Концептуальні засади зовнішньої політики України.

Нормативно-правова база ЗПУ:

§ «Декларація про державний суверенітет» 1990р.

§ «Постанова ВР про основні напрямки зовнішньої політики України» 2 липня 1993р.

§ «Концепція (основи державної політики) національної безпеки України» січень 1997р.

§ «Закон України про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003

§ Військові доктрини України 1993р. і 2004 р.

§ «Стратегія національної безпеки 2007 р.»

§ + стратегії щодо інтеграції до Єс і НАТО і низка міжнародних договорів.

 

16 липня 1990 р., коли Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Статтею ЇХ Декларації проголошується "намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї".

Основним документом, який визначав принципові засади розбудови державотворчих процесів, у тому числі в сфері зовнішньої політики, став Акт проголошення незалежності України, прийнятий 24 серпня 1991 р.

20 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийнята заяву "З приво­ду укладання Угоди про Співдружність Незалежних Держав", у якій зазначалося, що відповідна Угода забезпечує незалежність України як держави, у той же час Україна заперечує перетворення СНД на державне утворення зі своїми органами влади й управління та на­дання Співдружності статусу суб’єкта міжнародного права. Алматинською декларацією Республіка Білорусь й Україна брали на себе зобов'язання приєднати­ся до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р. й уклас­ти з МАГАТЕ відповідну угоду про гарантії.

 

Верховна Рада України 2 липня 1993 р. схвалила "Основні напрямки зовнішньої політики України". В них, зокрема, наголошується, що неодмінною умовою розбудови незалежної Української держави є її активне та повномасштабне входження до світового співтовариства.

Національні інтереси України у сфері міжнародних відносин становлять три основні групи:

- стратегічні та геополітичні інтереси, пов'язані з забезпеченням національної безпеки України та захистом її політичної незалежності;

- економічні інтереси, пов'язані з інтегруванням економіки України у світове господарство;

- регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов'язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутрішнього розвитку України.

З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішня політика постійно спрямовується на виконання таких найголовніших завдань:

1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави.

2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України.

3. Збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів.

4. Включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, забезпечення потреб громадян і підвищення добробуту народу.

5. Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України, подання їм допомоги згідно з міжнародним правом.

6. Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

На даному етапі можна визначити такi три основні напрями зовнiшньої полiтики України:

v розвиток двосторонніх міждержавних відносин;

v європейська інтеграція;

v багатостороння дипломатія.

У двостороннiх вiдносинах прiоритетними є два напрями дiяльностi української дипломатiї:

- вiдносини з сусiднiми країнами;

- стосунки з стратегiчно важливими партнерами та впливовими державами свiту.

Європейська iнтеграцiя в першу чергу означає:

- подальше полiтичне та iнституцiйне зближення з ЄС та еволюцiйне просування до кiнцевої мети - iнтеграцiї України до Європейського Союзу;

- адаптування українського законодавства до норм ЄС та Ради Європи як ключовий iнтеграцiйний елемент;

- поглиблення вiдносин України з НАТО як однiєю з основних складових всеохоплюючої системи європейської стабiльностi та безпеки.

В рамках багатосторонньої дипломатiї можна видiлити такi прiоритетнi напрями:

- забезпечення ефективної участi держави у дiяльностi мiжнародних органiзацiй;

- налагодження ефективного регiонального та субрегiонального спiвробiтництва, посилення ролi України в регiональних та субрегiональних органiзацiях, форумах i об'єднаннях;

- активiзацiя дiяльностi в багатостороннiх домовленостях в галузi роззброєння, в т.ч. ядерного, заходiв довiри, у миротворчих та миропiдтримуючих операцiях, безпекових режимах i контрольних механiзмах.

У цьому документі підкреслювалося, що базовою вимогою у здійсненні зовнішньої політики є якнайповніше та якнайефективніше забезпечення національних інтересів держави.

Принципові засади зовнішньої політики України:

Ø Україна здійснює відкриту ЗП й прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи при цьому залежності як від окремих держав, так і від певних державних об'єднань.

Ø У своїх двосторонніх і багатосторонніх міжнародних відносинах наша дер­жава керується принципами добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи.

Ø Вона не висуває територіаль­них претензій до сусідніх держав і не визнає жодних територіальних претензій до себе, неухильно дотримується міжнародних стандартів прав людини та прав національних меншин.

Ø Україна виходить з того, що в сучасних умовах дотримання прав людини не є лише внутрішньою справою окремих країн.

Ø Вона сповідує принцип непо­дільності міжнародного миру та міжнародної безпеки і вважає, що загроза національній безпеці будь-якої держави становить загрозу загальній безпеці миру. У своїй зовнішній політиці Україна відстоює підхід "безпека для себе — через безпеку для всіх".

Ø Вона керується приматом права в зовнішній політиці, визнає пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодер­жавного права, вважає належним чином ратифіковані міжнародні договори частиною свого внутрішнього права, спирається в зовнішній політиці на фун­даментальні загальнолюдські цінності й засуджує практику подвійних стан­дартів у міжнародних стосунках.

 

Закон Про основи національної безпеки України 2003 р.:

національні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток;
Стаття 8. Основні напрями державної політики з питань національної безпеки

Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є:

у зовнішньополітичній сфері - проведення активної міжнародної політики України з метою:

· запобігання втручанню у внутрішні справи України і відвернення посягань на її державний суверенітет і територіальну цілісність з боку інших держав;

· забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу;.(зміни 2010-вилучено атлантичну).

· участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки під егідою ООН, ОБСЄ, інших міжнародних організацій у сфері безпеки, а також у рамках міжнародних договорів України;

у сфері державної безпеки:

· участь України в міжнародному співробітництві у сфері боротьби з міжнародною злочинністю, тероризмом, наркобізнесом, нелегальною міграцією;

у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:

· дотримання угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;

· прискорення процесу делімітації та демаркації кордонів України;

в економічній сфері:

· забезпечення енергетичної безпеки на основі … проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення;

· посилення участі України у міжнародному поділі праці, розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних і фінансових організаціях;

 

загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України;

(((з агрози енергетичній безпеці:надмірна залежність від імпорту енергоносіїв, невирішені проблеми диверсифікації джерел і маршрутів їх постачання, недостатнє використання власного енергетичного потенціалу;)))

Стаття 7. Загрози національним інтересам і національній безпеці України

· посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав;

· спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;

· воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України;

 

 

З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про засади внутрішньої і зовнішньої політики 2010 р.

Стаття 11. Засади зовнішньої політики

1. Україна як європейська позаблокова держава здійснює відкриту зовнішню політику і прагне співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав, груп держав чи міжнародних структур.

2. Основними засадами зовнішньої політики є:

забезпечення національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права;

забезпечення дипломатичними та іншими засобами і методами, передбаченими міжнародним правом, захисту суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів України, її політичних, економічних, енергетичних та інших інтересів;

використання міжнародного потенціалу для утвердження і розвитку України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави, її сталого економічного розвитку;

створення сприятливих зовнішньополітичних умов для розвитку української нації, її економічного потенціалу, історичної свідомості, національної гідності українців, а також етнічної, культурної, мовної, релігійної самобутності громадян України усіх національностей;

утвердження провідного місця України у системі міжнародних відносин, зміцнення міжнародного авторитету держави;

сприяння міжнародному миру і безпеці у світі, участь у всеосяжному політичному діалозі для підвищення взаємної довіри держав, подолання традиційних і нових загроз безпеці;

дотримання Україною політики позаблоковості, що означає неучасть України у військово-політичних союзах, пріоритетність участі у вдосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки, продовження конструктивного партнерства з Організацією Північноатлантичного договору та іншими військово-політичними блоками з усіх питань, що становлять взаємний інтерес;

підтримка зміцнення ролі міжнародного права у міжнародних відносинах, забезпечення дотримання та виконання чинних, вироблення нових принципів і норм міжнародного права;

запобігання конфліктам у регіонах, що межують з Україною, та врегулювання наявних конфліктів;

забезпечення захисту прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;

створення сприятливих умов для задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами України, підтримання з ними сталих зв'язків;

забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі;

підтримка розвитку торговельно-економічного, науково-технічного та інвестиційного співробітництва України з іноземними державами на засадах взаємної вигоди;

забезпечення з метою повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу інтеграції економіки України у світову економічну систему;

розширення міжнародного співробітництва з метою залучення іноземних інвестицій, новітніх технологій та управлінського досвіду в національну економіку в інтересах її реформування, модернізації та інноваційного розвитку;

підтримка інтеграції України у світовий інформаційний простір.

 

Пріоритетними функціями зовнішньої політики держави є:

- зміцнення національної безпеки;

- створення умов, необхідних для нормального функціонування націона­льної економіки;

- сприяння науково-технічному прогресу, розвиткові культури та освіти;

- участь у розв'язанні глобальних проблем;

- інформаційна діяльність;

- зв'язки з українською діаспорою.

У відповідності до цього Україна виступає за створення всеохопної міжна­родної системи універсальної та загальноєвропейської безпеки і вважає участь у ній базовим компонентом своєї національної безпеки. Наша держава кон­центрує свої зовнішньополітичні зусилля на розбудові надійних міжнародних механізмів безпеки на двосторонньому, субрегіональному, регіональному та глобальних рівнях. В умовах зникнення блокового протистояння в Європі пріоритетного значення набуває проблема створення загальноєвропейської структури безпеки на базі існуючих міжнародних інститутів.

Особливого значення в сучасних умовах набирає така функція зовнішньої політики, як забезпечення умов, необхідних для нормального функціонування національної економіки. Ефективність зовнішньополітичної діяльності має вимірюватися не лише політичними дивідендами, а й економічною віддачею. Україна виходить з того, що повномасштабні торговельні, виробничі й фінан­сові відносини з іншими країнами та активне співробітництво з міжнародними організаціями є важливим фактором внутрішнього економічного розвитку, прискорення науково-технічного прогресу, розвитку культури та освіти.

Одна з пріоритетних функцій української зовнішньої політики у розв'язан­ні глобальних проблем сучасності полягає в залученні міжнародної допомоги для подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Важливим чинником зовнішньої політики України є забезпечення й задо­волення національно-культурних, духовних, мовних та інших потреб і запитів етнічних українців, які проживають за кордонами України, зокрема в держа­вах, що утворилися на геополітичному просторі колишнього СРСР, Керую­чись міжнародними стандартами прав людини, Україна сприяє широкому розвитку гуманітарних та інших контактів зарубіжних українців і вихідців з України з історичною Батьківщиною.

Зважаючи на глобальні зміни та процеси, які супроводжують світовий роз­виток, динамізацію сучасної системи міжнародних відносин, щораз більшого значення набуває інформаційна функція зовнішньої політики. За таких обста­вин мова йде про необхідність створення ефективної системи інформаційно­го захисту національних інтересів держави, що передбачає проведення актив­ної інформаційно-аналітичної роботи, формування прихильного ставлення до України в парламентських, урядових і неурядових колах, забезпечення надійного, науково обґрунтованого прогнозування ймовірного розвитку подій та перспективних напрямків міжнародної діяльності.

 

 

Концепції «стратегічного партнерства» та «багатовекторності» в зовнішній політиці України.

Які є концепції ЗПУ:

· Нейтралітет і позаблоковість

· Стратегічного партнерства

· Багатовекторність

· Європейська та євроатлантична інтеграція

· Євразійство

· Рівнонаближеність

· Регіонального лідерства

Багатовекторність.

В даних геополітичних умовах принцип багатовекторності має залишатися базовим принципом як геостратегії, так і зовнішньої політики України. На сьогодні принцип багатовекторності позначається невірністю трактування. Фактично, в сучасній внутрішньополітичній та зовнішньополітичній риториці принцип багатовекторності трактується у якості коливання України між двома зовнішньополітичними напрямами - західним (європейський, євроатлантичний простір) та східним (Росія та пострадянський простір), - що загрожує національній безпеці України.

В геополітичному контексті під вектором розуміють будь-який зовнішньополітичний напрямок діяльності країни, що для України не обмежується лише відносинами з?С, США та РФ. Зовнішня політика будь-якої держави світу є багатовекторною, що передбачає максимальну реалізацію геополітичних та національних інтересів держави в усіх зовнішньополітичних напрямках. Геополітичні реалії України виключають можливість орієнтації України лише на один стратегічний зовнішньополітичний напрям. Головне у багатовекторній політиці – правильна розстановка пріоритетів!

Багатовекторність -проблема визначення пріоритетів, виключення орієнтації на 1 напрям, рівно наближеність (Велика Європа) чи рівновіддаленість.

Концепція багатовекторності вперше була запропонована главою Адміністрації Президента України Леоніда Кучми (1994-1996), професійним істориком Дмитром Табачником. Ця геополітична концепція фактично визначала зовнішню політику України аж до середини 2000-х років. Фактично вона полягала у балансуванні між ЄС, РФ і США і враховувала не тільки різну ментальність південно-східного і північно-західного регіонів, але і дозволяла українській державі здійснювати "скромний" геополітичний експансіонізм.

На початку 2000 року прагнення домогтися повноправного членства ЄС і НАТО стало визначальним, проте це не заважало Україні брати участь у всіляких євразійських проектах, які курирували з Москви.

Подібне роздвоєння пояснювалося в ту пору тим, що Україна політично неоднорідна і будь-яка "одновекторність" може призвести до розпаду країни і/або громадянської війни. На ділі ж, все зводилося до економічної сторони питання: отримуючи кредити від МВФ, отримувати від Росії газ за нижчими "неєвропейськими" цінами.

Концепція Стратегічного партнерства.

Стратегічне партнерство - тип міждержавних відносин, побудований як послідовна система взаємодії держав в напрямі реалізації спільних стратегічних завдань, інтересів та цілей. На відміну від союзницьких відносин стратегічне партнерство не передбачає жорсткої системи зобов’язань політичного, економічного, гуманітарного або безпекового характеру.

У вузькому розумінні стратегічне партнерство може бути побудовано на більш прагматичних засадах, навколо реалізації масштабних міждержавних проектів, зокрема, в торгівельно-економічній, транспортно-інфраструктурній, політичній, безпековій та інших галузях.

Очевидно, що зовнішня політика будь-якої держави характеризується визначенням пріоритетів, що в українській зовнішньополітичній практиці концептуалізувалася у вигляді поняття «стратегічного партнерства», яке за умови його хаотичного та довільного використання в зовнішньополітичній практиці України призвело до деформації принципу багатовекторності в зовнішній політиці України та формування іміджу України як непослідовного та непередбачуваного партнера, оскільки стратегічними партнерами України свого часу було проголошено 20/ 19 держав, ЄС та НАТО (Постанова ВР 1993).

Об’єктивно під стратегічним партнерством розуміють такий стан відносин, що характеризується наявністю комплексних стратегічних інтересів двох сторін в усіх сферах діяльності з огляду на певну геополітичну взаємозалежність та готовність до застосування компромісних механізмів узгодження спільних інтересів.

Стратегічним партнером може виступати сторона, яка зі свого боку визнає іншу сторону рівнозначним та взаємовигідним партнером на стратегічному рівні.

Мова йде про стратегічну взаємозалежність сторін, хоча часто, і здебільшого це стосується України, така взаємозалежність може характеризуватися асиметричною природою.

Для відносин стратегічного партнерства необхідне визначення головних напрямів взаємодії, засобів і шляхів, які ведуть до реалізації спільних цілей, продумана концепція відносин, визначення засобів досягнення мети і цілей, етапів їх реалізації…

Відносини стратегічного рівня не передбачають наявності великої кількості стратегічних партнерів, оскільки на цьому напрямку мають зосереджуватися зовнішньополітичні ресурси країни.

Отож, характеристики стратег.партнерства: - довго терміновість відносин; - взаємозалежність; - рівність між партнерами; - взаємний вплив та вигода;

Способи проголошення стратег. партнерства:

1) укладання двостороннього договору;

2) в односторонньому порядку (як У. в Постанові ВР), можливо в усній формі

 

Етапи стратегічного партнерства.

Упродовж 1994 - 2000 рр. спостерігається:

• хаотичність проголошення відносин стратегічного партнерства з державами світу;
• відсутність концептуального визначення та критеріїв віднесення міждержавних відносин до категорії стратегічних партнерів;
• невизначеність загальної мети застосування інструменту стратегічного партнерства у зовнішній політиці України;
• кон’юктурний підхід до використання інструменту стратегічного партнерства (часто використовувався з метою приховування відсутності реальних успіхів у відносинах з тією чи іншою державою):
• відсутність регулярної верифікації відносин стратегічного партнерства і загальної оцінки доцільності застосування такої концепції.

Після 2000р. з'являється тенденція до перевірки ефективності стратегічного партнерства і відсіювання таких, що не відповідають певним очікуванням. (Верифікація за кількісними параметрами - США, Росія. Польща).

Упродрвж 1990-х років реальних позитивів від стратегічного партнерства як інструменту зп не спостерігається (не вагомої підтримки в інтеграційних процесах, не інтенсифіковані інвестиційні потоки, не посилилася роль України в міжнародних відносинах).

 

Україна визначає свої зовнішньополітичні пріоритети і вибудовує систему відносин стратегічного партнерства у трьох головних вимірах – на рівні інтеграційних процесів з Європейським Союзом, на рівні країн-глобальних гравців (США, РФ, КНР) та на регіональному рівні (Польща, Туреччина та інші).