Проаналізувати програму Східне партнерство щодо тенденцій, принципів, напрямків та потенціалу відносин України та ЄС.

 

Після розширення ЄС у 2004-2007 роках стало зрозуміло, що деякі країни, такі як Україна, перейшли із розряду звичайних «сусідів» у розряд потенційних країн-членів ЄС. Існуючий на той час інструмент взаємодії між ЄС та країнами, що його оточують – Європейська політика сусідства, – показала свою недостатню дієвість в питаннях двосторонньої економічної, політичної та суспільної співпраці, що не відповідало вимогам часу. Інтерес ЄС: заснувати такий вимір відносин, який був би дієвим механізмом наближення потенційних кандидатів на членство у ЄС до європейських стандартів (таких, як, наприклад, Україна) й інтенсифікації діалогу, задля створення стабільного безпечного демократичного середовища в Європі («пояс безпеки»).

Східне партнерство:

- Учасники: Україна, Молдова, Білорусь, Грузія, Азербайджан, Вірменія

- червень 2008 - ініціатива Польщі (нової країни ЄС) за підтримки Швеції («старої» частини ЄС, що забезпечило успіх в прийнятті цієї ініціативи іншими країнами ЄС)

- постало як своєрідна відповідь на ініціативу Франції щодо створення Союзу для Середземномор’я (2008), тому було підтримано Німеччиною

- 3 грудня 2008 року – Повідомлення Європарламенту з приводу затвердження політики Східне партнерство

- 20 березня 2008 року - Декларація Європарламенту про заснування програми «Східне партнерство»

- зафіксовано зростаючу відповідальність Європейського Союзу по відношенню до цих країн, водночас Східне партнерство діє без огляду на євроінтеграційні прагнення окремих учасників

- мета: прискорення політичної асоціації і подальшої економічної інтеграції між ЄС і країнами Східного партнерства; підписання договору про асоціацію – вершина, + розширення зони вільної торгівлі Європейського Союзу

- чотири напрями співпраці: 1) розвиток демократичних процесів в країнах-партнерах, 2) економічна інтеграція і конвергенція; 3) енергетичне співробітництво; 4) полегшення мобільності людей і впровадженням безвізового режиму.

- 16 червня 2009 р Радою з питань співробітництва між Україною та ЄС в Люксембурзі був схвалений Порядок денний асоціації Україна-ЄС

- Парафування угоди про асоціацію було розпочато 30 березня, а завершено 19 липня 2012 року

- Інституційне оформлення Східного партнерства: двосторонній + багатосторонній рівень

- Багатосторонній: впроваджується ряд форумів на чотирьох рівнях:

o Найвищий рівень – саміти глав держав та урядів членів Європейського Союзу та країн-партнерів – реалізується регулярно кожні 2 роки, за результатами – Спільна декларація

§ Всього відбулося 3 саміти Східного партнерства: Празький саміт (7 травня 2009 року), Варшавський (29-30 вересня 2011 року) та Вільнюський саміт (28-29 листопада 2013 року).

§ Зустріч глав держав та урядів у Празі була установчою і завершилася підписанням Спільної декларації, що формулювала принципи і основоположні засади функціонування програми. На саміті у Варшаві було відмічено прогрес, досягнутий у процесі двосторонньої і багатосторонньої співпраці, і було покладено в основу розбудови відносин членів ЄС та країн-партнерів принцип «чим краще, чим більше» («більше за більше»/“ more for more ”): ті країни, які досягають більшого прогресу в імплементації реформ, отримують ще більше можливостей і фінансування, тобто нікого насильно спонукати до прогресу Європейський Союз не планує.

§ Вільнюський саміт мав би стати кульмінацією двосторонніх відносин ЄС із Україною, адже на 29 листопада 2013 року було заплановано підписати нарешті угоду про асоціацію як вершину і кінцеву мету двосторонніх відносин на даному етапі. Україна була єдиним «східним партнером», співпраця із яким була надзвичайно плідною і з яким на той момент був парафований текст угоди, проте 21 листопада 2013 року уряд Миколи Азарова заявив про потребу призупинення інтеграційного процесу, внаслідок погіршення показників торгівлі із Російською Федерацією.

o Другий рівень: зустрічі міністрів закордонних справ країн-учасниць. Вони відбуваються щовесни в Брюсселі.

o Третій рівень: чотири тематичні платформи. Платформи формуються із високопосадовців ЄС та шести країн-учасників «Східного партнерства», які обирають собі головуючого і проводять зустрічі щонайменше двічі на рік.

§ Платформи: 1) Платформа демократії, належного управління та стабільності – проводить свою діяльність у межах трьох панелей (що складають четвертий рівень): Інтегрований прикордонний менеджмент, Панель боротьби з корупцією, Панель з адміністративного реформування. Усі програми інституційного будівництва в межах даної платформи адаптуються до можливостей кожної країни- учасника (проведення тренінгів, надання технічної допомоги, втілення будь-яких необхідних заходів по впровадженню інновацій тощо).

§ 2) Економічна інтеграція та наближення до політики ЄС – має справу із широким колом питань економічного зближення і охоплює такі панелі, як: Панель малого та середнього бізнесу (з 2010 року), Панель з торгівлі та Панель з питань навколишнього середовища.

§ 3) Енергетична безпека – покликана забезпечувати підтримку розвитку енергетичної інфраструктури, взаємних зв’язків, диверсифікації поставок, гармонізації енергетичної політики тощо.

§ 4) Контакти між людьми – спрямована на культурний, освітній, науковий, інформаційний розвиток, реалізацію молодіжних програм

o + До ініціатив-флагманів, які мають на практиці продемонструвати переваги багатостороннього виміру “Східного партнерства”, належать:

§ “Інтегроване управління кордонами”;

§ “Інструмент сприяння малому та середньому бізнесу”;

§ “Розвиток регіональних ринків електроенергії, підвищення енергоефективності та використання відновлювальних енергоресурсів”;

§ “Управління довкіллям”;

§ “Посилення взаємодії у контексті попередження, підготовки та запобігання наслідкам природних та техногенних катастроф”.

Реалізацією ініціатив-флагманів опікується Європейська Комісія. Результати роботи представляються на засіданнях відповідних тематичних платформ, які і приймають формальне рішення про створення спеціальних робочих груп з реалізації тієї чи іншої ініціативи-флагмана

- Слабкість – відсутність координаційного органу, такого як секретаріат. Україна висловлювала свою зацікавленість у створенні такого органу, проте ці ідеї так і не були реалізовані.

- + додаткові інститути:

o Парламентська Асамблея ЄВРОНЕСТ – зібрання 120 парламентарів від країн ЄС та країн-партнерів, по 60 осіб з кожної сторони (без Білорусі, бо вибори 2008 були визнані недемократичними) – майданчик для обговорення питань, зближення і глибша інтеграція української парламентської системи із Європейським парламентом; раз на рік проходять пленарні засідання

o + Група друзів Східного Партнерства, до участі в якій мають долучатися треті держави на тимчасовій основі. Фактично «Група друзів» породжена із усвідомлення того, що Східноєвропейський і Підвеннокавказький регіони є сферою впливу й інших сильних гравців, зокрема Росії чи США, які з пересторогою можуть поставитися до глибшого залучення країн даного регіону до діалогу із ЄС. Із пропозицією створення цього форуму виступив міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський у травні 2010 року. За його ідеєю, Група друзів могла б включати таку країну, як Російська Федерація, а також Норвегію, Канаду, Сполучені Штати Америки та Японію. 29 вересня 2010 року зустріч цієї групи відбулася, принцип – збирається ad hoc; недієва, нікому не цікава

o + Форум громадянського суспільства Східного партнерства – мабуть, єдиний нормальний дієвий інститут. Сприяння діалогу між організаціями громадянського суспільства і владою країн-партнерів, активнішому обміну інформацією і досвідом між ними. З моменту проведення першого такого Форуму 16-17 листопада 2009 року, засідання в його рамках проводилися щорічно, на яких збиралися більш ніж 200 громадських організацій країн ЄС та країн-партнерів. За результатами діяльності учасників Форуму видається документ із рекомендаціями, які в подальшому презентуються на зустрічах міністрів закордонних справ. +Керівний комітет, робочі групи – форум функціонує постійно

- Фінансування: до фінансування програми залучається Європейський інструмент сусідства та партнерства (ЄІСП/ ENPI). Кошти, що виділялися в рамках політики сусідства, + додаткові. Фінансування буде розподілятися з огляду на успішність проектів по кожній окремій країні. Україна є найбільшим бенефіціаром серед усіх шести країн Східного партнерства: в період з 2007 по 2010 рік на євро-українські національні проекти було виділено?494 млн., що в 2,4 рази перевищує фінансування проектів у другій за вартістю країні – Молдові – і у 24 рази – у найменш фінансованій країні – Білорусі. Загалом:

- Найбільше ЄС цікавлять програми у таких сферах: демократичне урядування, реформа судової системи, реформа адміністративного управління, боротьба з корупцією, впровадження інтегрованого прикордонного менеджменту, входження України до Енергетичного співтовариства, т.д.

- Механізм: експертні зустрічі, обмін досвідом, наближення українського законодавства до європейського

- Східне партнерство виявилося занадто залежним від політичної кон’юнктури в країнах-партнерах! Тому і результати його не вражаючі.

- у грудні 2012 року Європейським Союзом було висунуто перед Україною ряд вимог, а саме: проведення чесних парламентських виборів у 2012 році та затвердження нового демократичного Закону про вибори, припинення здійснення вибіркового правосуддя і визнання рішень Європейського Суду з прав людини, вживання заходів, визначених спільно у Порядку денному асоціації Україна-ЄС.

- Торгівля й економічна співпраця завжди була найпріоритетнішим аспектом україно-європейських відносин, незалежно від політичної кон’юнктури. Частка ЄС в українському зовнішньоторговельному обороті складає майже третину від загального показника торгівлі України зі світом (29,62% у 2011 році). Входження України до СОТ у 2008 році уможливило започаткування діалогу зі створення зони вільної торгівлі. У 2012 році було остаточно парафовано Договір про асоціацію між Україною і ЄС, в якому однією із найважливіших складових була угода про заснування Глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі, переговори щодо якої були завершені вже у 2011 році. Проте через невиконання Україною вимог Європейського Союз у із припинення утисків демократії, процес остаточного підписання угоди дещо затягнувся. Тим часом Україна поступово скасовувала рудименти радянських стандартів сертифікації товарів, приймала технічні й адаптовувала фітосанітарні вимоги ЄС, що свідчить все-таки про серйозність намірів щодо вступу України до ЗВТ із ЄС.

- договір про асоціацію був частково підписаний 21 квітня 2014 року: лише в так званій політичній частині, тоді як економічні положення ще чекають на підписання. Тим часом в односторонньому порядку почав діяти автономний преференційний режим, що гарантує скасування мита на імпорт українських товарів до країн ЄС, допоки ЗВТ не запрацює повністю. Позитивний економічний ефект для українських експортерів у зв’язку зі скасуванням або зниженням митних тарифів ЄС оцінюється на рівні 487 млн. євро на рік

- + Заохочення конвергенції із європейськими стандартами в даній сфері, інформування приватних та державних інституцій щодо бізнес-політики ЄС та посилення зв’язків між українським бізнесом та європейським

- Інтерес Європейського Союзу у співпраці з Україною в енергетичній сфері зумовлений передусім тією роллю, яку Україна відіграє у енергопостачанні й транзиті енергоносіїв. (Російсько-українські газові війни 2006-2009 років)

- З цією метою акцент в енергетичному діалозі ЄС та країн-партнерів було поставлено на забезпеченні їх енергетичної незалежності, що покликане мінімізувати ризики, які пов’язані із надмірною залежністю енергетичного сектора країни від одного постачальника-монополіста, у випадку України – від Росії, а також неодноразово висловлювалося занепокоєння щодо відсутності кроків по реформуванню українського енергетичного монополіста – компанії «Нафтогаз». Положення про енергетичну незалежність держави зафіксували в угоді про асоціацію.

- Після того, як 8 липня 2010 року з’явився закон України «Про засади функціонування ринку природного газу», Україна стала нарешті новим членом Європейського енергетичного співтовариства, підписавши Європейську енергетичну хартію 24 вересня 2010 року. Це забезпечить Україні такі вигоди, як: розповсюдження національного режиму на інвесторів, свобода транзиту енергії, недискримінаційні умови торгівлі енергетичними матеріалами, наявність механізму розгляду суперечок між країнами з приводу енергетичних питань, турбота про мінімізацію шкідливого впливу на довкілля.

- Укладання Пактів мобільності й безпеки (боротьба з нелегальною міграцією, імплементація стандартів ЄС щодо надання притулку іноземним громадянам, адаптація правоохоронних структур України до норм ЄС, посилена боротьба з організованою злочинністю та корупцією).

- + безвізовий режим, див. далі

- Аналітика і перспективи: Інтеграція України до Європейського Союзу, це тривалий і складний процес, пов’язаний із потребою широкого реформування усіх механізмів функціонування державної системи і норм регламентації приватної діяльності, які ще залишилися в якості рудиментів старої радянської системи. Для пришвидшення цього процесу країнами ЄС було обрано формат здійснення особливого проекту – «Східного партнерства», яке стало інструментом поглиблення зв’язків між Україною і ЄС і платформою, через яку впроваджувалися деякі позитивні зміни в Україні.

- Інституціоналізація окремого виміру Східного партнерства в рамках Європейської політики сусідства робить її особливим проектом, на реалізацію якого залучаються додаткові кошти і в рамках якого проводиться поглиблений діалог між ЄС та його партнерами. Виділяючи такий формат співпраці, Європейський Союз виділяє Україну та решту партнерів з-поміж свого так званого «кола друзів» і підвищує рівень їх міжнародної суб’єктності, ставлячи Україну, проте, на один рівень із країнами, що до початку ініціювання Східного партнерства мали набагато серйозніші проблеми як і з демократією і відходом від корупційної радянської системи, так і з економічним розвитком (наприклад, Білорусь, Вірменія, Азербайджан). Намагаючись вивести ці країни на новий рівень для створення своєрідного «поясу безпеки» навколо себе, країни ЄС не помітили, що скидання цих усіх країн в одну купу призводить до нездатності впоратися із завданнями, поставленими перед усіма країнами. Натомість якби Східне партнерство було обмежене лише трьома країнами, які показали найбільший прогрес за увесь час – Україною, Грузією та Молдовою, воно, напевно, мало б більший успіх за рахунок концентрації усіх витрат і зусиль в тих проектах, які мали серйозні шанси бути реалізованими, що підвищило б ефективність даного механізму співпраці.

- Серйозний недолік Східного партнерства – це відсутність зафіксованої в документах перспективи членства України в Європейському Союзу. Це демотивує партнерів, адже кожен починає розглядати проект лише з точки зору власних амбіцій і потреб, позбавляючи партнерів спільної мети, до якої слід прагнути. Механізм «чим краще, тим більше», що очевидно виступає як основний критерій надання фінансової допомоги окремим країнам, хоч і є частково справедливим, проте свідчить про все-таки недостатню зацікавленість Європейського Союзу в тому, щоб Східне партнерство дійсно мало успіх в усіх напрямках його спрямування. Той партнер, який активніше впроваджує реформи, отримує більше фінансування і можливостей, а країна, яка має проблеми, не може з них вибратися через відповідну нестачу уваги до них.

- Для того, щоб оцінити результати України і ЄС в імплементації досягнутих домовленостей і функціонуванні програм Східного партнерства, слід розуміти, що, по суті, успішність такого виміру співпраці може бути забезпечена виключно тоді, коли внутрішньополітична ситуація в країні є стабільною, а її політикум – налаштований на реформи і готовий до серйозного діалогу. В Україні таких передумов за увесь час функціонування Східного партнерства фактично не було, адже режим, який існував за президентства Віктора Януковича, із очевидними проблемами із демократією, здійсненням вибіркового судочинства, створенням нестерпних умов для середнього і малого бізнесу і занадто великою піддатливістю впливу Росії, ясно сигналізував про відсутність політичної волі впроваджувати зміни і вести країну вперед на шляху розвитку. Це, в свою чергу, унеможливлювало суттєву результативність даного проекту. Тому, хоча Україна і була лідером серед країн Східного партнерства за інтенсивністю політичного діалогу і міцністю економічних і торговельних зв’язків із ЄС, Україна за роки президенства Януковича все-таки показала дуже низькі результати із наближення українського законодавства до вимог і стандартів законодавства ЄС. Згодом ця ситуація почала повільно, але впевнено покращуватися після зміни влади в кінці лютого 2014 року (надія є!)

- На жаль, Східне партнерство не виконало своєї головної мети – створення поясу стабільних безпечних демократичних країн навколо ЄС. Захід не розрахував, до яких серйозних наслідків може призвести надання Східноєвропейським країнам – традиційним елементам зони впливу Російської Федерації – європейську «мрію». З одного боку, сприйняття Росією Східного партнерства як виклику її інтересам в країнах «близького зарубіжжя» та, з іншого боку, посилення євроінтеграційних прагнень українців в процесі наближення моменту підписання угоди про асоціацію з ЄС – це те, що спричинило колапс усієї системи безпеки в регіоні Східної Європи, що було наслідком того, що Росія знову наважилася на здійснення військової агресії проти сусідньої країни. Проте у цій ситуації вона лише обрубала Україні шлях на Схід і підштовхнула її до ще поглибленішого діалогу із європейськими країнами.

- Східне партнерство дало Україні одну важливу річ: наявність спільної мети – стати сильною європейською державою. Воно показало, що ЄС все-таки зацікавлений у розвитку стосунків з Україною і наближення її до себе, і показало, що це здійсненно. Угода про асоціацію, яка буде підписана найближчим часом, є гарантом проведення в Україні потрібних трансформацій для демократизації її політичної системи, лібералізації економічної і нарешті переходу від статусу пострадянської країни з перехідною економікою у статус розвиненої європейської демократичної країни.