У 1997 р. було підписано Амстердамський договір (набув чинності у 1999 р.), а у 2001 р. – Ніццький (набув чинності у 2003 р.), які передбачали певні реформування ЄС через зміну окремих положень Договору про заснування Європейської Спільноти (у консолідованій формі) та Договору про Європейський Союз. У 2004 р. до ЄС вступили Чехія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Угорщина, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина. У зв’язку з масштабними структурними і політичними змінами у 2004 р. було підписано Конституційний договір, який передбачав реформування системи функціонування ЄС (замінивши всі існуючі договори єдиною Конституцією. Проте цей договір не був ратифікований усіма національними Парламентами країн ЄС. У 2007 р. відбулося останнє на сьогоднішній день розширення ЄС, до нього вступили Румунія і Болгарія. З того моменту (і до цього моменту) отримати членство у ЄС бажають Хорватія, Македонія, Туреччина та Чорногорія. Також у 2007 р. було продовжено реформування ЄС та підписано Лісабонський договір або Договір про реформу, що замінив Конституцію ЄС (офіційна назва: «Лісабонський договір про внесення змін у Договір про Європейський союз та Договір про заснування Європейської Спільноти»). Цим договором передбачено змін в інституційній будові ЄС, зокрема впровадження посади Президента Європейської Ради (ЄС), Високого представника ЄС з питань закордонних справ та політики безпеки, а також визначено заходи з підвищення ефективності діяльності Європейської комісії та Європейського Парламенту та ін. Право не виконувати низку положень Лісабонського Договору отримали Чехія і Польща. До того ж збережені вагомі компетенції національних органів влади.

На рівні ЄС запроваджено (у 1993 р.) єдині критерії розширення ЄС. Вони розділені на дві групи: 1) критерії вступу до ЄС для країн-кандидатів (інституційна стабільність, дієва ринкова економіка, спроможність і наявність правового та адміністративного ресурсі для імплементації законодавства ЄС, прийняття цілей Економічного і Валютного союзу тощо); 2) критерії розширення для ЄС (спроможність прийняти нових членів, спроможність зберегти і продовжити європейський інтеграційний процес).

Впродовж існування у ЄС (спочатку у ЄЕС) створено систему спільних (наднаціональних) інституцій, яким делеговано частину повноважень національних властей. Їх склад обирається за спеціальними демократичними процедурами. До інституційної структури ЄС входять: Європейська Рада, Європейський Парламент, Рада ЄС (Рада міністрів), Європейська Комісія, Суд Європейської Спільноти, Європейська рахункова палата, Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів, Європейський центральний банк, Європейський інвестиційний банк, Європейський обмудсмен, Генеральний інспектор з охорони даних. Також на основі окремих законодавчих актів ЄС створено низку органів для вирішення конкретних питань, серед них: Бюро ЄС з питань різноманіття рослин, Європейське агентство авіаційної безпеки, Європейське агентство безпеки праці та охорони здоров’я на робочому місці, Європейське агентство з мереж та інформаційної безпеки, Європейське агентство з реконструкції, Європейське агентство з морської безпеки, Європейське залізничне агентство, Європейське агентство оцінки медичних продуктів тощо. Все ці інституції та органи дозволяють виконувати завдання, покладені на ЄС основоположними договорами та, зокрема, проводити спільні політики у різних сферах суспільного життя.

Функціонування ЄС та діяльність його основних інституцій і додаткових органів базується на релевантній системі права. Її структура зумовлена особливою правовою природою самого ЄС та своєрідністю його інституційної моделі. У результаті тривалого процеса нормативно-правовий масив європейського права сформувався у системі законодавства, яка у тому числі включає спеціальний блок правового регулювання міжнародного співробітництва, а також акти, що узагальнили політичні вимоги до вирішення головних соціально-економічних проблем. Правова основа розвитку ЄС пов’язана з формуванням єдиної (європейської) системи цінностей, які дозволяють в умовах великого різноманіття країн ЄС забезпечувати їх єдність, солідарність та співробітництво. Зокрема визначає можливість проведення країнами ЄС спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також удосконалення внутрішньої політичної структури ЄС. Фінансовою основою діяльності ЄС є наднаціональний бюджет та механізми його використання через спеціальні фонди ЄС (наприклад, структурні фонди).

Економічна інтеграція в рамках ЄС дозволила створити могутній господарський комплекс інтернаціональної природи. Він заснований на формуванні митного союзу, єдиного внутрішнього ринку, економічного та валютного союзу, а також побудови системи регулювання економіки на основі інститутів ЄС та спільних політик країн-членів. Сучасний ЄС являє собою один з провідних економічний центрів світу. У 2009 р. його загальний ВВП складав – 11978786,3 млн. євро, експорт – 4316163,7 млн. євро, імпорт – 4199134,5 млн. євро, населення – 499723,5 тис. чол. «Ядром» економіки ЄС є зона євро, тобто країни, де в обігу знаходиться єдина європейська валюта. Станом на початок 2010 р. до зони євро входять: Австрія, Бельгія, Німеччина, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Словаччина, Словенія, Фінляндія та Франція. Очікується, що інші країни ЄС увійдуть у зону євро о 2010-2013 рр.

Основою стабільного розвитку економіки ЄС є спільна (комунітарна) економічна політика, яка має внутрішній (підтримка промисловості, сільського господарства, політика у сфері конкуренції та ін.) та зовнішній (торговельна політика, міжнародне співробітництво у різних сферах) виміри. Головними напрямами соціально-економічної політики ЄС є: забезпечення сталого розвитку, побудова інноваційної економіки, підвищення конкурентоспроможності та структурна перебудова промисловості, забезпечення зайнятості.

Велика увага у діяльності ЄС приділяється розвитку демократії, захисту прав і свобод людини в Європі та світі, збереженню культури, боротьбі з тероризмом, співробітництву правоохоронних та судових органів та ін. Це стало пріоритетами його внутрішньої та зовнішньої політики. У контексті розвитку зовнішніх відносин ЄС активно проводить політику допомоги з розвитку.

 

Таблиця 1

Хронологія утворення Європейського Союзу

Дата	Подія
9 травня 1950 р.	Промова Роберта Шумана, Міністра закордонних справ Франції, який запропонував об'єднати вугільну і сталеливарну промисловість Франції і ФРН
18 квітня 1951 р.	Паризький Договір, що встановив Європейське співтовариство вугілля і сталі (ЄОВС) з шістьма країнами-членами: Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Люксембург і Нідерланди
25 березня 1957 р.	Римський Договір закріпив утворення Європейського економічного співтоварицства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом)
1 січня 1958 р.	Договори про Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) і Євратом, підписані шістьма європейськими країнами (Бельгією, Францією, Італією, Німеччиною, Люксембургом і Нідерландами), набули чинності. Комісії ЄЕС і Евратома засновані у Брюсселі. Комісія ЄЕС має дев'яти членів, її перший Президент – Уолтер Халлстєїн. Луї Арманд – Президент Комісії Євратома. Сформовано Парламент і Суд, загальний для всіх трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС і Євратом). Створений відповідно до Угоди про ЄЕС Європейський Інвестиційний Банк (EІБ)
липень 1961 р. – 1962 квітня.	Ірландія, Данія, Великобританія, Норвегія поводяться із заявами про приєднання до ЄЕС
14 січня 1963 р.	Президент французької Республіки заявляє, що Франція сумнівається щодо політичного бажання Великобританії приєднатися до Співтовариства. Декількома днями пізніше переговори зі всіма країнами-претендентами припинені
12 вересня 1963 р.	Туреччина і ЄЕС підписують Угоду про асоціацію
11 травня 1967 р.	Великобританія повторно звертається із заявою про приєднання до Співтовариства. За нею слідують Ірландія і Данія, трохи пізніше – Норвегія
1 липня 1967 р.	Злиття виконавчих органів трьох Співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євратом)
30 червня 1970 р.	У Люксембурзі відкриваються переговори з чотирма майбутніми державами-членами (Данія, Ірландія, Норвегія і Великобританія)
5 грудня 1970 р.	Підписано Угоду про приєднання Мальти до ЄЕС
22 січня 1972 р.	Підписання Угод щодо приєднання Данії, Ірландії, Норвегії і Великобританії до ЄЕС. Угоди ратифіковано парламентами держав-членів, окрім Норвегії, де референдум відхилює вступ
19 грудня 1972 р.	Угода про приєднання між ЄЕС і Кіпром
1 січня 1973 р.	Угода про приєднання Данії, Ірландії і Великобританії до ЄЕС набуває чинності
12 червня 1975 р.	Греція поводиться із заявою про приєднання до ЄЕС
22 липня 1975 р.	Угода, що дає Європейському парламенту більш широкі бюджетні повноваження. Створення Суду Аудиторів
1-2 грудня1975 р.	Європейська Рада в Римі ухвалює рішення щодо вибору Європейського парламенту універсальним виборчим правом починаючи з 1978 р.
27 липня 1976 р.	Відкриваються переговори щодо приєднання Греції до ЄЕС
28 березня 1977 р.	Португалія звернулась із заявою про приєднання до ЄЕС
5 квітня 1977 р.	Європейський парламент, Рада і Комісія підписують Об’єднану Декларацію щодо фундаментальних прав громадян
28 липня 1977 р.	Іспанія звертається із заявою про приєднання до ЄЕС
червень 1978 р. – лютий 1979 р.	Починаються переговори з Португалією і Іспанією щодо їх приєднання до ЄЕС
28 травня 1979 р.	Угоду про приєднання Греції до ЄЕС підписано в Афінах
7 і 10 червня1979 р.	Перші вибори до Європейського парламенту прямим універсальним виборчим правом
1 січня 1981 р.	Угода про приєднання Греції до ЄЕС набуває чинності
23 лютого1982 р.	На консультативному референдумі острів Гренландія, який став членом ЄЕС як частина Данії 1 січня 1973 р., виходить із Співтовариства
12 березня 1984 р.	Угода про майбутні відносини між Гренландією і Співтовариством
1 січня 1985 р.	Перші Європейські паспорти випущені у більшості держав-членів
12 червня 1985 р.	Підписано угоди про приєднання Іспанії і Португалії до ЄЕС
14 червня 1985 р.	Шенгенська Угода по скасуванню кордонів підписано Німеччиною, Францією і країнами Бенелюксу (Бельгією, Нідерландами, Люксембургом)
28-29 червня1985 р.	Європейська Рада в Мілані. Глави Урядів вирішують заснувати Міжурядову Конференцію для розгляду намічених реформ
1 січня 1986 р.	Угода про приєднання Іспанії і Португалії до ЄЕС набуває чинності
17 і 28 лютого1986 р.	Єдиний Європейський Акт підписаний в Люксембурзі і Гаазі
14 квітня1987 р.	Уряд Туреччини подає заяву про приєднання до Співтовариства
17 липня 1989 р.	Австрія приєднується до ЄЕС
4 і 16 липня1990 р.	Кіпр і Мальта звертаються із заявою про приєднання до ЄЕС
27 листопаду1990 р.	Італія приєднується до Шенгенської Угоди
1 липня 1991 р.	Швеція звертається із заявою про приєднання до ЄЕС
18 листопаду1991 р.	Іспанія і Португалія підписують Шенгенську Угоду
7 лютого 1992 р.	Угода про Європейський Союз підписана у Маастріхте міністрами закордонних справ і міністрами фінансів держав-членів
18 березня 1992 р.	Фінляндія поводиться із заявою про входження в ЄС
20 травня 1992 р.	Швейцарія звертається із заявою про входження в ЄС
6 листопаду 1992 р.	Греція приєднується до Шенгенської Угоди
25 листопаду1992 р.	Норвегія поводиться із заявою про входження в ЄС
1 січня 1993 р.	Створення єдиного ринку, який дає право Європейським громадянам вільно переміщатися, працювати і проживати в межах території держав-членів
лютий – березень 1993 р.	Переговори щодо приєднання Австрії, Фінляндії і Швеції відкриваються в Брюсселі
5 квітня 1993 р.	Переговори щодо приєднання Норвегії відкриваються в Люксембурзі
21-22 червня1993 р.	Копенгагенська Європейська Рада підтверджує приєднання Австрії, Фінляндії, Швеції і Норвегії до ЄС з 1 січня 1995 р. і гарантує асоційованим країнам Центральної і Східної Європи, що їх вступ буде можливий, як тільки вони задовольнятимуть необхідним політичним і економічним умовам
1 листопаду 1993 р.	Угода про створення Європейського Союзу набуває чинності
березень – квітень1994 р.	Угорщина і Польща звертаються із заявами про входження в ЄС
24-25 червня1994 р.	Підписання Акту про приєднання Австрії, Швеції, Фінляндії і Норвегії
31 жовтня1994 р.	Міністри закордонних справ держав-членів ЄС, Польщі, Чеської Республіки, Словаччини, Угорщини, Румунії і Болгарії зустрічаються в Люксембурзі. Головна тема – стратегія Союзу відносно країн Центральної і Східної Європи
28 листопаду1994 р.	Норвезький референдум відхилює приєднання країни до ЄС
9-10 грудня1994 р.	Європейська Рада в Ессені домовляється про загальну стратегію приєднання країн Центральної і Східної Європи до ЄС
1 січня 1995 р.	Австрія, Фінляндія і Швеція стають членами ЄС (15 держав-членів)
1 лютого1995 р.	Набувають чинності Європейські угоди між ЄС і Чеською республікою, Словаччиною, Болгарією і Румунією
26 березня 1995 р.	Шенгенська Угода набуває чинності між Бельгією, Німеччиною, Францією, Люксембургом, Нідерландами, Іспанією і Португалією
28 квітня1995 р.	Австрія підписує Шенгенськоє Угоду
12 червня 1995 р.	Європейський Союз підписує Угоди про Асоціацію з Естонією, Латвією і Литвою
червень – грудень 1995 р.	Румунія, Словаччина, Латвія, Естонія, Литва і Болгарія звертаються із заявами про приєднання до ЄС
31 грудня1995 р.	Митний Союз між ЄС і Туреччиною набуває чинності
січень 1996 р.	Словенія і Чехія поводяться із заявами про приєднання до ЄС
липень 1997 р.	Європейська Комісія публікує програму Agenda 2000, присвячену розширенню Європейського Союзу
березень 1998 р.	Початок переговорів з шістьма державами-кандидатами (Кіпром, Угорщиною, Польщею, Естонією, Словенією і Чеською Республікою) про їх входження в ЄС
1 січня 1999 р.	Початок завершальної стадії створення Економічного і валютного союзу (ЕВС). У 12 країнах ЄС введена в обіг єдина грошова одиниця – євро, в якій до 2002 р. здійснювалися безготівкові, а з 2002 р. – всі розрахунки
1 лютого1999 р.	Набула чинності Європейська угода між ЄС і Словенією
грудень 1999 р.	Європейська Рада в Хельсінкі ухвалює рішення про початок переговорів по входженню в ЄС Румунії, Словаччини, Латвії, Литви, Болгарії і Мальти
січень 2000 р.	У Брюсселі відкрилася Міжурядова конференція по приєднанню до ЄС Мальти, Румунії, Словаччини, Латвії, Литви і Болгарії
26 жовтня2000 р.	В Парижі почав роботу перший Індустріальний форум з питань розширення, в якому взяли участь представники держав-членів ЄС і країн-кандидатів
8 листопаду 2000 р.	Європейська Комісія опублікувала Регулярний звіт про прогрес, досягнутий кожної з країн-кандидатів на шляху до приєднання до ЄС
7 – 9 грудня2000 р.	Європейська Рада в Ніцці вітає просування процесу переговорів з країнами-кандидатами і високо оцінює зусилля, зроблені цими країнами для ухвалення і практичного втілення умов вступу в ЄС. Рада високо оцінила прогрес, досягнутий у реалізації стратегії вступу відносно Туреччини
26 лютого 2001 р.	Підписання Ніццкого договору
1 липня 2002 р.	Завершений обмін національних валют на євро в країнах єврозони
1 лютого 2003 р.	Ніццький договір набуває чинності
16-17 квітня 2003 р.	Афінський саміт розширення ЄС, в якому взяли участь глави держав, урядів і міністерств закордонних справ 15 країн-членів і 10 кандидатів в члени ЄС. На цій зустрічі Європейський Союз прийняв до своїх лав 10 нових членів: до ЄС-15 офіційно приєдналися Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія і Естонія
1 травня 2004 р.	Приєднання до Євросоюзу 10 країн Центрально-східної і Південної Європи
18 липня 2004 р.	Європейська Рада затвердила остаточну редакцію Конституції ЄС
29 жовтня 2004 р.	Підписання Договору про Конституцію ЄС розділами 25 країн-учасниць в Римі
на протязі 2005 р.	Ратифікація Конституції ЄС всіма країнами-учасницями. Конституційний договір ратифікували 18 країн, 2 країни (Франція і Нідерланди) відхилювали проект, ще сім держав (Португалія, Ірландія, Великобританія, Данія, Швеція, Чеська Республіка, Польща) стрималися. Процес ратифікації припинений у зв'язку з негативними результатами у Франції (29.05.05) і Нідерландах (1.06.05)
14 лютого 2005 р.	Угода про стабілізацію і асоціацію між ЄС і Хорватією набуває чинності
25 квітня 2005 р.	Підписання Угоди про приєднання Болгарії і Румунії до ЄС
вересень 2005 р.	Угода про асоціацію ЄС і Алжіру набула чинності
3 жовтня 2005 р.	Початок переговорного процесу про приєднання до ЄС з Туреччиною і Хорватією
17 грудня 2005 р.	Надання статусу кандидата в члени ЄС колишній югославській республіці Македонії
12 червня 2006 р.	Підписання Угоди про стабілізацію і асоціацію між ЄС і Албанією
15-16 червня 2006 р.	Ухвалення спеціальних декларацій по Західних Балканах (у тому числі умови висновку Угоди про стабілізацію і асоціацію з Сербією, майбутній статус Косова, наслідки отримання незалежності Чорногорією)
17 липня 2006 р.	Ухвалено рішення про створення нового фінансового інструменту в рамках стратегії по підготовці до вступу – ІПА (IPA – Instrument for Pre-Accession Assistance), який з 1.01.07 замінить існуючі програми, направлені на підтримку вступної стратегії нинішніх і колишніх країн-кандидатів – PHARE, ISPA, Turkey pre-асcession instrument і CARDS
14-15 грудня 2006г.	Рада ЄС назвала балканські країни-кандидати на членство в Євросоюзі після 2010 р. Хорватія, Македонія, Албанія, Боснія і Герцеговина, Сербія і Чорногорія. Ухвалено рішення посилити критерії вступу
19 грудня 2006 р.	В Бухаресті підписано Угоду про Центрально-Європейську зону вільної торгівлі (ЦЕФТА), в якому беруть участь Болгарія, Румунія, Молдова, Хорватія, Албанія, Сербія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина (перші дві держави згодом вийшли з нього у зв'язку зі вступом в ЄС в 2007 р.)
1 січня 2007 р.	Вступ Словенії до зони євро
1 січня 2007 р.	Завершення п'ятого розширення ЄС – до Союзу приєднуються Болгарія і Румунія
2007г січня.	Початок переговорів про укладання Угоди про стабілізацію і асоціацію між ЄС і Боснією і Герцеговиною
22-23 червня 2007 р.	Саміт ЄС, на якому досягнута принципова домовленість про розробку замість Конституції «Договору про реформу»
26 червня 2007 р.	Конференція по приєднанню Хорватії і Туреччини до ЄС в Брюсселі
26 липня 2007 р.	Угоди про Центрально-Європейську зону вільної торгівлі (ЦЕФТА) від 19.12.06 набуло чинності
15 жовтня 2007 р.	Укладання Угоди про стабілізацію і асоціацію між ЄС і Чорногорією
18 жовтня 2007 р.	Хорватія і колишня югославська республіка Македонія приєдналися до Європейської програми конкуренції
7 листопаду 2007 р.	Парафована Угода про стабілізацію і асоціацію між ЄС і Сербією
4 грудня 2007 р.	Парафована Угода про стабілізацію і асоціацію між ЄС і Боснією і Герцеговиною
13 грудня 2007 р.	Підписання Лісабонського договору про внесення змін в Договір про Європейський Союз і Договір про установу Європейського Співтовариства
грудень 2007 р. - березень 2008 р.	Приєднання країн ЄС-10 до Шенгенському угоди (за винятком Кіпру)
грудень 2007 р. – лютий 2009 р.	Ратифікація Лісабонського договору всіма країнами-учасницями ЄС. За станом на 01.01.2009г. Договір ратифікували Угорщина (20.12.07), Мальта (29.01.08), Словенія (7.02.08), Румунія (7.02.08), Франція (13.02.08), Болгарія (21.03.08), Польща (9.04.08), Австрія (28.04.08), Данія (30.04.08), Словаччина (12.05.08), Литва (14.05.08), Латвия (28.05.08), Португалія (9.05.08), Греція (11.06.08), Естонія (19.06.08), Великобританія (19.06.08), Люксембург (3.07.08), Кіпр (3.07.08), Нідерланди (10.07.08), Бельгія (11.07.08), Іспанія (30.07.08), Італія (2.08.08), Фінляндія (12.09.08), Німеччина (8.10.08), Швеція (20.11.08). В Ірландії призначений повторний референдум. В Чехії ратифікація в парламенті намічена на лютий 2009 р. В Польщі Договір чекає підпису президента
1 січня 2008 р.	Вступ Кіпру і Мальти до зони євро
29 квітня 2008г.	Сербія і ЄС підписали Угоду про стабілізацію і асоціацію
2 грудня 2008 р.	Сербія приєднується до інноваційної і конкурентної політики ЄС
15 грудня 2008 р.	Чорногорія подає заяву про приєднання до ЄС
2009 р.	Ісландія подає заявку на членство у ЄС
1 січня 2009 р.	Вступ Словаччини до зони євро
1 січня 2011 р.	Вступ Естонії до зони євро

 

1.3. Загальна структура ЄС

 

Європейський Союз - це організація зі складною структурою, що складається з трьох компонентів (так званих “опор”, “стовпів” або “колон”):

1) Європейські співтовариства (об'єднує в собі попередниць ЄС: ЄЕС і Євратом. ЄОВС припинило своє існування у 2002 р. в відповідності до Паризького договору);

2) Спільна зовнішня політика і політика безпеки (ОЗПБ);

3) Співпраця поліцій і судових органів у кримінально-правовій сфері (спочатку – «Правосуддя і внутрішні справи»).

Функціонування кожної «колони» підкоряється різним по характеру і змісту джерелам права Європейського Союзу, з їх допомогою в договорах розмежовуються сфери політики, що відносяться до компетенції ЄС. Крім того, опори дають наочне уявлення про роль урядів держав-членів ЄС і інститутів ЄС в процесі ухвалення рішень. У рамках першої опори роль інститутів ЄС визначаюча. Рішення тут приймаються «методом співтовариства». До ведення Співтовариства відносяться питання, що стосуються, зокрема, єдиного ринку, митного союзу, єдиної валюти (при збереженні власної валюти деякими з членів), сільськогосподарської політики і риболовецької політики, деякими питаннями міграції і біженців, а також політики зближення (cohesion роlicy). У другій і третій опорах роль інститутів ЄС мінімальна і рішення приймаються державами-членами ЄС. Цей метод ухвалення рішень називається міжурядовим. У результаті Ніццкого договору 2001 р. деякі питання міграції і біженців, а також питання забезпечення гендерної рівності на робочих місцях були перенесені з другої в першу опору. Отже, з цих питань, роль інститутів ЄС по відношенню до держав-членам ЄС посилилася.

Таблиця 2

Храмова структура ЄС

Європейський Союз
Перша колона наднаціональна	Друга колона міжурядова	Третя колона міжурядова
Європейські співтовариства (ЄС)	Спільна зовнішня політика і політика безпеки (ОВПБ)	Співпраця поліцій і судових органів в кримінально-правовій сфері
· Митний союз і Єдиний ринок · Спільна аграрна політика · Спільна політика у сфері рибальства · Європейське законодавство у сфері конкуренції · Економічний і валютний союз · Європейське громадянство · Освіта і культура · Трансевропейськіє мережі (TENs) · Захист прав споживачів · Охорона Здоров'я · Наукові дослідження · Законодавство з охорони довкілля · Соціальна політика · Захист біженців і переміщених осіб · Шенгенськоє угода Імміграційна політика	Зовнішня політика: · Права людини · Демократія · Надання допомоги третім країнам Політика безпеки: · Європейська політика безпеки і оборони · Військові формування ЄС · Європейські сили швидкого реагування · Підтримка миру	· Торгівля наркотиками і контрабанда зброї · Тероризм · Торгівля людьми · Організована злочинність · Фінансові зловживання і шахрайство

 

На сьогодні членство у ЄС, Євроспівтоваристві і Євратомі єдине, всі держави, вступаючі у Союз, стають і членами Співтовариств.

Згідно з Лісабонським договору 2007 р. ця складна система скасована, встановлено єдиний статус Євросоюзу як суб'єкта міжнародного права.

Три “колони” Союзу об'єднує один з одним, перш за все, наявність єдиної мети і принципів, закріплених безпосередньо в Договорі про Європейський Союз; єдиний склад держав-членів. Важливою умовою цілісності Європейського Союзу виступає також наявність у цієї організації єдиної системи керівних органів - інститутів Європейського Союзу.

Європейський Союз виступає як наднаціональна організація політичної влади, на користь якої держави-члени добровільно обмежили свій суверенітет. Сучасний Європейський Союз - ця державоподібне утворення освіта, поступово еволюціонує у бік повноцінної федерації. В той же час Європейський Союз має низку характеристик, що дозволяють визначати його як міжнародну організацію.

 

1.4. Цілі, принципи та повноваження ЄС

 

Договір про заснування ЄЕС визначає (ст. 2):

«Співтовариство має своїм завданням, за допомогою створення єдиного ринку і економічного і валютного союзу, а також за допомогою здійснення спільної політики або діяльності, передбаченої у статтях 3 і 4, сприяти повсюдно у Співтоваристві гармонійному, збалансованому і стійкому розвитку економічної діяльності, високому рівню зайнятості і соціального захисту, рівноправності чоловіків і жінок, сталому та без інфляційному зростанню, високому рівню конкурентоспроможності і зближенню економічних показників, високому рівню захисту і покращенню якості навколишнього середовища, підвищенню рівня і якості життя, економічному і соціальному об'єднанню і солідарності держав-членів».