Поняття та особливості територіального устрою України

Територія держави являє собою простір, на який поширю­ється її влада. Тобто це не тільки власне територія як суходіл, а також і акваторія (водні простори), і повітряний простір над ними. Відповідно до Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 p., із змінами і доповненнями, межі те­риторії України — суші, вод, надр, повітряного простору, є дер­жавним кордоном України, тобто лінією і вертикальною поверх­нею, що проходить по цій лінії.

Територіальний устрій (територіальна організація держа­ви) — це система взаємовідносин між державою в цілому, тоб­то її центральною владою, і територіальними складовими час­тинами, а точніше — з їх населенням і діючими там органами публічної влади. У сучасній літературі з конституційного пра­ва досі для позначення даного інституту ще іноді викорис­товують термін «державний устрій» у так званому вузькому значенні. Однак у звичайному розумінні «державний устрій» є синонімом «устрою держави», що охоплює не тільки тери­торіальний аспект її організації. Термін «державний устрій» у вузькому значенні було введено у радянське державознавство сталінською Конституцією СРСР 1936 р., в якій так називала­ся глава II, присвячена територіальному устрою. Із радянсько­го конституційного законодавства цей невдалий термін було ви­лучено вже у 1977 p., однак у літературі він ще застосовується, незважаючи на обґрунтовану критику, давно висловлену на його адресу.

Система територіальних складових частин (одиниць) утво­рює територіальний поділ держави, який являє собою географіч­ну основу територіального устрою.

Територіальний устрій України 531

11 роблема територіального устрою виникла після того, як те­рн юрії держави збільшувалися, вийшовши далеко за межі міс-і.і:і околицями, потребуючи створення спеціальних органів та v і лігов для управління периферією. В період абсолютизму цент­ральна влада в особі монарха визначала адміністративно-тери-11)|пальний поділ країни — систему одиниць, на які поділялася н територія і в яких діяли призначені з центру посадові особи н >< > органи влади.

Об'єднання дрібних феодальних держав призводило до то­пі, що колишні держави перетворювалися в територіальні оди­ниці нової держави, маючи історичний характер. У подальшому fiaiaro з них переставали бути державними одиницями, як, на­приклад, П'ємонт в Італії, Валахія в Румунії, тоді як інші зберег-ип деякі певні державні ознаки (наприклад, Баварія в Німеччи­ні, Сицилія в Італії).

Із розпадом абсолютизму і переходом до індустріального ла-iv и низових територіальних одиницях — міських та сільських • и 11 ці і пах — почало формуватися місцеве самоврядування (хоча п ікі міста користувалися правом самоврядування і у феодаль­ну епоху), яке потім почало поширюватися і на більші територі-.і іьпі одиниці. Крім того, відбувався процес об'єднання держав, и також анексія, тобто насильницьке приєднання слабких дер-ЩВ до сильних із збереженням іноді ознак державності у при-с /і п.п і их. Адміністративно-територіальний поділ став таким чи­ном перетворюватися у політико-територіальний, і відповідно.і/іміпістративно-територіальний устрій став переважно політи­ко адміністративним¹.

11 а форму політико-територіального устрою впливають умо- ніі утворення держави, її історичні традиції і національний склад, и.цінність протиріч між центром та регіонами тощо. У розвину-і п ч демократіях Заходу вибір форми політико-територіально-111 устрою зазвичай не пов'язаний з національним складом на-і влення, тому і унітарні, і федеративні держави можуть бути ни ((/інонаціональні, так і багатонаціональні. Загальною тенден­ції п і, однак, залишається зростаюча децентралізація державних

¹ Кашкин С. Ю., Страшун Б. А. Территориальное устройство государства // hi me гитуционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1—2. Чисть общая / Отв. ред. Б. А. Страшун. - М.: БЕК, 2000. - С. 683-685.

532

Глава XII

функцій і розширення прав місцевих територіальних співдруж­ностей¹.

Існують дві основні форми політико-територіального устрою держав: унітарна і федеративна.

Головна відмінність між обома формами полягає у тому, що за унітарної форми територія держави складається з політико-адміністративних або адміністративних одиниць, тоді як за фе­деративної форми вищі територіальні одиниці являють собою державоподібні утворення або навіть держави — суб'єкти феде­рації. Слово «штат», що входить в офіційну назву низки феде­ративних держав і позначає суб'єкта федерації (США, Мекси­ки, Бразилії тощо), тлумачиться як «держава». Відповідно для федеративної форми держави характерне конституційно вста­новлене розмежування компетенції між федерацією в цілому та її суб'єктами, існування та кордони яких зазвичай гарантовані конституцією, тоді як в унітарній державі компетенція терито­ріальних одиниць, як і нерідко саме їх існування та кордони, встановлюється поточними актами центральної влади.

Слід також приділити увагу юридичній відмінності між фе­дерацією та конфедерацією. Вона полягає в тому, що федерація — це форма територіального устрою держави, а конфедерація — це форма міждержавного союзу, тобто об'єднання незалежних держав. Хоча, наприклад, офіційна французька та італійська наз­ви швейцарської держави — Швейцарська Конфедерація, але ця історична назва не відображає дійсності, а саме того факту, що Швейцарія за змістом її Конституції являє собою федера­тивну державу. Конфедерація, як і федерація, може мати спіль­ні органи на зразок парламенту, уряду, верхового суду, однак юридична специфіка полягає в тому, що, на відміну від ак­тів федеральних органів влади, акти органів конфедерації, при­наймні акти законодавчої та виконавчої влади, не діють безпо­середньо на території держав—членів конфедерації, а потребують підтвердження (ратифікації) їх відповідними органами держав, які можуть їх і нуліфікувати, тобто відхилити.

¹ Лейбо Ю. И. Форма государственного (территориально-политическо­го) устройства // Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. — М.: НОРМА, 2005. - С. 154.