Політика Японії на Далекому Сході у 30-і рр. XX ст.

1933 рік став переломним у міжнародних відносинах. Цього року в Німеччині прийшли до влади фашисти на чолі з Гітлером (Звернімо увагу на цікавий збіг обставин: у сині 1933 р. у СІНА прийшов до влади 32-й презіздені Франюгін Д. Рузввльт, а в Німеччині — Ддольф Гіглср, які дотримувалися прямо праіилсжних курсів у зовнішній поллиці. Обидва вони були керівниками своїх країн до своєї смергі у квшгі 1945 р.), що мало трагічні міжнародні наслідки. Німеччина відверто взяла курс на агресію в Європі й воєнний переділ світу. Японія й Німеччина демонстративно вийшли з Ліги Націй, щоб розв'язати руки для агресії. Європа та Далекий Схід поступово втягувалися у воєнні дії, що врешті-решт призвело до світової катастрофи.

Радянський Союз і США активізували свою дипломатичну діяльність — перший обстоював ідею створення системи колективної безпеки, а другі, прийнявши закони про нейтралітет, водночас дедалі більше втручалися в справи інших країн. Усе виразніше виявлялося в той час розмежування між країнами — блок агресивних держав, західні демократичні держави, малі країни, що шукали захисту в Лізі Націй, і Радянський Союз.

Експансія Японії в Китаї й виникнення вогвипщ війни на Далекому Сході. На початку 30-х років міжнародне становище на Далекому Сході особливо загострилося. За інвестиціями в Китаї в 1931 р. перше місце посідала Англія (36,7 %), друге — Японія (35,1 %). У зовнішній торгівлі Китаю перше місце закріпилося за Японією (23,4 %), друге — за США (18,8 %). Сполучені Штати, підтримуючи уряд Чан Кайпгі в Нанкіні, рішуче відтісняли своїх конкурентів з китайського ринку.

Але ще в середині 1927 р. японський уряд генерала Та-наки, відбиваючи інтереси найагресивніших кіл Японії, прийняв програму широкої експансії на Далекому Сході. В «меморандумі Танаки» ставилися по черзі основні завдання японських збройних інтервенцій. Щоб з допомогою політики «заліза та крові» кінець кінцем розтрощити США, як це зробила Японія з Росією в 1905 р., необхідно спочатку завоювати Китай. Щоб завоювати Китай, потрібно насамперед захопити Маньчжурію, потім Внутрішню Монголію і навіть зовнішню — МНР. Далі знову схрестити зброю з Росією. В меморандумі підкреслювалося: «Поки цей підводний риф (СРСР) не буде знищений, ми не зможемо піти швидко вперед». Протягом тривалого часу «меморандум Танаки» становив зовнішньополітичну програму японських мілітаристів.

У 1928 р. японські війська окупували Шаньлунський півострів у Китаї. В 1929 р. з допомогою мукденівських китайських військ і білогвардійців вони захопили телеграф Китайсько-Східної залізниці, яка контролювалася спільно СРСР і Китаєм, і заарештували понад 200 радянських співробітників. У -листопаді 1929 р. мукденівські війська з білогвардійцями перейшли радянський кордон у Примор'ї та Забайкаллі, але були відкинуті Червоною Армією. Укладений після радянсько-мукденівських переговорів Хабаровський договір (грудень 1929 р.) відновив статус-кво на КСЗ.

У 1931 р. різко погіршилося економічне становище Японії: її промислове виробництво скоротилося на третину, з'явилося понад 3 млн безробітних. Агресивні кола Японії бачили вихід тільки у війні в Китаї.

У ніч на 19 вересня 1931 р. біля Мукдена на залізниці пролунав вибух бомби. Це була провокація, привід для вступу японських військ у північно-східні міста Китаю — Мукден, Чанчунь, Гірин та ін. Почалася японська окупація в Маньчжурії.

Китай звернувся зі скаргою до Ради Ліги Націй, яка зажадала від Японії вивести свої війська з Китаю. Оскільки японська інтервенція тривала. Рада Ліги Націй на прохання Китаю вирішила 9 грудня 1931 р. відрядити на місце подій спеціальну комісію на чолі з лордом Літтоном. Поки комісія Літгона понад півроку добиралася до Китаю, японська агресія в Китаї поширювалася. Наприкінці 1931 —в січні 1932 рр. японські війська окупували Ци-цикар, Харбін, а потім усю Маньчжурію, захопили Шанхай, бомбардували китайські міста.

Західні держави морально осудили Японію за порушення пакту Бріана—Келлога, але не оголосили ніяких санкцій проти неї. Президент Гувер, осудивши інтервенцію Японії («доктрина Стімсона або Гувера» від 7 січня 1932 р. про невизнання її захоплень китайської території), водночас оголосив: «Вони (японці. — Г. Ц.) відновлюють порядок у більшовизованій частині Китаю». Дауес (посол США в Англії), запрошений на засідання Ради Ліги Націй, у Парижі заявив, що США не хочуть економічних санкцій проти Японії й пропонують спільну «інтернаціоналізацію» дій і створення «нейтральної зони» в Маньчжурії.

Французький генерал Вейган зазначив, що Японія «зміцнює позиції цивілізації на Сході проти більшовиків». Французький генштаб почав готувати «добровольців» для відрядження в Китай.

Радянський Союз оголосив суворий нейтралітет і запропонував Японії укласти договір про ненапад, але остання відмовилася. Тоді за пропозицією СРСР 12 грудня 1932 р. були відновлені радянсько-китайські дипломатичні відносини. СРСР почав економічно допомагати Китаю.

Не натрапивши на опір великих держав (жодних санкцій з боку Ліги Націй!), японське командування з допомогою своїх китайських прихильників проголосило 9 березня 1932 р. маріонеткову державу Маньчжоу-Го на чолі з імператором Пу 1, який прибрав собі ім'я Канте.

Нарешті комісія Літгона добралася до Китаю і в жовтні 1932 р. (майже через рік після призначення) опублікувала свою доповідь. Комісія в щлому осудила японську окупацію Маньчжурії, обвинуватила Японію в порушенні пакту Бріана—Келлога та Вашингтонського «договору 9-ти» (1922 р.) і закликала до «міжнародного співробітництва» і «відкритих дверей» у Китаї. Радянському Союзу закидалася підтримка антияпонського руху в Китаї.

В грудні 1932 р. надзвичайна сесія Асамблеї Ліги Націй заслухала представників Китаю та Японії. Лорд Сай-мон навіть підтримав Японію, після чого японський представник подякував йому за те, що той «за півгодини чітко сформулював позицію Японії, яку протягом 10 днів вона намагалася висловити на Асамблеї». Асамблея передала питання в «Комісію 19-ти» й підкомітети Ліги Націй. Тим часом японські війська спокійно просувалися до Пекіна й Внутрішньої Монголії.

В лютому 1933 р. Генеральна Асамблея Ліги Націй нарешті затвердила доповідь (Японія голосувала проти), осудивши Японію, але без жодних санкцій, і закликала «продовжувати переговори». Ліга Націй виявила своє цілковите безсилля. Японська делегація лицемірно заявила, що «зусилля Японії щодо співробітництва з Лігою Націй досягли своєї межі» і що Японія не може залишатися членом організації. 28 березня 1933 р. Японія вийшла з Ліги.

Окупація Маньчжурії й демонстративний вихід Японії з Ліги Націй створили вогнище війни на Далекому Сході. В той час понад 50 тис. японських солдатів перебували в Китаї. В 1937 р. їх налічувалося вже понад 300 тис.

Новий етап агресії Яповії в Китаї й політика Радянського Союзу. Після підписання з Німеччиною «Антикомінтернівського пакту» Японія почала новий етап своєї агресії в Китаї. В прийнятій ще в серпні 1936 р. в Японії новій зовнішньополітичній програмі «Основні принципи національної політики» ставилися завдання «ліквідувати загрозу з півночі, з боку Радянського Союзу», «зустріти у всеозброєнні Англію та Америку», поширити «національне й економічне просування на південь, особливо в район країн південних морів». Зазначалося, що основна мета зовнішньої політики Японії — «перетворити імперію номінальне й фактично на стабілізуючу силу в Східній Азії».

Спочатку японська вояччина, згідно з «меморандумом Танаки», вдерлася на територію Монгольської Народної Республіки (березень 1936 р.). Але радянський уряд 12 березня 1936 р. підписав із МНР протокол про взаємну допомогу на 10 років. Монгольські війська разом з Червоною Армією розгромили японських інтервентів. Це змусило Японію змінити напрямок своєї агресії.

7 липня 1937р. японські агресори, спровокувавши інцидент в 10 км від Пекіна, без оголошення війни вдерлися в Північний Китай і за короткий час захопили Пекін, Тяньцзінь, Калган та ряд інших міст. Вони збиралися створити на окупованих територіях п'яти північних китайських провінцій маріонеткові режими (щось на зразок Маньчжоу-Го, утвореного японцями в окупованій Мань­чжурії 1 березня 1932 р. на чолі з маріонетковим імператором Пу 1). Через місяць японські війська висадилися біля Шанхая, захопили його й попрямували на захід, здобули Нанкін (тодішню столицю Китаю) та Ханькоу, захопили велику територію. Починаючи з 1939 р. й до 1944 р. Японія дещо припинила наступальні операції й організувала блокаду морського узбережжя Китаю, намагаючись перекрити шляхи постачання йому зброї.

Становище Китаю в цих умовах значною мірою залежало від позицій великих держав. Яка ж була реакція великих держав на події в Китаї?

США, додержуючись «доктрини Сгімсона» (від 7 січня 1932 р.), «не визнавали» захватів Японії в Китаї. 16 липня 1937 р. державний секретар К. Х&лл направив звернення до 62 країн — учасниць пакту Бріана—Келлога, де вкрай обережно осуджував політику Японії, навіть не називав її агресором і не пропонував нічого конкретного для припинення цієї війни. Американський закон про нейтралітет забороняв експорт воєнних матеріалів до воюючих країн. Користуючись тим, що ні Японія, ні Китай не оголошували стану війни, Ф. Рузвельт заявив, що на них дія цього закону не поширюється. Американські поставки (втому числі стратегічних матеріалів) в Японію в 1937 р. збільшилися майже в 3 рази порівняно з 1936 р. й продовжували зростати. Поставки ж у Китай через японську морську блокаду зменшилися.

5 жовтня 1937 р. у своїй промові в Чикаго Рузвельт закликав до створення «карантину» щодо японського агресора. Суперечності між США й Японією ще більше загострилися після потоплення японською авіацією в грудні 1937 р. трьох американських танкерів. Проте в цілому політика США щодо Японії залишалася незмінною.

Ліга Націй зайняла нерішучу позицію. У Брюссельській конференції учасників Вашингтонського «Договору 9-ти» в листопаді 1937 р. Японія відмовилася брати участь. Зате взяли участь СРСР і всього 19 держав. У прийнятій 24 листопада резолюції, за яку не голосувала Італія, Японія не називалася агресором. Тільки СРСР порушив питання про санкції проти неї. Як і раніше. Ліга Нацщ пропонувала Японії й Китаю «припинити ворожі дії й продовжити переговори». Західні держави не бажали втручатися в японсько-китайську війну, факіично потурали Японії.

СРСР, осудивши агресію Японії, вдався до конкретних заходів. 21 серпня 1937 р. він підписав з Китаєм договір про ненапад на 5 років і значно збільшив йому воєнні поставки, а також надав позики (в 1938 р. — на 100 млн дол., а в 1939 р.— на 150 млн). У червні 1939 р. в Москві між обома державами був підписаний торговельний договір, який передбачав посилення радянської допомоги Китаю. Радянський Союз направляв у Китай літаки, танки, гармаш, боєприпаси, бензин і т. п. Радянські льоічики прикривали китайські міста від японської авіації, бомбардували японські військові об'єкти на Тайвані, їхні кораблі на річці Янцзи.

В той час японська вояччина здійснила воєнні провокації проти Радянського Союзу. В липні — серпні 1938 р. вона атакувала радянський кордон у районі озера Хасан. Це не був звичайний прикордонний інцидент — японці використовували важку артилерію. Радянські війська розгромили й відкинули агресорів з радянської території, втративши 263 чоловіки убитими. Було підписано перемир'я.

Проте японські мілітаристи на цьому не зупинилися. 11 травня 1939 р. вони вдерлися на територію Монгольської Народної Республіки в районі річки Халхін-Гол. Агресор мав спочатку 38 тис., а на середину серпня 75 тис. чоловік, понад 500 гармат, 182 танки, до 350 літаків. Японська вояччина розраховувала з боями захопиш не тільки Монголію, а й частину радянської території. Однак 20 серпня радянські та монгольські війська перейшли в рішучий наступ і за 10 днів закінчили оточення та розгром японських інтервентів. І це за день до початку другої світової війни! Тут уперше розкрився талант полководця Г. К. Жукова. Можна тільки уявити собі, що було б, якби тоді Червона Армія не завдала поразки японським військам. Одночасно з нападом Німеччини на Польщу Японія могла б відкрити другий фронт проти Радянського Союзу. Але 15 вересня 1939 р. Японія змушена була підписати з СРСР та МНР угоду про припинення воєнних дій з 16 вересня.

Воєнна агресія Італії, Німеччини та Японії в 1935 — 1937 рр. остаточно розставила на протилежних позиціях два блоки держав у капіталістичному світі. Західна політика «невтручання», «умиротворення» мілітаристських держав, їх відмова від радянських пропозицій колективної відсічі агресорам неминуче гіели до нової світової війни.