ТОП 10:

Ми u«im самоврядування в Україні





 


Нині найбільш суттєвими ознаками системи місцевого СІ моврядування у зарубіжних країнах є їх універсальна виСю|і ність і значна самостійність у вирішенні місцевих питань. І їм самостійність спирається на муніципальну власність, право сі и гувати і розпоряджатися місцевими податками, можливість прий няття широкого кола нормативних актів з питань місцевого управління, розпорядження місцевою поліцією тощо1.

У п.15 ч. 1 ст. 92 Конституції України закріплено, що засі ди місцевого самоврядування визначаються виключно закон.і ми України. На сьогодні базовими законами, які встановлююї і. засади місцевого самоврядування в Україні, є:

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» піл 21.05.1997 p., зі змінами і доповненнями;

Закон України «Про органи самоорганізації населення» під 11.07.2001р.;

Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради А її тономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селіни них, міських голів» від 06.04.2004 p., зі змінами і доповненнями,

Закон України «Про службу в органах місцевого самовря дування» від 07.06.2001 p., зі змінами і доповненнями;

Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 p., зі змінами і доповненнями.

Особливості здійснення в тому числі місцевого самовряду вання у місті Києві, відповідно до Конституції України та заКО нів України, визначає Закон України «Про столицю України -місто-герой Київ» від 15.01.1999 р.

Узагалі ж сьогодні в Україні нараховується понад три тися­чі нормативно-правових актів, у яких використовується термін «місцеве самоврядування». Майже сімсот чинних законів так чи інакше пов'язані зі сферою місцевого самоврядування. І все ж таки в його правовому забезпеченні залишається ще багато про білів. З метою уніфікації концептуальних підходів до інститу ту місцевого самоврядування, а також запобігання хитань під однієї концепції організації місцевої влади до діаметрально протилежної, доцільним було б прийняття спеціального закоио

1 Орлов А. Г. Местное самоуправление в зарубежных странах // Конститу ционное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. J\ci\ бо, Л. М. Энтина. - М.: НОРМА, 2005. - С. 416, 419-420.


цнн'нні) акта — Української Хартії місцевого самоврядування, їм in ии і им предметом регулювання якої має стати наукова кон-

.... ні розвитку місцевого самоврядування. А підсумком удос-

| -1 і и ■ ш і я законодавства про місцеве самоврядування в У краї-

|Ц| мис стати Муніципальний кодекс України. На локальному

і ми кодифікація має охопити муніципальний нормативно-

Й|иіпоний масив у рамках певних територіальних громад або

|ll Mullllt1.

У ч. 1 ст. 140 Конституції України зазначається, що місцеве німонрядування є правом територіальної громади — жителів |»<іііі чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів м и.кох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання МІі цоного значення в межах Конституції і законів України.

Підповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве само­милування в Україні» місцеве самоврядування в Україні — це і ір.штоване державою право та реальна здатність територіаль­ні і) громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сіль-і їжу громаду жителів кількох сіл2, селища, міста — самостійно иГиі під відповідальність органів та посадових осіб місцевого са­мі жрндування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

У ч. 1 ст. З Європейської хартії про місцеве самоврядування МІі нове самоврядування визначається як право і реальна здат­ність органів місцевого самоврядування регламентувати значну ■ її і шіу державних справ і управляти нею, діючи в межах зако­ну, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Отже, Хартія розглядає як суб'єкт місцевого самоврядування Ніісамперед органи місцевого самоврядування, однак передба-Чін її ч. 2 ст. З можливість звернення до зборів громадян, рефе-

' Батанов О. В. Конституційно-правовий статус територіальних громад N Україні: Монографія / За заг. ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Видавничий Дім < Іи К )|)е», 2003. — С. 413—414. Окрім О. В. Батанова, на необхідності прий­ми 11 и Муніципального кодексу України наголошують у свої працях такі до-I її пінки проблем місцевого самоврядування, як: Ю. В. Делія, О. В. Прієшкі-Мі І! Тарасюк, І. В. Дробуш.

' При цьому відповідно до Рішення Конституційного Суду України від III 0(І2002 p. № 12-рп/2002 умови та порядок об'єднання або роз'єднання те­риторіальних громад сіл, селищ, міст, мають визначатися законом (Офіцій­ний пісник України. - 2002. - № 26 (12.07.2002). - Ст. 1233).


                 
   
   
 
 
 
   
 
     
 

Глав; і XIII

рендуму або будь-якої іншої форми прямої участі громадян і .їм де це допускається за законом, тоді як відповідно до ч. 1 ст. Ми Конституції України та ч. 1 ст. 6 Закону основним носієм фуик цій і повноважень місцевого самоврядування в Україні є тери торіальна громада.

У ст. 140 Конституції України визначено, що місцеве сами» врядування здійснюється територіальною громадою в поря/и встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи міі цевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх ни конавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що нр< і ставляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селиш і | міст, є районні та обласні ради. Питання організації управлінп і районами в містах належить до компетенції міських рад.

Громадяни України реалізують своє право на участь у ми цевому самоврядуванні за належністю до відповідних територі альних громад. При цьому в літературі з конституційного праві слушно зазначається, що такі категорії, як «житель» та «гром.і дянин» як член територіальної громади слід розрізняти. Житг лями є особи, які проживають на території села, селища, місті Турбота про благо цих людей є головним завданням територі альної громади. Серед жителів є громадяни України — активні суб'єкти місцевого самоврядування, політичні носії публічної влади територіальних громад. Розрізнення мешканців з прано і без права голосу дасть можливість диференційованої участі тії чи іншої групи осіб у всіх подіях, що відбуваються на місцевом рівні1.

Будь-які обмеження права громадян України на участь у міс цевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, по літичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та cd ціального походження, майнового стану, терміну проживання н відповідній території, за мовними чи іншими ознаками заборо няються.

Місцеве самоврядування як діяльність самого населення місцевої територіальної одиниці — територіального колективу (спільності) та його виборних органів з управління його сира вами цього колективу — слід відрізняти від місцевого управлінп я, під яким розуміють управлінську діяльність у місцевій тери-

Батанов О. В. Зазнач, праця. — С. 397—398.


ці..Ц..ИС самоврядування в УкраТж

|н|'і,і п.пій одиниці, що здійснюється центральною владою або н і мни грацією вищестоящого територіального рівня управлін-Іі к нть часто на органи місцевого самоврядування поклада­нії і.і ч задачі державного управління. Здійснюючи ці задачі, відпо-иі'іін органи діють уже не як органи місцевого самоврядування, II (ому можуть бути зобов'язані виконувати вказівки вищестоя­щий державних органів. Коли ж органи місцевого самовряду-і здійснюють функції місцевого самоврядування, державні tyii.iim не вправі давати їм обов'язкові вказівки щодо реалізації Цін функцій, за винятком випадків добровільної (або нерідко iMMviiic-HO добровільної) участі органів місцевого самоврядуван­ні) у здійсненні програм, що фінансуються державою (перш за Ні і і оціальних). Це важливий засіб непрямого державного ке­рівництва місцевим самоврядуванням1.

Наука про місцеве самоврядування, як зазначається у спеці-и и,ти літературі, починалася зі спроби відповісти на запитан­ий чи здійснює територіальна громада та її органи окрему, від­мінну під державної, владу, чи вони виконують функції і повно-Мінм нпя органів держави?

((скільки однозначної відповіді на це непросте запитання не-Мін , то на практику державотворення, в тому числі в Україні, Продовжують впливати дві основні теорії місцевого самовряду-нііппя: державницька і громадська.

11 основі державницької теорії лежить ідея децентралізації in піни державної виконавчої влади (тобто передачі центром і трем их власних повноважень місцевим органам), її деволюції 11 оі 11 -о передачі права видавати закони органом певного регіону (їдкоподавча деволюція) або передачі права здійснювати зако­ни і політику, які встановлюються центром, конкретизуючи їх Щодо специфіки певного регіону (адміністративна деволюція) и,і рівні територіальних спільнот громадян і тих органів, яких о.ній обирають. Прихильники цієї теорії розглядають самовря­дування як засіб здійснення державних функцій за допомогою їй-державних за своєю суттю суб'єктів (місцевого населення та Цін о органів). Ця теорія найбільш поширена в Європі. Вона за-

' Осавелюк А. М. Организация публичной власти на местах // Консти-
l vHiioiiHoe (государственное) право зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1—2. Часть
... цая / Отв. ред. Б. А. Страшун. - М.: БЕК, 2000. - С. 725-727.


Глаїїн XI

початкована у магдебурзькому праві та втілена в Європейсі.м хартії про місцеве самоврядування.

Прихильники громадської теорії (або теорії природних пр.і територіальної громади) місцевого самоврядування розглядай і

його первинні суб'єкти — громади — як самостійне джере.;

кої публічної влади, яка належить не державі, а є самостііі

так званою «муніципальною». Ця теорія започаткована практм кою державотворення США.

Певною модифікацією громадської і державницької теорії міг цевого самоврядування є теорія муніципального дуалізму (rpfl мадсько-державна, концепція дуалізму повноважень місцевоЯ самоврядування), яка виходить з того, що органи місцевою і \ моврядування незалежні від держави лише в суто громадськії справах, до яких держава байдужа, а у сфері політичній розглК даються як органи держави, що виконують її функції і повноВД ження. Відповідно до цього й ті справи, які покликані вирішу вати органи місцевого самоврядування, мають поділятися на її звані «власні», при вирішенні яких органи місцевого самоири дування мають діяти незалежно і самостійно від державних еф

ганів, дотримуючись лише закону, та «делеговані», які здійс

ються під контролем та адміністративною опікою відповіднії держав1.

Про «присутність» у чинному законодавстві громадської те«)і рії свідчать такі положення чинного законодавства України:

1) за ст. 7 Конституції України місцеве самоврядування ро;і глядається як природне право територіальної громади;

2) стаття 140 Конституції України розглядає територіальи громаду як первинний суб'єкт місцевого самоврядування;

3) відповідно до задекларованих положень законодавчії місцеве самоврядування самостійно вирішує питання місцево го значення та зосереджується лише в селах, селищах та міста | як «природних» населених пунктах, а населення районів та об ластей не визнається самостійним суб'єктом місцевого самовря дування.

Разом із тим, у дусі державницької теорії виписано такі по ложення чинного законодавства України:

1 Корнієнко М. І. Місцеве самоврядування в Україні // Конституційне при во України / За ред. В. Ф. Погорілка. - К: Наукова думка, 2000. - С 625-627.


 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.215.33.158 (0.007 с.)