Формування антигітлерівської коаліції.

В червні 1941 р. керівники США й Англії публічно заявили про готовність підтримати Радянський Союз.

12 липня в Москві була підписана «Угода між урядами СРСР і Великобританії про спільні дії у війні проти Німеччини». Сторони зобов'язалися надавати одна одній допомогу та підтримку у війні проти Німеччини, не вести з нею переговорів і не укладати сепаратного мирного договору. Ця угода поклала початок утворенню антигітлерівської коаліції.

В липні 1941 СРСР підписує угоди з емігрантськими урядами Польщі, Чехословаччини, Югославії. В липні-серпні радянський уряд відновив дипломатичні відносини з емігрантськими урядами Греції, Норвегії та Бельгії. 26 вересня Радянський Союз визнав уряд де Голля.

29 липня – 1 серпня 1941 відбулася місія Гопкінса в Москву, де він підтвердив радянському уряду обіцянку президента Ф. Рузвельта негайно надати СРСР допомогу без застережень. Пізніше Г. Гопкінс очолив керівництво американською програмою ленд-лізу.

14 серпня Ф. Рузвельт і У. Черчілль підписали на військовій базі Арджентія (на острові Ньюфаундленд) декларацію «Атлантична хартія», де були проголошені право всіх народів вибирати форму правління, прагнення до економічного співробітництва між усіма країнами, свобода особистості, свобода думки й віросповідання, свобода від злиднів й свобода від страху (тобто захист від війни). Рузвельт і Черчілль одночасно запропонували скликати в Москві нараду для обговорення питань про воєнне постачання Радянського Союзу.

29 вересня — 1 жовтня в Москві відбулася конференція представників СРСР, США й Великобританії. Сторони підписали протокол про поставки США й Англії до СРСР з 1 жовтня до 30 червня 1942 р. щомісяця: 400 літаків, 500 танків, 2 тис. т алюмінію, 1 тис. т броньових листів для танків та ін. У свою чергу, СРСР зобов'язався поставляти Англії і США необхідну стратегічну сировину.

30 жовтня Рузвельт повідомив Москву про рішення уряду США надати СРСР безпроцентну позику в розмірі 1 млрд. дол. з виплатою її через 5 років після війни. 7 листопада США поширили положення закону про ленд-ліз на Радянський Союз.

7 грудня 1941 року – вступ США у війну (Перл Харбор).

У грудні 1941 – січні 1942 р. відбулася Вашингтонська конференція США й Англії. Рузвельт і Черчілль разом із міністрами й військовими керівниками домовилися про те, що Німеччина для їхніх країн є ворогом номер один. За пропозицією Рузвельта країни — учасниці антигітлерівської коаліції стали називатися не «союзні держави», а «Об'єднані нації». Саме ці 26 Об'єднаних націй 1 січня 1942 р. підписали у Вашингтоні Декларацію про співробітництво й цілковиту перемогу у війні проти учасників Тристороннього пакту та їхніх спільників. Об'єднані нації зобов'язалися «не укладати сепаратного перемир'я або миру з ворогами».

26 травня 1942 р. в Лондоні був підписаний англо-радянський «Договір про союз у війні проти гітлерівської Німеччини та її спільників у Європі й про співробітництво та взаємну допомогу після війни», який замінив англо-радянську угоду від 12 липня 1941 р.

Молотов прибув до Вашингтона 29 травня 1942 р. і мав переговори з Рузвельтом, Хеллом та Гопкінсом. Рузвельт повідомив, що другий фронт буде відкрито в 1942 р. і що американський та англійський штаби працюють у цьому напрямі. 11 червня 1942 р. сторони підписали американо-радянську угоду про принципи, «застосовувані до взаємної допомоги у веденні війни проти агресорів».

Договір СРСР з Англією й угода зі США оформили правову основу союзу трьох держав, завершили утворення антигітлерівської коаліції Об'єднаних націй.

2. "Німецьке питання" після Другої світової війни.

З самого початку було вирішено, що німецька проблема буде врегульована після проблеми союзників. СРСР сформулював свою позицію в документі “про долю Німеччини і про мирний договір з нею”. Після ІІ С.В. Німеччина була поділена спочатку на 3, потім на 4 сектори. І таким же чином і Берлін. СРСР наполягав на створення центрального німецького уряду, який би контролював всю територію, не дивлячись на зони окупації. Але це не влаштовувало Західні країни. І тому в кожній зоні окупації було створено свою адміністрацію. Проблема: Яка сила (СРСР чи Захід) зможуть залишити свій вплив для того щоб об’єднати Німеччину під своїм контролем? І лише тоді, коли стало зрозуміла, що ні одна із сторін не буде віддавати своїх позицій, розпочинаються сепаратні підходи до врегулювання проблеми. В грудні 46 року перший крок до створення двох німецьких сепаратних держав (об’єднання англоамериканської зони – “бізонія”). Мова йшла про так зване економічне об’єднання. бо на той час вплив СРСР з його плановою економікою в своїй окупаційній зоні був вищий. Щоб протистояти такій позиції і було створено дві зони. В березні 47 року на Московській сесії ради міністрів закордонних справ була обнародувана доповідь Гувера, де вперше прозвучала пропозиція про створення сепаратної західнонімецької держави. На протязі перших післявоєнних років ні про який німецький уряд мова не йшла.

В травні 47 року було підписано англо-американську угоду про реорганізацію двохзональних економічних органів. Через декілька місяців було зроблено ще один крок: розповсюдження плану Маршала на території Західної Німеччини. З цього періоду проходить швидкий зріст рівня життя на заході. Окрім цього на території західних окупаційних зону було створено Економічну раду. Але фактично вона була наділена парламентськими функціями. Окрім неї було створено виконавчий комітет з урядовими функціями, тобто виконавчий орган. І також 6 директоратів з функціями галузевих міністерств. Тобто розпочинається створення структури майбутньої сепаратної держави.

В листопаді – грудні 47 року – п’ята Лондонська сесія Ради МЗС. СРСР робить спробу проконтролювати цей процес і виступає з пропозицією створення загального уряду, підписати з цим урядом мирний договір, проект договору обговорити на мирній конференції держав антигітлерівської коаліції. Але рішення з боку Західних держав було незворотнє – рух на створення сепаратних держав. Розширюється повноваження економічної ради. Вона фактично отримала форму нижньої палати. Створюється верхня палата, так звана Рада Земель. Було створено фактичний уряд під назвою адміністративна рада. Створюється адміністративний суд і Центральний банк Земель. На цей час Франція погодилась включити свою зону окупації до майбутньої держави. Все було готове для проголошення сепаратної держави. В лютому 48 року проходить сепаратна Лондонська Нарада. В ній брали участь США, Великобританія, Франція, країни Бенілюксу. На цій нараді було принципово проголошення рішення про створення держав. Було рішення проголосити державу, створити конституцію але залишити окупаційний стан. Було прийнято остаточне рішення приєднати Саарський рудний басейн до Франції. Треба було провести таку акцію, яка б наочно продемонструвала план західних країн і перевірила реакцію СРСР.

В червні 48 року проходить сепаратна грошова реформа. На території Західної Німеччини вводиться нова західнонімецька марка. СРСР нічого зробити проти обігу нової марки не міг. Пізніше в червні німецька марка розповсюджується на західні сектори Берліну. СРСР дізнався про це за тиждень і друкує свої східні марки. Але це не вплинуло на хід подій. СРСР вводить блокаду західної частини Берліна. Були блоковані автошляхи, залізниці. Поставки починаються робити літаками (деякі дні 10 тис. тон щоденно). Спочатку СРСР був певен, що треба протриматись до осені. Але не пощастило і умови польоту були чудовими.. СРСР запропонував зняти західну марку, а СРСР зніме блокаду. Західні країни не погодилися. Тобто фактично блокада Берліну продовжувалась до 49 року. Більш того, західні німці були настільки перелякані, що після того, як припинили блокаду, то вони створили недоторканий запас. Фактично весною 49 року блокада була знята але демонстративно повітряний міст існував до жовтня 49 року. В червні 49 року США, Франція і Англія приймають рішення про створення централізованої окупаційної адміністрації, як перший крок до створення централізованої західнонімецької держави. 20 червня 1949 р. інститут військових губернаторів перетворено на інститут Верховних комісарів Зх Нім. 14 серпня проходять вибори в Бундестаг, 15 вересня – вибори канцлера (К. Аденауер).

Припинення блокади збіглося в часі зі схваленням військовими губернаторами Основного закону Західної Німеччини, урочисто оприлюдненого 23 травня 1949 р. Ця дата вважається днем створення ФРН.

СРСР нічого не залишалось як проголосити НДР. СРСР передав НДР функції управління, залишивши тільки контрольну комісію. Всі внутрішні функції виконувалися НДР. 7 жовтня 1949 проголошено НДР, 15 жовтня між нею і СРСР встановлено дипломатичні відносини. Розпочинається новий період в історії німецьких держав. Перш за все мова йшла про розпочату економічну інтеграцію.

У жовтні 49 р. – «петерзберзькі угоди», уряд ФРН отримує обмежені повнов. у сфері ЗП. У травні 50-го року з’являється план Шумана – міністра закордонних справ Франції. Мова йшла про об’єднання зусиль провідних європейських країн у видобутку вугілля і сталі. 17 квітня 1951 було створено Європейське об’єднання вугілля і сталі, куди ввійшли Франція, Німеччина, Італія, країни Бенілюксу. Отримавши суверенітет ФРН намагається розширити свої повноваження. Направляє США, Англії меморандум про нові принципи взаємовідносин між ФРН і окупаційними державами. Тобто пропозиція ФРН про нові умови відносин. Мирної угоди ще не було. Формально стан війни ще продовжувався. Окупаційні війська залишались на території ФРН, але їх мета – захист ФРН ззовні (за «петерзберзькими угодами»). Було прийнято пропозицію ФРН і зроблено крок до її економічної реабілітації. У жовтні 49 р. ФРН вступає до Ради Європи, першої МО.

США звернулись до НАТО з тим, щоб розширити повноваження ФРН, щоб дати їй більше повноважень. План Плевена – згідно цьому плану Німеччина не має власної армії, але створює незначні збройні сили, які входять до складу об’єднаної збройної армії. Цей план досить широко обговорювався але реально реалізований не був. Було створено наступний крок – підписання 26 травня 1952 року “загального договору” (Боннський договір). Це був міжнародно-правовий документ, в якому відмінявся окупаційний статус Німеччині. ФРН надавалася повна самостійність у внутрішній і зовнішній політиці, окрім питань, пов’язаних з майбутнім об’єднанням і питань пов’язаних з західним Берліном. Передбачалось, що для європейської армії в рамках плану Плевена Німеччина виставить 12 дивізій. 27 травня 1952 р. було обговорено і підписано Паризький договір про створення європейської оборонної спільноти. Це було розширення військових прав Західної Німеччини і фактичне створення армії. Пізніше Національні збори Фр. не ратифікували Паризький договір. План створення європейської армії провалився.

В жовтні 1954 року на Паризькій нараді проголошується створення європейської оборонної спільноти під назвою “Західний європейський союз”. Але для нас рішення Паризької наради цікаве протоколом, який передбачав приєднання ФРН до НАТО. Це був безпрецедентний крок західних країн. СРСР миттєво відреагував. 7.07.55 ФРН вступає до НАТО. В травні 55 року було створено Організацію Варшавського договору. Коли ФРН отримала такий статус її активність значно підвищилася. В 1955 році (вересень) відбувається візит західнонімецької делегації на чолі з Аденауером в Москву. Було вирішено про встановлення дипломатичних відносин між ФРН і СРСР. В грудні 55 року приймається доктрина Хальштейна. Виняток було зроблено тільки для Радянського Союзу. Три країни відчули на собі дію цієї доктрини: Куба, Югославія, Занзібар. ФРН намагається прискорити процес об’єднання Німеччини під своїм контролем.