Співробітництво в рамках Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ)

Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ) є регіональним угрупованням країн Центральної та Східної Європи, діяльність якої має на меті налагодження багатостороннього співробітництва у політичній, соціально-економічній, науковій та культурній сферах та сприяння на цій основі зміцненню стабільності і безпеки в регіоні. До її складу входить 18 країн – Албанія, Австрія, Білорусь, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Чеська Республіка, Угорщина, Італія, Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Чорногорія та Україна.

У листопаді 1989 р. у м. Будапешт Італією, Австрією, Угорщиною та Югославією було створено угруповання під назвою „Квадрогонале” з метою, зокрема, забезпечення підготовки Угорщини та Югославії до їхнього майбутнього членства у Європейському Союзі. Поступово розширюючись, у 1992 р. угруповання змінило назву на Центральноєвропейська ініціатива. Виконавчий секретаріат ЦЄІ розташований у м.Трієст (Італія).

Структурно діяльність ЦЄІ здійснюється на трьох рівнях: глав урядів, міністрів закордонних справ, а також національних координаторів країн-членів Ініціативи.

ЦЄІ шукає можливості відігравати більш помітну роль як регіональна міжнародна організація, одним з пріоритетних напрямків діяльності якої є всебічне сприяння вступу її країн-членів до Євросоюзу. ЦЄІ активно співпрацює з іншими європейськими регіональними організаціями, такими як Адріатично-Іонічна Ініціатива, Рада регіонального співробітництва, ОЧЕС, Рада держав Балтійського моря тощо.

У реалізації своїх цілей ЦЄІ спирається на підтримку парламентарів та бізнесових кіл країн-членів через спеціально утворені структури. Це, відповідно, Парламентський вимір ЦЄІ та Ініціатива Центральноєвропейських торгівельних палат. Зазначені структури не входять безпосередньо до ЦЄІ і діють незалежно, здійснюючи загальну координацію через Секретаріат ЦЄІ.

Україна почала розвивати контакти з ЦЄІ у 1992 р. шляхом участі в діяльності кількох робочих груп Ініціативи. У березні 1994 р. наша держава отримала статус члена Асоційованої Ради ЦЄІ, а 31 травня 1996 р. набула статус повноправного члена.

Україна розглядає ЦЄІ як важливий механізм інтеграції до європейського економічного та політичного простору, а також зміцнення стабільності в регіоні та подальшого розвитку всебічних відносин між країнами-членами Ініціативи. Фахівці України беруть участь у діяльності діючих у рамках ЦЄІ експертних мереж за такими напрямами як транскордонне співробітництво, транспорт, енергетика, наука і технології. На постійній основі здійснюється робота, спрямована на активізацію участі підприємств та організацій України у реалізації проектів співробітництва в рамках Ініціативи.

Протягом 2013 р. співробітництво України з ЦЄІ здійснювалося у форматі «трійки», до якої входили також Угорщина та Австрія. Участь України у роботі «трійки» відбувалась, зокрема, в рамках підготовки Плану дій ЦЄІ на 2014-2016 рр., який був підтриманий міністрами закордонних справ країн-членів Ініціативи на їх щорічній зустрічі на тему „Місія ЦЄІ напередодні відзначення 25-річчя” (31.10.2013 р., м.Геделле, Угорщина).

План дій має сприяти економічному розвитку країн ЦЄІ, а також процесу розширення ЄС, відповідно до положень Стратегії ЄС до 2020 р., посиленню регіонального співробітництва, співробітництва з країнами-членами ЄС, забезпеченню пріоритетної підтримки з боку фондів та структур Ініціативи діяльності щодо реалізації проектів для країн – не членів ЄС та процесів подальшої євроінтеграції цієї групи країн.

Особливої ваги набув курс на економізацію діяльності ЦЄІ, який знайшов свою підтримку, зокрема, у рішенні згаданої Міністерської зустрічі щодо відновлення діяльності бізнесового виміру Ініціативи.

Активно розвивалися також міжпарламентські зв’язки у рамках ЦЄІ завдяки роботі, зокрема, проведеній МЗС із забезпечення участі парламентської делегації України у засіданні Парламентської Асамблеї Ініціативи (24-26 вересня 2013 р., м. Будапешт).

У 2014 році у Центральноєвропейській ініціативі головує Австрія.

Вишеградська група (Вишеградська четвірка) — угрупування чотирьох центральноєвропейських країн: Польщі, Чехії, Угорщини і Словаччини. З'явилась унаслідок зустрічі президентів Польщі Леха Валенси і Чехословаччини Вацлава Гавела та прем'єра Угорщини Йожефа Антала 15 лютого 1991 року в угорському місті Вишеград, після ухвалення Вишеградської декларації. Головною метою була названа інтеграція до євроатлантичних структур.

Водночас спільність цілей закордонної політики, спільність історичного досвіду та географічна близькість спричинили появу нового регіонального утворення, названого після розпаду Чехословаччини Вишеградською четвіркою (Чехія і Словаччина).

Були ухвалені умови про лібералізацію торгівлі в межах групи, що спричинило появу в 1993 році Центральноєвропейського порозуміння про вільну торгівлю (CEFTA).

У 1994–1998 роках зусилля країн Вишеграда переважно були спрямовані радше на інтеграцію з ЄС і НАТО, ніж на лобіювання взаємних інтересів, зустрічі голів держав відбувались нерегулярно.

Наприкінці 2004 року президент Польщі Александр Квасневський зазначив, що Вишеградська група може виступати зі спільними ініціативами, які стосуватимуться політики ЄС щодо її східних сусідів, у тому числі України, і мати істотну роль в побудові площини європейських цінностей.

10 червня 2005 році прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко зустрілася в місті Пулави (Польща) з прем'єр-міністрами країн «Вишеградської четвірки». Були обговорені питання енергетичної співпраці, зокрема, пов'язані з розвитком нафтових та газових магістралей, а також у сфері транспортування електроенергії.

СУЧАСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ВПЛИВУ ВИШЕГРАДСЬКОЇ ГРУПИ НА ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ЩОДО УКРАЇНИ

Для характеристики сучасного стану Європейського Союзу найчастіше використовують поняття «криза». У свою чергу, її умови впливають на потенціал Польщі, Чеської Республіки, Словаччини, Угорщини, об’єднаних у Вишеградській групі (В-4), здійснювати вплив на зміст європейської політики. За оцінками експертів, упродовж перших п’яти років перебування у складі ЄС країни В-4 не відігравали суттєвої ролі у формуванні його стратегії, більше того, навіть не прагнули цього, що пояснюється адаптацією до умов членства. Водночас у 2004 році, тобто напередодні приєднання до ЄС, центральноєвропейським країнам вдалося шляхом просування спільної позиції покращити умови доступу до аграрних програм спільноти. Найбільш візуалізованим прикладом впливу на європейські рішення стало лобіювання перегляду бюджету ЄС на 2007-2013 рр., в результаті чого була значно підвищена частка коштів структурних фондів, які спрямовувалися на потреби постсоціалістичних країн.

 

Водночас економічні проблеми, які визріли в країнах В-4 у другій половині 2000-х років, політична нестабільність в Угорщині, ескалація конфлікту між цією країною та Словаччиною з приводу статусу угорської меншини, не сприяли формуванню єдиної програми дій в загальноєвропейському масштабі. Центральноєвропейські країни обрали роль так званого «донора демократії», використовуючи інструмент національних програм міжнародної допомоги для сприяння розвитку демократії, насамперед, в Україні та Білорусі, країнах Західних Балкан. Оскільки три із чотирьох країн Вишеградської групи межують з Україною, вони є зацікавленими у формуванні зони безпеки, стабільності та, щонайменше, неавторитарного режиму управління біля своїх кордонів, а, отже, застосовують стратегію «м’якої сили» щодо східного сусіда. До переваг центральноєвропейської технічної допомоги належить краще розуміння внутрішніх перешкод для європейської інтеграції України, що зумовлює більш органічне сприйняття політичних та управлінських рекомендацій, що пропонуються експертами В-4, аніж їх колег з решти країн ЄС.

 

У руслі політики Східного виміру ЄС, яка була запропонована Польщею у 2003 році, Вишеградською групою був запроваджений формат «В-4 +», який полягає у запрошенні представників України на робочі засідання «четвірки», зустрічі прем’єр-міністрів центральноєвропейських країн. У другій половині 2000-х років, окрім визначення як пріоритету підписання асоціації між Європейським Союзом та східноєвропейськими країнами, об’єднання надавало допомогу у реалізації Плану Україна – ЄС, розробці ідеї створення зони вільної торгівлі.

 

Водночас, упродовж останніх років ініціативи країн В-4 вже стали об’єктом уваги європейських «важковаговиків» та наднаціональних інститутів, зокрема беручи до уваги їх прагнення поєднати євроатлантичні та європейські інтереси в умовах латентного гео-економічного та політичного конфлікту, що сформувався між США та Європою. Зокрема, мова йде про озвучені у 2011 р. наміри центральноєвропейських країн створити бойову групу під командуванням Польщі, яка у 2016 р. повинна стати повноцінним військово-політичним механізмом з окремими від НАТО повноваженнями.

 

На даний момент уточнення пріоритетів економічної політики ЄС має наслідком формування нових ситуативних союзів країн, які поділяють спільні інтереси. Щодо впливу на формування Східної політики ЄС, такими партнерами В-4 стали, насамперед, Естонія, Литва і Латвія, які упродовж останніх двох років теж декларували безумовну підтримку європейським прагненням України. У минулому 2012 році намітилася тенденція до ширшої взаємодії країн Балто-Чорноморської осі, свідченням чого є зустріч у лютому 2013 р. у Гданську міністрів закордонних справ країн Вишеградської групи, Прибалтики, Скандинавських країн, взаємодія яких є вигідною з економічної точки зору, і є певною противагою зближенню Німеччини і Франції з Росією. На зустрічі В-4 упродовж 2012 р. також запрошувалися очільники Словенії, Болгарії, Румунії, тобто інших постсоціалістичних країн-членів ЄС, що, у поєднанні із стратегічним союзом Польщі з Румунією, означає посилення претензій Варшави на регіональне лідерство серед постсоціалістичних країн, які є членами ЄС чи претендують на цей статус. Іншими пріоритетними питаннями взаємодії країн В-4 є забезпечення енергетичної безпеки регіону, включно з модернізацією існуючої та будівництва нової енергетичної інфраструктури, налагодження співробітництва у сферах оборони та безпеки, зокрема враховуючи фактор очікуваного скорочення військової присутності НАТО. Взаємодія з північними країнами, з точки зору національних інтересів, є важливою вже тому, що Швеція, Фінляндія разом із Данією та Нідерландами формують групу найбільших критиків політичної ситуації в Україні, що може ускладнити підписання та подальшу ратифікацію Угоди про асоціацію з ЄС. Водночас міністри закордонних справ країн Вишеграду оприлюднили підтримку європейському вибору країн Східного партнерства, а також закликали Україну виконати умови підписання Угоди про асоціацію з ЄС, які були сформульовані у Висновках Ради ЄС (міністрів закордонних справ Європейського Союзу) у грудні 2012 р.

 

Зауважимо, що формування ширшої, за змістом та переліком учасників, конфігурації співпраці належить до пріоритетів головування Польщі у В-4 (липень 2012-червень 2013 рр.), яка визначила серед завдань діяльності у середовищі інститутів ЄС також:

1) просування спільних інтересів щодо довгострокового фінансування на період 2014-2020 рр., включно пріоритетів Європейського інструмента сусідства і партнерства;

2) налагодження співробітництва у сфері оборони та безпеки, зокрема створення у 2016 р. Вишеградської Бойової групи Європейського Союзу, до участі у функціонуванні якої запрошено також Україну;

3) надання більшої ваги політиці вирівнювання всередині ЄС, збереження пропорцій фінансування Європейського фонду регіонального розвитку, Європейського соціального фонду, Фонду згуртування, при одночасному запровадженні Спільних стратегічних рамок;

4) розвиток різних видів інфраструктури на території ЄС, враховуючи потребу диверсифікації поставки енергоносіїв з Росії, обговорення можливостей добування сланцевого газу, поклади якого є присутніми на території Польщі, Угорщини, Литви, Румунії, Болгарії та України;

5) просування ініціативи «Східного партнерства», зокрема залучення більших фінансових ресурсів в рамках бюджету ЄС на 2014-2020 рр.;

6) залучення організацій громадянського суспільства, зокрема відповідного Форуму Східного партнерства, до формування та реалізації європейської політики;

7) відкриття для партнерів можливостей агентств та програм, зокрема молодіжних та освітніх.

Наприкінці 2012 – на початку 2013 рр. країни Вишеграду в офіційних заявах закликали Європейську Комісію та Європейську службу зовнішніх дій включити у «дорожню карту» Східного партнерства, яка готується до осіннього Саміту у Вільнюсі, амбіційні цілі та відповідні інструменти та ресурси для їх реалізації. Зокрема, мова йде про таке середньострокове завдання як інтеграція найбільш успішних східноєвропейських партнерів у внутрішній європейський ринок та створення спільної економічної зони.

Водночас до східноєвропейських країн, включно з Україною, Вишеградською групою були спрямовані заяви щодо:

1) дотримання принципів поваги до прав людини, верховенства права взагалі, інших демократичних стандартів;

2) недопущення вибіркового правосуддя;

3) налагодження співробітництва з громадянським суспільством.

 

Важливе місце у взаємодії між Україною та Вишеградським об’єднанням посідає співробітництво у військовій сфері. Аналіз свідчить, що саме цей напрям співпраці найдинамічніше розвивається в рамках формату «Україна + В-4». Починаючи з 2002 р., міністри оборони держав Вишеградської групи зустрічаються щороку для обговорення найважливіших проблем, пов’язаних з оборонною політикою. Україна долучилася до військової співпраці з 2005 р. Встановлено військово-політичні контакти між керівниками оборонних відомств, започатковано консультації та зустрічі з проблематики НАТО на рівні директорів департаментів безпекової політики і співробітництва з НАТО. Відбуваються зустрічі начальників генеральних штабів (з 2007 р. у цих зустрічах

бере участь Україна), під час яких вони обмінюються досвідом та обговорюють проблеми військової співпраці Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини.

У розвиток такої співпраці українські військові беруть участь у спільних навчаннях з військовими країн В-4. Основними з яких, з 2006 р. є: спільні командно-штабні навчання „Швидкий тризуб“ (Польща, Угорщина), навчання аеромобільних підрозділів батальйонного рівня „Козацький степ“ (Польща), „Світла лавина“ (Словаччина, Угорщина). В-4 має усі можливості стати енергетичним союзом, який використовуватиме геополітичне положення країн-учасниць для координування транзитної політики. Словаччина, Чехія, Польща й Угорщина разом з Україною є важливими транзитерами російського газу, і його споживачами. Через їхню територією здійснюється значний відсоток постачання газу з Росії до Європи (80 % російського і середньоазійського газу до ЄС, що становить близько 40 % від загального обсягу імпортованого Євросоюзом газу). Збереглася і залежність економіки країн регіону від російських енергоносіїв: Словаччини майже на 100 %, Польщі – на 92 %, Угорщини – на 90 %, Чехії – на 74 %.

Країни В-4 також є імпортерами і можливими транзитерами електроенергії з України до інших країн Європи. Головним партнером «Укрінтеренерго» (державний оператор експорту електроенергії) з постачання української електроенергії в Європу є угорська компанія System Consulting, співпраця з якою почалася ще у 1994 р. В перспективі можуть стати партнерами для української сторони й компанії інших країн ВГ.

На значну увагу заслуговує пропозиція України стосовно створення спільного Балто-Чорноморського енергетичного простору, запропонована на Енергетичному саміті у Києві 22 травня 2008 р.14. Метою саміту було дати поштовх розвитку спільних енергетичних проектів і покращенню спільних технічних можливостей для виробництва, транзиту та постачання вуглеводневих ресурсів з каспійських та інших країн на європейський

ринок. Окрім цього, за словами тогочасного українського президента В.Ющенка, спільні дії у сфері енергетичної безпеки мають стати відповіддю на «енергетичний шантаж» з боку постачальників вуглеводнів. Під час саміту президенти п’яти країн (Азербайджанської Республіки, Грузії, Литовської Республіки, Республіки Польща та України) заявили про створення Єдиного Каспійсько-Чорноморсько-Балтійського Енерготранзитного Простору та підписали Київську декларацію щодо принципів глобальної енергетичної безпеки.

Ще одним практичним наслідком саміту стала спільна заява Президентів

Азербайджанської Республіки, Грузії, Литовської Республіки, Республіки Польща та України щодо проекту Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК). Важливим енергетичним здобутком для України, в рамках цього проекту, може стати підписана під час саміту рамкова угода про можливості транспортування легкої каспійської нафти на нафтопереробний завод у Кралупах (Чехія) між ВАТ «Укртранснафта» і чеською нафтотранспортною компанією «Mero». Угода передбачає технічну та стратегічну співпрацю компаній при можливому транспортуванні нафти за маршрутом Одеса-Броди-Кралупи.

Разом з тим, основною умовою реалізації даного проекту на сьогоднішньому етапі є укладення подібної угоди між словацькою транспортуючою компанією «TransРetrol» і чеським «Mero».

Президенти країн - учасниць Енергетичного саміту в Києві створили Міждержавну Робочу групу з метою напрацювання рекомендацій щодо розробки та впровадження взаємоприйнятних механізмів та принципів створення Каспійсько-Чорноморсько-Балтійського енерготранзитного простору у відповідності до національного законодавства та законодавства ЄС.

Отже, важливу роль для енергетичної співпраці України та ВГ має відіграти

розвиток Євро-Азійського нафтотранспортного коридору, а саме запуск нафтопроводу «Баку-Супса-Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ» і завдяки цьому транспортування легкої каспійської нафти до країн Центрально-Східної Європи та наповнення конкретним змістом спільного Балто-Чорноморського енергетичного простору і реалізація спільних інфраструктурних проектів. Так, Україна, Азербайджан та інші учасники здійснюють співпрацю в рамках масштабного міжнародного проекту «Сарматія». Ним, зокрема передбачається не лише транспортування каспійсько-азербайджанської нафти до держав Центральної і Східної Європи, але й можливість побудови нового нафтопереробного заводу в Україні. Така співпраця сприятиме диверсифікації енергопостачання не тільки до країн ВГ, але і до інших країн ЄС, координації енергетичної політики та вироблення спільних підходів усіх країн учасників простору, в тому числі і країн В-4, що сприятиме посиленню європейської енергетичної безпеки.

Як Україна, так і країни ВГ надають важливого значення розвитку регіонального та транскордонного співробітництва. Україна має значні потенційні можливості щодо розвитку транскордонного співробітництва, маючи 1390 кілометрів сухопутного кордону з країнами ЄС, з них 736 із Польщою, Словаччиною і Угорщиною. Таке співробітництво розглядається як інструмент розвитку прикордонних територій та, водночас, як складова загального європейського інтеграційного процесу України, що відображено у Державній

стратегії регіонального розвитку України на період до 2015 р. та Державній програмі розвитку транскордонного співробітництва на 2007-2010 рр.

Йдеться, насамперед, про необхідність створення належної прикордонної інфраструктури (включаючи технічну модернізацію пунктів перетину на кордоні України з Польщею, Словаччиною та Угорщиною), розвиток взаємовигідного економічного співробітництва прикордонних областей України та країн сусідів, лібералізації візового режиму та зростання міжлюдських обмінів. Необхідно також активізувати спільні дії на регіональному рівні з метою розв’язання екологічних проблем, проблем працевлаштування тощо.

Транскордонне співробітництво України та країн В-4, нових членів ЄС відбувається у різних формах: діяльності єврорегіонів; реалізації програм сусідства; діяльності міжнародних регіональних організацій та асоціацій; міжрегіонального співробітництва (реалізація угод про транскордонне співробітництво), тощо.

На сучасному етапі перспективною формою транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць сусідніх держав в ЄС є співпраця в рамках єврорегіонів, у відповідності до наявних двосторонніх та багатосторонніх угод, з метою розв’язання спільних проблем або вирішення тотожних завдань за узгодженими механізмами. На сьогодні в Україні діє 6 єврорегіонів, два з яких із країнами Вишеградської четвірки: «Буг» (Україна, Польща, Білорусь) та «Карпатський єврорегіон» (Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія).

В сучасних умовах діють Програми сусідства, що розроблені у 2007 р. і фінансуються через програму «Інструмент Європейського сусідства і партнерства» (ІЄСП) для українських партнерів, а також реалізується ініціатива «Східного партнерства». ІЄСП – це сучасний новий фінансовий інструмент ЄС, що замінює попередні інструменти такі як ТАСІС та MEDA. Також діє ініціатива INTERREG – це особливий інструмент для підтримки програм транскордонної, транснаціональної та міжрегіональної співпраці між державами ЄС у рамках ЄПС і транскордонної співпраці з третіми країнами, який передбачається для партнерів з числа держав ЄС.

Європейська Комісія (ЄК) підготувала 12 програм сусідства, у трьох з яких бере участь Україна разом із Вишеградськими партнерами:

1) Програма сусідства «Польща – Білорусь – Україна». В Україні поширюється на Волинську, Закарпатську, Львівську області.

2) Програма сусідства «Угорщина – Словаччина – Україна». В Україні поширюється на Закарпатську область.

3) Україна також приєдналась до четвертого раунду транснаціональної програми CADSES (Програма Ініціатив ЄС, по якій співтовариство активно сприяє розвитку транснаціональної співпраці для Зони Центральної Адріатики-Дунаю-Південно-Східної Європи. В Україні поширюється на Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Одеську, Чернівецьку та Тернопільську області.