Інтеграційні процеси в Пд-Сх Азії. Створення АСЕАН та її діяльність.

Політичні зміни, що відбулися в ПСА в 1й половині 60-х років, позначи­лися на подальшому розвитку міжнародних від­носин у регіоні і в Азії в цілому. В Брунеї на виборах 1962 р. в законодавчу раду перемогла Народна партія Бру­нею, проте розпочате під її керівництвом збройне повс­тання було придушене, а сама партія поставлена поза законом. У 1963 р. шляхом об'єднання Малайської Феде­рації з Сінгапуром, Сараваком та Сабахом утворилася Федерація Малайзія. В 1965 р. Сінгапур вийшов зі складу цієї федерації й був проголошений самостійною держа­вою. У внутрішній і зовнішній політиці Індонезії відбувся різкий поворот управо внаслідок установлення в країні політичного режиму «нового порядку», вирішальна роль у якому належала індонезійській армії. Політику придушен­ня демократичних свобод здійснювало військове керів­ництво Таїланду, що прийшло до влади в 1957 р.

Таким чином, на 2у половину 60-х років у ПСА сформувалася група країн з однотипною західною орієнтацією, але неоднотипним державним устроєм. Правлячі кола цих країн ро­зуміли, що вирішення економічних і політичних проб­лем, життєво важливих для їхнього розвитку, нерозривно пов'язане зі зміцненням миру й принципів добросусідства та співробітництва в ПСА, з досяг­ненням прогресу в справі роззброєння.

Слід підкреслити, що всі фактори внутрішнього роз­витку, що впливали на зміст загальнополітичного клімату в ПСА, діяли на тлі посилення прагнен­ня західних держав до закріплення залежності колоній. Разом з тим наприкінці 60-х років акценти в розподілі «сил тиску» в регіоні дещо змістилися. У зв'язку з ослаб­ленням позицій ВБ в Азії й нездатністю США придушити силою національно-визвольний рух в Індокитаї відбувалися поступове посилення економічної ролі Японії й підвищення впливу КНР у регіоні.

Передумови створення в ПСА субрегіональної організації склалися в 2й половині 60-х років. Прагнення країн регіону до встановлення взаємних різносторонніх зв'язків становило вияв універсальної й об'єктивної тенденції до регіональної інтеграції. Не випадково тоді в «третьому світі» поширилася концепція «колективної опори на власні сили», яка ідеологічно обґрунтовувала необхідність економічного, політичного й культурного зближення цих країн, зміцнення їхнього взаємного співробітництва.

Перші спроби налагодження в ПСА регіонального співробітництва були здійснені ще на по­чатку 60-х років. І хоча створені в той період перші субрегіональні організації — Асоціація Південно-Східної Азії і МАФІЛІНДО— виявилися недовговічними у зв'язку з відсутністю необхідних для їхньої діяльності передумов, проте вони заклали підвалини, на яких зго­дом, уже в сприятливіших умовах, постала Асоціація дер­жав Південно - Східної Азії (АСЕАН). АСЕАН утворена на конфе­ренції міністрів закорд. справ Індонезії, Малай­зії, Сінгапуру, Таїланду та Філіппін, що відбува­лась 7-8.08.1967 в Бангкоку (Таїланд). У підпи­саних 1976 на о. Балі Договорі про дружбу та співробітництво в Півд.-Схід. Азії та Деклара­ції згоди АСЕАН проголошувались завдання орг-ції: поглиблювати політ., екон., соц., культ, співробітництво; розвивати торгівлю між краї­нами АСЕАН та з іншими країнами; сприяти встановленню миру й стабільності в Півд.-Схід. Азії. Співпраця в рамках АСЕАН побудо­вана на принципах невтручання у справи один одного та вирішенні проблем, що являють взаємний інтерес, шляхом консенсусу. Керів­ний орган АСЕАН — щорічні Наради міністрів закорд. справ (сесії АСЕАН), які проводяться почергово у столицях країн-членів. Між сесіями діє Постійний комітет, головою якого є мін. зак. справ тієї країни, у якій провадитимуть чер­гову сесію. Із 1976 періодично проводяться на­ради голів д-ав та урядів країн-членів, органі­зовуються зустрічі на міністерському рівні.

Співробітництво членів АСЕАН відбувалось у вирішенні проблем безпеки й забезпечення миру в Півд.-Схід. Азії. У листопаді 1971 Нарада міністрів закорд. справ АСЕАН у Куала-Лам-пурі прийняла декларацію про створення в Півд.-Схід. Азії «зони миру, свободи і нейтралітету» (ЗОПФАН). У 1984 країни АСЕАН оголосили про свій намір створити в Півд.-Схід. Азії без'я­дерну зону. На 3-й нараді глав д-ав та урядів країн-членів АСЕАН у Манілі (у грудні 1987) прийнято рішення розвивати співробітництво не лише всередині АСЕАН, але й з іншими краї­нами Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР). Зростанню ролі АСЕАН у системі міжнар. від­носин в АТР сприяло запровадження в рамках щорічних конференцій міністрів закорд. справ механізму регулярних політ, консультацій між членами АСЕАН з одного боку та США, Япо­нією, Канадою, Австралією, Новою Зеландією, Республікою Корея й об'єднаною делегацією ЄС — з іншого. У липні 1993 на 26-й конферен­ції міністрів закорд. справ країн АСЕАН у Сінгапурі було прийняте рішення про ство­рення Регіонального форуму АСЕАН (АРФ) для проведення багатосторонніх консультацій із проблем безпеки в АТР. Окрім традиційних учасників розширених конференцій міністрів закорд. справ АСЕАН, на Регіональний форум було запрошено Китай, Росію та В'єтнам. Перше засідання Форуму, на якому представ­лені 18 країн, відбулось у 1994 в Бангкоку. Зго­дом до АРФ приєдналися Індія, Республіка Ко­рея, КНДР, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Монголія, Папуа-Нова Гвінея.

Сфера екон. співробітництва охоплює: торгів­лю й інвестиції; промисловість; продовольчі товари; с. г-во та лісництво; фінанси й банків­ські послуги; транспорт і комунікації; міне­ральні ресурси й електроенергію; приватний сектор. АСЕАН приєдналася до Системи заг. діючого преференційного тарифу для вільної торг, зони АСЕАН (1992), яка прагнула знизити тарифні ставки до 0-5% до 2000 і цілком зняти тарифи до 2003. Усі пром. товари, у т. ч. засоби вир-ва, перероблені та неперероблені с.-г. про­дукти, входять у Систему заг. діючого преферен­ційного тарифу. АСЕАН також домагається створення сприятливих умов для торгівлі за до­помогою зняття нетарифних обмежень, узгод­ження тарифної номенклатури, митних процедур і визначення вартості. До інших сфер діяльності АСЕАН входять співробітництво в науці й тех­нологіях, захист навколишнього середовища, культура й інформ. забезпечення, соц. розви­ток, контроль над наркотиками. На сучас. етапі члени АСЕАН ще не прийшли до створення зони вільної торгівлі, але вони вже співпрацю­ють по різних напрямах у галузі зниження та­рифів. Заслуга АСЕАН — утворення Корпорації розвитку бас. р. Меконг (1995) із метою забезпечення допомоги країнам басейну, зокрема Камбоджі, Лаосу, М'янмі. Сфера співробітництва охоплює: інфраструктуру, торгівлю та залучення інвестицій, с. г-во, лісове госп-во, мінеральні ре­сурси, промисловість, туризм, трудові ресурси, науку й технології. Створені експертні робочі групи — на вибір напрямку фінанс. розвитку, техн. сприянню, проведенню аналізу екон. ефек­тивності, статутному капіталу й боргам, група по залізниці (у процесі розгляду) між Сінга­пуром і Кунмінгом у Китаї.

СНД та Україна.

Україна і Співдружність Незалежних Держав — міжнар. міжурядова орг-ція; об'єднує держави, що входили до складу колишнього СРСР. Створена 8.12.1991, почала функціону­вати 21.12.1991. 8.12.1991 в резиденції біло­руського уряду Віскулі керівники Білорусії, Росії і України підписали Біловезьку угоду про створення СНД 1991. Республіка Білорусь, РФ і Україна як держави-засновниці СРСР, котрі підписали Союзний договір 1922, констатували, що «Союз РСР як суб'єкт міжнар. права і геополіт. реальність припиняє своє існування». Угода була відкритою для приєднання всіх держав-членів колишнього Радянського Союзу, а також для інших д-ав, які поділяють її цілі і принципи. 21.12.1991 в Алма-Аті відбулася зустріч глав 11 суверенних країн зі складу республік колиш­нього СРСР (крім Грузії і країн Балтії), на якій було прийнято протокол до Угоди про утво­рення СНД у складі Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, РФ, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану й України. Було ухвалено рішення про створення вищих органів СНД — Ради глав д-ав та Ради глав урядів. Крім того, було підписано декла­рацію, якою підтверджувалась рівноправність учасників нового утворення, прихильність до співробітництва в екон. сфері (на заг.-європ. та євразійському ринках), гарантії виконання міжнар. зобов'язань колишнього СРСР. У дек­ларації зазначено, що СНД не є ні д-вою, ні наддержавним утворенням. Грузія певний час залишалась спостерігачем, але 9.12.1993 приєд­налася до СНД. 22.01.1993 на засіданні глав д-ав СНД в Мінську був прийнятий Статут СНД. Метою СНД було визначено: співробітництво в політ., екон., екологічній, гуманітарній, культ, та інших сферах; всебічний і збалансований екон. і соц. розвиток держав-членів; забезпе­чення основних прав і свобод людини; співро­бітництво між державами-членами в забезпе­ченні міжнар. миру і безпеки; мирне вирішення суперечок і конфліктів між д-вами СНД. Основ­ними принципами задекларовано: поважання суверенітету держав-членів, непорушність держ. кордонів, територ. цілісність, незастосування сили чи загрози силою; невтручання у внутр. справи; врахування інтересів одне одного і орг-ції в цілому. Ст. 12 Статуту вказує на можливість використання збройних сил у порядку здійснен­ня права на самооборону індивідуальну чи само­оборону колективну.

Вищим органом СНД є Рада глав д-ав, яка обговорює і вирішує принципові питання сто­совно діяльності держав-членів у сфері їхніх заг. інтересів; збирається на засідання 2 рази на рік; за ініціативою одного з членів може бути проведено позачергове засідання. Рада глав уря­дів координує співробітництво органів вико­навчої влади держав-членів в екон., соц. та інших сферах заг. інтересів; збирається на засідання 4 рази на рік; за ініціативою одного з учасників може бути проведено позачергове засідання. Рішення Ради глав д-ав і Ради глав урядів прийма­ються консенсусом. Глави д-ав і глави урядів головують на засіданнях відп. Рад почергово. Ради глав д-ав та глав урядів створюють робочі допоміжні органи як на постійній, так і на тимчасовій основі. Згідно з Положенням, затверд­женим Радою глав д-ав, діють: Рада міністрів закорд. справ (покликана здійснювати коорди­націю зовн.-політ, діяльності держав-членів); Рада міністрів оборони (орган Ради глав д-ав з питань військ, політики і військ, будівництва); Головне командування Об'єднаних Збройних сил (здійснює керівництво Об'єднаними Зброй­ними силами); Рада командуючих Прикордон­ними військами (орган Ради глав д-ав з питань охорони зовн. кордонів і забезпечення їхньої стабільності); Економічний суд (покликаний забезпечити виконання екон. зобов'язань у рам­ках СНД); Комісія з прав людини (консультатив­ний орган СНД). На основі угод держав-членів про співробітництво в екон., соц. та інших сфе­рах, відповідно до Статуту, можуть утворюватися органи галузевого співробітництва (за останні роки створені Рада по залізничному транспорту, Міждержавна рада по космосу, Електроенерге­тична рада, Міждержавна екологічна рада).

До 1999 постійно діючим виконавчим і коор­динуючим органом СНД був Координаційно-консультативний комітет на чолі з Координа­тором, який призначався Радою глав д-ав; при ньому існував Виконавчий секретаріат. Згідно з рішенням Ради глав д-ав СНД від 2.04.1999, з метою скорочення витрат на утримання органів СНД, була проведена реорганізація виконавчих і адмін. органів СНД. У результаті об'єднання Виконавчого секретаріату СНД і ряду комітетів та галузевих органів був створений єдиний пос­тійно діючий виконавчий, адмін. і координуючий орган — Виконавчий комітет СНД. Його очолює Голова виконавчого комітету — Виконавчий сек­ретар СНД, який призначається Радою глав д-ав (місцезнаходження комітету — Мінськ). Делега­ції держав-учасниць на чолі з главами д-ав та урядів країн СНД беруть участь у засіданнях відп. Рад, ведуть переговори, укладають угоди тощо. Відповідно до квітневих 1999 рішень Ради глав д-ав кожна держава-учасниця СНД самос­тійно вирішує питання про участь у будь-якому з органів СНД, а обов'язковими для неї визна­ються лише ті рішення, учасником яких вона є.

Статутом передбачено міжпарл. співробітницт­во. Створена і діє Міжпарламентська Асамблея держав-учасниць СНД(МПА) як консультативно-дорадчий орган СНД. МПА формується з парл. делегацій держав-учасниць. Делегаціям країн-участниць у МПА надаються рівні права, при обговоренні будь-якого питання кожна з них має один голос. Орг-цію роботи МПА здійснює Рада МПА, до складу якої входять керівники парл. делегацій. Постійно діючим органом Ради МПА є Секретаріат; створені і діють 8 комісій МПА. Рішення з обговорюваних питань прийма­ються на основі консенсусу. За згодою Ради МПА в її роботі можуть брати участь спостерігачі. Членами МПА є всі держави-учасниці СНД. Останньою у березні 1999 як повноправний член до МПА приєдналася Україна. Місцепе­ребування МПА — Санкт-Петербург.

Загалом до 2004 було прийнято понад 1000 багатосторонніх док-тів (Україна підписала більше 500 док-тів), однак реальні практ. наслідки має менше третини підписаних док-тів, інші — фактично залиша­ються недієздатними. Найбільш масштабними в рамках СНД є проекти з розвитку багатосто­роннього співробітництва у військ.-політ. сфері та екон. співпраці. 15.05.1992 вТашкенті Вірме­нія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан і Узбекистан підписали Договір про колективну безпеку (див. Організація договору колективної безпеки). Згодом до нього приєднались Біло­русь, Азербайджан, Грузія і Туркменистан. 23-24.12.1993 на зустрічі в Ашхабаді главами 10 держав-членів було прийнято рішення про перетворення Головного командування Об'єд­наних Збройних сил в Штаб по координації військ, співробітництва держав-членів. 10.02.1995 міністри оборони країн СНД підписали угоду про створення об'єднаної системи протиповіт­ряної оборони. Україна підписала угоду з поміт­кою «з урахуванням національного законодавства», що розуміється як виконання цієї угоди тільки у сфері військ.-техн. співробітництва. 24.09.1993 у Москві глави 9 д-ав — Азербайджа­ну, Казахстану, Вірменії, Білорусі, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану та Узбекистану — підписали Договір про створення Економіч­ного союзу. 24.12.1993 до Договору приєднався Туркменистан; 15.04.1994 як асоційований член до нього приєдналася Україна. 15.04.1994 гла­вами д-ав СНД було підписано угоду про ство­рення зони вільної торгівлі країн СНД. 6.01.1995 було укладено угоду про Митний союз між РФ та Республікою Білорусь, до якої згодом приєд­нався Казахстан. Про намір щодо приєднання до Митного союзу СНД заявили Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан і Туркменистан. 29.03.1996 у Москві був підписаний Договір між Республікою Білорусь, Казахстаном, Киргиз­станом та РФ щодо поглиблення інтеграції в екон. і гуманітарній сферах. Однак переговори країн-учасниць про вступ до Світової організа­ції торгівлі (СОТ) та входження до цієї орг-ції Киргизстану відсторонили завдання форму­вання Митного союзу і навіть зони вільної торгівлі на невизначений термін. Найбільший прогрес у гармонізації митної політики і форму­ванні спільного митного простору, як і у військ. -політ, співробітництву, був досягнутий лише у відносинах Росії з Білоруссю, коли 2.04.1996 сторони уклали Договір про створення Росії та Білорусі співтовариства (8.12.1999 в Москві Президент Росії Б. Єльцин і Президент Білорусі О. Лукашенко підписали договір про створення Росії та Білорусі союзної держави). Однак зага­лом, в силу суттєвих розбіжностей в інтересах та політиці країн-учасниць СНД, концепція Еконо­мічного союзу, яка була закладена в Договорі 24.01.1993, на поч. 2000-х залишилася не реалі­зованою.

Україна від початку формування СНД мала чітко виражену політику стосовно інтеграцій­них процесів у СНД. Вона не підписала Статут СНД, тому після набуття ним чинності перей­шла зі статусу держави-члена, який отримала після ратифікації Угоди про створення СНД, до статусу держави-засновниці СНД. Україна не підписала також угоду про органи СНД, тому станом на 1.01.2004 брала участь у діяльності статутних органів СНД у статусі, що за своїм реальним змістом наближається до асоційо­ваного члена. Україна розвиває співробітництво з іншими державами-учасницями СНД на основі положень Угоди про створення СНД від 8.12.1991 із Застереженнями і Заявою, зроб­леними при її ратифікації ВР України. Засте­реження ВР України до Угоди про створення СНД від 10.12.1991 та її Заява з приводу укла­дення Україною Угоди про СНД від 20.12.1991, що стали частиною нац. законодавства, разом з іншими законодавчими актами визначають заг. позицію України щодо СНД. Нац. інтере­сам України відповідає забезпечення її першо­чергових екон. інтересів у країнах СНД та на­лагодження двостороннього співробітництва з державами-учасницями на взаємовигідних за­садах. Позиція України полягає в тому, що в результаті реформування СНД в політ, плані — орг-ція має трансформуватися в механізм пере­говорів та консультацій, в економічному — в ра­ціональний механізм екон. співробітництва, спрямований на створення зони вільної тор­гівлі з урахуванням вимог СОТ. Штаб-квартира орг-ції знаходиться в Мінську (Білорусь).

 

Білет № 12