Близькосхідне врегулювання в 90-ті рр.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Близькосхідне врегулювання в 90-ті рр.



Поштовх початку мирного процесу в регіоні дала й війна в Перській затоці. Саме рішення Москви й Вашингтона спільно зайнятися близькосхідним урегулюванням було прийнято на зустрічі у верхах у Хельсінкі 10 вересня 1990 року. Це рішення було тісно пов'язане з Кувейтською кризою й стало можливим завдяки компромісу: СРСР зайняв позицію нейтралітету стосовно Іраку, у свою чергу США пообіцяли надавити на Ізраїль. До того ж США вдалося утримати Ізраїль від відповідного удару по Іраку, після обстрілу останнім територии Ізраїлю "Скадами". Це підняло авторитет обох держав у регіоні й дозволило не допустити переростання Іракської агресії в новий ізраїльський конфлікт.

Скликання 30 жовтня 1991 у Мадриді за ініціативою США й СРСР Близькосхідної мирної конференції. На конференцію запрошувалися уряди Ізраїлю, Сирії, Лівану, Йорданії. Палестинці запрошувалися в рамках об”єднаної Йордано-палестинської делегації. Переговори велися про тимчасові міри самоврядування, а не про остаточне врегулювання. Результати конференції:1. вироблено формулу "мир в обмін на землю".2. Остаточно сформувався інститут коспонсорства.3. Конференція дала значний поштовх переговірному процесу на Близькому Сході.

Основою близькосхідного мирного процесу стали двосторонні переговори Ізраїлю з кожним з його сусідів за посередництвом США. У такий спосіб Кемп-девідський процес одержав своє продовження в 90-х роках. В 92 році склалась сприятлива ситуація для мирного процесу - на парламентських виборах в Ізраїлі перемогла партія "Авода" (Партія праці), що висунула як національний пріоритет ідею миру з арабами. Починається визнання ізраїльською стороною ОВП як єдиного представника палестинського народу, ізраїльський Кнесет скасовує положення про заборону на контакти з ОВП. Більше того, наприкінці 1992 року в Норвегії в Осло починаються прямі закриті контакти Ізраїлю із представниками ОВП з питань урегулювання конфлікту (тобто до скасування заборони на такі контакти). Вони проходили паралельно з переговорами у Вашингтоні, у яких брала участь палестинська делегація на підставі мадридської формули. Однак усе ще серйозною перешкодою на шляху переговорів залишалися положення Палестинської Хартії , за яких не визнавалося право держави Ізраїль на існування. Ця ситуація кардинально помінялася з листом глави ОВП Ясіра Арафата ізраїльському прем'єр-міністрові Іцхаку Рабіну від 9 вересня 1993 року. У цьому листі Арафат визнав право держави Ізраїль на існування, погодився з резолюціями 242 й 338 Ради безпеки ООН.

Перша угода, що вдалося підписати в рамках близькосхідного мирного процесу, стала палестино-ізраїльська Декларація про принципи. Декларація була підписана 13 вересня 1993 року у Вашингтоні міністром закордонних справ Ізраїлю Шимоном Пересем і членом виконкому ОВП Махмудом Аббасом. Свідками виступили США й Росія. За декларацією принципів, що містить набір взаємопогоджуваних положень, метою переговорів є створення тимчасового органа палестинського самоврядування (Ради) на Західному березі ріки Йордан й у Секторі Газа на перехідний період, що не перевищує 5 років, що привів би до постійного врегулювання на базі резолюцій 242 й 338 Ради Безпеки ООН. Вибори в Раду передбачалося провести не пізніше, ніж через 9 місяців від дня вступу в силу палестино-ізраїльської угоди. П'ятирічний перехідний період починався із часу виводу ізраїльських військ із Сектора Газа й району Єрихона. У такий спосіб був створений правовий режим для створення палестинської автономії.

Логічним продовженням Декларації про принципи було створення Палестинської автономії. 4 травня 1994 року в Каїрі представники ОВП й Ізраїлю підписали угоду за яким у Секторі Газа і Єрихоні вводився режим автономії. Угода передбачала виведення ізраїльських військ із зазначених територій у тритижневий період, створення Палестинської Ради, що складається з 24 чоловік. У компетенцію нової адміністрації входила територіальна, функціональна й персональна юрисдикція. Для підтримки громадського порядку створювалися поліцейські сили, які підкорялися новій адміністрації. Так само був визначений і п'ятирічний строк для врегулювання палестино-їзраільського конфлікту (сьогодні ми бачимо, що вкладеться в цей строк сторонам не вдалося). У такий спосіб був покладений початок створенню палестинської автономії. 17-18 травня 1994 Сектор Газа і Єрихон перейшли під контроль палестинців, а вже в липні в Газу з Тунісу переїхав лідер ОВП З Арафат.

Після досягнення успіху на палестинському напрямку, активізувався йорданський напрямок двосторонніх переговорів. Ще у вересні 1993 у Вашингтоні між Ізраелем і Йорданією було підписано раніше погоджений "порядок денний" переговорів. 25 липня 1994 у Вашингтоні була підписана Йордано-ізраїльська Декларацію про припинення стану війни, що стало ще одним кроком на шляху до миру на Близькому Сході. 26 жовтня 1994 у районі порту Акаба король Йорданії Хуссейн і прем'єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабін підписали повномасштабну мирну угоду між двома країнами. Обидві сторони відмовилися від участі у воєнних діях один проти одного, зобов'язалися разом боротися з тероризмом. Нова угода ще раз підтвердила ефективність політики двосторонніх переговорів.

Однак всі таки найбільш успішним був палестино-ізраїльський напрямок. 11 серпня 1995 у єгипетському місті Таба була парафована, а 28 вересня у Вашингтоні підписана Тимчасова угода між ОВП й Ізраїлем про поширення влади Палестинської автономії на Західний берег і Сектор Газа. Тимчасова угода передбачала створення Палестинської Ради, якій ізраїльтяни повинні передавати владу на зазначених територіях. Палестинці старше 18 одержали право брати участь у виборах місцевої адміністрації які повинні були бути проведені 20 січня 1996 року. За тимчасовою угодою переговори про остаточне врегулювання повинні були початися не пізніше 4 травня 1996 року й закінчитися до 4 травня 1999. Нова угода викликала широке невдоволення екстремістських сил обох сторін. На жаль їхньою жертвою став ізраїльський прем'єр Іцхак Рабін, що був убитий 4 листопада 1995 року.

Для багатьох це стало шоком, коли на выбрах, які відбулися 29 травня 1996 переміг Нетаньяху, значно більше консервативний політик, супротивник установлення палестинської держави. Палестино-ізраїльський діалог після невеликої затримки активізувався тільки наприкінці 1996, а 15 січня 1997 була підписана нова угода про поступову передачу під палестинський контроль міста Хеброн. Однак ситуація загострилася вже в навесні 1997, коли Ізраїль оголосив про будівництво єврейського кварталу в Східному Єрусалимі. Реакцією арабських терористів на це стали терористичні акти. У результаті вибуху організованого терористами ХАМАС 30 липня, на ієрусалимському базарі, близько 20 чоловік було вбито й близько 200 - поранено. Мирний процес знову виявився на грані зриву. Незважаючи на регрес у мирному процесі, наприкінці 1997 діалог між сторонами вдалося відновити. Складна внутрішня ситуація в Ізраїлі змусила Нетаньяху трохи зм'якшити свою позицію. Завдяки тиску США на обидві сторони, у жовтні 1998 у Вай Рівер було досягнуто згоди, що аналітики оцінюють не менше як "розморожування" мирного процесу (дивитеся текст). Угода між Ізраїлем і палестинцями було підписано 23 жовтня 1998 року, посередниками виступили президент США Б. Клінтон і король Йорданії Хуссейн. Угода передбачала передачу Ізраїлем 13,1% окупованої території палестинцям, звільнення 750 палестинських ув'язнених в обмін на спільні антитерористичні дії й анулювання пунктів Палестинської Хартії, які були ворожими стосовно держави Ізраїль. У грудні цього ж року, під час візиту Клінтона на Близький Схід, Палестинська рада анулювала ті положення Хартії, які закликала до знищення держави Ізраїль.

1999 рік приніс зміни в близькосхідний мирний процес - змінилася внутрішньополітична ситуація в Ізраїлі. На дострокових виборах у парламент в Ізраїлі 17 травня 1999, перемогла партія Ехуда Барака, з яким багато хто зв'язували надії на прискорение мирного процесу. 4 вересня 1999 року в єгипетському містечку Шарм аль-шейх між Ізраїлем й ОВП була підписана нова угода (дивитеся текст). За ним обидві сторони погоджувалися з повним виконанням всіх положень Тимчасової угоди, а так само з виконанням всіх невиконаних угод, які були укладені між ними починаючи з вересня 1993. 11 статей нової угоди призначалися як підстава для виконання умов Вай-Рівер меморандуму. Шарм аль-шейх меморандум установив і новий строк для остаточного врегулювання - переговори про постійний статус повинні були початися не пізніше 13 вересня 1999, і закінчитися після витікання 1 року від дня поновлення переговорів.

Білет №3



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.55.22 (0.013 с.)