Позиція України щодо близькосхідної проблематики

Найкраще: брати за близькосхідну проблематику лише арабо-ізраїльський конфлікт) Інші конфліктні аспекти шукайте також у питанні відносин України з кр. Близького сходу.

Перші ж роки самостійної української політики на Близькому Сході продемонстрували, що наша держава вступила до етапу створення нової системи міжнародних зв'язків у цьому регіоні. При цьому, участь України у врегулюванні близькосхідної кризи не стала продовженням радянської зовнішньої політики. Вибудовуючи свою позицію в даному питанні, українська дипломатія врахувала попередній досвід і зробила крок уперед, відмовившись від однобічної орієнтації на арабські країни, налагодивши на вищому рівні конструктивні відносини з Ізраїлем.

Україна із самого початку організації своєї дипломатичної роботи брала безпосередню участь у виробленні найважливіших документів ООН, де підкреслювалася необхідність досягнення справедливого й всеохоплюючого врегулювання близькосхідного конфлікту. Виходячи з необхідності досягнення взаємного компромісу між протиборчими сторонами, Україна вітала ідею проведення як багатосторонніх, так і двосторонніх арабсько-ізраїльських переговорів. Вона підтримала відповідними заявами МЗС досягнуту в Осло у 1993 р. угоду між Ізраїлем та Організацією Визволення Палестини, низку подальших домовленостей на палестинсько-ізраїльському переговорному напрямку, а також вітала підписання повномасштабного мирного договору між Ізраїлем та Йорданією

Значною подією в розвитку відносин нашої держави з близькосхідними країнами став офіційний візит президента України Л. Д. Кучми в Ізраїль і на території, підконтрольні Палестинській Національній Адміністрації (ПНА) у вересні 1996 р., під час якого український лідер зустрівся з президентом і прем'єр міністром Ізраїлю – Е. Вейцманом і Б. Нетаньяху, а також президентом ПНА Я. Арафатом, що стало важливим підтвердженням збалансованої й неупередженої позиції України у відносинах як з Ізраїлем, так і з арабськими державами [16, с. 92].

На початку ХХІ століття наша держава значно активізувала близькосхідний вектор своєї зовнішньої політики, і це знайшло своє відображення як у поглибленні двосторонніх відносин із країнами регіону, так і в зусиллях, спрямованих на врегулювання арабсько-ізраїльського конфлікту. Свідченням цього стала позиція України в рамках ООН, передусім як непостійного члена Ради Безпеки, діяльність українського миротворчого контингенту у складі Тимчасових сил ООН у Лівані, а також впровадження посади спочатку Спеціального Посланника МЗС України, а згодом - Повноважного представника України на Близькому та Середньому Сході, (звали й звуть його: Віктор Нагайчук) основним завданням якого стала, поряд з установленням економічних та політичних контактів нашої держави з арабськими країнами, інтенсифікація посередницької діяльності України у врегулюванні конфлікту між Ізраїлем та його арабськими сусідами.

Наочною реалізацією наміру нашої країни грати більш активну роль у мирному процесі на Близькому Сході стали “Українські пропозиції у контексті міжнародних дипломатичних зусиль щодо мирного врегулювання близькосхідного конфлікту ”, що були оприлюднені президентом України в Аммані під час його офіційного візиту до Йорданії, Сирії і Лівану у квітні 2002 р., який відбувся на тлі надзвичайного загострення арабсько-ізраїльського протистояння. Українські ініціативи передбачали безумовне й взаємне припинення вогню, насильницьких дій і терористичної діяльності, повне виведення ізраїльських військ із територій, підконтрольних ПНА, розгортання в районі конфлікту багатонаціональних сил, санкціонованих Радою Безпеки ООН, нормалізацію гуманітарної ситуації, паралельний початок мирних переговорів Ізраїлю з палестинцями, сирійцями й ліванцями, проведення міжнародної конференції із Близького Сходу. Слід підкреслити, що ці українські пропозиції принципово відрізнялись від попередніх. Вони продемонстрували готовність України прийняти безпосередню участь у близькосхідному мирному процесі, а саме, надати територію і забезпечити необхідні умови для проведення одного чи декількох раундів мирних переговорів між протиборчими сторонами, а також можливість направлення українського військового контингенту для виконання миротворчої місії у складі багатонаціональних сил за мандатом ООН на кордон між Ізраїлем та територіями, що підпорядковуються ПНА

Українські ініціативи щодо мирного врегулювання близькосхідного конфлікту одержали високу оцінку не тільки лідерів Йорданії, Сирії та Лівану, але й таких впливових арабських країн як Об’єднані Арабські Емірати, Бахрейн та Саудівська Аравія, план мирного врегулювання якої був покладений в основу рішення Ліги арабських держав у Бейруті у березні 2002 р. Вищезазначені арабські країни заявили про свою повну підтримку миротворчих зусиль України та висловили готовність до більш тісної взаємодії з нашою країною у цьому питанні. Слід окремо зазначити, що зміст і спрямованість українських ініціатив чітко вписуються у контекст загальноєвропейської політичної лінії щодо близькосхідного врегулювання. Таким чином, українська зовнішня політика на цьому напрямку стає важливою й органічною складовою європейської політики у близькосхідному регіоні і сприяє зусиллям нашої держави щодо інтеграції у європейські структури

Фактичним підтвердженням готовності України запропонувати протиборчим сторонам сприятливі можливості для проведення мирних переговорів на своїй території стала Міжнародна конференція ООН та Форум громадськості на підтримку миру на Близькому Сході, що відбулися у Києві 13-15 травня 2003 р. Конференція, у якій узяли участь представники урядів 46 зарубіжних країн, міжурядових організацій, ООН та численні міжнародні експерти, стала першим міжнародним заходом у рамках палестинсько-ізраїльського мирного врегулювання з часу передачі 30 квітня 2003 р. Міжнародним квартетом у складі США, ООН, ЄС та Росії главам ізраїльського та палестинського урядів плану дій “Дорожня карта”, в зв’язку з чим одержала високу оцінку як основних міжнародних посередників, так і ключових арабських країн, а також затвердила високий миротворчий потенціал нашої держави у справі арабсько-ізраїльського мирного врегулювання

Водночас, аналіз вищезгаданих посередницьких ініціатив свідчить про те, що крім позитивних, вони мають й деякі негативні наслідки. Так, основним проблемним моментом, пов’язаним із активізацією політики України у сфері близькосхідного мирного врегулювання, стали певні ускладнення у політичній сфері українсько-ізраїльських відносин. Це пояснюється, перш за все, тим, що ізраїльська сторона, на відміну від палестинської, послідовно виступає проти розширення кола міжнародних посередників, будучи зацікавленою у збереженні домінування у врегулюванні близькосхідного конфлікту свого основного партнера – США. Офіційний Тель-Авів також дуже прискіпливо ставиться до різноманітних мирних ініціатив, особливо тих, що передбачають більш активну участь у переговорах ООН або ЄС – посередників, які, на переконання ізраїльтян, послідовно дотримуються проарабської позиції у мирному процесі Саме тому проведення в Києві у травні 2003 року під егідою ООН Міжнародної конференції на підтримку миру на Близькому Сході, а також пропозиція президента України В. А. Ющенка щодо направлення українського військового контингенту для виконання миротворчої місії у складі багатонаціональних сил за мандатом ООН на кордон між Ізраїлем та палестинськими територіями, а також на Голанські висоти, викликали стримано-негативну реакцію з боку ізраїльського керівництва.

На сучасному етапі посередницька діяльність України є менш активною, що обумовлено низкою об'єктивних і суб’єктивних факторів - подальшою ескалацією ізраїльсько-палестинського конфлікту, ускладненням відносин між Ізраїлем та сусідніми арабськими країнами, загостренням ізраїльсько-іранського протистояння, а також новими явищами в регіоні Близького та Середнього Сходу, які виникли внаслідок активізації діяльності ісламських терористів і проведення військової операції проти Іраку міжнародною коаліцією на чолі з США. Головною проблемою залишається прагнення представників протиборчих сторін нав’язати Україні своє бачення причин і шляхів врегулювання близькосхідного конфлікту.

Що ж стосується безпосередньо нашої держави, то вона послідовно дотримується збалансованої та неупередженої позиції щодо близькосхідного мирного процесу, намагаючись розвивати стабільні й конструктивні відносини як з Ізраїлем, так і арабськими країнами регіону разом із Палестинською Національною Адміністрацією. Позиція України у цьому питанні чітка й виважена: вона виходить із необхідності досягнення взаємного компромісу між усіма сторонами арабсько-ізраїльського конфлікту та виконання відповідних резолюцій Ради Безпеки ООН із цього питання. Разом із тим, наша країна засуджує будь-які прояви тероризму й екстремізму, що мають намір зірвати або загальмувати близькосхідний мирний процес [4]. Україна підтримує конструктивні посередницькі зусилля та ініціативи в цьому напрямку з боку Єгипту, Йорданії, Саудівської Аравії та інших близькосхідних країн і регіональних організацій. Наша держава також вітає зусилля Міжнародного квартету щодо відновлення миру на Близькому Сході і підтримує план мирного врегулювання “Дорожня карта”, що на сьогодні залишається єдиним загальновизнаним планом врегулювання арабсько-ізраїльського конфлікту [3].

Україна продовжує демонструвати готовність зробити посильний внесок у процес врегулювання комплексу близькосхідних проблем, останнім свідченням чого стала послідовна позиція України під час війни у Лівані у 2006 р. 28 липня цього року МЗС України ініціювало вивчення питання про можливі формати участі нашої держави у міжнародних силах із підтримання миру на півдні Лівану - як в рамках контингенту ООН (так звані “блакитні шоломи”), так і багатонаціонального контингенту під мандатом Ради Безпеки ООН (наприклад, під командуванням НАТО або ЄС) - в разі прийняттявідповідної резолюції Ради Безпеки ООН. Підкреслювалось, що Україна як держава, що має значний досвід діяльності з підтримання миру, готова в рамках зусиль міжнародного співтовариства активно залучитися до миротворчих процесів на Близькому Сході та надати сприяння у вирішенні питань щодо недопущення подальшого розгортання в регіоні гуманітарної катастрофи - через залучення до відбудови об’єктів інфраструктури, забезпечення транспорту, виконання поліцейських функцій, роботи військових інструкторів та спостерігачів тощо.

Основні фактори конфліктогенності регіону коротко: хронічний арабсько-ізраїльський конфлікт, іракська криза, курдська проблема, проблема ядерної безпеки і гонки озброєнь), специфікою політики України у цьому регіоні є необхідність вироблення чітких власних політичних позицій з усього комплексу близькосхідних проблем, при цьому узгоджуючи свої позиції з основними гравцями на Близькому Сході – США, Росією, ЄС і Китаєм. З іншого боку, активізація політичних контактів та консультацій з провідними країнами Близького Сходу має на меті створення необхідних політичних передумов для реалізації економічних інтересів нашої держави у регіоні.

Словом: наша позиція – і вашим і нашим, нереалізовані мирні ініціативи і, паралельно з цим – постачання зброї, про що детальніше нижче.

6. Відносини України з країнами Близького Сходу та Африки.
Попередж одразу: я собі тактику підготовки обираю таку: читати-розкриптографовувати конспекти пані Іран, тому пропоную вам спершу моар готових гір тексту у вигляді лінків, а далі – передруковану лекцію. Як на мене, єдиноможливий спосіб хоч щось схопити.

Також будуть вставки з доків до семінарів, щоб вони горіли, особливо виділене рукою самої Андрущенко.

І

БСС – Близький/Середній Схід.

Моар: www.niss.od.ua/p/391.doc (дуже детально про 2010 рік. Головне: до нас приїздив Асад, бо рибак рибака (Асад Яника…)

і активізувались відносини з Туреччиною, про це буде нижче

http://kimo.univ.kiev.ua/ZPU/52.htm - любімий сайтик

http://parelst.ucoz.ru/forum/19-52-1 - щирофігова інфа по 2005-2009 роках

Плани Ірино-Андрущенкових лекцій – вважайте, що далі усе виділено жирним:

Близький Схід (Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ірак, Іран, Сирія, Ліван + держави Перської затоки)

Великий Близький Схід (додається ще й Магриб)

Ключові фактори:

- загроза безпеці, наркотрафік, тероризм;

- енергетична безпека;

- транзитні можливості + географічна близькість.

Ірак до вторгнення – нафта в обмін на продовольство, співпраця в цій же сфері з Лівією до Арабської весни

96 – згадане І турне Кучми – Ізраїль/Палестина, Йорданія

Нереалізовані мирні ініціативи, Андр навіть казала, що пропонував провести переговори на території України

98 – відмова від співпраці з Іраном в енергетичній сфері (АЕС в Бушері)

2002 – ІІ турне, про арабські заяви, погіршення відносин з Ізраїлем

Імпорт туди – мізерно малий

Тобто: кінець 90-х – клубна гра з великими країнами

Поч. ХХІ ст. – американський підхід + Ющенко діє, як діють у ЄС

Ми брали участь у ОПМ ООН:

- Ліван;

- антитерористична операція в Іраку, щоправда у 2009 році припинили.

Пріоритетна галузь – аеробудування й постачання в країни регіону, у першу чергу, АН-ів

2011 – якась там виставка в Ірані (мед обл., с/г, буд матеріали)

Ізраїль – співпраця в науково-техн галузі, медичній

Спільні проекти антитерористичної боротьби, + звісно туси хасидів в Умані, бо тут же святині

Візит Кучми – у відповідь був ще візит Ш. Переса

(для довідки: зараз пів на 5 ранку, я дивлюсь на її позначки і навіть не намагаюсь щось зрозуміти)

2003 – згадана в попередньому питанні конференція в Києві

2013 – нарада українських послів у регіоні

Були візити туди Гриценка, Яника теж

Ключове з арабами: військово-технічне співробітництво, тут і ОАЄ, і С. Ар., Кувейт, Катар, Ірак.

Пам’ятаю, Андр говорила, що були проекти співпраці в агротехнічній галузі, особливо з Катаром, дуже вигідні, але в нас ненадійна країна і вони часто провальні або ж нереалізовані

Напрочуд сильно працювали ми з Туреччиною, вставка нормального тексту з моару за 2010 рік:

Сьогодні Туреччина є одним із головних торгівельних партнерів України в регіоні Близького Сходу, яка посідає друге місце (після Росії) серед споживачів українських експортних товарів. Товарообіг між Україною і Туреччиною в 2010 році становив близько 5,5 млрд дол. США і має найбільше позитивне сальдо серед усіх зовнішньоторговельних партнерів.

Тому вони у нас – стратегічні партнери, ми ж для турків у 2010 вперше стали приорітетним партнером. Цьому сприяла співпраця в підготовці євро (дороги наші турки будували)), діяльність ОЧЕС, є навіть Рада стратегічного партнерства, котра працює над ЗВТ

Ще був один поєднуючий чинник – кримські татари, Джемільов навіть катався до ОІС просити нам асоційованого членства

У Іри на цьому все, у мене – тим паче.

А, ось ще один здобуток наостанок:

 

ІІ. Африка

Усе, що з цього приводу давала Андрущенко

КРАПКОВО:

Уся інфа – застаріла. Однак тут: http://pidruchniki.ws/11800912/ekonomika/ukrayina_afrika_napryami_formi_partnerstva - багато+таблиця основних ескпортних товарів)

У 2013 р. зовнішньоторговельні операції проводились з партнерами із 229 країн світу.

Обсяг експорту товарів до країн СНД становив 34,8% від загального обсягу експорту, Європи - 27%, у т.ч. до країн Європейського Союзу - 26,5%, Азії - 26,6%, Африки - 8,1%, Америки - 3,4%, Австралії і Океанії - 0,1%.