Концептуальні засади і головні напрями зовнішньої політики незалежної України.

«Основні напрями зовнішньої політики України» — постанова ВР України від 2 липня 1993 року, що визначила базові нац. інтереси укр. держави й завдання її зовнішньої політики та засади їх реалізації. Перше обговорення док-та відбу­лось на пленарних засіданнях ВР України 18.03.1993 в доповіді мін. зак. справ А Зленка та виступах 25-ти депутатів, під час яких було стверджено, що проголошене Україною праг­нення до набуття в майбутньому позаблокового й нейтрального статусу не є і не може бути курсом на ізоляцію та не виключає широкого співробітництва з будь-якими д-вами та між­нар. орг-ціями, у т. ч. і військ.-політичними. Тоді ж було з'ясовано, що зовнішня політика України має бути спрямована на: утвердження та розвиток її як незалежної демокр. д-ви; забезпечення стабільності її міжнар. стано­вища; збереження територ. цілісності та недоторканності кордонів; включення нац. госп-ва до світової екон. системи; захист прав та інте­ресів громадян України за кордоном; ство­рення умов для підтримання контактів із зару­біжними українцями й вихідцями з України.

Нац. інтереси України у сфері міжнар. відно­син зведені в «Основних напрямах» у 3 групи: стратегічні та геополіт. інтереси, що пов'язані з гарантуванням нац. безпеки України та захис­том її політ. незалежності; екон. інтереси, пов'язані з інтегруванням економіки України у світове госп-во; регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов'язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутр. роз­витку України. Принципові ж засади зовн. полі­тики укр. д-ви розвивали положення, визначені Декларацією про держ. суверенітет 16.07.1990, Постановою ВР України «Про реалізацію Дек­ларації про державний суверенітет України в сфері зовнішніх зносин» від 25.12.1990, Актом проголошення незалежності 24.08.1991, іншими док-тами внутр. законодавства; відпо­відали заг.-визнаним нормам та принципам міжнародного права, Статуту ООН, Заключ­ному акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975, Паризькій хартії для нової Євро­пи 1990 та іншим док-там НБСЄ. Тому у своїх двосторонніх і багатосторонніх міжнар. відно­синах укр. д-ва має керуватись принципами добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутр. справи. Вона не є ворогом жодної д-ви, беззастережно засуджує війну як знаряддя нац. політики, додержується принципу незастосування сили та загрози силою і прагне вирішувати будь-які міжнар. спори лише мирними засобами, не ви­суває жодних територ. претензій до своїх сусідів і не визнає жодних територ. претензій до себе.

Україна виходить з того, що в сучас. умовах дотримання прав людини є не лише внутр. спра­вою окремих д-ав; вона сповідує принцип неподільності міжнар. миру та міжнар. безпеки і вважає, що загроза нац. безпеці будь-якої краї­ни становить загрозу заг. безпеці та миру в усьому світі. У своїй зовн. політиці Україна обстоює підхід «безпека для себе — через без­пеку для всіх». Укр. д-ва керується принципом примату права в зовн. політиці, а належним чином ратифіковані дог-ри вважає за частину власного внутр. права, спирається на фундамен­тальні заг.-людські цінності й засуджує практику подвійних стандартів у міждерж. відносинах.

Важливими засадами, на яких реалізується зовн. політика України, в «Основних напрямах» ви­значено недопущення присутності збройних сил інших д-ав на укр. території, а також розмі­щення інозем. військ на територіях інших д-ав без їх чітко вираженої згоди, крім випадків застосування міжнар. санкцій відповідно до Статуту ООН.

Перспективною метою зовн. політики в док-ті названо членство України в Європейських спів­товариствах, а також інших зах.-європ. або зап-європ. структурах. Співдружність Незалежних Держав (СНД) Україна розглядає лише як міжнародний механізм багатосторонніх кон­сультацій і переговорів, що доповнює процес формування якісно нових повномасштабних двосторонніх відносин між державами-учасни-цями, й уникатиме участі в інституціоналізації форм міждерж. співробітництва в рамках СНД, здатних перетворити СНД у наддержавну структуру федеративного чи конфедеративного характеру. Базуючись на визначальних нац. інтересах та принципах, ВР України окреслила здійснення зовн. політики д-ви в таких голов­них напрямках: розвиток двосторонніх міждерж. відносин; розширення участі в європ. регіональ­ному співробітництві; співпраця в рамках СНД; діяльність в Організації Об'єднаних Націй (ООН) та інших міжнар. орг-ціях. Пріоритетними функ­ціями зовн. політики України стали: гаранту­вання нац. безпеки; створення умов, необхідних для нормального функціонування нац. еконо­міки; сприяння наук.-техн. прогресові в Україні та розвиткові її нац. культури й освіти; участь у розв'язанні глобальних проблем сучасності; контакти з укр. діаспорою; інформ. функція.

 

Напрями ЗП України в геостратегії України (за С. Андрущенко)

- Європейський/євроатлантичний

1.Європейський політичний та економічний простір ЄС(з чітким акцентом на галузеву співпрацю)

2. Регіон ЦСЄ та Пд-Сх. Європи як географічно наближений простір першого порядку

3. Відносини з США в контексті забезпечення інтересів щодо євроатлантичного простору

- Євразійський вектор

1.відносини з РФ

2. відносини з країнами на пострадянському просторі

+ багатосторонні механізми співпраці

- Сусідні субрегіональні вектори першого порядку

1.Чорноморський

2.Чорноморсько-Каспійський

3.Балто-чорноморський

4.Середземноморський

5. Балканський тощо.

Базові документи

1) Постанова «Про Основні напрями ЗПУ» липень1993 р. (гаранту­вання нац. безпеки та захист її політ. незалежності, інтегрування економіки Ук­раїни у світове господарство, регіональні, субреґіональні, локальні інтереси, пов'язані із забез­печенням різноманітних специфічних потреб внутрішнього розвитку України)

2) Концепція нац. безпеки (січень 1997)

3) ЗУ «Про основи НБ» 2003 р. (вступ до ЄС і Нато, європ. інтеграція)

4) Указ «Про стратегію нац. безпеки» 2007 р. нац. інтерес - збереження ресурсів, форм. безпечного простору, інтеграція до ЄС-НАТО, активізація нац.. проектів (ініціатив. регіон. політика)

5) Закон «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» липень 2010 р. (позаблоковий статус, скас. положення ЗУ 2003 р. про вступ до НАТО. Пріоритет – європ. інтеграція.

Постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993 року «Про Основні напрями зовнішньої політики України» (втратила чинність)

Засади зовнішньої політики України – всього 15 засад:

1. здійснює відкриту зовнішню політику;2. не є ворогом жодної держави.3. засуджує війну як знаряддя національної політики;4. не висуває і не визнає жодних територіальних претензій;5. неухильно дотримується міжнародних стандартів прав людини;6. додержується принципу "безпека для себе - через безпеку для всіх";7. примат міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права;8. сумлінне виконання всіх своїх міжнародних зобов’язань;9. виступає проти присутності збройних сил інших держав на українській території.

Основні напрями зовнішньої політики України

Україна здійснює активну, гнучку і збалансовану зовнішню політику на таких головних напрямах: 1. Розвиток двосторонніх міждержавних відносин з такими групами держав:- прикордонні держави- західні держави - члени ЄС та НАТО- географічно близькі держави (країни Централь­ної, Пн-Сх та Пд-Сх Європи, країни Кавка­з. регіону)- держави Азії, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки 2. Розширення участі в європейському регіональному співробітництві. 3. Співробітництво в рамках СНД. 4. Членство в ООН та інших універсальних міжнародних організаціях.

1 липня 2010 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Основними засадами є:

1. дотримання Україною політики позаблоковості

2. утвердження провідного місця України у системі МВ, зміцнення міжнародного авторитету держави

3. відкрита ЗП

4. проведення активної ЗП

5. забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в ЄС

6. підтримка розвитку торговельно-економічного, науково-технічного та інвестиційного співробітництва України з іноземними державами

Усувається положення про євроатлантичну інтеграцію через вступ до НАТО, проте продовжується конструктивне партнерство з Альянсом.

Нова влада визначає для себе низку пріоритетів ЗП, які повинні внести позитивні зміни у ЗП позиціонування України, посилили її роль у міжнародному співтоваристві. Передусім, це:

· відмова від ідеологічно обумовленого протиставлення євроінтеграційних устремлінь України її партнерству з Росією

· США залишаються стратегічним партнером України

· набуття членства в Євросоюзі залишається головною стратегічною метою України.

· проголошення її позаблокового статусу

· посилення ролі України як регіонального лідера у справі зміцнення миру, стабільності, взаєморозуміння й співробітництва в Центральній і Східній Європі, Чорноморському й Дунайському регіонах

· активне налагодження зв'язків, передусім торговельно-економічних з країнами БРІК

· зміцнення енергетичної безпеки як України, так і всієї Європи.

Білет № 6

1. Політика "умиротворення агресора". Мюнхенська угода.