Іяконодавча влада в Україні 401

 

) повернення законопроекту суб'єкту права законодавчої
ініціативи на доопрацювання або направлення його до головно­
го комітету для підготовки на повторне перше читання, визна­
чивши при цьому основні положення, принципи, критерії, яким
має відповідати доопрацьований законопроект чи його структур­
ні частини;

4) опублікування законопроекту у визначеному Верховною
Радою друкованому засобі масової інформації для всенародно­
го обговорення, доопрацювання його головним комітетом з ура­
хуванням наслідків обговорення і подання на повторне перше
читання.

Верховна Рада після прийняття законопроекту за основу мо­же ухвалити рішення про прийняття законопроекту в цілому, за умови дотримання вимог ч. 4 ст. 97 Регламенту, відповідно до якої за рішенням Верховної Ради допускається остаточне прийняття законопроекту (крім проектів кодексів і законопроек­тів, які містять понад 100 статей, пунктів) відразу після першо­го чи другого читання, якщо законопроект визнано таким, що не потребує доопрацювання, та якщо не надійшло зауважень що­до його змісту від народних депутатів, інших суб'єктів права за­конодавчої ініціативи, юридичного чи експертного підрозділів апарату Верховної Ради.

Відповідно до ст. 111 Регламенту пропозиції та поправки для підготовки законопроекту до другого читання вносяться в чо-тирнадцятиденний строк після дня прийняття законопроекту в першому читанні за основу. До повторного другого читання за­конопроекту пропозиції та поправки вносяться в десятиденний строк після дня попереднього другого читання.

Законопроект, підготовлений до другого чи повторного дру­гого читання, висновок головного комітету та інші супровідні документи до нього надаються народним депутатам не пізніш як за десять днів до дня розгляду цього законопроекту на пле­нарному засіданні Верховної Ради.

Законопроект, підготовлений до другого чи повторного дру­гого читання, має бути завізований головою головного коміте­ту, керівником секретаріату цього комітету, керівниками юри­дичного і редакційного підрозділів апарату Верховної Ради. Як­що законопроект завізований із зауваженнями, вони додаються

і" і у провідних документів, які надаються народним депутатам 11 и їм із законопроектом (ст. 112 Регламенту).

'■ іаконопроект, підготовлений до другого читання, відповід­ні і до ст. 113 Регламенту подається у вигляді порівняльної таб-иіііі, яка має містити:

1) текст законопроекту, прийнятого за основу;

2) усі внесені та невідкликані пропозиції (можливо, із стис­нім обґрунтуванням), поправки, що мають суцільну нумерацію І розміщуються на рівні з відповідними статтями законопроек-iv, із зазначенням ініціаторів їх внесення — суб'єктів права за-мпюдавчої ініціативи;

.'$) висновок головного комітету щодо внесених пропозицій,
... равок;

А) остаточну редакцію статей законопроекту, що пропону-і і'ься головним комітетом для прийняття у другому читанні.

Під час розгляду законопроекту в другому читанні Верхов­нії Рада проводить його постатейне обговорення та голосуван­ні!. У разі необхідності можуть обговорюватися і ставитися на ні посування окремі частини, пункти, підпункти, речення або стат-м (ст. 114 Регламенту).

Після завершення постатейного розгляду законопроекту Вер-Ювна Рада проводить голосування щодо прийняття законопроек-і v в другому читанні. Якщо до законопроекту немає зауважень и.іродних депутатів, головуючий на пленарному засіданні може поставити його на голосування в цілому як акт Верховної Ра-■іи. Голосування законопроекту в цілому не проводиться, якщо ииаслідок неприйняття Верховною Радою тих чи інших статей законопроекту або істотної зміни запропонованої головним ко­мітетом редакції окремих структурних частин законопроекту в іі'іссті виникають суперечності чи прогалини, які виключають можливість застосування норм законопроекту після його оста-і очного прийняття та набрання ним чинності (ст. 116 Регла­менту).

Відповідно до ст. 117 Регламенту до проведення голосу-нання щодо прийняття законопроекту у другому читанні та в цілому Верховна Рада може доручити головному комітету чи утвореній Верховною Радою редакційній групі внести редак­ційні уточнення з урахуванням поправок, унесених безпосе­редньо на пленарному засіданні Верховної Ради під час розгля-

Глава VIII

Законодавча влада в Україні

 

ду законопроекту. У зазначеному випадку голосування щодо законопроекту у другому читанні відкладається на строк, аі значений Верховною Радою, і наступний його розгляд розпо чинається з голосування без прийняття рішення про включен ня до порядку денного пленарного засідання Верховної Ради і без обговорення.

За результатами розгляду законопроекту в другому читан ні, відповідно до ст. 118 Регламенту, Верховна Рада приймає |>і шення про:

1) прийняття законопроекту в другому читанні та доручсн ня головному комітету підготувати його до третього читання;

2) прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому;

3) прийняття законопроекту в другому читанні за винятком окремих розділів, глав, статей, частин статей та направлення В головному комітету на доопрацювання з наступним поданням законопроекту на повторне друге читання;

4) повернення законопроекту головному комітету на доопри цювання з наступним поданням на повторне друге читання.

Законопроект вважається відхиленим, якщо жодне із запро понованих вище рішень не отримає підтримку необхідної кілі, кості голосів народних депутатів.

Повторне друге читання законопроекту здійснюється за про­цедурою другого читання (статті 114—118 Регламенту).

Згідно із ст. 120 Регламенту до законопроекту, який готу­ється до третього читання, поправки вносяться у п'ятиденний строк після дня попереднього читання.

До третього читання законопроекту, який готується голон ним комітетом, вносяться лише поправки щодо внесення ви правлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту, а також поправки, внесені з метою узгодження між собою структурних частин прийнятого у другому читанні законопроекту без зміни його змісту. Будь-які інші поправки відхиляються головним комітетом без розгляду їх по суті.

Законопроект, підготовлений до третього читання разом і.і висновком головного комітету та іншими супровідними доку ментами щодо нього, надається народним депутатам не пізніш як за п'ять днів до дня його розгляду.

Законопроект, підготовлений до третього читання, має бути завізований головою головного комітету, керівником секрета

ЦІиту цього комітету та керівниками юридичного і редакційного підрозділів апарату Верховної Ради. Якщо законопроект завізо-N піни із зауваженнями, вони додаються до супровідних доку­ментів, які надаються народним депутатам разом із законопро­ектом (ст. 121 Регламенту).

Для розгляду законопроекту в третьому читанні головним Комітетом подається порівняльна таблиця, яка містить остаточ­ну редакцію законопроекту і складається відповідно до вимог Регламенту (ст. 113).

Одночасно із законопроектом, підготовленим до третього чи-іиння, головним комітетом подаються:

1) перелік законів, до яких у зв'язку з прийняттям цього за-ИОну необхідно внести зміни (за їх наявності);

2) одержаний головним комітетом, у разі необхідності, від К.ібінету Міністрів України план організаційних, кадрових, ма-нріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів для вве­дення в дію закону після прийняття законопроекту;

3) проекти актів Кабінету Міністрів України, інших централь-иих органів виконавчої влади, прийняття яких передбачено в і.іконопроекті, що розглядається, або є необхідним для введен­ий иідповідного закону в дію, якщо Верховною Радою прийма­юся рішення про необхідність розробки таких проектів актів

І (і і 122 Регламенту).

Відповідно до ст. 123 Регламенту у третьому читанні розгля-ціються і приймаються рішення щодо поправок (внесення ви­ні кінлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей в тексті 1.1 кинопроекту), поданих після прийняття законопроекту в дру­гому читанні.

Розгляд законопроекту у третьому читанні включає:

1) голосування щодо статей законопроекту, текст яких за-тіап змін після їх прийняття у другому читанні;

2) голосування щодо проекту постанови, внесеного народ­ними депутатами — членами головного комітету, про схвалення підготовленого Кабінетом Міністрів України плану організацій­них, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформацій­них заходів щодо введення в дію закону після прийняття зако­нопроекту;

3) голосування законопроекту в цілому.

Глава VIII

Зпконодавча влада в Україні

 

СЛЯ ПрИЙНЯТТЯ ЗаКОНу В ЦІЛОМУ ВНеСеННЯ ДО ЙОГО ТЄКС'

ту будь-яких змін (за винятком виправлення граматичних чи технічних помилок) допускається лише за пропозицією Голови Верховної Ради України в порядку, визначеному Регламентом (ст. 126).

За результатами розгляду законопроекту у третьому читан ні Верховна Рада може прийняти рішення про:

1) прийняття закону в цілому і направлення його на піди Президенту України;

2) перенесення голосування щодо законопроекту в цілому зв'язку з прийняттям рішення про перенесення розгляду закоїк проекту або до подання Кабінетом Міністрів України проекті актів, прийняття яких передбачено в законопроекті, що розгл дається;

3) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення йог на всеукраїнський референдум;

4) відхилення законопроекту.
Відповідно до ст. 125 Регламенту текст закону, прийняти

Верховною Радою, не пізніш як у десятиденний строк оформ ляється головним комітетом, візується головою комітету та кс рівником секретаріату цього комітету чи особами, які викону ють їх обов'язки, керівником юридичного підрозділу та керіи ником підрозділу, на який в установленому порядку покладем функцію з оформлення на підпис Голові Верховної Ради У краї ни прийнятих Верховною Радою актів, і подається на підпи Голові Верховної Ради України. Якщо текст закону завізовані із зауваженнями, вони разом із текстом закону подаються Голо ві Верховної Ради України.

Голова Верховної Ради України підписує поданий на під­пис закон не раніше двох і не пізніше п'яти днів з дня його по­дання, крім випадків, передбачених Регламентом.

У разі виявлення порушень законодавчої процедури, перед­баченої Регламентом, наслідком чого може бути скасування ре зультатів голосування, а також у разі подання на підпис Голом і Верховної Ради України тексту закону, не ідентичного тексту законопроекту, прийнятого Верховною Радою, народний депу тат у дводенний строк може письмово звернутися до Гол он 11 Верховної Ради України з обґрунтованою пропозицією про вис сення уточнень до прийнятого закону. У цьому разі Голова Вер

нош юї Ради України не підписує закон без розгляду зазначених пропозицій Верховною Радою у порядку, передбаченому Регла­ментом (ст. 48).

Підписаний закон Голова Верховної Ради України невід-і і.ідно направляє Президентові України.

Відповідно до ст. 126 Регламенту у разі виявлення у пода­ному на підпис тексті закону редакційних неточностей або яв­них неузгодженостей між його положеннями Голова Верховної І'.іди України може внести на розгляд Верховної Ради пропози­ції щодо усунення таких неточностей чи неузгодженостей.

Питання щодо усунення неузгодженостей чи редакційних «точностей у прийнятому законі розглядається Верховною Ра­дою без попереднього включення його до порядку денного пле­нарного засідання Верховної Ради у день внесення його Голе­ною Верховної Ради України за умови попереднього отримання м.іродними депутатами документів, необхідних для розгляду пи-і.піня та прийняття рішення. Пропозиції, внесені Головою Вер­ховної Ради України, не підтримані більшістю голосів народ­них депутатів від конституційного складу Верховної Ради, вва­жаються відхиленими. Після завершення розгляду пропозицій І олови Верховної Ради України нове голосування щодо прий­ми і ія закону в цілому не проводиться.

У разі прийняття Верховною Радою хоча б однієї з пропози-ін іі, внесеної Головою Верховної Ради України, головний комі-о і ла участю юридичного та редакційного підрозділів апара-і v Верховної Ради протягом трьох днів готує і подає на підпис уточнений текст закону.

У разі відхилення Верховною Радою всіх пропозицій Голо­ті Верховної Ради України він зобов'язаний у той же день під­пік аги раніше поданий йому для підпису текст закону.

Відповідно до ст. 94 Конституції України Президент Украї-ни протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує Ного, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або

... ісртає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими

пропозиціями до Верховної Ради України для повторного роз-

і п яду.

У разі якщо Президент України протягом установленого ■ і року не повернув закон для повторного розгляду, закон вва-

Глава VIII

жається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову при її нято Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти дії і її У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він НІ відкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіцій ного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України під 07.07.1998 р. № П-рп/98¹ перебіг п'ятнадцятиденного строку, передбаченого ч. 2 ст. 94 Конституції України, а також десятії денного строку, передбаченого ч. 4 ст. 94 Конституції України, треба обчислювати в календарних днях.

Строки підписання та офіційного оприлюднення Президеп том України законів України, визначені частинами 3 та 4 ст. 94 Конституції України, починаються з наступного дня після їх отримання Президентом України. Якщо закінчення п'ятнадпя тиденного строку, передбаченого ч. 2 ст. 94 Конституції Укрмї ни, а також десятиденного строку, передбаченого ч. 4 ст. 94 Кон ституції України, припадає на вихідний або святковий день, то днем закінчення цього строку є наступний робочий день.

Встановлена в ч. 4 ст. 94 Конституції України вимога щодо повторного прийняття закону Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу пошп рюється лише на закони, пропозиції Президента України до яких повністю або частково відхилені. Ця вимога стосується прий няття закону в цілому. Якщо пропозиції Президента України до закону у пропонованій ним редакції враховано повністю, по

¹ Рішення Конституційного Суду України від 07.07.1998 р. № 11-рп/!Ж у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіціини го тлумачення частин 2 і 3 ст. 84 та частин 2 і 4 ст. 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) // Офіційний вісник України. — 1998. — № 27 (23.07.98). Ст. 1009.

 

Інконодавча влада в Україні

шорного прийняття закону не менш як двома третинами від мшституційного складу Верховної Ради України не вимагаєть-Мі У разі прийняття Верховною Радою України закону після повторного розгляду з урахуванням пропозицій Президента Vкраїни глава держави зобов'язаний підписати його та офіцій­но оприлюднити у десятиденний строк. Якщо під час розгляду пропозицій Президента України до закону буде внесено зміни, не передбачені цими пропозиціями, Президент України діє від­повідно до ч. 2 ст. 94 Конституції України.

Частина 2 ст. 127 Регламенту передбачає, що закон, повер­нений Президентом України до Верховної Ради для повторного розгляду, після його підготовки у головному комітеті розгляда-і г вся позачергово на пленарному засіданні Верховної Ради, не пізніш як через ЗО днів після його повернення з пропозиціями 11 резидента України, якщо Верховною Радою не прийнято ін­шого рішення.

Пропозиції Президента України до поверненого ним закону розглядаються в порядку голосування пропозицій і поправок (ст. 45 цього Регламенту) з урахуванням особливостей, встанов­лених главою 22 Регламенту.

Відповідно до ст. 130 Регламенту у разі якщо Президент України пропонує відхилити прийнятий закон, голосування про­водиться щодо відхилення закону в цілому. Якщо пропозицію про відхилення закону в цілому підтримано більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ра­ди, закон вважається відхиленим.

У разі якщо пропозицію Президента України про відхилен­ня закону в цілому не підтримано Верховною Радою, голосу­вання проводиться щодо повторного прийняття закону в ціло­му (долання вето), і він вважається прийнятим у цілому, якщо на його підтримку отримано не менш як дві третини голосів на­родних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, після чого закон направляється на підпис Президенту України.

Якщо пропозицію Президента України не підтримано біль­шістю голосів народних депутатів від конституційного складу Ііерховної Ради, вона вважається відхиленою. Текст статті, до н кої вносилася пропозиція Президента України, залишається у попередній редакції.

Глава VIII

Законодавча влада в Україні_____________________________ _^

 

Після завершення голосування пропозицій Президента України проводиться голосування щодо прийняття закону в ці лому.

У разі прийняття всіх пропозицій Президента України за­кон вважається прийнятим у цілому, якщо за нього проголошу вала більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Якщо Верховна Рада під час повторного розгляду частково прийняла пропозиції Президента України і проголосувала за за кон не менш як двома третинами голосів народних депутатів під конституційного складу Верховної Ради, він вважається знову прийнятим з подоланням вето.

Якщо Верховна Рада під час повторного розгляду повністю відхиляє пропозиції Президента України, вона має прийняти цсіі закон у цілому не менш як двома третинами голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

За рішенням Верховної Ради не прийнятий після повторно го розгляду закон може бути направлений на доопрацювання ді > головного комітету, який не пізніш як у тридцятиденний строк після дня розгляду Верховною Радою цього закону зобов'яза ний повторно внести його на розгляд Верховної Ради. Якщо рі шення Верховної Ради про направлення закону на доопрацю вання до головного комітету не прийнято, він вважається відхи леним.

Якщо після доопрацювання в головному комітеті на пленар ному засіданні Верховної Ради при наступному повторному рол гляді закон не отримав необхідної кількості голосів народних депутатів на підтримку, він вважається відхиленим.

Відповідно до ст. 131 Регламенту прийнятий після повторно го розгляду закон із пропозиціями Президента України оформ ляється головним комітетом (ст. 125 цього Регламенту) і пода ється на підпис Голові Верховної Ради України, який підписує та невідкладно направляє його Президентові України.

У деяких зарубіжних країнах глава держави до підписання закону має право передати його до Конституційного Суду для отримання висновку про його відповідність Конституції. Пре зидент України такого права не має.

Повернення закону Президентом здійснюється ним у про цесі реалізації права вето. Вето (з лат. — забороняю) — це акт,

який зупиняє або не допускає набрання чинності законів та ін­ших нормативно-правових актів (рішень) органів (посадових Осіб)¹. У парламентських республіках та монархіях право вето практично не використовується главою держави, тоді як за пре-шдентських та напівпрезидентських республік це право засто­совується дуже активно.

У теорії конституційного права розрізняють такі різновиди

права вето:

• абсолютне (резолютивне) вето, яке означає, що не підписа­ний главою держави законопроект вважається неприйнятим. Як правило, воно має місце в монархічних державах;

• відносне (суспенсивне) вето (закріплене в Україні) означає, що у випадку відмови глави держави у підписанні законо­проекту він повертається у парламент і може бути повтор­но ним прийнятий, після чого президент зобов'язаний його

підписати.

Крім того, у світовій практиці відоме так зване «кишенькове tu-mo», яке вважається різновидом абсолютного вето. Його за­стосовують у тих державах, в яких неприйнятий на сесії парла­менту законопроект не може переноситися для продовження його розгляду на наступну сесію, а має розглядатися спочатку (наприклад, такий порядок існує у США). У таких державах на кінець сесії приймається багато законів, для того, щоб час, ви­трачений на їх розгляд під час сесії, не було згаяно. Якщо прези­дент отримав законопроект менш ніж за 10 днів до закінчення сесії парламенту, він може просто його не підписати, і законо­проект ніколи не стане законом, якщо не пройде всю процедуру спочатку на наступній сесії парламенту. Тобто президент ніби кладе законопроект у кишеню². Через досить часте використан­ня цього вето у США Верховним судом цієї країни його було визнано антиконституційним³.

¹ Горбатенко В. П. Вето // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.:
К). С Шемшученко та ін. — К.: Укр. енцикл., 1999. — Т. 2. — С. 353.

² Рыжов В. А., Страшун Б. А. Законодательная власть: парламент // Кон-
і і итуционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1—2.
Часть общая / Отв. ред. Б. А. Страшун. - М.: БЕК, 2000. - С. 549.

* Энтин Л. М. Глава государства в зарубежных странах // Конституцион­ное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л М. Энтина. - Мл НОРМА, 2005. - С. 286.

 

Глава VIII

Вето також може бути загальним, коли акт відхиляється І цілому (існує в Україні) і частковим (вибірковим), коли відхм ллється частина акта.

Дії глави держави, спрямовані на визнання та офіційне опри люднення прийнятого парламентом закону для забезпечення його чинності та реалізації, називають промульгацією (з лат. оголошення, обнародування)¹.

Є точка зору, відповідно до якої промульгація — це санк­ціонування законопроекту главою держави в установлені ком ституцією строки, а також опублікування закону в офіційно му віснику. Також під промульгацією розуміють особливим акт виконавчої влади, як правило, глави держави, що постанои ляє про опублікування прийнятого парламентом законодавчо го акта і пропонує органам виконавчої влади дотримуватися його приписів. Найчастіше поняття «промульгація» вживаєті. ся саме у другому значенні². Хоча в деяких випадках дане по­няття ототожнюється лише з обов'язком глави держави забе.і печити опублікування підписаного закону в офіційному ви­данні³.

Відповідно до Указу Президента України «Про порядок офі ційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 p., зі змінами і доповненнями'⁴, закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Пре­зидента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття в установленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мо­вою в офіційних друкованих виданнях.

Офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний віс­ник України»; газета «Урядовий кур'єр». Офіційними друко­ваними виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюд

¹ Шаповал В. М. Промульгація закону // Юридична енциклопедія: В 6 т. /
Редкол.: Ю. С. Шемшученко та ін. — К.: Укр. енцикл., 2002. — Т. 4. — С. 165.

² Рыжов В. А., Страшун Б. А. Зазнач, праця. — С. 550.

³ Могунова М. А. Парламенты зарубежных государств // Конституцион­
ное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под ред. М. В. Баглая,
Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. - М.: НОРМА, 2005. - С. 329.

⁴ Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення
нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 p., зі
змінами і доповненнями // Урядовий кур'єр. — 1997. — 14 червня.

Зпконодавча^лада^Україж

шипя законів та інших актів Верховної Ради України, є також Пінега «Голос України», «Відомості Верховної Ради України», і Іфіційнйкі друкованим виданням, в якому здійснюється офі­ційне оприлюднення законів, актів Президента України, є та­кож інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента

V країни».

Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в ін­ших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюд­нення. Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друко-шших виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бу-ш використані для офіційного застосування.

Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабі­нету Міністрів України можуть бути в деяких випадках офіцій­но оприлюднені через телебачення і радіо.

Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійс­нюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного їм реєстрацій­ного коду.

Якщо закон України, інший акт Верховної Ради України опубліковано в будь-якій із зазначених вище газет, чи в «Офі­ційному віснику Президента України» до його опублікування н «Офіційному віснику України», «Відомостях Верховної Ради України», він набирає чинності після опублікування в тій із цих газет, де його опубліковано раніше. Якщо інший нормативно-правовий акт опубліковано в «Офіційному віснику Президента України» чи в газеті «Урядовий кур'єр» до його опублікування к «Офіційному віснику України», він набирає чинності після опублікування в тому із зазначених офіційних друкованих ви­дань, де його опубліковано раніше.

§ 7. Конституційно-правовий статус народного депутата України

Народний депутат України (парламентар) — це особа, яка З тих або інших підстав є членом парламенту. В країнах сві­ту парламентарі називаються по-різному. Депутатами імену­ють, як правило, тільки членів нижніх палат. Члени верхніх палат у більшості країн — сенатори, у Великобританії — лор-

Глава VIII

ди. Члени парламенту наділені спеціальною право- та дієзд;іт ністю¹.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про статус народ ного депутата України» від 17.11.1992 р., зі змінами і доповнсн нями, народним депутатом України є обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» пред ставник Українського народу у Верховній Раді України і уповпо важений ним протягом строку депутатських повноважень здіііс нювати повноваження, передбачені Конституцією України та за­конами України.

У ч. З ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що народний депутат відповідальний за свою депутатську діяльність перед Українським народом як уповноважений ним представник у Вер ховній Раді України.

Характеристика народного депутата України як представ ника Українського народу означає, що українські парламентарі мають вільний мандат, який передбачає, що народний депутат України є представником усього народу і ніхто не вправі дава­ти йому зобов'язуючі накази. Відповідно до ч. З ст. 1 Закону України «Про статус народного депутата України» при вико­нанні своїх повноважень народний депутат керується Консти­туцією України, законами України та загальновизнаними нор­мами моралі.

При цьому наявність вільного мандата не означає, що де­путат не підтримує зв'язків з виборцями. Відповідно до ст. 7 за­значеного Закону народні депутати, обрані в багатомандатно­му загальнодержавному виборчому окрузі, здійснюють зв'язок з виборцями, які мешкають на території України, у порядку пер­сонального представництва, визначеному депутатськими фрак­ціями (групами) Верховної Ради України відповідно до закону. Народний депутат згідно із законом розглядає звернення ви­борців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднані, громадян, вживає заходів щодо реалізації їх пропозицій і закон­них вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність

Рыжов В. А., СтрашунБ.А. Законодательная власть: парламент// Кон­ституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1—2. Часть общая / Отв. ред. Б. А. Страшун. - М.: БЕК, 2000. - С. 500-501.

 

Законодавча влада в Україні

під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової ін­формації.

Протилежним принципу вільного мандата є принцип імпе-/штивного мандата, який передбачає, що виборці мають право надавати депутатам обов'язкові для них накази та достроково підкликати своїх обранців, якщо вони ці накази не виконують нбо виконують неналежно. Як правило, закріплення цього прин­ципу є характерним для соціалістичних конституцій¹.

Згідно із ст. 79 Конституції України перед вступом на поса­ду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу: «Присягаю на вірність Україні. Зобов'я­зуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського на­роду. Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчиз­ників».

Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної І 'ади України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.

Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатсько­го мандата.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги.

Відповідно до ст. 78 Конституції України народні депута­ти України здійснюють свої повноваження на постійній основі. І Іародні депутати України не можуть мати іншого представни­цького мандата, бути на державній службі, обіймати інші опла­чувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприєм­ницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої ді­яльності) (а відповідно до п. 4 ч. 1 ст. З Закону України «Про статус народного депутата України» не є порушенням вимоги щодо несумісності зайняття народним депутатом України також медичною практикою у вільний від виконання обов'язків на­родного депутата час), входити до складу керівного органу чи на-/лядової ради підприємства або організації, що має на меті одер­жання прибутку.

Рыжов В. А., Страшун Б. А. Зазнач, праця. — С 500—502.

Глава VIII

Законодавча влада в Україні

 

имоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.

У разі виникнення обставин, які порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльнос­ті, народний депутат України у двадцятиденний строк з дня ви­никнення таких обставин припиняє таку діяльність або подас особисту заяву про складення повноважень народного депутата України.

У ч. 1 ст. З Закону України «Про статус народного депутата України» уточнено перелік видів діяльності, несумісних з депу­татським мандатом. Так, народний депутат України також не мо­же бути членом Кабінету Міністрів України, керівником цент­рального органу виконавчої влади; обіймати посаду міського, сільського, селищного голови; він не може залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також зай­матися адвокатською діяльністю; входити до складу також прав­ління підприємства, установи, організації, що має на меті одер­жання прибутку.

Відповідно до ч. З ст. З Закону України «Про статус народ­ного депутата України» народний депутат, призначений (обра­ний) на посаду, що є несумісною з депутатським мандатом, і по­вноваження якого не припинено в установленому законом по­рядку, допускається до виконання обов'язків за такою посадою не раніше дня подання ним до Верховної Ради України заяви про складення повноважень народного депутата України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про особливості звіль­нення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з інши­ми видами діяльності» від 08.07.2005 р. особу, яка протягом п'ятнадцяти календарних днів з дня призначення на посаду, що є несумісною з депутатським мандатом, порушує вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльнос­ті і не подала в установленому законом порядку заяви про скла­дення повноважень народного депутата України, має бути звіль­нено з посади за рішенням органу, підприємства, установи, ор­ганізації або особи, до компетенції яких належить призначення на посаду та звільнення з посади цієї особи. Щодо посад, при­значення на які та звільнення з яких здійснюють Президент України та Кабінет Міністрів України, то відповідно до ст. З за­значеного Закону після закінчення п'ятнадцятиденного терм і

і iv Президент України або Кабінет Міністрів України прийма­ють рішення про звільнення таких осіб з посад. Згідно із ст. 5 Лакону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» акт про призначення особи, яка є народним депутатом України, па посаду, що є несумісною з депутатським мандатом, втрачає ■цінність через двадцять календарних днів з дня його видання, якщо повноваження народного депутата України не припинено В установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 81 Конституції України повноваження на­родних депутатів України припиняються одночасно з припи­ненням повноважень Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково в разі:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсут­нім;

4) припинення його громадянства або його виїзду на постій­не проживання за межі України;

5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обста-нин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності де­путатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до скла­ду депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого бло­ку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції. При цьому законодавча невизначеність наведених вище понять «невходження» та «вихід» призвели до появи норми Регламенту Верховної Ради України, відповідно до якої народний депутат, якого виключено зі складу депутатсь­кої фракції, є позафракційним (ч. 4 ст. 59 Регламенту). Незро­зуміло, чи порушує дана норма Регламенту цитоване положен­ня п. 6 ч. 2 ст. 81 Конституції України, чи поняття «виключен­ня» не є складовою понять «невходження» та «вихід», а отже узгоджується із нормами Конституції України? У теорії кон­ституційного права заборона невходження депутата, обраного

 

416 Глава\ЛІІ

від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу депутата із складу такої фракції під загрозою втрати депутатського мандата називається дефекцією. Таку заборону не слід розглядати однозначно пози­тивно, оскільки, з одного боку, дійсно, стійкість та дисципліна партійних фракцій полегшують роботу парламенту, але, з іншо­го боку, система фракційного примусу іноді примушує депута­та голосувати всупереч своїм переконанням;

7) його смерті.