Законодавча влада в Україні 421

повідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядуван­ня, до якого було направлено запит, за підписом його керівни­ка чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян, на ім'я яких було направлено запит.

Народний депутат, представник групи народних депутатів, комітет Верховної Ради України мають право дати оцінку від­повіді на свій депутатський запит. По відповіді на депутатський запит може бути проведено обговорення, якщо на цьому напо­лягає не менше однієї п'ятої від конституційного складу Верхов­ної Ради України.

При обговоренні відповіді на депутатський запит на засідан­ні Верховної Ради України мають бути присутні у порядку, вста­новленому Регламентом Верховної Ради України, керівники, до яких звернуто запит. Вони можуть уповноважувати інших осіб бути присутніми при обговоренні відповіді на запит лише у ви­няткових випадках із вмотивованим обґрунтуванням.

За результатами обговорення відповіді на депутатський за­пит Верховна Рада України приймає відповідне рішення (час­тини 5—11 ст. 15 Закону України «Про статус народного депу­тата України»).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат має право на депутатське звернення до органів державної влади та органів місцевого са­моврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, уста­нов і організацій, незалежно від форм власності та підпорядку­вання, об'єднань громадян з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю, а також має право брати участь у розгляді поруше­них ним питань.

Депутатське звернення — це викладена в письмовій фор­мі пропозиція народного депутата, звернена до органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи ви­класти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення,

Глава VIII

Законодавча влада в Україні

 

зобов'язані протягом 10 днів з моменту його одержання розгля­нути і дати письмову відповідь. У разі неможливості розгляду звернення народного депутата у визначений строк його повідом­ляють про це офіційним листом з викладенням причин продов­ження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звернен­ня, з урахуванням продовження, не може перевищувати ЗО днів з моменту його одержання.

Народний депутат, який направив звернення, може бути присутнім при його розгляді, про що він повідомляє відповід­ний орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення. Посадова особа, відповідальна за розгляд звернення народного депутата, зобов'язана завчасно, але не пізніше ніж за день пові­домити народного депутата про час і місце розгляду звернення. Вмотивована відповідь на депутатське звернення має бути надіслана народному депутату не пізніш як на другий день після розгляду звернення. Відповідь надається в обов'язковому поряд­ку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом міс­цевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником під­приємства, установи та організації, об'єднання громадян.

При цьому, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11.04.2000 р. № 4-ри/2000 \ народний депутат Украї­ни не має права звертатися до органів прокуратури і прокурорів з вимогами, пропозиціями чи вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, пред­ставництва інтересів громадянина або держави в суді у випад­ках, визначених законом, нагляду за додержанням законів орга­нами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнан­ня і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при засто­суванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з об-

¹ Рішення Конституційного Суду України від 11.04.2000 р. № 4-рп/2000 у справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити народних депутатів України до прокуратури) // Офіційний вісник України. — 2000. - № 16 (05.05.2000). - Ст. 679.

меженням особистої свободи громадян, а також до слідчих про­куратури з питань досудового слідства у конкретних кримі­нальних справах. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 19.05.1999 р. № 4-рп/99 ¹ народний депутат України не має права звертатися з вимогами чи пропозиціями до судів, до тлів судів та до суддів стосовно конкретних судових справ. Ви­мога чи пропозиція народного депутата України до керівників органів служби безпеки не може бути дорученням щодо перевір­ки будь-якої інформації про окремих громадян. За відсутності у вимозі чи пропозиції народного депутата України достатньої інформації про злочин така вимога чи пропозиція не може бути підставою для прийняття рішення про проведення оперативно-розшукових заходів. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2002 р. № 4-рп/2002² народний депутат Украї­ни не має права звертатися до органів і посадових осіб, що здійс­нюють функції дізнання і досудового слідства, з вимогами і про­позиціями з питань, які стосуються проведення дізнання та до­судового слідства у конкретних кримінальних справах.

Відповідно до Закону України «Про статус народного депу­тата України» народні депутати України також наділені комп­лексом прав:

1) у взаємовідносинах з органами державної влади, органа­ми місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, об'єднаннями громадян України та іноземних дер­жав (Глава 2 Закону);

2) у взаємовідносинах із засобами масової інформації, на за­безпечення інформацією та на її використання (Глава 3 Закону);

¹ Рішення Конституційного Суду України від 19.05.1999 р. № 4-рп/99 у
справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та Служби
безпеки України щодо офіційного тлумачення ст. 86 Конституції України та
статей 12, 19 Закону України «Про статус народного депутата України»
(справа про запити народних депутатів України) // Офіційний вісник Украї­
ни. - 1999. - № 20 (04.06.99). - Ст. 905.

² Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 р. № 4-рп/2002
у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ Украї­
ни щодо офіційного тлумачення положень ст. 86 Конституції України, а та­
кож ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата
України» (справа про запити і звернення народних депутатів України до орга­
нів дізнання і досудового слідства) // Офіційний вісник України. - 2002. —
№ 14 (19.04.2002). - Ст. 768.

Глава VIII

3) при поселенні в готель та на транспортне забезпечення (Глава 5 Закону).

Складовою правового статусу народного депутата України є його обов'язки. їх поділяють на:

• загальні обов'язки (до яких можна віднести обов'язки дбати
про благо України і добробут Українського народу, захищати
інтереси виборців та держави; додержуватися вимог Консти­
туції України, законів, присяги тощо);

• спеціальні обов'язки (це, зокрема, обов'язки народного де­
путата України як члена депутатської фракції (групи); як
члена комітету, тимчасової спеціальної або тимчасової слід­
чої комісії; обов'язок підтримувати постійний зв'язок з ви­
борцями тощо). Ці обов'язки визначено в розділі 3 Закону
України «Про статус народного депутата України»¹.
Основні гарантії діяльності народного депутата України
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про статус народного

депутата України» ніхто не має права обмежувати повноважен­ня народного депутата, крім випадків, передбачених Конститу­цією України та законами України.

Повноваження народного депутата та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені в умовах воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Держава гарантує народному депутату необхідні умови для ефективного здійснення ним депутатських повноважень. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх поса­дові особи, керівники підприємств, установ і організацій, неза­лежно від форм власності та їх підпорядкування, забезпечують умови для здійснення народним депутатом своїх повноважень у межах та в порядку, визначених Конституцією України та зако­нами України, а громадські організації та політичні партії мо­жуть сприяти йому в цьому.

Важливими гарантіями діяльності народного депутата є де­путатський імунітет (депутатська недоторканність) та депутат­ський індемнітет.

Відповідно до ч. З ст. 80 Конституції України та ст. 27 Зако­ну України «Про статус народного депутата України» народно-

ком IZSl °?;зТ^{ТтУтНЄ ПРаВ}° ^У«^П^«ик. - К, Юрі„-

 

Законодавча влада в Україні

му депутату гарантується депутатська недоторканність на весь строк здійснення депутатських повноважень. Народний депутат не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований (хоча на всеукраїнському референдумі, проведеному 16 квітня 2000 p., громадяни України висловилися за виключення цієї нор­ми з Конституції України). Обшук, затримання народного депу­тата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата, допуска­ються лише у разі, коли Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо ін­шими способами одержати інформацію неможливо.

У деяких зарубіжних країнах установлюються певні межі ви­користання депутатського імунітету, наприклад, у вигляді вуж­чих часових меж його тривалості. Так, у США член Конгресу ко­ристується імунітетом під час перебування на сесії відповідної палати і по дорозі на сесію та назад, окрім випадків учинення ним тяжкого злочину, зокрема державної зради або порушення громадського порядку¹.

Обмежити імунітет народних депутатів рекомендують і в Україні, зокрема фахівці Комітету Парламентської Асамблеї Ра­ди Європи з питань дотримання обов'язків і зобов'язань країна­ми—членами Ради Європи².

Поняття «депутатський індемнітет» у теорії конституцій­ного права розглядається у двох значеннях:

1) невідповідальність за висловлювання та інші дії при здійс­ненні мандата. Відповідно до ч. 2 ст. 80 Конституції України на­родні депутати України не несуть юридичної відповідальності М результати голосування або висловлювання у парламенті та ЙОГО органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Частиною 6 ст. 10 Закону України «Про статус народного депу­тата України» визначено, що голосування та позиція, вислов-

¹ Рыжов В. А., Страшун Б. А. Зазнач, праця. — С. 513.

² Співдоповідачі ПАРЄ констатують прогрес // Урядовий кур'єр. — 2006. —
13 жовтня.

ГлаваМІ

Законодавча влада в Україні

 

лена народним депутатом у роботі Верховної Ради України та її органів, не'може бути предметом розгляду у Верховній Раді України та її органах;

2) це винагорода парламентаря, що може складатися з різ­ного роду виплат. Наприклад, до таких виплат за Законом Украї­ни «Про статус народного депутата України» належать:

—щомісячний посадовий оклад народного депутата, що вста­новлюється Верховною Радою України (ст. 33);

—щомісячні відшкодовування витрат, пов'язаних з виконан­ням народним депутатом протягом усього строку депутатських повноважень цих повноважень, у розмірі місячної заробітної пла­ти народного депутата, що не підлягають оподаткуванню (ст. 32);

—безкоштовне медичне обслуговування та путівки для са­наторно-курортного лікування (ст. 33);

—оплата за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України проїзду народних депутатів України на всіх залізничних, автомобільних, повітряних, водних внутрішніх шляхах сполучення, а також на всіх видах міського пасажирського транспорту (за винятком таксі) (ст. 23);

—народний депутат на строк виконання депутатських пов­новажень забезпечується окремим технічно обладнаним служ­бовим кабінетом у приміщеннях Верховної Ради України з роз­ташуванням у ньому постійного робочого місця його помічни-ка-консультанта (ст. 28);

—за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяль­ності Верховної Ради України відшкодовуються витрати, пов'я­зані з організацією та проведенням зустрічей народного депута­та з виборцями та звітів народних депутатів (ст. 28).

Народний депутат може мати до 31 помічника-консуль-танта, правовий статус і умови діяльності яких визначають­ся законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвер­дженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 р. № 379/95-ВР, зі змінами і доповненнями¹.

Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 р. № 379/95-ВР, зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. — 1995. № 37. - Ст. 283.

Помічником-консультантом народного депутата може бути лише громадянин України, що має середню спеціальну чи вищу освіту і вільно володіє державною мовою. Народний депутат са­мостійно визначає кількість помічників-консультантів, які пра­цюють за строковим трудовим договором на постійній основі,:іа сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічни­ків-консультантів Постановою Верховної Ради України. Народ­ний депутат здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної пла­ти помічників-консультантів (ст. 34 Закону України «Про ста­тус народного депутата України»).

У зазначеному Законі також закріплено гарантії трудових прав народних депутатів України (глава 4), порядок забезпечен­ня їх жилими приміщеннями (ст. 35) та інші гарантії здійснен­ня депутатської діяльності.

Як гарантію забезпечення діяльності народних депутатів мож­на розглядати і відповідальність, що встановлюється Законом за невиконання його вимог. Це відповідальність за:

• невиконання законних вимог народного депутата України (ст. 36);

• посягання на честь, гідність депутата та вплив на нього, чле­нів його сім'ї та родичів, помічників-консультантів народно­го депутата України (ст. 37);

• порушення гарантій щодо забезпечення діяльності народно­го депутата України (ст. 38).

Контрольні питання та завдання

1. Розкрийте поняття парламентаризму. Визначте місце пар­ламентів у системі органів державної влади.

2. Охарактеризуйте конституційно-правовий статус Верховної Ради України.

3. Визначте конституційний склад і структуру Верховної Ради України. Яке значення в діяльності парламенту України віді­грають парламентська більшість та парламентська опозиція?

А. Які функції та повноваження виконує Верховна Рада Украї­ни? Розкрийте їх зміст.

428 Глава VIII

Законодавча влада в Україні

 

5. кі основні організаційно-правові форми діяльності Вер­ховної Ради України Вам відомі? Охарактеризуйте їх.

6. Які види парламентських процедур Ви можете назвати? Оха­рактеризуйте їх.

7. Визначте поняття та стадії законодавчої процедури. Розкрий­те зміст цих стадій.

8. Охарактеризуйте конституційно-правовий статус народно­го депутата України.

9. Що таке депутатський імунітет та депутатський індемнітет?

Нормативно-правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 p., зі змінами, внесеними
Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від

08.12.2004 р. № 2222-1V // Відомості Верховної Ради України. -
2005. - № 2.

2. Закон України «Про вибори народних депутатів України» в ре­дакції від 07.07.2005 p., зі змінами і доповненнями // Урядовий кур'єр. — 2005. — 19 серпня.

3. Закон України «Про комітети Верховної Ради України» від 17.11.1992 р. // Голос України. - 2006. - 20 січня.

4. Закон України «Про Рахункову палату» від 11.07.1996 p., зі зміна­ми і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. - 1996. -№43.

5. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 р. // Відомості Верховної Ради Украї­ни. - 1998. - № 20.

6. Закон України «Про визначення порядку обчислення скликані» Верховної Ради України» від 01.02.2000 р. // Урядовий кур'єр. — 2000.- 16 лютого.

7. Закон України «Про статус народного депутата України від 17.11.1992 p., зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 42.

8. Закон України «Про особливості звільнення з посад осіб, які су­міщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» від

08.07.2005 р. // Урядовий кур'єр. - 1995. - ЗО липня.

9. Регламент Верховної Ради України, затверджений Постановою
Верховної Ради України від 16.03.2006 p. № 3547-IV, зі змінами
і доповненнями // Голос України. — 2006. — 15 квітня.

10. Положення про помічіїика-консультанта народного депутата Украї­ни, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 р.

№ 379/95-ВР, зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 37. 11. Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднен­ня норматнвно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 p., зі змінами і доповненнями // Урядовий кур'єр — 1997. — 14 червня.

Література

1. Парламенты мира: Сб. — М.: Интерпракс, 1991.

2. Очерки парламентского права (зарубежный опыт) / Под. ред. Б. А. Топорника. — М., 1993.

3. Маклаков В. В. Парламенты стран—членов Европейского Союза. — М., 1994.

4. Коврякова Е. В. Парламентский контроль: зарубежный опыт и рос­сийская практика. — М.: ОАО Издательский дом «Городец», 2005.

5. Український парламентаризм: минуле і сучасне / За ред. Ю. С. Шем-шученка. — К.: Парламентське вид-во, 1999.

6. ГеоргіцаА. З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії і практи­ки. — Чернівці: Рута, 1998.

7. Журавський В. С Становлення і розвиток українського парламен­таризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми) — К.: Пар­ламентське вид-во, 2002.

8. Древаль Ю.Д. Парламентаризм у політичній системі України (полі-тнко-правовий аналіз): Монографія. — X.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003.

9. Шляхтун П. П. Парламентаризм: Словник-довідник. — К.: Парла­ментське вид-во, 2003.

 

10. Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні: на тлі світового досвіду. — К.: Абрис, 2000.

11. Бодрухін В. М.,Довжук І. В., Литвиненко В. Ф. Нариси з історії української державності (до кінця XIX століття). — Луганськ: Вид-во СНУ, 2000.

12. Мироненко О. М. Світоч української державності: політико-ираво-вий аналіз діяльності Центральної Ради. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1995.

13. ВерстюкВ. Ф. Українська Центральна Рада: Навч. посібник. — К.: Заповіт, 1997.

14. Комітети — основа діяльності законодавчих органів влади. Посіб­ник / Кислий П., Сінклер Т, Браук Т, Розенбаум А., Вайз Ч., Хмель-ко І., Рижою Н. — К.: Заповіт, 1997.

15. Кислий II. С., Рахімкулов Е. Р. Народний депутат України: представ­ник влади народу. — К.: КІС, 2002.

 

Глава VIII

16. Голишев В. Феномен парламентської більшості // Політика і час. — 2003. - № 3.

17. Журавльова Г. Проблеми вдосконалення конституційної регламен­тації роботи Верховної Ради України // 36. наук, праць Українсь­кої Академії державного управління при Президентові України. — К.: Вид-во УАДУ, 1999.

18. Мудра О. М. Конституційний статус суб'єктів права законодавчої ініціативи: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. - К., 2003.

19. Сас С. В. Законодавство про Регламент Верховної ради України: проблеми теорії і практики: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Ін-т держави і права ім. В. М. Корсцького НАН України. - К., 2005.

20. Совгиря О. В. Правовий статус парламентської опозиції (порів­няльно-правовий аналіз): Автореф. дис.... канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. — К., 2005.

21. Грушанська Н. І. Правові засади депутатської етики (на досвіді пар­ламенту України)): Автореф. дис.... канд. юрид. наук / КНУ ім. Та­раса Шевченка. — К, 1999.

22. ГршорукН. Г. Конституційно-правовий статус народного депутата України: Автореф. дне.... канд. юрид. наук / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. - К, 2004.

23. Радчеііко О. І. Статус народного депутата України: проблеми теорії і правового регулювання: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Націо­нальна академія внутрішніх справ України. - К„ 2005.

 

______ Главо IX ______