Фаза інституалізації: 2009 - по сьгодні 2011

- Випробування всіх наявних засобів для завершення конфлікту на свою користь і зменшення довіри:

1) Харківські угоди 21 квітня 2010 року

2) Арешт Тимошенко 2011 року

3) Заяви України про неправомірність підписання газових угод 2009 року

4) Ідея створення трьохстороннього консорціуму

5) Переговори щодо перегляду умов газових угод 2009 року: травень - листопад 2011

______________________________________________________________________________________

«Південний потік» — раніше планований російсько-італійський проект системи газопроводів, що мав пройти дномЧорного моря з Новоросійська в болгарський порт Варну (або до Румунії^[1]) і далі через Балканський півострів в Італію й Австрію.

Перші поставки газу по трубопроводу мали відбутися в кінці 2015 року. Крім Росії в проекті беруть участь Болгарія, Австрія, Угорщина, Греція, Сербія, Словенія іХорватія^[2].

Перший рамковий меморандум про проектування й будівництво «Південного потоку» підписано 23 червня 2007 російським енергетичним концерном Газпром і італійським нафтогазовим концерном Eni. Планувалося, що до проекту «Південний потік» могли приєднатися інші учасники, але їхня участь стосувалася лише наземної мережі газогонів. Та ж частина, яка мала би пройти дном Чорного моря, повинна була належати «Газпрому» і ENI в рівних долях — 50% на 50%.

7 грудня 2012 мало відбутись символічне зварювання першого стику газопроводу «Південний потік» поблизу Анапи.

Навесні 2014 року, після анексії Криму Росією, європейські політики називали проект газопроводу «мертвим»,^[4] а 17 квітня 2014 Європейський парламентприйняв резолюцію, у якій йшлося про відмову від побудови «Південного потоку». В середині квітня 2014 року секція газопроводу «Південний потік» була розібрана у Болгарії.

Північний потік (англ. Nord Stream; попередня назва: Північно-Європейський газопровід, ПЄГ) — газопровід від Росії до Німеччини, перша гілка якого вже збудована. Термін «Північний потік» (або Nord Stream) часто вживаються у відношенні до частини цього газопроводу між Виборгомта Ґрайфсвальдом.

Прокладення трубопроводу розпочате в квітні 2010 року. У вересні 2011 року розпочато заповнення технологічним газом першою з двох ниток, перші постачання газу почалися 8 листопада 2011 року. Проектна потужність першої гілки морського газопроводу «Північний потік» склала 27 млрд кубометрів, після планованої добудови другої гілки збільшиться до 55 млрд кубометрів^[1]. Магістральний газопровід «Північний потік» через Балтійське море з’єднав Росію і Європейський Союз, і став важливим фактором енергобезпеки Європи. Газопровід безпосередньо пройшов територією Росії, Швеції, Данії і Німеччини. Його довжина склала близько 1,2 тис. км.

Сумарні інвестиції в проект морської частини ПЄГ склали 7,4 млрд доларів.^[2] У даний момент проводяться додаткові дослідження усієї трасигазопроводу і країни-учасниці обмінюються інформацією про проект. Прокладений дном Балтійського моря газопровід «Північний потік» уперше забезпечить прямі постачання російського природного газу в Західну Європу.

Оператор газопроводу — швейцарська компанія Nord Stream, 51 відсоток якої належить російському «Газпрому», по 15,5 відсотки — німецьким BASF/Wintershall та E.ON Ruhgas, ще по 9 відсотків — нідерландській Gasunie та французькій GDF Suez.

За оцінкою директора-розпорядника оператора проекту компанії Nord Stream AG Маттіаса Варніґа, газопровід "Північний потік" окупиться через 14-15 років^[2] за умов повного завантаження труби.

The Interconnector Turkey–Greece–Italy (ITGI) is a natural gas transportation project proposed in the framework of the Southern Gas Corridor. It was proposed for the transportation of natural gas from Azerbaijan's Shah Deniz gas field Phase II to markets in Europe via Greece and Italy. The Turkey–Greece pipeline was completed in 2007 while the future of the Greece–Italy pipeline project is unclear due to the competing Trans Adriatic Pipeline.

The Azerbaijan–Georgia–Romania Interconnector (AGRI) is a proposed project to transport Azerbaijani natural gas to Romania and further to Central Europe. Natural gas would be transported by the pipeline from Sangachal Terminal in Azerbaijan to the Kulevi Terminal at the Black Sea coast of Georgia. In Kulevi, the liquefied natural gas export terminal (LNG plant) would be built. Liquefied natural gas will be transported by LNG tankers to the Constanţa terminal in Romania. After regasificaton natural gas will be delivered through the existing gas grid to Romania and other European countries.^[1][2][3] Alternative to the transportation of liquefied natural gas is transportation of compressed natural gas.^[1]

Capacity of the interconnector is expected to be 7 billion cubic metres (250 billion cubic feet) of natural gas per year, of which 2 billion cubic metres (71 billion cubic feet) will be consumed in Romania.^[2] The project is expected to cost?4–6 billion.^[4][5]

On 13 April 2010, the Minister of Industry and Energy of Azerbaijan Natig Aliyev, Minister of Economy, Commerce and Business Environment of Romania Adriean Videanu and Georgian Energy Minister Alexander Khetaguri signed a memorandum on implementation of the project and establishment of the project company headquartered in Bucharest.^[1][2][6] The project is developed by AGRI LNG Co formed by Romgaz, State Oil Company of Azerbaijan Republic, Georgian Oil and Gas Corporation, and MVM.^[7] This is possible that also Bulgaria can join the project.^[7]

 

Трансадріатичний газопровід (англ. Trans Adriatic Pipeline - TAP) – проектований трубопровід для транспортування природного газу з Каспійського й Близькосхідного регіонів у Західну Європу. Маршрут газопроводу довжиною в 520 кілометрів – Греція, Албанія, Адріатичне море (офшорна частина), Італія. Розробники проекту - швейцарська EGL, норвезька Statoil, німецький E.ON Ruhrgas. Передбачувана потужність газопроводу - 10 млрд куб. м на рік, з можливістю збільшення пропускної здатності до 20 млрд.

The Trans-Anatolian gas pipeline (TANAP) is a proposed natural gas pipeline from Azerbaijan through Turkey to Europe. If constructed, it would transport gas from the second stage of the Shah Deniz gas field.

The project was announced on 17 November 2011 at the Third Black Sea Energy and Economic Forum in Istanbul.^[1] On 26 December 2011, Turkey and Azerbaijan signed a memorandum of understanding establishing a consortium to build and operate the pipeline.^[2][3][4]

In spring 2012, the process of conducting the technical-economic feasibility study was launched.^[5] On 26 June 2012, President of Azerbaijan Ilham Aliyev and Prime Minister of Turkey Recep Tayyip Erdoğan signed a binding intergovernmental agreement on the pipeline.^[6][7]

Nabucco — нереализованный магистральный газопровод протяженностью 3300 км из Туркмении и Азербайджана в страны ЕС, прежде всего Австрию и Германию. Проектная мощность — 26-32 млрд кубометров газа в год. Прогнозировалась стоимость проекта — 7,9 млрдевро^[1]. В конце февраля 2011 года газета Guardian сообщила, что по собственным оценкам компании BP, реальная стоимость проекта составляет порядка 14 млрд евро^[2], подорожание связано с ростом цен на сырье, в частности, железную руду, необходимую для выплавки металла для труб.

В консорциуме по строительству газопровода приняли участие следующие компании: OMV Gas GmbH (Австрия), BOTAŞ (Турция),Булгаргаз (Болгария), S.N.T.G.N. Transgaz S.A. (Румыния),

Подготовка проекта велась с 2002 года. Первоначально строительство планировалось начать в 2011 году, а завершить к 2014 году^[3], однако реализация проекта несколько раз откладывалась из-за проблем с возможными поставщиками газа.^[4] В конце 2011 года было сообщено, что сроки запуска проекта сдвинулись к 2018 году.^[5]

28 июня 2013 года было объявлено, что проект «Набукко» закрыт, а приоритетным проектом теперь является Трансадриатический газопровод. Транспорт газа с месторождения Шах-Дениз, из Азейрбайджана, на данный момент вообще находится под вопросом.^{[6][7] [8]}

Название газопровода происходило от оперы Джузеппе Верди «Набукко» (по имени царя Навуходоносора II)^[9].

 

«Голубо́й пото́к» — газопровод между Россией и Турцией, проложенный по дну Чёрного моря.

 

Білий потік (англ. White Stream) — проект магістрального газопроводу з Центральної Азії через Україну в країни ЄС. Ідея, яка виникла у 2006 році і належить Міжнародному інжиніринговому консорціуму White Stream Pipeline. У травні 2007 року на газовому форумі у Відні презентований проект представники Єврокомісії підтримали його, щоправда дуже стримано і обережно.

Згідно з первинною концепцією розробників, «Білий потік» повинен був стати головним енергетичним проектом ГУАМ. Ідея полягала у тому, щоб газ з азербайджанського родовища «Шах-Деніз» перекачувати через Грузію по дну Чорного моря на територію України, а далі іти по українській території в країни ЕС. Туркменістан планувалося задіяти в середньостроковій перспективі. Основний конкурент — проект Nabucco. Участь деяких країн постачальників газу в одному з них досі розглядається в перспективі та на конкурентній основі^[1].

Ямал — Европа — российский магистральный экспортный газопровод, построенный предприятием Ленгазспецстрой. Соединяет газовые месторождения севера Западной Сибири с конечными потребителями в Западной Европе.

 

Зміст

ПРОГРАММА эффективного использования на системной основе внешнеполитических факторов в целях долгосрочного развития Российской Федерации (разработана российским МИДом)....................................... 9

Співробітництво в рамках Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ)............................................................... 41

ЕТАПИ УКРАЇНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКИХ ВІДНОСИН........................................................................................ 55

ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ ТА США....................................................................................................................... 59

ЕКОНОМІЧНА СКЛАДОВА УКРАЇНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКИХ ВІДНОСИН.......................................................... 64

ПОРІВНЯТИ ПОЛІТИКУ США ТА РОСІЇ ЩОДО УКРАЇНИ................................................................................... 67

УКРАЇНА В МІЖНАРОДНОМУ ЕКОНОМІЧНОМУ СПІВРОБІТНИЦТВІ............................................................... 72

Українсько-російські відносини. Дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією встановлені в 1991 році, після розпаду Радянського Союзу, серед засновників якого були обидві республіки. Російська Федерація містить посольство в Києві та консульства в Харкові, Одесі, Львові та Сімферополі. Україна містить посольство в Москві і консульства в Санкт-Петербурзі, Ростові-на-Дону, Тюмені і Владивостоці..................................................... 144

1991—1999. Після зникнення СРСР між Україною та Росією виникли різні спірні питання. Одним з них була приналежність Кримського півострова. Проблему вирішили, коли Росія погодилася на те, щоб Крим залишився у складі України, зберігаючи при цьому автономний статус. Ще одним каменем спотикання стала приналежність Севастополя та розміщеного в його порту Чорноморського флоту СРСР. Після довгих інтенсивних переговорів вирішено поділити Чорноморський флот, за російською його частиною зберегти право використовувати Севастополь як базу до 2017 р. У 2010 р. Харківські угоди подовжили термін до 2042 р. Спірним питанням стали проблеми з енергопостачанням Європи, оскільки багато нафто- і газопроводи з Росії на Захід проходили через Україну. Протягом 1990-х рр. обидві країни разом з іншими колишніми республіками СРСР заснували СНД, в рамках якої здійснювалося економічне співробітництво. Відносини двох держав за президентства Леоніда Кучми були найсприятливішими і, певною мірою, добросусідськими. Певний час урядам двох країн вдавалося домовлятися із деяких важливих питань двосторонніх відносин: зокрема був розділений Чорноморський флот, означений державний кордон і укладений Великий договір 1997 р., за яким Росія відмовилася від територіальних претензій і визнала існуючі кордони України............................. 144

2000—2009. Найгострішим із суперечливих питань часів Леоніда Кучми стало протистояння в районі острова Тузла (Крим). Значне погіршення російсько-українських відносин відбулося під час і особливо після Помаранчевої революції 2004 р. Офіційна Москва не тільки втручалася в президентські перегони восени 2004 р., але й розцінила перемогу демократичних сил, як виклик її впливу на терени України. Від часу демократичних виборів Україна занепокоєна висловлюваннями і діями деяких російських політиків з питань Криму, російської мови в Україні, визнання Голодомору. Це позначилось у відвертій пропагандистській війні особливо під час газової кризи 2005 р. З того часу за різних урядів України, стосунки між двома державами залишалися напруженими, зокрема стосовно постачання російських енергоносіїв через територію України та, визнання Голодомору 33-го року геноцидом, можливого вступу України до НАТО та статусу російської мови в Україні. Основним невдоволенням української сторони залишається дуже часте втручання Росії у внутрішні справи України та перманентні «економічні війни»: в тому числі «газовий конфлікт» 2005–2006 рр., «Сирна війна» 2012 року, «Шоколадна війна» 2013 року тощо. Незважаючи на складні міждержавні відносини, на неформальному рівні стосунки між українцями і росіянами залишаються здебільшого позитивними та добросусідськими, але загальне втручання російської влади в суверенні справи України призводить до поступового зниження довіри між двома народами............................................................................. 144

2010—дотепер. У квітні 2010 р. укладені Харківські угоди, що передбачають збереження бази російського флоту в Севастополі до 2042 р. й знижки для України на російський газ. У липні 2010 р. прем'єр-міністр України М. Я. Азаров заявив, що уряд України веде переговори про створення газотранспортного консорціуму між Україною, ЄС і Росією............................................................................................................................. 145

Основні проблеми: Військові дії на Сході України; втручання РФ у вн. справи України; питання Кримського п-ва; енергетичні війни; статус російської мови в Україні; питання Голодомору; інтеграція України до євроатлантичних структур тощо.............................................................................................................................................. 145

Автономна залежність................................................................................................................................. 176

Опосередковані втрати................................................................................................................................ 177

Що робити?.................................................................................................................................................. 179

Бюджетні ініціативи уряду........................................................................................................................... 179

Конфлікт прем'єр-міністра Тимошенко з Ющенком.............................................................................. 189

Зрив президентом Ющенком переговорів 31 грудня 2008..................................................................... 189

Припинення Росією постачання газу в Україну з 1 січня 2009.................................................................. 189

Проаналізувати програму Східне партнерство щодо тенденцій, принципів, напрямків та потенціалу відносин України та ЄС................................................................................................................................................................. 204

Проблема безвізового режиму у відносинах України та ЄС............................................................................. 210

Основні напрямки та сфери співробітництва України та ЄС............................................................................. 213

Ключові параметри відносин України з країнами Західної Європи.................................................................. 218

Сепаратистські конфлікти....................................................................................................................... 269

Громадянські війни................................................................................................................................. 269