Конституційно-правовий статус Президента України 435

державної влади, держави, суспільства¹. На практиці у таких дер­жавах повнота влади президента залежить від розстановки по­літичних сил².

Отже, залежно від форми правління у конкретній державі президент може:

—не входити до жодної з гілок влади (змішані республіки, зокрема Україна);

—входити і у законодавчу, і у виконавчу владу (Індія);

—входити тільки до складу виконавчої влади (президентсь­кі республіки, наприклад США)³.

В Україні інститут президента з'явився порівняно недавно. Декларація про державний суверенітет України проголоси­ла, що державна влада в республіці здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу, судову, тобто передбачала­ся горизонтальна організація державної влади, що зумовлюва­ло необхідність заснування поста президента, який би здійсню­вав координацію діяльності цих трьох гілок влади.

5 липня 1991 р. було прийнято: Закон УРСР «Про засну­вання поста Президента Української РСР і внесення змін та до­повнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР», яким було передбачено заснування поста Президента УРСР; Закон УРСР «Про Президента Української РСР», відповідно до ст. 1 якого Президент УРСР визначався як найвища посадо­ва особа Української держави і глава виконавчої влади; Закон УРСР «Про вибори Президента Української РСР».

Прийняттю цих законів передувало внесення відповідних змін і доповнень до чинної на той час Конституції.

1 грудня 1991 р. відбулися вибори Президента, під час яких уперше в історії України на конституційній основі шляхом пря­мих виборів було обрано Президента України.

У період з 1991 по 1996 pp. було розроблено кілька проектів Конституції України, а також підписано Конституційний до­говір між Верховною Радою України та Президентом України від 08.06.1995 р. Відповідно до зазначених проектів та Договору Президент визнавався главою держави та главою державної ви­конавчої влади.

¹ Погорілко В. Ф. Зазнач, праця. — С. 671—672.

² Энтин Л. М. Зазнач, праця. — С. 274.

³ Осавелюк А. М. Зазнач, праця. — С. 598.

436

Глава IX

Остаточно статус Президента України було визначено Кон­ституцією України, відповідно до ст. 102 якої Президент Украї­ни є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод люди­ни і громадянина.

На сьогодні у літературі з конституційного права обґрунто­вується необхідність прийняття Закону України «Про Прези­дента України», що обумовлено потребою у конкретизації кон­ституційних норм та тим, що Конституція за своєю правовою природою не може забезпечити всеохоплююче правове регулю­вання функціонування інституту Президента України¹.

До проведення конституційної реформи, на думку О. Ф. Фри-цького, місце Президента України в системі гілок державної вла­ди визначалося тим, що він здійснював координацію діяльності органів виконавчої влади², тоді як В. М. Шаповал зазначав, що за змістом Конституції України немає підстав стверджувати про наявність «арбітражної», «узгоджувальної», «врівноважувальної» чи «інтегруючої» функції Президента, оскільки жодне з його повноважень не є таким, що демонструє цю функцію. Цей до­слідник включав Президента до конституційно визначеної си­стеми розподілу влади і визнавав його главою виконавчої влади де-факто³.

Нині, зважаючи на зміну в Україні форми правління з прези­дентсько-парламентської на парламентсько-президентську, вва­жаємо слушною думку В. А. Шатіла, який зазначає, що діяльність і функції Президента опосередковують здійснення самостійного виду державної влади — президентської. Підставами для такого твердження, на думку цього автора, є, зокрема, те, що Президент видає самостійні нормативні акти (укази), наділений допоміж­ними органами і службами, а також виконує функції і повнова­ження, які властиві лише йому та не підлягають делегуванню⁴.

¹ Агафонов С. А. Зазнач, праця. — С. 5.

² Фрицький О. Ф. Теоретичні основи організації і здійснення державної
влади // Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Нау­
кова думка, 2000. - С 382.

³ Шаповал В. М. Конституція і виконавча влада. — К.: Юрінком Інтер,
2004. - С 65, 69, 73.

⁴ Шатіло В. А. Зазнач, праця. — С. 14.

 

Конституційно-правовий статус Президента України

§ 2. Порядок обрання Президента України

Відповідно до ст. 103 Конституції України, Президент Украї­ни обирається громадянами України на основі загального, рів­ного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять¹ років.

Президентом України може бути обрано громадянина Украї­ни, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, прожи­ває в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів ро­ків та володіє державною мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки поспіль.

Президент України не може мати іншого представницько­го мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керів­ного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Президен­та України. У разі дострокового припинення повноважень Пре­зидента України вибори Президента України проводяться в пе­ріод дев'яноста днів з дня припинення повноважень.

Порядок проведення виборів Президента України встанов­лено Законом України «Про вибори Президента України» в ре­дакції від 18.03.2004 р.

Вибори Президента України можуть бути черговими, поза­черговими та повторними.

¹ Хоча існує точка зору про те, що доцільніше було б, застосовуючи практичний досвід Франції, збільшити термін повноважень Президента Украї­ни до семи років, оскільки запровадження такого положення до Конституції України унеможливить виникнення ситуації, коли після чергових практич­но одночасних виборів і глави держави, і парламенту буде цілком змінювати­ся політична та економічна ситуація в країні, що, можливо, може призвести до кризи або принаймні до тривалого колапсу в діяльності органів державної влади (див. Белов Д. М. Порівняльно-правовий аналіз інституту президент­ства в Україні та Франції: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / КНУ імені Та­раса Шевченка. — К., 2005. — С. 11).

Глава IX