Берлінські кризи 1948-1949 рр. та 1958-1961 рр.

1) 1948-1949

Наступальний характер американської політики до середини 1948 р. продовжував наростати. США не побоювалися реакції Москви, думаючи, що Сталін скований розумінням ядерної переваги Вашингтона й зосереджений на консолідації своїх позицій у Східній Європі. Потрібно відзначити, що військова готовність СРСР до конфлікту із Заходом оцінювалася низько.

Грошова реформа 18 червня 1948 р. у західних зонах припускала введення в них нових грошових знаків і наступне їхнє поширення в Західному Берліні, хоча юридично останній, перебуваючи в центрі радянської зони окупації, був під юрисдикцією західних держав, у фінансово-економічному змісті був її частиною, тобто мав загальні з нею джерела постачання, транспортні комунікації й т.д. Міри західних держав викликали наплив у радянську зону знецінених старих грошових знаків, які продовжували ходити в Східній Німеччині. Це викликало погрозу економічного хаосу на сході, і Москва відреагувала на ситуацію різко. 24 червня 1948 р. Радянський Союз увів заборону на пересування й перевіз товарів із західних зон у східну. Одночасно були припинені й поставки з радянської окупаційної зони в західні сектори Берліна. Західна частина міста виявилася відрізаної від джерел постачання в радянській окупаційній зоні й втратилася можливості одержувати товари по суші із західних. Ця ситуація одержала назву "блокади Західного Берліна".

У відповідь на радянські міри США й Великобританія, використовуючи наявний у Західному Берліні аеродром, організували повітряний міст між західними окупаційними зонами й Західним Берліном, по якому силами військово-транспортної авіації в місто стало доставлятися все необхідне для забезпечення його життєдіяльності. Західні військові літаки порушували повітряний простір над радянською окупаційною зоною. Усе супроводжувалося твердою риторикою й взаємними погрозами, якими обмінювалися Москва й Вашингтон. Ні СРСР, ні США не були готові воювати. Але війна могла початися випадково, якби один з літаків виявився збитий, упав на якийсь із радянських військових об'єктів і т.п. Імовірність зіткнення була висока, обидві держави балансували на грані війни.

Берлінською кризою є різьблене загострення міжнародної ситуації через обстановку навколо міста, при якому стала рости ймовірність військового зіткнення Радянського Союзу із західними державами. Берлінська криза по щастю не переросла у війну. Західні держави одержали можливість здійснювати поставки по повітрю безперешкодно, СРСР не намагався збивати літаки або іншим способом перешкоджати їхній навігації. Пік кризи тривав з 24 червня по 30 серпня 1948 р. Після переговорів послів чотирьох держав у Москві було досягнуто часткової згоди про міри для врегулювання ситуації. Воно не було виконано, і ситуація залишалася напруженої. Але було вже ясно, що вона по-своєму стійка й конфронтуючі сторони не прагнуть до ескалації. Конфронтація навколо Берліна тривала до 23 травня 1949 р. (VІ сесія РМЗС у Парижу), після чого СРСР скасував обмеження на транспортування вантажів із заходу й ситуація нормалізувалася.

2) 1958-1961

27 листопада 1958 р., тільки-но встигли влягтися тривоги із приводу тайваньского кризи, радянський уряд направив США, Великобританії й Франції ноту різкого змісту, зміст якої складався у вимозі протягом 6 місяців (до 29 травня 1959 р.) укласти мирний договір з Німеччиною. У противному випадку радянський уряд мав намір підписати окремий мирний договір із НДР і перекласти на її уряд відповідальність за забезпечення особливого статусу Берліна й гарантій доступу західних держав у західну частину міста. На той час західні держави не мали із НДР дипломатичних відносин, а Західний Берлін де-факто функціонувала як частина території ФРН, хоча офіційно це не визнавалося Радянським Союзом.

З ноти випливало, що після закінчення шести місяців СРСР перестане вважати себе зв'язаним угодами, які були укладені в попередні роки між ним і західними державами по Західному Берліну. Можна було очікувати, що перестануть виконуватися домовленості про забезпечення доступу західних представників на західноберлінську територію через територію НДР. На Заході радянська нота була розцінена як погроза відновити блокаду міста. Особливу напругу викликала ультимативність вимог Москви. Листопадова нота одержала назву "ультиматуму Хрущева по Берліну". Ряд авторів думає, що з її почалася так звана друга берлінська криза, що тривала до 1961 р.

Ультимативний характер радянської ноти був незабаром дезавуйований радянським урядом. 5 й 10 січня 1959 р. воно повідомило керівникам США, Франції й Великобританії про те, що не наполягає на дозволі проблеми Західного Берліна в спочатку позначений термін. Фактично листопадова нота 1958 р. стала рядовим викладом радянської програми німецького врегулювання. Із січня 1959 р. позиція Москви стала ще м'якше: СРСР пропонував укласти мирний договір або зі створюваною конференцією двох німецьких держав, або навіть із двома існуючими німецькими державами одночасно за умови згоди обох визнати післявоєнні границі в Європі й відмовитися від входження у військові блоки.

Пізніше СРСР запропонував новому керівництву США повернутися до обговорення німецького питання. Місцем радянсько-американської зустрічі була обрана нейтральна територія - столиця Австрії Відень. СРСР хвилювали два питання - визнання східних границь Німеччини й недопущення створення ядерної зброї ФРН. 3 червня 1961 р. зустріч почалася.

Н.С. Хрущев знову, подібно з тим, як він це зробив в 1958 р., жорстко порушив питання про підписання мирного договору з Німеччиною із включенням у нього статей, що забороняють створення в обох частинах країни ядерної зброї. Американській стороні було заявлено, що СРСР уважає Берлін територією ГДР і не бачить підстав для збереження за західною частиною міста особливого статусу.

Дж. Кеннеді погодився з необхідністю обмежити військову міць Німеччини. Але він думав, що кращим засобом для цього буде збереження в Німеччині військової присутності США на невиразно довгий строк, що фактично означало збереження статус-кво в Західному Берліні. У принципі, позиції Москви у всьому, що не стосувалося статусу Західного Берліна, скоріше, відповідали новим настроям у Вашингтоні, чим суперечили ім. Але питання про статус Західного Берліна було принциповим. Тим часом, ситуація навколо Західного Берліна була складною. У західну частину міста щодня спрямовувалися потоки перебіжчиків із числа громадян ГДР. Стримати їх було неможливо.

25 липня 1961 р. після повернення з Відня в телеобігу до націй президент Дж. Кеннеді твердо повторив свою позицію, викладену Н.С. Хрущеву: США будуть воювати через Західний Берлін, якщо виникне така необхідність і СРСР спробує силою змінити статус міста. Але Радянський Союз воювати не збирався. 13 серпня 1961 р. за одну ніч уздовж границь Західного Берліна, але з боку й по території Східного, була зведена стіна. Доступ у західну частину міста був дозволений тільки через контрольно-пропускні пункти, і вільне повідомлення між частинами міста було припинено. Спроб блокади або інших мір, що утрудняють доступ західних представників у Західний Берлін, не вживало.

Ці дії були початі Радянським Союзом у рамках власної "зони впливу". Їх не можна було представити як агресію. Крім того, не було факту блокади Західного Берліна, хоча контроль Москви над границями міста став майже повним. Спорудження "берлінської стіни" викликало моральний осуд на Заході. Однак політична реакція західних країн була стриманою - ні Британія, ні Франція не почали енергійних заходів у зв'язку з діями Москви. Фактично дії СРСР сприяли зміцненню статус-кво в берлінському питанні. Але німецька проблема залишалася неурегульованої. Не був підписаний мирний договір з Німеччиною, а ГДР залишалася не визнаної західними країнами.