Позиція України щодо сучасної системи безпеки в Європі

Співробітництво між Україною та ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки — здійснюється в рамках:

· Плану дій Україна — ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки (План дій ЮСБ, затверджений у червні 2007 р.)

· Плану-графіку його імплементації (затверджений у квітні 2008 р.).

План дій Україна – ЄС. Розділ ІІІ: безпека:

1. Боротьба з організованою злочинністю і тероризмом

2. Боротьба з відмиванням грошей, включаючи протидію
фінансуванню тероризму

3. Торгівля людьми

4. Наркотики

5. Митниця (правоохоронні аспекти)

6. Корупція

 

Специфіка безпекового середовища в Європі полягає в тому, що загроза виникнення тут повномасштабного воєнного конфлікту продовжує оцінюватися як низька, натомість сукупний ефект від дії новітніх загроз може мати для континенту руйнівні наслідки. Жодна з європейських країн не спроможна самостійно вирішувати стратегічні проблеми безпеки, що підвищує роль міжнародних структур з питань безпеки.

Сучасна система європейської безпеки не є досконалою, оскільки традиційно зберігає розподіл континенту на дві частини – між НАТО/ЄС з одного боку та Росію з афілійованими з нею структурами (ОДКБ, ЄврАзЕС, Митний союз тощо) з іншого. Між ними існує т.зв. «сіра зона», до якої потрапляє Україна з її проголошеною позаблоковістю та нейтральна Республіка Молдова з її невирішеним Придністровським питанням. Європейський Союз розглядає ці країни в контексті дії програми «Східне партнерство», натомість Росія прагне залучити їх до новостворюваного інтеграційного об’єднання – Євразійського союзу, покликаного сприяти закріпленню російського домінування на пострадянському просторі. Водночас, роль ОБСЄ як спільної структури європейської безпеки не є достатньо ефективною, особливо в тому, що стосується участі у врегулюванні регіональних конфліктів.

Запропонована РФ ідея створення єдиної європейської системи безпеки «від Ванкувера до Владивостока», із передбачуваним нею зменшенням ролі НАТО і підвищенням ролі РФ, хоча й започаткувала «процес Корфу» у межах ОБСЄ, на разі не отримала розвитку. Ініціативи РФ щодо реформування системи європейської безпеки унаочнили наявність різних підходів з боку її ключових учасників. Зокрема, західні партнери намагаються залучити РФ до більш щільної співпраці у форматі вже існуючих структур і не мають наміру здійснювати трансформацію засад європейської безпеки шляхом її фактичної деконструкції.

Домовленість про стратегічне партнерство РФ і НАТО, прийнята на Лісабонському саміті НАТО (листопад 2010 р.), а також плани співробітництва по створенню спільної системи протиракетної оборони (ПРО) засвідчили певні ознаки зміцнення співробітництва між обома сторонами.

Разом з тим, РФ вважає загрозою своїй безпеці розміщення елементів системи ПРО у Польщі, Румунії, Іспанії та Туреччині. Різка реакція президента РФ Д.Медвєдєва 23 листопада 2011 р. щодо можливого виходу Росії з договору СНО-3, який оцінювався як одне з найбільших досягнень політики «перезавантаження», прозвучала одночасно із заявою США про вихід з Договору про звичайні збройні сили в Європі (дію якого РФ призупинила ще 2007 р.) Міжнародна система стратегічної стабільності, що останні 20 років забезпечувала контроль над озброєннями та процесом нерозповсюдження в Європі, фактично опинилася на межі розпаду.Різка реакція РФ на дії США щодо розміщення елементів ПРО в Європі підважила сподівання щодо можливості «перезавантаження» у відносинах РФ з НАТО.

Німецька ініціатива, спрямована на створення Комітету Росія – ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки, що мала активізувати співробітництво між РФ та ЄС, також не має особливих шансів на реалізацію через двозначну позицію РФ у питанні придністровського врегулювання.

Зважаючи на непевні перспективи розвитку відносин РФ із Заходом (НАТО, США і, частково, ЄС), реалізація ідеї щодо створення єдиної загальноєвропейської системи безпеки відсувається на невизначене майбутнє, а отже істотно зростає стратегічна невизначеність міжнародної ситуації у регіоні в цілому.

Водночас на континенті продовжують діяти довготривалі тенденції у безпековій сфері. Нова Стратегічна концепція НАТО узгоджує діяльність Північноатлантичного альянсу з новими міжнародними безпековими реаліями. Поступово підвищується роль ЄС в системі європейської безпеки. У березні 2011 р. представники ЄС розпочали дискусії щодо створення нової Європейської Стратегії безпеки (ЄСБ). При цьому НАТО та ЄС продовжують діяти на принципах взаємної доповнюваності, постійно координуючи свої дії.

Згідно з Лісабонською угодою ЄС, розширено сферу дії Спільної політики безпеки та оборони (СПБО)в галузі миротворчої діяльності та підтримання міжнародної безпеки. Для тих країн-членів ЄС, що мають потужні військові та безпекові можливості, передбачено механізм «постійної структурної взаємодії», що робить систему ефективнішою і гнучкішою. Нові можливості СПБО вже були використані Францією та Великою Британією, які у листопаді 2010 р. підписали Угоду про співробітництво у сфері оборони та безпеки, посиливши співпрацю в військовій сфері.

Прагнучи до забезпечення національної безпеки з позицій позаблоковості, Україна вимушена докладати значно більших зусиль для пошуку додаткових зовнішніх гарантій безпеки, а також для визначення шляхів підвищення ефективності власних збройних сил. Україна прагне брати активну участь у процесах створення в Європі єдиного і неподільного безпекового простору, пропонуючи нові механізми забезпечення регіональної та глобальної безпеки, зокрема, у питаннях роззброєння і контролю над озброєннями, підвищення ядерної безпеки тощо. Йдеться, у т.ч. про створення в Європі зони, вільної від ядерної зброї. Наша країна послідовно виступає за юридичне закріплення гарантій безпеки для позаблокових держав, а також тих, що добровільно відмовилися від ядерних арсеналів. Україна підтримує ідею посилення заходів довіри і зменшення рівня воєнної присутності у ключових регіонах Європи, зокрема, у Чорноморському.

Важливим інструментом посилення безпеки України в європейському регіоні є співробітництво між Україною та ЄС в безпековій сфері. Це співробітництво вже має певну історію та є досить продуктивним. Водночас, однією з головних цілей, яку ставлять перед собою держави, що ведуть переговори щодо Угоди про асоціацію з ЄС, зокрема Україна, це забезпечення високого рівня конвергенції з Європейським Союзом в питаннях зовнішньої політики та міжнародної безпеки.

Україна поступово поглиблює відносини з ЄС, виводячи їх з рівня простого співробітництва на рівень політичної асоціації та економічної інтеграції. В тому, що стосується політичної асоціації такий перехід вже є беззаперечним фактом у відносинах Україна –ЄС у сфері Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС.

Головним пріоритетом України сьогодні в сфері розвитку безпекового співробітництва з ЄС є підписання і ратифікація Угоди про асоціацію. Угода про асоціацію не може створити гарантій безпеки, яких потребує Україна, однак вона може суттєво вплинути на підвищення рівня безпеки України через наявні в ній механізми та інструменти. Сьогодні Україна не потребує нових ініціатив у сфері безпекового співробітництва з ЄС. Натомість необхідно сконцентрувати зусилля на використанні вже створених інструментів співпраці. Якщо питання Угоди про асоціацію буде відтерміновано, в тому числі через претензії ЄС щодо порушення Україною певних стандартів демократії та права, це безперечно залишить нашу безпекову співпрацю з ЄС малоефективною.

Враховуючи позаблоковий статус України, вона може посилити власний рівень безпеки та підвищити зацікавленість ЄС в поглибленні безпекового співробітництва через забезпечення власної військової безпеки та підвищення обороноздатності.

Враховуючи роль, яку відіграють в європейській безпеці США та Росія, Україна зацікавлена у розбудові нової архітектури європейської безпеки за умов тісної кооперації та взаємозалежності між ЄС, РФ та США. В цьому контексті Україна повинна досить обережно і збалансовано визначати - як в поточній ситуації базувати принципи орієнтованої в майбутнє безпекової політики.

Однією з перешкод для побудови збалансованої загальноєвропейської системи безпеки сьогодні є неготовність ЄС взяти на себе більшу відповідальність за власну безпеку. Сьогодні знову розгортається серйозна дискусія стосовно посилення безпекової компоненти саме в Євросоюзі, що свідчить про актуальність проблеми подальшої реформи безпекового сектору євроатлантичного простору, і європейського зокрема. І для України, як для позаблокової країни, з’являються також нові можливості включатися в нові безпекові програми.

Проголошення позаблокового статусу Україною було вимушеним, але необхідним кроком в контексті політичної ситуації, що склалася в Європі на той момент. Водночас, теперішній позаблоковий статус України потребує конкретизації положення України в контексті розвитку політичних процесів в Європі. Слід враховувати, що проголошення нейтралітету вимагає в тому числі і міжнародного його визнання з подальшим наданням відповідних гарантій, без отримання яких відповідний статус України залишатиметься декларативним та не матиме суттєвої цінності.

Ключовими напрямками для діяльності України у сфері міжнародної та європейської безпеки залишаються наступні:

1) співпраця в рамках ООН;

2) співробітництво з ЄС;

3) співробітництво з Росією.

Для укріплення безпекових позицій України необхідно переглянути стан співробітництва по кожному із зазначених напрямків та визначити де присутні можливості до поглиблення участі України.