ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Україна в процесі ядерного роззброєння.



Україна як незалежна держава з самого початку заявила себе активним учасником глобального процесу ядерного роззброєння. У Декларації про державний суверенітет України 1990 р. було проголошено, що Україна має намір дотримуватися трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерну зброю. Це прагнення України було неодноразово підтверджено у таких документах Верховної Ради: Заяві від 24 жовтня 1991 р., де йдеться про намір України «приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерна держава», у Зверненні до парламентів та народів світу від 5 грудня 1991 р., у Постанові від 9 квітня 1992 р. та ін.

Участь нашої держави у процесі ядерного роззброєння, її права та зобов'язання визначаються Договором СНО-1. У ході його реалізації політичним пріоритетом для України було забезпечити її рівноправний статус зі США, а також Росією та іншими державами СНД, на території яких діє Договір. Цього вдалося досягти завдяки наполегливим діям української сторони в Москві та Вашингтоні, а також цілеспрямованим контактам з Білоруссю і Казахстаном, результатом яких стало підписання у Лісабоні 23 травня 1992 р. вже згадуваного Протоколу до Договору СНО-1 з урахуванням вимог України. Таким чином, Україна з об'єкта Договору перетворилася на його рівноправний суб'єкт.

У зв'язку з підписанням Протоколу Україна заявила, що в реалізації Договору про СНО та Протоколу до нього вона буде виходити з того, що:

· передбачені Договором скорочення і обмеження мають досягатися через пропорційно рівномірне знищення ядерних боєголовок та засобів їх доставки, що дислокуються на території сторін Договору;

· Україна, яка добровільно іде на скорочення ядерної зброї, буде наполягати на гарантіях своєї національної безпеки, в тому числі від можливої загрози силою або її застосування проти України з боку будь-якої ядерної держави;

· Україна буде домагатися того, щоб Російська Федерація негайно вдалася до практичних дій щодо створення спільно з Україною системи технічного контролю за незастосуванням ядерних стратегічних наступальних озброєнь, розташованих на території України.

В подальшому, відповідно до цього Протоколу, Україна разом із Білоруссю та Казахстаном взяла на себе зобов'язання приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерна держава.

Наступним кроком України, спрямованим на скорочення та ліквідацію ядерної зброї, було підписання 3 вересня 1993 р. Масандрівських угод. Ними передбачалися, зокрема, шляхи та основні принципи утилізації ядерної зброї, розташованої на території України, а також порядок здійснення гарантійного та авторського нагляду за експлуатацією стратегічних ракетних комплексів, розташованих на територіях України та Російської Федерації.

25 жовтня 1993 р. було підписано Угоду між Україною і США щодо надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї, а також про запобігання розповсюдженню зброї масового знищення. З метою її реалізації в подальшому було укладено відповідні імплементаційні угоди, які визначають напрями співробітництва України та США у ліквідації ядерних озброєнь, розташованих на території нашої держави, та надання відповідної фінансової та матеріально-технічної допомоги.

18 листопада І993р. Верховна Рада України прийняла Постанову про ратифікацію Договору про СНО та Лісабонського протоколу. В Постанові визначено, що, згідно з лімітами, встановленими за Договором для колишнього СРСР, та принципами рівноправності всіх держав — правонаступниць колишнього Радянського Союзу Україна зобов'язана скоротити з наступним знищенням 36 % носіїв і 42 % ядерних боєзарядів стратегічної наступальної ядерної зброї, розташованої на її території.

Разом із тим у Постанові підкреслювалося, що «це не виключає можливості знищення додаткових носіїв та боєзарядів за процедурами, які можуть бути визначені Україною». Річ у тім, що всі стратегічні наступальні озброєння, в тому числі ядерні боєзаряди до них, мають обмежений гарантійний термін служби, із закінченням якого стають небезпечними їхня подальша експлуатація і навіть просто зберігання. Таким чином, поза зв'язком з положеннями Постанови Верховної Ради, технічний стан стратегічних наступальних озброєнь вимагав від Уряду вирішення проблеми ядерної та екологічної безпеки незалежно від лімітів та обмежень, визначених у Постанові.

Верховна Рада рекомендувала Президентові України та виконавчій владі провести переговори щодо питань, які мають принципове значення для виконання Україною Договору, а також затвердити програму ліквідації стратегічних ядерних наступальних озброєнь. При цьому головні зусилля Президента та Уряду було спрямовано на отримання з боку США, Росії та інших ядерних держав гарантій національної безпеки і належної фінансової та технічної допомоги з метою ліквідації ядерної зброї, на отримання компенсації за вартість високозбагаченого урану, що міститься в усіх (у тому числі тактичних) ядерних боєзарядах. Завдання української дипломатії в той час полягало в тому, щоб уникнути можливої політичної та економічної ізоляції України через негативну реакцію світової спільноти на Постанову Верховної Ради від 18 листопада 1993 р., зокрема на її застереження щодо ратифікації Договору про СНО та Лісабонського протоколу та неприєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Для розблокування цієї проблеми в умовах, коли двосторонні контакти з Російською Федерацією себе вичерпали, було знайдено формулу тристоронніх переговорів зі США та Росією. В ході таких переговорів у Києві, Вашингтоні та Москві було досягнуто компромісу, суть якого викладено в підписаній 14 січня 1994 р. Тристоронній заяві Президентів України, США та Росії. Серед основних положень Заяви:

· надання Україні гарантій національної безпеки після набуття чинності Договору СНО-1 та її приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держави, що не володіє ядерною зброєю;

· зобов'язання з боку Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, утримуватись на її адресу від загрози силою чи використання такої загрози проти територіальної цілісності чи політичної незалежності, утримуватись від економічного тиску і не використовувати проти України будь-яку зброю;

· надання технічної та фінансової допомоги Україні для надійного та безпечного демонтажу ядерної зброї та зберігання матеріалів, що розщеплюються, а також сприяння швидкій реалізації вже існуючих угод щодо надання такої допомоги;

· контроль представників Міністерства оборони України за розукомплектуванням і знищенням стратегічних ядерних боєзарядів на території Росії, який би виключав повторне використання складових цих боєзарядів за їх первісним призначенням;

· забезпечення Росією технічного обслуговування та безпечної експлуатації ядерних боєзарядів;

· надання Україні справедливої та своєчасної компенсації за вартість високозбагаченого урану з боку Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки по мірі того як ядерні боєзаряди вивозитимуться з України до Росії для розукомплектування.

Зокрема, в рахунок компенсації Росія забезпечила українські АЕС ядерним паливом. США, зі свого боку, сплатили Росії аванс, що підлягає вилученню із платежів, які Росія мала отримати згідно з контрактом про поставки високозбагаченого урану. США взяли також зобов'язання надати Україні фінансову допомогу у рамках програми Нана-Лугара у розмірі 175 млн. дол., 135 млн. із яких піде на демонтаж шахтно-пускових установок та розукомплектацію ракет. У січні 1994 р. була досягнута домовленість зі США про збільшення компенсації за демонтаж ядерних боєзарядів до 350 млн дол.

З лютого 1994 р. Верховна Рада України розглянула Тристоронню заяву Президентів України, США та Росії від 14 січня та Додаток до неї на предмет відповідності Постанові Верховної Ради від 18 листопада 1993 р., а також пропозицію Президента України про зняття застережень щодо статті V Лісабонського протоколу. Уряду було доручено здійснити обмін грамотами щодо ратифікації Договору про СНО і активізувати діяльність з укладення угод, що випливають з інших застережень Верховної Ради.

Досягнення суттєвого компромісу дало змогу відвернути загрозу міжнародної ізоляції України, здійснити серйозний прорив у стосунках зі Сполученими Штатами, в тому числі в аспекті допомоги економічним реформам в Україні, ліквідувати глухий кут на одному з найголовніших напрямків українсько-російських відносин.

10 травня 1994 р. Уряд України та Уряд Російської Федерації з метою реалізації досягнутих у Москві 14 січня 1994 р. домовленостей між Президентами України, Росії та США, а також у розвиток Масандрівських угод уклали Угоду про реалізацію Тристоронніх домовленостей між Президентами України, Росії та США від 14 січня 1994 р. Цією Угодою передбачається, зокрема, що з метою забезпечення ядерної та екологічної безпеки сторони до вивезення з території України останнього ядерного боєзаряду здійснюватимуть співробітництво в обслуговуванні та ліквідації ядерного потенціалу на цій території.

16 листопада 1994 р. Верховна Рада України прийняла рішення про приєднання нашої держави до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

5 грудня 1994р. відбувся обмін ратифікаційними документами за Договором про СНО-1. З цього моменту Договір набув чинності і почалася його практична імплементація сторонами. Того ж дня документи про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї були передані керівникам держав-депозитаріїв.

Одночасно лідерами США, Великої Британії та Росії було підписано Меморандум про гарантії безпеки України — унікальний міжнародно-правовий документ, що фіксує зобов'язання ядерних держав відносно національної безпеки України у відповідності з загальновизнаними принципами міжнародного права. Цього ж дня в односторонньому порядку гарантії безпеки були надані Україні Францією, Китаєм та Великою Британією.

Крім того, у сфері ядерного роззброєння Україна в 90-ті роки брала активну участь в імплементації Договору між СРСР та США про ліквідацію їхніх ракет середньої та меншої дальності (підписаний 8 грудня 1987 р., набув чинності 1 червня 1988 р.). Україна діяла у цьому процесі на підставі підписаного у м. Бішкеку 9 жовтня 1992 р. Рішення про участь країн — учасниць СНД у Договорі про РСМД та відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12 серпня 1993 р.

Україна забезпечила умови для ефективної імплементації Договору про СНО, зокрема стосовно інспекційної діяльності та діяльності з безперервного спостереження за виконанням Договору.

З 1 березня 1995 р. почалися інспекції об'єктів СНО інспекційними групами США. Під час проведення інспекцій та здійснення безперервного спостереження на Павлоградському механічному заводі (ПМЗ) представниками США було підтверджено, що Україна виконує взяті зобов'язання в рамках Договору про СНО-1.

Завершення 1 червня 1996 р. вивозу стратегічних ядерних боєприпасів з території України до Російської Федерації з метою подальшої ліквідації під контролем спостерігачів української сторони ознаменувало собою своєчасне і повне виконання українською стороною своїх зобов'язань за Тристоронньою заявою Президентів України, США та Росії від 14 січня 1994 р. та пов'язаним з нею пакетом документів.

СНО-1 (СТАРТ-1) Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь між СРСР і США був підписаний 31 липня 1991 р. Договором передбачалося, що протягом семи років після вступу його в дію обидві сторони скоротять кількість своїх ядерних боєзарядів до 6000 одиниць. На момент підписання Договору Радянський Союз мав 10 271 ядерний боєзаряд, США — 10 371. З 6000 одиниць ядерних зарядів згідно з Договором кожна із сторін може розміщувати не більше, ніж 4900 одиниць на міжконтинентальних ракетах і 1100 одиниць на балістичних ракетах для рухомих комплексів. Договір СНО-1 дійсний протягом 15 років з моменту вступу в дію, а потім може бути продовжений на період до п'яти років. СНО-1 передбачає процедури оповіщення при створенні нових типів ракет та їх випробуванні.

СНО-1 став базовим документом для розробки нових договорів щодо скорочення ядерних озброєнь, таких як СНО-2 і СНО-3.

СНО-2 (СТАРТ-2). Договір про подальше скорочення і обмеження стратегічних і наступальних озброєнь був укладений між Росією і США 3 січня 1993 р. Його підписанню передувала рамкова домовленість, досягнута у червні 1992 р. між президентами Росії та США, про подальше скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Незважаючи на те, що Росія була правонаступницею ядерної спадщини СРСР, їй належало лише 69,4 % колишнього ядерного радянського потенціалу. Відтак СНО-2 мав зафіксувати новий рівень стратегічного паритету Росії та США, на базі якого мала зберігатися стратегічна стабільність між цими ядерними країнами у наступному столітті. Збереження ядерного потенціалу на рівні, дозволеному СНО-1, Росії було не під силу.

Головним у Договорі є зобов'язання сторін до 27 грудня 2007 р. скоротити свої ядерні боєзаряди до рівня 3000—3500 одиниць і повністю ліквідувати ракети наземного базування з головними частинами індивідуального наведення, що розділюються (РГЧІН). Згідно з Договором, кожна із сторін має скоротити кількість ядерних боєзарядів, розміщених на МБР та БРПЧ, до рівня 1750 одиниць, а також переобладнати 100 важких бомбардувальників на без'ядерні носії. Але якщо в Договорі СНО-1 за важким бомбардувальником зараховувався тільки один ядерний заряд (хоча в дійсності він міг нести до 24 таких зарядів), то Договір СНО-2 враховував усю цю кількість. Договір передбачає проведення скорочень у два етапи. Сенат США ратифікував його у 1996 р., тоді як Держдума РФ — лише у 2000 р. Термін дії СНО-2 — 15 років.

СНО-3 - был подписан президентами Дмитрием Медведевым и Бараком Обамой 8 апреля 2010 года в Праге и вступил в силу 5 февраля 2011 года. Договор сменил истёкший в декабре 2009 года СНВ-I. Договор рассчитан на 10 лет с возможной пролонгацией по взаимной договорённости сторон на 5 лет[2]. Договором предусмотрено сокращение ядерных боезарядов до 1550 единиц, межконтинентальных баллистических ракет, баллистических ракет подводных лодок и тяжёлых бомбардировщиков — до 700 единиц.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.213.192.104 (0.01 с.)