ТОП 10:

Конституційно-правовий статус Президента України 447



скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання (це повноваження що­до призначення та звільнення глав дипломатичних представ­ництв України в інших державах і при міжнародних організаці­ях; прийняття вірчих і відкличних грамот дипломатичних пред­ставників іноземних держав; головування у Ради національної безпеки і оборони України; прийняття у разі необхідності рішен­ня про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзви­чайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуа­ції — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Ра­дою України; утворення судів у визначеному законом порядку). Таке скріплення називається контрасигнатурою (контрасигну­ванням). Підтримуючи позицію В. Ф. Мелащенка, вважаємо, що де-факто і де-юре контрасигнування має своїм завданням зняти політичну (але не юридичну — Авт.) відповідальність за прий­няті рішення з глави держави і покласти її на особу, що підписа­ла відповідний акт1.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 106 Конституції України Прези­дент України звертається з посланнями до народу та з щорічни­ми і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України. Питання про юри­дичну силу та правову природу зазначених актів Президента є дискусійним у конституційній теорії та практиці. Погляди на це питання зводяться до такого: послання — це нормативний акт, за своєю силою прирівняний до закону; послання — це офіцій­ний документ, який не є нормативним актом, обов'язковим для громадян і посадових осіб, оскільки не містить правової норми; президентські послання мають характер політичного акта з еле­ментами розпорядчих функцій. Вони слугують орієнтиром за­конодавчої діяльності парламенту2.

Отже, значущість президентських послань є безспірною, оскільки вони, як і інші акти, направлені на врегулювання кон-

1 Контрасигнатура // Словник-довідник / Молдован В. В., Мелащен-
ко В. Ф. Конституційне право: опорні конспекти. — К.: Юмана, 1996. — С. 210.

2 Колесников Е. В. Указ Президента как источник конституционного пра­
ва России // Конституционное развитие России: Межвуз. науч. сб. — Вып. 2. —
Саратов, 1996. - С. 12.



Глава IX


Конституційно-правовий статус Президента України



 


кретних суспільних відносин, однак питання щодо їх юридич­ної сили потребує проведення самостійного ґрунтовного дослі­дження.

Окрім названих актів, Президент України має право вноси­ти конституційні подання (статті 150, 151 Конституції Украї­ни), підписує різного роду листи, запити тощо, які не є норма­тивно-правовими актами, а отже не можуть визнаватися джере­лами конституційного права.

Відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 150 Конституції Украї­ни вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) актів Президента України належить до пов­новажень Конституційного Суду України. Цьому положен­ню Конституції України дано офіційне тлумачення у Рішенні Конституційного Суду України від 27.03.2002 р. № 7-рп/2002\ відповідно до якого перевірці на предмет конституційності Конституційним Судом України підлягають будь-які правові акти Президента України незалежно від того, мають вони нор­мативно-правовий чи індивідуально-правовий характер. У той же час вирішення питання про суперечність їх нормам зако­нів (законність) має здійснюватися судами загальної юрисдик­ції України.

Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повнова­жень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служ­би (п. 28 ч. 1 ст. 106 Конституції України). Ними є:

Секретаріат Президента України (далі — Секретаріат), який відповідно до Положення про Секретаріат Президента Украї­ни, затвердженого Указом Президента України від 04.11.2005 р. № 1548/2005, зі змінами і доповненнями, є постійно діючим органом, що створюється Президентом України для здійснен­ня його повноважень. Основним завданням Секретаріату є за­безпечення здійснення Президентом України його конститу-

1 Рішення Конституційного Сулу України від 27.03.2002 р. № 7-рп/2002 у спраиі за конституційним поданням Вищої ради юстиції щодо офіційного України (справа щодо актів про обрання/призначення суддів на посади та про звільнення їх :і посад) // Офіційний вісник України. - 2002. - № 14 (19.04.2002).-Ст. 768.


ціііних повноважень на засадах відкритості, гласності та про-ЗОрОСТІ. До складу Секретаріату входять: Глава Секретаріату Президента України; перші заступники Глави Секретаріату Президента України, в тому числі Перший заступник Глави Секретаріату Президента України — Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України; заступники Глави Сек-іютаріату Президента України; Представник Президента Украї­ни у Верховній Раді України; Представник Президента Украї­ни у Конституційному Суді України; Прес-секретар Президен­та України; Радники Президента України, а також Офіс Пре­зидента України, головні служби, служби, Режимно-секретний відділ, які є самостійними структурними підрозділами Секре­таріату;

Постійний представник Президента України на Чорнобиль­ській АЕС, що діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 01.08.2001 р. № 573/2001;

Повноважний Представник Президента України з питань додержання прав та свобод людини і громадянина, посада яко­го запроваджена відповідно до Указу Президента України від 05.04.2007 р. № 276/2007;

Представництво Президента України в Автономній Респуб­ліці Крим відповідно до Закону України «Про Представниц­тво Президента України в Автономній Республіці Крим» від 02.03.2000 р. є державним органом, утвореним згідно з Консти­туцією України з метою сприяння виконанню в Автономній Рес­публіці Крим повноважень, покладених на Президента Украї­ни. Представництво утворюється Президентом України і без­посередньо йому підпорядковується. Представництво очолює Постійний Представник Президента України в Автономній Рес­публіці Крим, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України.

Здійснення Президентом України конституційних повнова­жень щодо забезпечення додержання конституційних прав гро­мадян України на участь у референдумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого само­врядування забезпечується Представником Президента Украї­ни у Центральній виборчій комісії (Указ Президента України «Про Представника Президента України у Центральній вибор­чій комісії» від 07.06.2007 р. № 512/2007).


15 Конституційне право України


Глава IX

§ 4. Підстави для дострокового припинення

Повноважень Президента

України

Відповідно до ч. 1 ст. 105 Конституції України Президент України користується правом недоторканності на час виконан­ня повноважень. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 10.12.2003 р. № 19-РП/20031 це положення означає, що Президент України на час виконання повноважень не несе кримінальної відповідальності, проти нього не може бути пору­шено кримінальну справу.

Звання Президента України охороняється законом і збері­гається за ним довічно, якщо тільки Президента України не бу­ло усунено з поста в порядку імпічменту.

Відповідно до ст. 108 Конституції України Президент Украї­ни виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

Повноваження Президента України припиняються достро­ково у разі:

1) відставки;

2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

3) усунення з поста в порядку імпічменту;

4) смерті.

Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України (ст. 109 Конституції України).

Неможливість виконання Президентом України своїх пов­новажень за станом здоров'я має бути встановлено на засіданні Верховної Ради України і підтверджено рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмово­го подання Верховного Суду України — за зверненням Верхов­ної Ради України і медичного висновку (ст. ПО Конституції України).

1 Рішення Конституційного Суду України від 10.12.2003 р. № 19-рп/2003 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ч. 1 ст. 105, ч. 1 ст. 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України) // Офі­ційний вісник України. - 2003. - № 51 (02.01.2004) (ч. 1). - Ст. 2704.


Конституційно-правовий статус Президента України 451

Відповідно до ст. 111 Конституції України Президента Украї-ни може бути усунено з поста Верховною Радою України в по­рядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або ін­шого злочину1.

Конституції країн з республіканською формою правління, як правило, закріплюють загальний принцип політичної невідпо-иідальності президента (хоча, наприклад, словацька конституція передбачає політичну відповідальність президента). Можливість же юридичної відповідальності президента за правопорушен­ня не виключається. І, у випадку вчинення такого правопору­шення, щодо президента застосовується процедура імпічменту, сутність якої полягає у тому, що президент усувається з поса­ди. Це зумовлює втрату імунітету і відкриває шлях для подаль­шого судового переслідування такої особи у звичайному поряд­ку2. У Рішенні Конституційного Суду України від 10.12.2003 р. № 19-рп/2003 зазначено, що конституційна процедура розслі­дування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту здійснюється без порушення проти нього кримінальної справи, оскільки імпічмент у системі кон­ституційних інститутів за своєю правовою природою є позасу-довим конституційним процесом, за змістом якого парламент у разі вчинення злочину Президентом України може достроково припинити його повноваження, усунувши з поста. Процедура ім­пічменту є єдиним способом притягнення Президента України до конституційної відповідальності.

Відповідно до ст. 111 Конституції України питання про усу­нення Президента України з поста в порядку імпічменту ініці-

1 У літературі з конституційного права висловлюється пропозиція про
тс, щоб установити як підставу для дострокового припинення повноважень
Президента України в порядку імпічменту порушення ним Конституції Украї­
ни та законів, а також пропонується доповнити Конституцію України поло­
женням про можливість дострокового припинення повноважень Президента
України за рішенням всеукраїнського референдуму (див. Мельник О. В. Консти­
туційно-правова відповідальність вищих органів державної влади: Автореф.
ДИС.... канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. — К., 2000. — С. 11—12;
Агафонов С. А. Інститут Президента в системі державної влади України: Авто­
реф. дис.... канд. юрид. наук/ КНУ імені Тараса Шевченка. — К, 2003. — Є. 10).

2 Рыжов В. А., Страшун Б. А. Законодательная власть: парламент // Кон-
СТИТуционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1—2.
Часть общая / Отв. ред. Б. А. Страшун. - М.: БЕК, 2000. - С. 574.


452Глава IX


Конституційно-правовий статус Президента України 453


 


юється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Для проведення розслідування Верховна Рада України ство­рює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої вклю­чаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розгляда­ються на засіданні Верховної Ради України.

За наявності підстав Верховна Рада України не менш як дво­ма третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в поряд­ку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після пере­вірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розсліду­вання і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачу­ється Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

У літературі з конституційного права зазначається раціо­нальність законодавчого врегулювання питання стосовно про­цедури імпічменту Президента України у вигляді Закону Украї­ни «Про імпічмент Президента України» та спрощення процеду­ри усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, оскільки існуючий порядок її проведення, передбачений ст. 111 Конституції України, настільки ускладнений, що на практиці усунути Президента з поста в порядку імпічменту проблема­тично1.

У разі дострокового припинення повноважень Президен­та України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 Конституції України виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України поклада­ється на Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ра­ди України в період виконання ним обов'язків Президента Украї­ни не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2,

' Силенко Л. М. Конституційні основи системи стримувань і противаг як засіб організації та функціонування державної влади в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. — К., 2000. — С 15—16.


(і-8, 10-13, 22, 24, 25, 27, 28 ч. 1 ст. 106 Конституції України (ст. 112 Конституції України).

У разі дострокового припинення повноважень Президен­та України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень (ч. 5 ст. 103 Конституції України). Президент України, обраний на позачер­гових виборах, складає присягу у п'ятиденний строк після офі­ційного оголошення результатів виборів (ч. 5 ст. 104 Конститу­ції України).

Контрольні питання та завдання

1. Дайте загальну характеристику інституту президента.

2. Проаналізуйте, як відбувається становлення інституту пре­зидента в Україні. Охарактеризуйте місце Президента Украї­ни в системі органів державної влади України.

3. Який порядок обрання Президента України?

4. Які функції і повноваження виконує Президент України? Охарактеризуйте їх. Порівняйте обсяг повноважень Прези­дента України до прийняття Закону України «Про внесен­ня змін до Конституції України» від 08. 12. 2004 р. та після набуття цим Законом чинності.

5. Визначте та охарактеризуйте підстави дострокового припи­нення повноважень Президента України.

Нормативно-правові акти

1. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. // Голос України. — 1991. — 6 березня.

2. Конституція України від 28 червня 1996 p., зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 р. № 2222-IV // Відомості Верховної Ради України. -2005. - № 2.

3. Закон України «Про вибори Президента України» в редакції від 18.03.2004 р. // Урядовий кур'єр. — 2004. — 6 квітня.

4. Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони Украї­ни» від 05.03.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — №35.



Глава IX


Глава X


 


5. Закон України «Про Представництво Президента України в Авто­номній Республіці Крим» від 02.03.2000 p. // Урядовий кур'єр. — 2000. - 26 квітня.

6. Закон УРСР «Про Президента Української РСР» від 05.07.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 33.

7. Закон УРСР «Про заснування поста Президента УРСР і внесен­ня змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Україн­ської РСР» від 05.07.1991 p., зі змінами і доповненнями // Відомос­ті Верховної Ради України. — 1991. — № 33.

Література

1. Сравнительное конституционное право / Ред. кол. А. И. Ковлер, В. Е. Чиркин, Ю. А. Юдин. — М.: Манускрипт, 1996.

2. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1—2. Часть общая / Отв. ред. Б. А. Страшун. — М.: БЕК, 2000.

3. Сахаров Н. А. Институт президентства в современном мире. — М.: Юридическая литература, 1994.

4. Тодыка Ю. #., Яворский В. Д. Президент Украины: конституцион­но-правовой статус. — X.: Факт, 1999.

5. Бурчак Ф. Г. Президент України. — К: 1н Юре, 1997.

6. Серьогіна С. Г. Теоретично-правові та організаційні засади функ­ціонування інституту президентства в Україні. — X.: Ксілон, 2001.

7. Плахотнюк Н. Г. Інститут президентства в Україні. — К: Максі-мус, 2004.

8. Головатенко В. Окремі аспекти конституційно-правового статусу Президента України // Право України. — 1999. — № 5.

9. Головатенко В. Правові акти Президента України: юридична при­рода, статус, функції // Право України. — 2004. — № 3. — С. 14—18.

 

10. Агафонов С. А. Інститут Президента в системі державної влади Украї­ни: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевчен­ка. - К, 2003.

11. БєловД. М. Порівняльно-правовий аналіз інституту президентства в Україні та Франції: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / КНУ іме­ні Тараса Шевченка. — К., 2005.

12. Бойко О. В. Інститут президентства в Україні і США (порівняль­но-правовий аналіз): Автореф. дис.... канд. юрид. наук / КНУ іме­ні Тараса Шевченка. — К., 2004.

13. Шатіло В. А. Теоретичні проблеми інституту президентства в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — К., 2005.


ВИКОНАВЧА ВЛАДА В УКРАЇНІ

§ 1. Поняття виконавчої влади і система її органів

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах ЇЇ поділу на законодавчу, ви­конавчу та судову.

Вперше термін «виконавча влада» було вжито у Конститу­ції США 1787 p.1

За радянських часів поняття виконавчої влади було вилуче­но з конституційно-правового вжитку, оскільки домінувала тео­рія про поєднання у радах законодавчої і виконавчої влади2.

Виконавча влада— це одна з гілок державної влади, основ­ним призначенням якої є організація виконання законів та інших пормативно-правових актів, реалізація внутрішньої та зовніш­ньої політики держави, охорона прав та свобод людини і грома­дянина, що здійснюється через побудовану на принципі верти­кальної підпорядкованості систему спеціально створюваних і на­ділених відповідною компетенцією органів3.

Для розуміння сутності виконавчої влади необхідно визна­чити її співвідношення з поняттям «державне управління».

Державне управління— це певний вид діяльності органів держави, що має виконавчий і розпорядчий характер і полягає в організуючому впливі на суспільні відносини в економічній, со­ціально-культурній та адміністративно-політичній сферах шля­хом застосування державно-владних повноважень. Державне

1 Шаповал В. М. Конституція і виконавча влада. — К.: Юрінком Інтер,
2004. - С 4.

2 Фрицъкий О. Ф. Виконавча влада в Україні // Конституційне право Украї­
ни / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка, 2000. — С. 496.

3 Дахова І. Поняття виконавчої влади та її місце в державному механізмі
України (конституційний аспект) // Право України. — 2002. — № 12. — С. 26.



Главах


Виконавча влада в Україні



 


управління — це більш широке поняття, ніж виконавча влада, оскільки державне управління здійснюється не тільки у межах виконавчої влади, а й у внутрішньорганізаційній діяльності ор­ганів інших гілок державної влади, на рівні державних підпри­ємств, установ і організацій1.

Характер виконавчої влади значною мірою зумовлений іс­нуючою у державі формою правління.

У президентських республіках виконавчу владу очолює пре­зидент. Він сприймається як її уособлення та безпосередній (іно­ді — єдиний) носій.

У державах із парламентською та парламентсько-президент­ською формою правління президент (монарх) не включені до ви­конавчої влади, бо вони наділені повноваженнями, природа яких випливає саме із статусу глави держави. З іншого боку до ком­петенції такого глави держави включені і певні повноваження, які він реалізує через уряд або з його санкції (тобто через інсти­тут контрасигнування).

У президентсько-парламентських республіках взаємовідно­сини між президентом, урядом та його главою визначаються як дуалізм виконавчої влади. Тут глава держави тією чи іншою мі­рою функціонально поєднаний зі сферою виконавчої влади, хо­ча структурно до неї здебільшого не входить2.

Систему органів виконавчої влади в Україніутворюють:

Кабінет Міністрів України, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 113 Конституції України);

до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (п. 1 Указу Президента України «Про систему центральних ор­ганів виконавчої влади» від 15.12.1999 p., зі змінами і доповнен­нями);

виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Сева­стополі здійснюють місцеві державні адміністрації (ч. 1 ст. 118

1 Авер'янов В. Б. Державне управління // Юридична енциклопедія:
В 6 т. / Редкол.: Ю. С Шемшученко та ін. - К.: Укр. енцикл., 2001. — Т. З -
С 119-120.

2 Шаповал В. М. Виконавча влада // Юридична енциклопедія: В 6 т. /
Редкол.: Ю. С. Шемшученко та ін. - К.: Укр. енцикл., 2001. - Т. 3. - С 386-387.


Конституції України) — місцевий, або територіальний рівень. Крім того, до цього рівня належать органи спеціальної (галузе-вої та функціональної компетенції), які безпосередньо підпоряд­ковані як центральним органам виконавчої влади, так і відповід­ним місцевим органам виконавчої влади (наприклад, відповід­но до п. 5 зазначеного Указу Президента України центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні орга­ни, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в по­рядку, встановленому законодавством).

Відповідно до ст. 35 Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженої Законом України від 23.12.1998 p., Рада мі­ністрів Автономної Республіки Крим є органом виконавчої вла­ди Автономної Республіки Крим, що самостійно здійснює ви­конавчі функції і повноваження з питань, віднесених до відання Автономної Республіки Крим Конституцією України, Консти­туцією Автономної Республіки Крим і законами України.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим виконує також державні виконавчі функції і повноваження, делеговані закона­ми України відповідно до Конституції України. З питань вико­нання державних функцій і повноважень Рада міністрів Авто­номної Республіки Крим підзвітна і підконтрольна Кабінету Мі­ністрів України.

Таким чином, Рада міністрів Автономної Республіки Крим не входить до системи органів державної виконавчої влади, од­нак може виконувати делеговані державні виконавчі функції і повноваження.

За певних умов до системи органів виконавчої влади в Украї­ні можуть бути включено й органи місцевого самоврядування, оскільки відповідно до ч. З ст. 143 Конституції України органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом деякі пов­новаження органів виконавчої влади.

§ 2. Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України

Відповідно до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він відповідальний перед Президентом України і Верховною Ра-



Главах


Виконавча влада в Україні



 


дою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді Украї­ни у межах, передбачених Конституцією України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Кон­ституцією України та законами України, а також указами Пре­зидента України та постановами Верховної Ради України, прий­нятими відповідно до Конституції та законів України.

Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначені Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 21.12.2006 р.

У зарубіжних країнах уряди називаються по-різному (Уряд, Кабінет, Рада міністрів, Державна рада, Федеральний уряд, Фе­деральна рада, Адміністративна рада тощо)J. В Україні на рівні Конституції України вживається тільки назва Кабінет Мініст­рів України. Однак у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» зазначено: «Кабінет Міністрів України (Уряд України)». З огляду на це на офіційному рівні можуть вжива­тися обидві назви вищого органу виконавчої влади — Кабінет Міністрів України та Уряд.

Відповідно до зазначеного Закону Кабінет Міністрів Украї­ни здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністер­ства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на прин­ципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності та від­критості.

Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях, якщо інше не передбачено Законом.

Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та зако­нів України затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок організації діяльності Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України вирішує інші поточні пи­тання своєї діяльності. Чинний Регламент Кабінету Міністрів

1 Кашкин С. Ю. Правительство // Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1—2. Часть общая / Отв. ред. Б. А. Стра-шун. - М.: БЕК, 2000. - С. 624.


України затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. № 950і.

У світовій практиці розрізняють дві моделі організації урядів:

1) кабінетна модель уряду, суть якої полягає у тому, що до складу уряду входять не всі міністри, а лише ті, які мають най­більш авторитетні за змістом повноваження (Великобританія);

2) модель, за якої до складу уряду входять керівники всіх центральних органів виконавчої влади (міністерств і відомств)2.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Конституції України до складу Ка­бінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Пер­ший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри.

За партійним складом уряд може бути: однопартійним, коа­ліційним, урядом меншості, що спирається на вибіркову під­тримку партій, які не мають більшості у парламенті, та не прий­має радикальних рішень (часто зустрічається у Скандинавських країнах), безпартійним (службовим, діловим, чиновницьким)3.

У світовій практиці виокремлюють два основних способи формування урядів:

1) парламентський, коли уряд утворюється за результата­ми парламентських виборів (характерний для парламентських республік та монархій, змішаних республік; має місце в Україні після набуття чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 p.);

2) позапарламентський, в межах якого виділяють два різно­види:

 

—реально позапарламентський, за якого уряд не потребує довіри парламенту і формується незалежно від нього (харак­терний для президентських республік, дуалістичних монархій, деяких змішаних республік);

—формально позапарламентський, за якого уряд парламен­том не призначається, але потребує його довіри4 (існував в Украї­ні до внесення змін до Конституції України 08.12.2004 p.).

1 Регламент Кабінету Міністрів України, затверджений постановою Ка­
бінету Міністрів України від 18.07.2007 р. № 950 // Офіційний вісник Украї­
ни. - 2007. - № 54 (03.08.07). - Ст. 2180.

2 Шаповал В. М. Конституція і виконавча влада. — К: Юрінком Інтер,
2004. - С 19.

3 Кашкин С. Ю. Зазнач, праця. — С. 625—626.

4 Кашкин С. Ю. Зазнач, праця. — С. 630—632.



Главах


Виконавча влада в Україні



 


Відповідно до ст. 114 Конституції України Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить Президент України за про­позицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді Украї­ни або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верхов­ної Ради України.

Міністр оборони України, Міністр закордонних справ Украї­ни призначаються Верховною Радою України за поданням Пре­зидента України, інші члени Кабінету Міністрів України при­значаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-мі­ністра України.

Відповідно до Закону України «Про Кабінет Міністрів Украї­ни» членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадя­ни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою. Не можуть бути призначені на посади чле­нів Кабінету Міністрів України особи, які мають судимість, не­погашену і не зняту в установленому законом порядку.

Члени Кабінету Міністрів України не мають права суміща­ти свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладаць­кої, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити^до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Члени Кабінету Міністрів України перед вступом на посаду на пленарному засіданні Верховної Ради України складають при­сягу. Присягу зачитує Прем'єр-міністр України, її текст підписує кожен член Кабінету Міністрів України. Підписаний текст прися­ги зберігається в особовій справі члена Кабінету Міністрів Украї­ни. Член Кабінету Міністрів України, який відмовився від скла­дення присяги, звільняється з посади Верховною Радою України.

Кабінет Міністрів України набуває повноважень після скла­дення присяги не менш як двома третинами його членів.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабі­нету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Прем'єр-міністр України:

1) керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує діяльність Кабінету Міністрів України на забезпечення прове-


дення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Вер­ховною Радою України, та здійснення інших повноважень, по­кладених на Кабінет Міністрів України;

2) спрямовує, координує та контролює діяльність членів Ка­бінету Міністрів України, керівників інших центральних орга­нів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, дає з цією метою до­ручення, обов'язкові для виконання зазначеними органами та по­садовими особами;

3) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України подання про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

 

4) вносить на розгляд Верховної Ради України подання про призначення членів Кабінету Міністрів України, канди­датури яких запропоновані коаліцією депутатських фракцій у Верховній Раді України (крім Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України), Голови Антимонополь­ного комітету України, Голови Державного комітету телебачен­ня і радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України;

5) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України:

 

—пропозиції щодо кандидатур для призначення на посаду і звільнення з посади голів місцевих державних адміністрацій;

—подання щодо кандидатур для призначення на посаду і звільнення з посади керівників центральних органів виконавчої влади, а також членів колегіальних центральних органів вико­навчої влади, що не входять до складу Кабінету Міністрів України;

—за пропозиціями міністрів — подання щодо призначення на посаду та звільнення з посади їх перших заступників та за­ступників;

—за пропозиціями членів Кабінету Міністрів України, до сфери спрямування та координації яких належать централь­ні органи виконавчої влади, що не входять до складу Кабінету Міністрів України, — подання щодо призначення на посаду та звільнення з посади перших заступників і заступників керівни­ків таких органів;

— пропозиції щодо утворення урядових комітетів та їх поса­
дового складу;



Главах


Виконавча влада в Україні



 


6) ормує порядок денний засідання Кабінету Міністрів України;

7) скликає засідання Кабінету Міністрів України та головує на них;

8) підписує акти Кабінету Міністрів України;

9) скріплює підписом акти Президента України у випад­ках, передбачених пунктами 5, 18, 21 і 23 ч. 1 ст. 106 Конститу­ції України;

 

10) представляє Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організація­ми в Україні та за її межами;

11) вступає у відносини з урядами іноземних держав, веде переговори і підписує міжнародні договори відповідно до закону;

12) затверджує голів спільних міжурядових комісій з питань співробітництва, що утворюються на підставі міжнародних до­говорів, укладених від імені Кабінету Міністрів України.

Прем'єр-міністр України може здійснювати інші повнова­ження, передбачені Конституцією, законами України.

Для здійснення Прем'єр-міністром України своїх повнова­жень у складі Секретаріату Кабінету Міністрів України утво­рюється апарат Прем'єр-міністра України, керівник якого при­значається на посаду та звільняється з посади в установленому порядку Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності Прем'єр-міністра України його повнова­ження виконує Перший віце-прем'єр-міністр України або віце-прем'єр-міністр України згідно з визначеним Кабінетом Міні­стрів України розподілом повноважень.

Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністр України згідно з розподілом повноважень:

1) забезпечує виконання Програми діяльності Кабінету Мі­ністрів України у відповідних напрямах діяльності;

2) координує роботу міністерств, спрямовує, координує та контролює діяльність інших центральних органів виконавчої влади, що належать до його сфери спрямування та координації, місцевих органів виконавчої влади;

3) очолює відповідний урядовий комітет;

4) забезпечує підготовку питань для розгляду на засіданнях Кабінету Міністрів України, попередньо розглядає і погоджує проекти законів, актів Президента України, що готуються Кабі-


петом Міністрів України, та проекти відповідних актів Кабіне­ту Міністрів України, сприяє узгодженню позицій між членами Кабінету Міністрів України; вносить пропозиції щодо порядку денного засідань Кабінету Міністрів України;

5) вносить Прем'єр-міністрові України пропозиції щодо:

—утворення, реорганізації та ліквідації міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

—призначення на посаду та звільнення з посади керівників, перших заступників і заступників керівників центральних орга­нів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і коорди­нується відповідно Першим віце-прем'єр-міністром, віце-пре-м'єр-міністром України;

 

6) забезпечує взаємодію Кабінету Міністрів України з Прези­дентом України та Верховною Радою України з питань діяльнос­ті Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

7) бере участь у розгляді питань на засіданнях Кабінету Мі­ністрів України, має право бути присутнім на засіданнях Вер­ховної Ради України та її органів, брати участь у роботі колегій міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, у засіданнях Ради міністрів Автономної Республіки Крим;







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.219.167.194 (0.031 с.)