Еволюція зовнішньої політики США в постбіполярний період.

Друга пол 80-их – «прорив», «нова розрядка». Головні завдання для США після розпаду СРСР: 1. скорочення озброєнь; 2. непоширення ЯЗ; 3. попередження виникнення конфліктів.

Після «ХВ» дискусія в США щодо їхнього місця. «Рекоменація для військового планування» 1992 р. - елементи політики США після «ХВ»: використання статусу гегемона для зміцнення нового світового порядку; попередити зростання центрів сили в регіонах, де інтереси США (ЦСЄ, Європа, Східна Азія, ЮВА, пострадянський простір); попередити становлення нового гегемона як опонента США, що приведе до змін в екон. і політ. порядку; необхідність контролювати процеси на пострад. просторі, щоб попередити дестабілізацію, але не бути арбітром; водночас РФ не є обов’язково опонентом; стратегія включення західних пострадянських республік до європейських політ. і безпекових структур.

Таким чином 1992 р. формується наступний підхід: недопущення відновлення великої РФ; політика в СНД і Прибалтиці має бути спрямована на посилення незалежності; протидія становленню військово-політичного союзу на пострадянській території, а також між РФ і КНР. Помічник президента з нацбезпеки Ентоні Лейк в 1993 р. концепцію «розширення демократії».

Концепції гегемонії США: «жорстка» гегемонія, ліберально-реалістична, ліберально-консервативна, що реалізовувалася Клінтоном. Адміністрація Клінтона: «стратегія залучення і розширення», що розроблялася активно з 1993 р., що знайшло офіційне закріплення в «Стратегії національної безпеки включення і розширення» 1994 р.: 1. розповсюдження демократії і ринкової економіки; 2. зміцнення суспільств з ринковою економікою; 3. зміцнення нових демократій, де можливо; 4. боротьба з агресією; лібералізація; 5. сприяти демократії і ринку, де їм існує загроза. Таким чином до 1996 р. формується т.з. «доктрина Клінтона» на основі прагматизму та ідеалізму та акцент на економічні фактори і «демократичне лідерство»; акцент на ідеологію (поширення ам. Цінностей та стандартів). 1997 р. «Стратегія національної безпеки в новому столітті»: 1. проголошено глобальні інтереси; 2. утримання переваги в усіх сферах; 3. створення умов для вибору між індивідуальним чи колективним виконанням завдань; 4. єдиний світовий лідер, що може вирішувати проблеми МБ. 5. переведення РФ з пріоритетної держави і статус однієї з нових незалежних держав (ННД); 6. формування 4 завдань щодо ННД: 1. зниження ядерної загрози; 2. ядерне нерозповсюдження; 3. допомога в розвитку демократії і ринкової економіки, включення в євр. систему безпеки; 4. врегулювання конфліктів і зміцнення незалежності.

За Клінтона активна критика діяльності ООН (особливо врегулювання конфліктів); акцент на силу щодо врегулювання конфліктів (Югославія); створення трансатлантичного суспільства; акцент на розширення НАТО як основа безпеки в Європі. Вперше ідея розширення НАТО озвучена у вересні 1993 р., 10 січня 1994 р. офіційно Клінтон оголошує Партнерство заради миру (ПЗМ).

На межі століть спостерігається зближення підходів республіканців і демократів: США – світовий лідер, який відповідає за світовий розвиток; унікальність амер. цінностей та інститутів, розповсюдження яких є важливим; необхідність закріплення статусу надержави в усіх сферах (існує теза, США були гегемоном тільки під час війни в Перській затоці 1991 р.).

Республіканці акцент на питання безпеки та військові, демократи – економічні («Новий курс глобального розвитку»).

На початку президентства Буша акцент на силу і жорстке домінування США, необхідності активної участі США в МВ.

Завдання перед республіканцями в цей час: 1. продовжити максимально в часі домінування США; 2. мінімізація загроз; 3. управління новими викликами; 4. основними є питання безпеки (будь-яка сфера). Поєднання ліберально-консервативної (Клінтон) і «жорсткої гегемонії».

Після 11 вересня три підходи: 1. неоізоляціоністи (знизити залежність від міжнародної спільноти, самостійність дій); 2. ліберали-інтернаціоналісти (використання міжн. інститутів для боротьби з тероризмом); 3. «жорсткі гегемоністи» (самостійно розібратися з ворогом на БС і закріпити своє домінування). Вибрали змішаний підхід: розширення спів роб. з новими державами (РФ, Індія); розширено територіальну присутність (Узбек., Таджикистан, Киргистан); будівництво демократії (Афганістан, Ірак); продовження боротьби проти ворогів (Іран); збережено жорстку позицію щодо питань безпеки.

Поширення свободи – головна перешкода тероризм, а не комунізм. 2002 р. формування «осі зла» (Ірак, Іран, КНДР). Доктрина Буша: 1. можливість односторонніх превентивних ударів (по терористам, «вісі зла») в обхід статуту ООН; 2. зміна ролі ЗМЗ, зростання готовності ризикувати (терористи, «вісь зла»), що робить стримування часів «ХВ» неефективним. 3. мета терористів – мирне населення. 4. співробітництво з РФ, КНР, Індією, передбачається їхнє включення до майбутніх коаліцій; позитивно оцінено партнерство з РФ. 5. «офіційно» вітається підйом КНР.

2002 р. нова Стратегія національної безпеки. Та «Доповідь про становище нації».

Друга інагураційна промова Буша: боротьба з тероризмом – «4 світова» (з комунізмом була третя).

2003 р. концепція «Модернізації розширеного Близького Сходу і управління» (ЮВА, Пів. Аф., Сер. Схід, БС), офіційно з 2004 р.: 1. відсутність в регіоні політичної свободи, соціально-економічних умов і перспектив є сприятливим для розвитку тероризму; 2. таким чином потрібно змінити спосіб життя, режим. Прийнята на саміті G8 (іракська війна, політика стосовно Ірану). Для ЗП США зараз актуальним є проблема Іраку, Афганістану, Ірану, ПРО в Європі, значення ООН, розширення НАТО і відносини з РФ, союзницькі відносини з Пакистаном.

Б. Обама переміг на виборах під гаслом змін, зокрема, й у зовнішній політиці. Одним із головних завдань його адміністрації стало створення нової атмосфери у відносинах США з рештою країн світу. Зовнішньополітична концепція Б. Обами передбачає активне використання „м’якої сили”, дипломатії й компромісу та вказує на закінчення політики неоконсерватизму, що базувалася на експорті демократії та веденні безкомпромісної боротьби проти опонентів США у світі. Якщо політика його попередника була заснована на протистоянні, то Б. Обама робить акцент на пошуку спільного та посиленні взаєморозуміння. Таким чином, дії нової американської адміністрації спрямовані на своєрідне „перезавантаження” відносин Сполучених Штатів із багатьма країнами, зокрема, і з мусульманським світом.

4 червня 2009 р. Б. Обама звернувся з промовою до всіх мусульман світу з трибуни Каїрського університету, в якій закликав відкрити нову сторінку у відносинах США з ісламським світом, спільно боротися з екстремізмом, підвищити економічне і наукове співробітництво. Обрання Каїру для програмної промови стало не випадковим, оскільки саме Єгипет разом із Саудівською Аравією входять до групи держав „поміркованого арабського центру” і відіграють виключно важливу роль у питаннях арабсько-ізраїльського мирного врегулювання та іранської ядерної програми.

 

У виступі в Каїрському університеті Б. Обама закликав до „нового діалогу” у відносинах між Сполученими Штатами та ісламом, підкресливши, що частиною його відповідальності як президента США буде боротьба з негативними стереотипами щодо цієї релігії. Тим самим глава американської адміністрації підтвердив, що його підхід до взаємин з мусульманськими країнами кардинально відрізнятиметься від підходу адміністрації Дж. Буша-молодшого, яка прагнула розповсюдити західні цінності в арабському світі. 44-й президент США визнав, що американці не здатні й не повинні нав’язувати свої цінності державам, в яких абсолютно відмінна історія і культура.

 

Б. Обама висловив упевненість у тому, що в його країни і мусульманського світу досить багато спільного, щоб ефективно співпрацювати. Відкинувши концепцію „зіткнення цивілізацій”, яка розглядає Захід й ісламський світ як протилежні полюси, він зробив акцент на історичних зв’язках та спільних цінностях Сходу і Заходу, таких, як принципи правосуддя і прогресу. „Каїрська промова” містила в собі також і нове бачення практичних кроків, спрямованих на загальну стабілізацію в регіоні. Головними пріоритетами зовнішньої політики США на найближчу перспективу було визнано відновлення палестинсько-ізраїльських мирних переговорів та розгортання повномасштабної кампанії в Афганістані. Б. Обама окремо підкреслив, що США не планують зберігати військову присутність в Афганістані та Іраку, а також виступають за мирне врегулювання близькосхідного конфлікту разом із проголошенням незалежної палестинської держави.

 

У промові пролунали декілька тез, що ознаменували певні зміни у традиційних підходах США до близькосхідної проблематики. Однією з них стало визнання нелегітимності процесу розширення ізраїльських поселень, що продовжується зараз на палестинських територіях. Підтвердивши свою прихильність збереженню „особливих відносин” з Ізраїлем, Б. Обама в той же час відзначив, що сучасна ситуація навколо палестинсько-ізраїльського протистояння не відповідає інтересам ані Вашингтона, ані Тель-Авіва. Не менш резонансною стала заява Б. Обами про визнання права Ірану розвивати мирну атомну енергетику за умови дотримання Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, а також про намір нормалізувати американсько-іранські відносини без попередніх умов та на основі взаємної поваги.

 

 

Білет № 30

1.Рух неприєднання в міжнародних відносинах.

2.Арабо-ізраїльське протистояння у 60-70-і рр.

3.G - 8 та G - 20 у світовій політиці.