ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Радянсько-китайські відносини.



1 жовтня 1949 - проголошення КНР.

Мао не відмовлявся від співробітництва зі США (необхідна допомога для економічного розвитку), Алі США однозначно підтримував Тайбей. Це привело до проголошення Китаєм принципу "триматися однієї сторони".

1950-і рр - активне співробітництво з соц. країнами.

Однак КНР ніколи не подобалося нерівне положення зі СРСР.

Після розвінчання культу Сталіна - листопад 1956 - Заява китайського уряду про помилки радянського уряду.

Мао вважав, що світова війна неминуча, хотів розвивати власні військові сили, Але СРСР посилався на достатню силу своїх озброєнь й обіцяв допомогу.

До кінця 50-х підсилюються обвинувачення з боку Китаю в "ревізіонізмі", змові з імперіалізмом для розділу миру.

В 1960 СРСР припинив усіляку допомогу Китаю. Вивів всіх своїх співробітників.

В 60-х рр Мао Дзедун - нове гаснуло - "наносити удари обома руками" (проти США й СРСР одночасно).

1966 - Китай відмовився послати делегацію на 23 з'їзд КПРС - всі зв'язки розірвані. Позиція й політика КНР представлялася як єдино вірна в побудові комунізму.

З 1966 м - Культурна революція. КНР заявила про недійсність всіх договорів про кордон між царською Росією й Кит (неправомірні). Така політика привела до військових зіткнень у березні 1969 м на р. Уссурі через о. Даманський. До зміни політичного лідера в Китаї нормалізації відносин між 2 країнами досягти не вдалося навіть частково.

Відносини між КНР і СРСР після смерті Мао Цзэдуна розвивалися дуже важко. Протягом 1976-1981 р. у Китаєві тривали антирадянські кампанії, зовнішня політика СРСР зазнавала різкої критики, СРСР визначалася як наддержава, що прагне до "світової гегемонії" і загрозливої безпеки Китаю й усього миру. У нову конституцію КНР 1978 р. була включена теза про ті, що СРСР є "самим небезпечним вогнищем світової війни". Зі своєї сторони Радянський Союз, прагнучи сприяти створенню спокійної обстановки й полегшити пошук шляхів до поліпшення відносин, почав ряд конструктивних кроків.

Однак китайська сторона як звичайно відреагувала на радянські пропозиції покращення стосунків вкрай негативно. Хуа Гофеном були висунуто вимоги, щоб СРСР скоротив збройні сили в районі границі й вивів свої війська з Монголії. Більше того, у квітні 1979 р. Постійний комітет ВСНП заявивши про намір припинити дія Договору про дружбу, союз і взаємну допомогу між КНР і СРСР від 14 лютого 1950 р., укладеного строком на 30 років, після закінчення якого він повинний був автоматично продовжувати свою дію. Інформуючи про своє рішення не продовжувати дія договору, уряд КНР запропонувало радянському уряду провести переговори про врегулювання невирішених питань у відносинах між Китаєм і СРСР і поліпшенні відносин. СРСР погодився почати переговори й запропонував предмет таких переговорів: поліпшення відносин і вироблення документа про принципи взаємин між СРСР і КНР як вихідна база. Надалі радянська сторона запропонувала включити в цей документ положення про невизнання чиїх би ті не було домагань на особливі права або гегемонію в Азії й у світових справах, а також додати до предмета переговорів обговорення питання про розвиток у дусі рівності й взаємної вигоди торгівлі, науково-технічних зв'язків, культурного обміну. На першому ж пленарному засіданні в жовтні 1979 р. радянська делегація представила проект декларації про основи взаємин між СРСР і КНР на базі відомих принципів мирного співіснування.

Китайська делегація, однак, вироблення принципів взаємин поставила в залежність від урегулювання "невирішених питань" й "усунення перешкод". Переговори тривали до кінця листопаду 1979 р. і були перервані з ініціативи китайської сторони. Після уведення радянських військ в Афганістан МЗС КНР виступив 20 січня 1980 р. із заявою, у якому вказав, що "проведення іншого раунду китайсько-радянських переговорів у цей час є недоречним", а у квітні того ж долі Постійний комітет ВСНП припинив дію Договору між СРСР і КНР про дружбу, союз і взаємну допомогу. У СРСР уважно спостерігали за розвитком подій у Китаї, і не залишилися непоміченими як зміни, що відбувалися у внутрішній політиці країни, так і відома незадоволеність китайського керівництва характером і змістом його взаємин зі США. Виступаючи в березні 1982 р. у Ташкенті, Л. Брежнєв підкреслив у своїй мові ряд моментів, не залишених без уваги в Пекіні: (1) СРСР не заперечує соціалістичний характер існуючі в КНР будуючи; (2) Радянський Союз виступає проти всіляких концепцій "двох Китаїв" і вважав і продовжує вважати Тайвань частиною Китаю; (3) СРСР не загрожує КНР і не висуває до неї ніяких територіальних претензій; (4) СРСР виражає готовність домовлятися без усяких попередніх розумів про прийнятні для обох сторін заходах щодо поліпшення радянсько-китайських відносин на основі взаємоповага інтересів один одного, невтручання в справи один одного й обопільну користь й, зрозуміло, не на шкоду третім країнам. 5 жовтня 1982 р. почалися радянсько-китайські переговори по нормалізації відносин, що ознаменували новий щабель радянсько-китайських контактів - так звань період "малих кроків".

У нових умовах - незважаючи на відсутність реального прогресу в політичних відносинах через неготовність радянської сторони обговорювати питання усунення "трьох більших перешкод", що висувалися КНР як передумова до нормалізації двосторонніх відносин: скорочення радянських військ уздовж радянсько-китайської границі й висновку їх з території МНР, виведення радянського військового контингенту з Афганістану, а також припинення Радянським Союзом підтримки присутності в'єтнамських військ у Кампучії - відзначалося певне просування в інших областях двосторонніх відносин. Після тривалої паузи почав рости обсяг радянсько-китайського торговельного обороту, уперше після 1966 р. відновилася прикордонна торгівля, був розширений, по китайському проханню, транзит між Китаєм й Європою по радянських залізницях , вирішений ряд питань у рамках змішаної радянсько-китайської комісії йз судноплавства на прикордонних ріках.

Поступово почав розвиватися й політичний діалог: стали практикуватися зустрічі міністрів закордонних справ у Нью-Йоркові в ході сесій Генеральної Асамблеї ООН; з 1983 р. поперемінно в Москві й у Пекіні на рівні заступників міністрів закордонних справ проводилися щорічні консультації з міжнародних питань, у ході яких сторони обмінювалися відповідною інформацією.

У липні 1986 р. генеральний секретар ЦК КПРС М.С. Горбачов виступив у Владивостоці з мовою, у якій були визначені основні напрямки зовнішньої політики СРСР в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. На китайському напрямку радянська сторона пропонувала цілий ряд ініціатив, зокрема була підтверджена готовність до радянсько-китайської зустрічі на будь-якому рівні, обговоренню конкретних заходів для раціонального скорочення сухопутних збройних сил; була виражена згода вважати фарватер Амуру прикордонною лінією. Із приводу "трьох перешкод" була зроблена Заява про наміри значно скоротити радянська військова присутність у Монголії, здійснити частковий вивід військ з Афганістану, також була висловлена зацікавленість СРСР у нормалізації китайсько-в'єтнамських відносин.

Відповіддю китайської сторони була відмова від гаснула про "радянську погрозу" і заяви про готовність проведення зустрічі на вищому рівні за умови, що в питанні "трьох перешкод" буде відбуватися хоч який-небудь прогрес. Китайські представники високо оцінювали зміни в зовнішній політиці СРСР, а також у цілому концепцію нового політичного мислення. Більше конструктивним стало в 1985-1987 р. зміст радянсько-китайських політичних консультацій, що проходили як і раніше на рівні заступників міністрів закордонних справ, а з 1987 р. почалися також радянсько-китайські прикордонні переговори, метою яких був висновок нового договору про границю.

Важливими віхами на шляху нормалізації радянсько-китайських відносин стали такі кроки, як підписання у квітні 1988 р. Женевських угод по Афганістану, оголошений урядом СРВ у січні 1989 р. графік повного й залишкового висновку своїх військ з Кампучії до кінця вересня 1989 р. , а також оголошена М. С. Горбачовим у його виступі в ООН у грудні 1988 р. готовність істотно скоротити збройні сили СРСР (у тому числі й на Далекому Сході).

Візит М. С. Горбачова в КНР відбувся в травні 1989 р. і констатував повну нормалізацію відносин двох країн. За підсумками візиту М. С. Горбачова в Китай було опубліковано комюніке, у якому, зокрема , відзначалося, що радянсько-китайська зустріч на вищому рівні "знаменує нормалізацію міждержавних відносин між Радянським Союзом і Китаєм" і що "це відповідає корінним інтересам і сподіванням народів двох країн, сприяє збереженню миру й стабільності в усім світі".

У травні 1991 р. відбувся візит у СРСР генерального секретаря ЦК КПК Цзян Цземіня. У ході переговорів обговорювався широкий спектр проблем радянсько-китайських відносин і було підписане угода про проходження радянсько-китайської границі на її східній ділянці. Сторони також обговорили широке коло міжнародних проблем, включаючи питання радянсько-американських відносин, роззброювання, положення в Південно-Східній Азії, на Корейському півострові й у районі Перської затоки.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.200.252.156 (0.007 с.)