Позиція України щодо інтеграційних проектів на пострадянському просторі.

Співробітництво з державами пострадянського простору є пріоритетним напрямом зовнішньої політики України. Ще в постанові Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики України» від 2 липня 1993 року зазначено, що перевага надається розвитку відносин на двосторонньому рівні.

Основні інтереси:

- спроба уникати наднаціональних утворень; важлиість двосторонньої взаємодії;

- економ., військ., енергопостачання;

- створення ЗВТ (СНД, ЄЕП, ЄврАзЕС)

- мінімізація рос. впливу.

- постр. простір як протиставлення Європі, але асиметрично різні цілі.

 

Інтеграційні об’єднання: СНД, ЄврАзЕС, Митний Союз ЄврАзЕС, ЄЕП, ОДКБ, ГУАМ, ОЧЕС.

Шляхи співробітництва з Митним союзом

 

Позиція України щодо МС підсумована в урядових документах наступним чином:

Україна зацікавлена в розширенні економічної співпраці з МС та шукає такі форми можливого співробітництва, які б враховували національні інтереси та не суперечили нашим зобов’язанням у СОТ, стратегічному курсу на європейську інтеграцію та зобов’язанням в інших двосторонніх і багатосторонніх угрупуваннях.

В документах підкреслюється, що стратегічним пріоритетом для України залишається європейський напрямок інтеграції. Будь-яка взаємодія з країнами Митного союзу не може суперечити цьому пріоритету.

Виходячи з цього, урядові експерти вбачають три можливі шляхи співробітництва України з МС.

Варіант I передбачає отримання "асоційованого" (фактично, неповного та такого, що не суперечить євроінтеграційним намаганням) членства в МС шляхом внесення двох змін до його основоположних документів, а саме:

- відміни положення, згідно з яким членом МС може стати лише країна-член Євразійського економічного союзу (ЄвразЕС);

- скасувати положення, згідно з яким вступ до МС передбачає приєднання до всіх договорів, що складають його правову базу.

Схожим на перший є варіант II, який так само передбачає отримання "асоційованого" членства шляхом внесення змін до основоположних документів МС.

В цьому сценарії Україна вступає до ЄвразЕС, проте скасовується положення, згідно з яким вступ до МС передбачає приєднання до всіх договорів, що складають його правову базу, що дозволило б Україні не приєднуватися до договорів, які порушують вітчизняні євроінтеграційні зобов'язання.

Нарешті, якщо внесення змін до основоположних документів МС виявляється неможливим, урядовими документами пропонується кілька додаткових шляхів співробітництва або часткового приєднання до цієї організації - урегулювання цікавих для нашої сторони питань без зобов'язання щодо вступу до МС, укладання окремих договорів щодо таких цікавих питань тощо.

Наслідки вступу до Митного союзу

Розрахунки експертів Міністерства економіки є не надто оптимістичними щодо економічного ефекту для України від вступу до МС, про що красномовно каже їх висновок:

За результатами орієнтовних розрахунків наслідку для економіки України від можливого її вступу до МС можна зробити висновок, що інтеграційні процеси призведуть до позитивного ефекту. Але, його дія відчуватиметься лише максимум 1-3 роки (найбільше у перший рік вступу).

У подальшому даний ефект поступово скорочуватиметься у зв’язку з тим, що через деякий час динамічний ефект зменшуватиметься через зміну обсягів виробництва країни, цін на товари та послуги, ставлення світового співтовариства до країни.

Тобто, фактично, пропозиція Митного союзу є вигідною лише короткостроково. Середньо- та довгостроково вона створює для України велику кількість ризиків та негативних ефектів - залежність від кількох ринків збуту та втрата позицій на ринках країн, що не входять до МС, "газову голку" та збереження низької енергетичної ефективності, підвищення ролі російського капіталу, особливо державного, в українській економіці, значне зменшення стимулів до інституційної модернізації тощо.

Окрему цікавість викликає той факт, що короткостроковий позитивний економічний ефект від вступу до МС майже повністю складається з фактичних субсидій російської сторони, а не з реального покращення стану економіки внаслідок зниження торгівельних бар'єрів.

З 5,2% на які, за очікуванням Мінекономіки, підвищиться випуск в українській економіці, 4,2% приходяться на політично-мотивоване скорочення цін на газ Росією та різноманітні інвестиційні проекти державного та напівдержавного характеру.

Саме ж зняття торгівельних бар'єрів дасть покращення лише на 1%.

Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС).

На порядку денному розвитку системоутвориючих інституцій у рамках СНД, особливо зв'язку з посиленням домінування Росії на пострадянському просторі, постало питання про розбудову Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС) та надання йому інституціонального характеру. Першим кроком до формування цього економічного об'єднання стало підписання в 1995 р. Угоди про Митний союз між Росією і Білоруссю, до якого потім приєдналися Казахстан, Киргизія і Таджикистан. Важливим етапом розвитку співробітництва між цими країнами стало укладення ними в 1996 р. Договору про поглиблення інтеграції в економічній і гуманітарній сферах, у якому була поставлена мета - створення в перспективі "співтовариства інтегрованих держав" шляхом "поетапного поглиблення інтеграції в економіці, науці, освіті, культурі, соціальній сфері при дотриманні суверенітету сторін". Передбачалося також узгодження зовнішньополітичного курсу і спільного захисту кордонів.

26 лютого 1999 р. Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія і Таджикистан підписали Договір про Митний союз і Єдиний економічний простір, у якому без конкретизації термінів визначили такі етапи інтеграції:

• на першому етапі - забезпечити реалізацію в повному обсязі режиму вільної торгівлі, зокрема незастосування тарифних кількісних обмежень у взаємній торгівлі, уведення єдиної системи стягування непрямих податків, усунення адміністративних, фіскальних та інших перешкод, що утруднюють вільне пересування товарів;

• на другому етапі - створити митний союз, що припускає єдину митну територію, загальний митний тариф, скасування митного контролю на внутрішніх межах, уніфікацію механізмів регулювання економіки і торгівлі;

• на третьому етапі - сформувати єдиний економічний простір, що передбачає проведення загальної економічної політики і формування загального ринку послуг, праці і капіталу, уніфікацію національного законодавства, проведення погодженої соціальної і науково-технологічної політики.

31 травня 2001 р. в Мінську керівники Білорусі, Казахстану, Киргизії, Росії і Таджикистану оголосили про початок практичної діяльності нової міжнародної організації - Євразійського економічного співтовариства. Створення ЄврАзЕС стало логічним завершенням процесу організаційно-правового оформлення об'єднання п'ятьох країн Співдружності Незалежних Держав, що обрали шлях глибокої і динамічної інтеграції, насамперед в економічній сфері.

У процесі становлення ЄврАзЕС виявились його лідери, своєрідний центр - Росія і Казахстан, навколо якого об'єднуються інші країни. Це зумовлено і економічними, й політичними причинами. Слід зазначити, що на частку Росії в Казахстані припадає понад 95 % обсягу його товарообігу з країнами ЄврАзЕС. У структурі експорту й імпорту превалюють товари сировинного призначення: мінеральне паливо, неблагородні метали, зерно. Серед причин, які викликали активізацію Росії в напрямі розбудови нового міждержавного утворення, можна виокремити стратегічні наміри Росії щодо посилення своїх позицій на пострадянському просторі для успішного конкурування на міжнародних ринках, передусім із виробниками з третіх країн, що не входять до ЄврАзЕС. Йдеться насамперед про конкуренцію з транснаціональними компаніями, що виявляють серйозний інтерес до регіону.

ЄврАзЕС поступово набуває рис конституційного утворення на зразок Євросоюзу, на досвід якого спирається. У перспективі ЄврАзЕС має шанси перетворитися на субрегіональну наддержавну міжнародну організацію. Про це свідчить розробка правового механізму його функціонування, зокрема Договору про основи законодавства ЄврАзЕС та Положення про правові акти ЄврАзЕС. Проаналізувавши ситуацію, що склалася навколо нових підходів країн ЄврАзЕС до розбудови співтовариства, можна передбачити, що хоча Росія й надалі посідатиме провідне місце в діяльності ЄврАзЕС, та в майбутньому, з посиленням економічного і політичного впливу Казахстану, інтереси двох сторін - російської і казахської - можуть перетнутися в боротьбі за лідерство в цьому об'єднанні. На саміті 21 вересня 2004 р. (Москва) засновники співтовариства ліквідували торговельні перешкоди у взаємній торгівлі. На всіх учасників ЄврАзЕС було поширено російську систему ліцензування імпорту та експорту товарів, що фактично є першим кроком до об'єднання учасників ЄврАзЕС та ЄЕП.

 

Єдиний економічний простір (ЄЕП).

http://www.viche.info/journal/1640/

З метою оптимізації економічної співпраці, як заявили керівники України, Росії, Казахстану і Білорусі, постала необхідність утворення Єдиного економічного простору (23 лютого 2003 р.), першою сходинкою якого передбачається вільна економічна зона. Для реалізації проекту подальшої розбудови ЄЕП було створено Групу високого рівня (ГВР), що складається з віце-прем'єрів урядів країн-учасниць, міністрів ключових міністерств та їхніх заступників. Робота зі створення ЄЕП перебуває під постійним контролем російської сторони.

Основною метою майбутньої інтеграції в рамках ЄЕП, як передбачалося, мало стати досягнення Росією, Білоруссю, Україною і Казахстаном так званих чотирьох свобод (за прикладом Європейського Союзу): вільного переміщення товарів, вільного переміщення капіталів, вільного переміщення трудових ресурсів і послуг, проведення уніфікації ставок митного тарифу. Досягнення цих параметрів стане основою для утворення зони вільної торгівлі. Для першого етапу інтеграції, на переконання сторін, є всі передумови. Росія, Білорусь, Україна і Казахстан разом забезпечують до 94 % загального ВВП країн СНД і 88 % їхнього товарообігу.

На переконання російських керівників, кінцевим етапом економічного співробітництва буде введення на території ЄЕП єдиної валюти - російського рубля, що означатиме остаточне залучення України до простору стратегічного впливу Російської Федерації. Перший крок до створення ЄЕП було зроблено 20 квітня 2004 p., коли український парламент остаточно ратифікував угоду про створення ЄЕП у пакеті з іншими стратегічними угодами з Росією (в тому числі про встановлення сухопутного кордону).

Кожну зі сторін-учасниць проект ЄЕП чимось приваблює. Для Росії найважливішою є свобода переміщення капіталу: великий російський бізнес опановує простір СНД, де й економічне середовище знайоме, і підприємства коштують не більше чверті своєї справжньої ціни (це зв'язано з тотальною недооцінкою компаній країн СНД через їхню низьку капіталізацію). Казахстан заінтересований у щільній інтеграції з огляду на міцний взаємозв'язок з ринком Співдружності: 70 % експортованих казахських товарів потрапляє до країн СНД. Для України є вигідним безмитний режим з учасниками ЄЕП, особливо з Росією. Однак Росія обмежує постачання українських труб, арматури, оцинкованого прокату, крохмалю й цукру, підвищує ціни на енергоносії, а Україна квотує імпорт російських автомобілів, цементу, добрив та ін. Відомо, що 80 % товарів і послуг, які вивозяться з України, можна безстроково збувати тільки на ринку СНД. Білорусь досить тісно співробітничає з Росією, але неринкова економіка республіки, безперечно, створюватиме перешкоди для успішної реалізації проекту ЄЕП.

Очевидно, що теоретично створений ЄЕП має бути вигідним для всіх чотирьох держав за умов паритетності їх участі в цьому формуванні. Це зумовлено тим, що найближчим часом членам ЄЕП доведеться зазнати багатьох незручностей, зокрема протистояння російському капіталу, дешевим конкурентоспроможним товарам російського виробництва, неврегульованості позицій національних природних монополій, перспективу введення російського рубля як єдиної валюти, а також необхідності внесення значних поправок до законодавства країн-учасниць ЄЕП. За таких умов особливо важливо для кожної країни зберегти національне виробництво.

Заінтересованість російської сторони в залученні України до ЄЕП опосередковано підтверджена керівництвом Росії, яке перед ратифікацією Угоди зі створення ЄЕП висловило готовність зробити певні поступки у зниженні ціни на нафту для України і наближенні її до рівня внутрішніх російських цін.

Цілком можливо, що наступним кроком учасників ЄЕП може стати об'єднання проектів у рамках ЄврАзЕС із зоною вільної торгівлі ЄЕП. Використовуючи сприятливу політичну кон'юнктуру, Україна має можливість вирішити питання реалізації вигідного для себе сценарію формування вільної економічної зони в рамках проекту. Одним із конкретних здобутків ЄЕП стала консенсусна домовленість про створення транснаціональної ракетно-космічної корпорації.

24 січня 2005 р. під час перебування в Москві Президент України В. Ющенко заявив про те, що Україна не відмовляється від ЄЕП, але у просуванні будь-яких проектів керуватиметься національними інтересами. Принципи ЄЕП не повинні блокувати шлях Україні до опанування інших ринків. Водночас Україна досить активно співпрацює у форматі ЄЕП "З + 1", а за окремими угодами, що мають для української економіки особливий інтерес, робота відбувається у форматі "чотирьох". Українська сторона погодила пакет із 20 різних угод ЄЕП. Це і спрощення пересування, і уніфікація певних норм щодо економічного співробітництва з членами ЄЕП тощо. Таким чином. Україна обирає один варіант співробітництва з ЄЕП - створення зони вільної торгівлі, що не буде перешкоджати рухові України в Європейський Союз і вступу в СОТ.

1. Україна бере участь в Угоді про формування ЄЕП і застосовуватиме Угоду й Концепцію формування ЄЕП у межах і формах, що не суперечать Конституції України та стратегічному курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію, а також її самостійному вступу до СОТ у найближчій перспективі.

2. Україна розуміє терміни «інтеграція», «інтегрування», «інтеграційні процеси», «інтеграційна взаємодія» та «інтеграційні заходи» як співробітництво, здійснюване на основі принципів суверенної рівності і спрямоване на формування зони вільної торгівлі відповідно до принципів, норм і правил СОТ.

3. Україна братиме участь у механізмах регулювання й заходах ЄЕП у рамках, що не перешкоджають її євроінтеграційному курсу або не суперечать новим напрямам і формам співробітництва України з ЄС.

4. Україна не делегуватиме своїх повноважень єдиному органу в рамках ЄЕП. Рішення єдиного регулювального органу й інших органів ЄЕП є обов’язковими для України за умови її згоди з цими рішеннями та їхньої відповідності Конституції й національному законодавству України.

5. Україна не вважає для себе обов’язковими положення щодо проведення єдиної зовнішньоторговельної політики, формування спільних митних тарифів, уніфікації торговельних режимів держав-учасниць стосовно третіх країн, а також єдиної політики в галузі тарифного й нетарифного регулювання, охорони прав інтелектуальної власності, єдиних правил конкуренції.

6. Україна бере участь у гармонізації законодавства держав–учасниць ЄЕП, уніфікації принципів розробки й застосування технічних регламентів і стандартів, санітарних і фітосанітарних норм тією мірою, якою це не суперечить Угоді про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС від 16 червня 1994 року.

7. Україна залишає за собою право формулювати застереження до будь-яких договорів у рамках ЄЕП.

 

Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС).

http://old.niss.gov.ua/book/Odesfilya/st_max.htm

Набирає обертів і інтеграція у форматі Чорноморського економічного співробітництва. Реалізується чимало конкретних проектів і програм з торгівлі, промисловості, енергетики, транспорту і зв'язку, науки і техніки, сільського господарства, екології і туризму тощо. ЧЕС було створено з ініціативи Президента Турецької Республіки Т. Озала в 1992 р. одинадцятьма чорноморськими країнами для заохочення співробітництва в регіоні. Учасниками організації є Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина і Україна. Статус спостерігача в ЧЕС мають Австрія, Єгипет, Ізраїль, Італія, Польща, Словаччина і Туніс.

Співробітництво країн-учасниць ЧЕС відбувається на двосторонньому і багатосторонньому рівнях шляхом укладення двосторонніх і багатосторонніх угод з конкретних проектів. До пріоритетних проектів можна віднести створення транспортного коридору Європа-Кавказ-Азія (ТРАСЕСА), будівництво нафто- і газопроводів, таких як трубопровід Новоросійськ-Бургас-Александрополіс, ділянки Баку-Батумі і Баку-Супса, здійснення інших комунікаційних проектів між Азією і Європою.

Росія виступила з ініціативою створення енергокільця, що поєднало б енергосистеми країн-учасниць. Намічено проекти в галузі науки, техніки, освіти. Дістала підтримку турецька ініціатива об'єднати національні університети і науково-дослідницькі центри в єдину інформаційну мережу. Країни-учасниці бачать одним із важливих завдань захист і поліпшення економічної ситуації на Чорному морі, збереження, використання і розвиток його біопродуктивного потенціалу. Країни поглиблюють інтеграцію: на щорічній конференції ЧЕС міністрів закордонних справ у Ялті (1998) було вирішено заснувати організацію економічної співпраці в Чорноморському регіоні (ОЧЕС). Довгостроковою метою, сформульованою в ялтинській Декларації, є створення зони вільної торгівлі. У Декларації країни-учасниці висловили бажання лібералізувати торговельний режим відповідно до правил Світової організації торгівлі й наголосили на пріоритетності чинних угод з Європейським Союзом.

Керівним органом ОЧЕС є Рада міністрів закордонних справ держав-членів. Головування в організації здійснюється за принципом ротації. Постійний міжнародний секретаріат і Генеральний секретар ОЧЕС розміщуються у Стамбулі (Туреччина). Діють 14 робочих груп. Організація має свій фінансовий інститут під назвою "Чорноморський банк торгівлі і розвитку" з резиденцією в Салоніках (Греція). Його капітал становить 1 млрд. доларів. У капіталі з частками по 16,6 % беруть участь Греція, Туреччина і Росія, з частками по 13,5 % - Болгарія, Румунія і Україна. Частки решти держав становлять по 2 %.

Питання співробітництва в галузі транспорту регулює Угода про співпрацю в галузі автомобільних перевезень, підписана 27 жовтня 2001 р. представниками країн-членів Чорноморського економічного співробітництва, розроблені заходи з уніфікації деяких документів і тарифів при автоперевезеннях. Йдеться також про розробку проекту можливого створення єдиної транспортної автомагістралі, яка б надійно зв'язала всі країни-члени ОЧЕС.

Міжнародний конгрес з питань опріснення води Чорноморського регіону відбувся 19 листопада 2002 р. в Києві. В роботі форуму взяли участь поза країнами ОЧЕС - представники Ради директорів Міжнародного центру дослідження води, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, НАН України, низки міністерств і відомств, Київської міськдержадміністрації, міжнародних організацій. Як зазначали учасники конгресу, антропогенне навантаження на чорноморський регіон досягло критичного рівня, а процес умертвлення глибинних вод, пов'язаний з підвищенням рівня сірководню, з кожним роком посилюється; ступінь забруднення Чорного та Азовського морів перевищує рівень усіх регіонів Середземноморського басейну. Серед причин такого становища вчені виокремлюють передусім, поза нестачею фінансування, злочинну поведінку деяких країн із чорноморського регіону, які беруть активну участь у забрудненні.

Вагомість ОЧЕС та її важливість визначатиметься майбутніми досягненнями як в економічній, політичний, так і в безпековій сферах. Учасники організації бачать перспективи її розвитку передусім у співробітництві з ЄС (із всіх країн ОЧЕС повноправним членом ЄС є Греція). Прикметно, що на зустрічі міністрів закордонних справ у 1999 р. (Тбілісі) була прийнята платформа співробітництва ЧЕС і ЄС. Учасники заявили, що вважають головними для себе ті сфери співпраці, які є пріоритетними для ЄС: розвиток інфраструктури, співробітництво в торгівлі і створення сприятливих умов для припливу іноземних інвестицій, стійкий розвиток і захист навколишнього середовища, боротьба з різними виявами організованої злочинності та ін.

ОЧЕС є важливою ще й тим, що низка держав пострадянського простору, які бачать неефективність діяльності СНД, вважають ОЧЕС певною альтернативою як подоланню внутрішніх проблем, так і розв'язанню своїх зовнішньоекономічних завдань. До завдань, пов'язаних із протидією новим викликам безпеці, зокрема тероризму, розповсюдженню зброї масового знищення, засобів її доставки, організованою злочинністю тощо, залучатиметься спеціальна група експертів держав-учасниць Чорноморської групи військово-морського співробітництва, до якої входять Болгарія, Грузія, Російська Федерація, Румунія, Туреччина та Україна.

Україна надає важливого значення діяльності ОЧЕС, оскільки вбачає в ній гарантії територіальної цілісності та економічного розвитку.

Особливу роль в підтримці миру і стабільності в регіоні можуть виконувати спільні морські сили BLACKSEAFOR з участю прибережних чорноморських держав — Туреччини, України, Росії, Болгарії, Румунії та Грузії. Оскільки учасники BLACKSEAFOR є одночасно і членами ОЧЕС, логічно було б інтегрувати цю структуру в ОЧЕС. На сьогодні їх функції обмежені і мають переважно символічне значення. Україна повинна підняти питання про підвищення ролі BLACKSEAFOR шляхом створення єдиного командування і надання ширших функцій щодо патрулювання акваторії Чорного моря з метою запобігання нелегальній діяльності, попередженню екологічних катастроф, наданню допомоги в аварійних ситуаціях і т.п. та запропонувати свої ресурси для досягнення цієї мети.

 

ГУАМ

Українська держава заінтересована у всебічному розвиткові багатостороннього економічного співробітництва з різними регіональними структурами пострадянського простору, передусім із тими, які не суперечать стратегічній меті розвитку держави – європейській інтеграції. Серед таких вирізняється ГУ(У)АМ, що поєднує держави зі схожими політичними та економічними зовнішніми орієнтаціями – Україну, Грузію, Азербайджан, Молдову та донедавна Узбекистан. Зміцненню об'єднання сприяє географічне положення країн, дві з яких – Україна та Азербайджан – становлять собою принципово важливі геополітичні центри, поліпшення економічних і політичних відносин особливого партнерства й широкого співробітництва на регіональному рівні та у вирішенні міжнародних проблем. Головний пріоритет зовнішньої політики групи держав, що утворили ГУ(У)АМ, полягає в поглибленні співробітництва з західними країнами.

Україна приділяє значну увагу діяльності ГУ(У)АМ, оскільки тут має власну сферу інтересів, пов'язану з транспортуванням енергоносіїв і розбудовою Транскавказького транспортного коридору; підтриманням безпеки, розширенням ринків збуту своєї продукції та диверсифікацією шляхів доставки товарів критичного імпорту. Україна як найпотужніший учасник організації може претендувати на місце регіонального лідера.

Ідея створення організації вперше прозвучала на міжнародній конференції, що відбулася під керівництвом ЄС за участі колишніх республік СРСР 1993 р. (Брюссель). Учасники домовилися забезпечити виконання програми ЄС, спрямованої на розвиток транспортного коридору із Західної Європи через Чорне море, Кавказ, Каспійське море в Центральну Азію, і яка становила собою частину більш масштабного проекту відродження Великого шовкового шляху, давала можливість ефективного використання сприятливих транспортних умов, географічного положення держав. У 1996 р. була підписана тристороння азербайджансько-грузинсько-українська угода щодо створення Транскавказького транспортного коридору. На саміті у Страсбурзі (Франція) 10 жовтня 1997 р. Президенти чотирьох держав (плюс Молдова) підписали угоду про створення ГУАМ, в основу якої було закладено ідею співпраці в політичній, військовій та економічній сферах. У спільному комюніке наголошувалося на необхідності розвитку чотиристороннього співробітництва для зміцнення стабільності та безпеки в Європі на основі принципів поваги суверенітету, територіальної цілісності, непорушності кордонів держав, демократії, верховенства закону і поваги прав людини.

Країни об'єднання до спільних завдань додали участь у миротворчих процесах на території учасниць конфліктів, у тому числі розв'язанні проблеми збройного сепаратизму; активну співпрацю з НАТО разом із програмою "Партнерство заради миру"; створення спільного батальйону з підрозділів збройних сил країн ГУАМ. Таким чином, ГУАМ набуло рис міжнародної організації, яка відіграє інтегративну роль у розвитку Каспійсько-Чорноморського регіону. 16 вересня 1998 р. керівники прикордонних служб підписали протокол про співробітництво у сфері охорони кордонів (у тому числі боротьба з тероризмом і незаконним обігом наркотиків), а 1999 р. у Грузії провели спільні військові навчання із "захисту" нафтового трубопроводу Баку–Супса. Головний напрям співробітництва країни ГУАМ закріпили у спільній декларації в січні 1999 р. (Вашингтон).

24 квітня 1999 р. під час ювілейного вашингтонського саміту держав-учасниць і держав-партнерів НАТО до ГУАМ приєднався Узбекистан. Цій події передувало укладення 19 лютого 1998 р. Договору про дружбу і співробітництво між Україною та Узбекистаном, а також вихід останнього з Договору про колективну безпеку Ташкентський договір СНД. За підсумками зустрічі представників країн СНД було ухвалено Вашингтонську Заяву, в якій визначаються завдання в галузі безпеки, обґрунтовується необхідність розвитку транспортного коридора, проведення регулярних консультацій. Отже, тривалий час лідери держав-учасниць не могли визначитися з пріоритетністю основних завдань об'єднання: або економічне співробітництво (позиція Узбекистану й Молдови), або розвиток нафтотранспортного коридора (позиція України), або створення систем регіональної безпеки (позиція Грузії).

ГУАМ, посилений Узбекистаном, набув абревіатури ГУУАМ. Узбекистан зайняв вичікувальну позицію, пояснюючи свої сумніви неготовністю до висунутих перед учасниками ГУУАМ завдань та незначною ефективністю самого формування. Стамбульський саміт ОБСЄ (1999) сприяв унесенню до міжнародних договорів де-факто зафіксованого рішення про виведення російських військ територій країн ГУ(У)АМ, що можна було б розглядати як обнадійливий крок до спадання напруження в територіальних конфліктах. До того ж на саміті було прийнято рішення про реалізацію транскаспійського газопроводу і транспортування каспійської нафти за маршрутом Баку–Джейхан. У разі реалізації такого проекту дещо применшувалося значення європейської програми створення транспортних і енергетичних коридорів "Середня Азія–Кавказ–Європа", оскільки ця схема перетворювалась на нову трійку "Середня Азія–Туреччина–Європа". У результаті певного дистанціювання, що виникло між партнерами по ГУ(У)АМ через зміщення акцентів нафтопроводів і визначення каспійських запасів нафти, так і не вдалося подолати.

Восени 2000 р. під час саміту "Тисячоліття" (Нью-Йорк) Україна ініціювала процес перетворення ГУ(У)АМ на регіональну міжнародну організацію з чітко визначеними цілями та функціями. Це рішення було закріплено в Меморандумі і Протоколі про розвиток вільної торгівлі в регіоні, де йшлося також про забезпечення вільного просування капіталів, товарів і людей, спільну участь в реалізації проектів ТРАСЕКА і транспортного коридора Європа–Кавказ–Азія. Безумовним пріоритетом активності ГУ(У)АМ визнано ефективне функціонування транспортного коридора Європа– Кавказ–Азія та розвиток його інфраструктури. Основним призначенням ГУ(У)АМ на цьому етапі було зміцнення субрегіональної та регіональної стабільності країн, а не виконання військово-союзницьких зобов'язань чи забезпечення дотримання принципу колективної безпеки та оборони. Це найбільше відповідало інтересам країн-учасниць і давало змогу дещо нейтралізувати протидію деяких держав регіону діяльності ГУ(У)АМ.

Практика співпраці країн ГУ(У)АМ довела ефективність механізму багатосторонніх консультацій, покладеного в основу організаційної структури об'єднання. Етапною подією у становленні нового регіонального об'єднання виявився червневий саміт 2001 р.; (Ялта), який визначив кінцеву мету – оформлення об'єднання в міжнародну організацію. За результатами саміту країни уклали Ялтинську хартію, Конвенцію учасниць ГУ(У)АМ про взаємне надання допомоги з консульських питань; обговорили можливість укладення Угоди про створення зони вільної торгівлі, в рамках якої питання, пов'язані з розвитком, функціонуванням і забезпеченням і безпеки інфраструктури транспортних комунікацій, що проходять територією ГУ(У)АМ (у тому числі ТРАСЕКА). Було домовлено про введення інституту головування в ГУ(У)АМ.

Перспективами ГУ(У)АМ зацікавилися й інші країни – Словаччина, Болгарія, Румунія, які могли б узяти участь у його роботі як спостерігачі. Особливої ваги країнам ГУ(У)АМ надають США, вбачаючи в організації противагу російським інтересам у регіоні. Американський Конгрес частково фінансує організацію: у зв'язку десятиліттям СНД надав учасникам об'єднання "на боротьбу з тероризмом" 50 млн. доларів. Після трагічних подій у США 21 вересня 2001 р. забезпечення безпеки та охорони трубопроводів від Каспію до чорноморських портів Грузії стало ще актуальнішим. ГУ(У)АМ могла б відігравати роль форпосту для боротьби з тероризмом на Великому шовковому шляху і транспортного коридора ТРАСЕКА.

На цю організацію можна б було покласти відповідальність за безпеку в регіоні на межі Заходу і Сходу, зокрема за безпеку трубопроводів, що стосується інтересів усього світового співтовариства.

13 червня 2002 р. МЗС Узбекистану "з огляду на нераціональність свого подальшого перебування" заявило про вихід країни з об'єднання. Свою відмову від участі в ГУ(У)АМ Ташкент пояснив відсутністю прогресу в діяльності організації. На демарш узбецької сторони блискавично відреагувало російське зовнішньополітичне відомство, нагадавши Ташкенту про можливе повернення в Договір про колективну безпеку. Партнери Узбекистану по ГУ(У)АМ виважено поставилися до рішення про призупинення діяльності: на переконання української сторони, ГУ(У)АМ і надалі виконуватиме своє призначення, забезпечуючи транспортні коридори, тощо.

Важливою віхою у поєднанні зусиль країн ГУ(У)АМ виявився ялтинський саміт (19–20 липня 2002 р.), представлений главами держав об'єднання. Президенти підписали Декларацію про загальні зусилля щодо забезпечення стабільності і безпеки в регіоні, Положення про Раду міністрів закордонних справ, Рішення про статус спостерігача діяльності ГУ(У)АМ і Заключне комюніке саміту. Крім того, розглядалися такі документи, як Угода про створення зони вільної торгівлі, Тимчасове положення про інформаційний офіс ГУУАМ, Угода про співробітництво у сфері боротьби з тероризмом, організованою злочинністю й іншими небезпечними видами злочинів, Протокол про співробітництво в галузі культури на 2002–2005 рр. і Угода про створення Ділової ради ГУ(У)АМ.

Підбиваючи підсумок, зазначимо, що активізація співробітництва країн ГУ(У)АМ може сприяти розв'язанню проблем, пов'язаних з паливно-енергетичним і транспортним комплексом та суміжними і виробництвами держав-учасниць (за маршрутом Баку–Супса–Одеса–Броди–Адамова Застава–Гданськ–Полоцьк). Значні резерви поглиблення економічної співпраці й розвитку інтеграційних процесів криються в окремих секторах промислового виробництва, формуванні транспортних комунікацій, реалізації науково-технічного потенціалу, освоєнні рекреаційних ресурсів, активізації міжнародного туризму тощо. Є певні перспективи щодо реалізації проектів ГУ(У)АМ в інституціональних можливостях Організації Чорноморського економічного співробітництва, в рамках якої створено Фонд розвитку проектів, оскільки Україна, Грузія, Азербайджан і Молдова є членами ОЧЕС.

Робляться спроби розвивати співробітництво і в гуманітарній галузі (створено Форум жінок ГУ(У)АМ; підписано Угоду про співробітництво в галузі освіти, Протокол про співробітництво між академіями наук країн-учасниць ГУ(У)АМ в галузі науки і техніки; створено Раду з туризму тощо).

Щодо перспектив об'єднання є різні прогнози – від оптимістичних (нинішня ГУАМ стане самостійною потужною і впливовою організацією, й до неї почнуть приєднуватися нові члени, як-от Болгарія, Бразилія, Греція, Казахстан, Польща, Румунія, Словаччина, навіть Росія) до найпесимістичніших, тобто про її остаточний розпад.

 

Насправді організація ГУАМ має досить невизначений стан. З одного боку, починаючи з 2001 р. інтеграційні процеси всередині організації дещо активізувалися, відбувається процес інституціалізації, підписано низку важливих угод, вагомішає її авторитет на міжнародній арені, ГУАМ розглядають як самостійний суб'єкт міжнародних відносин, що говорить про зміцнення її позицій. З іншого боку, ще й досі не розроблено прагматичних проектів, які б зацікавили всіх учасників, не консолідовано інтереси, не віднайдено спільної структури і не визначено місця в новому геополітичному просторі Європи, Чорноморському і Каспійському регіонах. Тому говорити про віддалену перспективу розвитку організації практично неможливо. При цьому кількість негативних чинників, що впливають на подальшу долю організації, переважає, а їхній оціночний статус часто вищий, ніж у чинників позитивних.

Таким чином, можна підсумувати, що Україна у проведенні своєї зовнішньої політики дуже заінтересована в діяльності нинішньої ГУАМ, розвиткові співробітництва з її учасниками у різноманітних галузях. Зважаючи на значний вплив у чорноморсько-каспійському регіоні зовнішніх чинників та неможливість країнам-учасницям через свою слабкість протистояти їм, очевидно, майбутнє ГУАМ залежатиме від позиції США, ЄС, Росії, Туреччини, Ірану тощо. Основне ж навантаження у зміцненні ГУАМ має лягти на Україну як найпотужнішу в об'єднанні державу.

Проект ЄАНТК

Проект Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК) є одним із стратегічно важливих проектів, спрямованих на диверсифікацію джерел і маршрутів постачання нафти в Україну та її транзиту до ЄС.В 1990-х рр. було прийнято рішення про будівництво нафтопроводу з басейну Чорного моря в європейському напрямку як з’єднувальної ланки між Каспійським регіоном і європейським енергетичним ринком. Проект передбачає транспортування нафти нафтопроводом «Одеса - Броди» та південною ниткою нафтопроводу «Дружба» до українських НПЗ та транзит до Центральної та Східної Європи, а після добудови нафтопроводу «Броди-Плоцьк» - до Польщі.
У 2004 році ВАТ «Укртранснафта» та польська компанія ПЕРН «Пшиязнь» створили спільне підприємство «САРМАТІА» для підготовки бізнес-плану та залучення інвестицій для будівництва нафтопроводу «Броди-Плоцьк». У жовтні 2007 року до підприємства приєдналися Державна нафтова компанія Азербайджанської Республіки, Грузинська нафтова та газова корпорація та литовське АТ «Клайпедос нафта».
У 2009 році на замовлення МТП «САРМАТІА» британською компанією «Granherne» розроблено ТЕО проекту, яке підтвердило економічну доцільність та технічну можливість його реалізації.