ТОП 10:

Еволюція відносин між Україною та Росією.



1991-1993 – час високої напруги у двосторонніх відносинах, пов’язаної з кримським питанням, гострою проблемою Чорноморського флоту;

1994-1998 – етап складного узгодження національних інтересів, зміцнення особливого стратегічного партнерства, яке було закріплено Договором 31.05.1997., цей час також характеризувався напруженим внутрішньополітичними баталіями з приводу ратифікацій цього фундаментального історичного документа.

1999-2000 перехідний період, пов’язаний зі зміною влади в Кремлі, спрямованістю двосторонніх відносин на прагматичне наповнення особливого стратегічного партнерства конкретним змістом.

2001-2005 – етап відносно стабільного співробітництва між Україною та РФ, що супроводжувалося підписанням Договору про спрощення режиму перетину державного кордону між Україною та РФ та Договору про співробітництво та спільне використання Азовського моря та Керченської протоки. Хоча слід також зазначити, що даний період супроводжувався суттєвими протиріччями між двома державами та низкою пов’язаних з ними криз: насамперед, криза навколо о. Тузла. У цей же час з’являється нова Стратегія РФ щодо України, в якій зазначається необхідність збереження максимального впливу РФ в Україні; збільшення частки російського капіталу в укр. економіці; військово-політичне та військово-технічне співробітництво.

2005-2009- Чітке визначення керівництвом України пріоритетності інтеграції в європейські та євроатлантичні структури та послідовна політика на цьому напрямі викликали негативні відгуки зі сторони РФ. Така активна негативна реакція зумовлена насамперед тим, що Україна почала втілювати свої зовнішньополітичні наміри, тобто наповнила зовнішньополітичні декларації практичним змістом. Паралельно українська влада спрямувала зусилля на побудову справді партнерських взаємин із РФ, що, зокрема, передбачає вирішення вищезазначених проблем у двосторонніх відносинах.

З 2010 – новий етап у розвитку двосторонніх відносин:спрямування ЗПУ на все більш глибоке та різностороннє співробітництво із РФ

В українсько-російських відносинах склалися декілька вузлів протиріч, які стають реальними в результаті зміни зовнішньополітичних реалій і внутрішньополітичної ситуації в державах. Серед них можна виокремити територіальні претензії, економічні проблеми, гуманітарні закиди і інформаційний тиск. У цій площині слід очікувати нових проявів наступу на стратегічні інтереси України по різних напрямках як двостороннього спілкування Україна - РФ, так і в рамках СНД та інших регіональних структур.

По-перше, російський напрямок української зовнішньої політики залишиться надзвичайно важливим, проте він втратить риси, які були для нього характерними ще кілька місяців тому. З одного боку, формування і реалізація нової російської політики відбуватиметься у кількох центрах - Кабінет міністрів, Рада національної безпеки і оборони України, Міністерство закордонних справ, Міністерство оборони, Служба безпеки України, секретаріат президента, Особливим центром формування і проведення міждержавних відносин може й має стати Верховна Рада. Тільки таким способом нова влада зможе прорахувати всі наявні і потенційні загрози і виклики, виявити сильні і слабкі місця, чітко визначити інтереси і засоби їх досягнення і захисту.

По-друге, „російський вектор" втратить келійність, притаманну політиці „пізнього Кучми", коли рішення приймалися зненацька, і, не виключено, без участі самого президента, а такі структури як МЗС взагалі до цієї політики допущені не були.

По-третє, можна припускати, що за нових умов Київ намагатиметься відійти від рівня персональних відносин (за лініями президент-президент, глава адміністрації президента-глава адміністрації президента тощо). Тобто, діалог за цими напрямками не лише збережеться, але й розшириться (учасниками діалогу повинні стати й інші ключові фігури державного керівництва - міністри, голови парламентських комітетів, „губернатори" тощо), проте сама політика переводитиметься на рівень відносин між двома державами, які мають цілісний характер, і в яких беруть участь багато суб'єктів.

Своїм першим візитом до Москви Ющенко продемонстрував, що виходитиме з позицій рівного партнерства і самостійності.

· говорив про „раціональний характер" майбутніх відносин з Росією

· ЄЕП може розглядатися як проект, цікавий лише до тієї пори, поки Україна не домовиться про вільну торгівлю з Європейським Союзом, і при тому такий, що відповідає українському законодавству

· Консорціум, за словами Ющенка, обов'язково має включати в себе як сторону, що добуває газ (Росію), так і сторону, що має транзитну інфраструктуру (Україна), але також і сторону, яка є ключовим споживачем (Німеччина, Франція).

· нафтопровід Одеса-Броди має працювати в „прямому напрямку".

Суттєвим чинником для російського впливу на Україну залишається її домінування в українському інформаційному просторі.

Відносини між Україною і Росією в контексті тих змін і в суспільній свідомості, і в загальній політичній картині у Європі з приходом в Україні команди президента Віктора Ющенка будуть одним з тих чинників, які й продемонструють, наскільки результативною і ефективною буде „нова влада" в Україні.

Прогноз

Перше справжнє загострення відносин між Україною і Росією може настати у час останньої фази виборів до Верховної Ради (серед іншого, спекуляцій на теми нафти й газу, єдності слов'янських православних народів, російської мови тощо уникнути не вдасться). Але в тому разі, якщо на той час нове українське керівництво зможе підкріпити перші заяви аргументованою міцною самостійною позицією, спекуляції залишаться словами, а дві країни матимуть шанс дійсно перейти до цивілізованих відносин.

 

Білет № 18

1.Початок Другої світової війни. "Дивна війна" на Заході, "особливі відносини" СРСР та Німеччини.

2. Україна в процесі ядерного роззброєння.

3. Політика сусідства ЄС та «Східне партнерство"

 

1.Початок Другої світової війни. "Дивна війна" на Заході, "особливі відносини" СРСР та Німеччини.

20 серпня 1939 року Гітлер надіслав особисту телеграму Сталінові, наголошуючи в ній на «нестерпній напруженості» між Німеччиною й Польщею і просячи перенести дату візиту німецького міністра на 22 чи 23 серпня. Сталін телеграфував Гітлерові, що він згоден на 23 серпня.

Ріббентроп поїхав, наділений Гітлером повноваженнями для підписання договору, який набирав би чинності негайно. Це дозволяло дуже швидко провести переговори, що почалися зразу по приїзді Ріббентропа пополудні 23 серпня, а вночі пакт було підписано. Документ складався з двох частин. Першою з них був договір про ненапад, оприлюднений 24 серпня. В ньому заявлялося, що обидві країни хочуть зміцнити справу миру. Вони зобов'язувалися не брати участі в жодному акті агресії одна проти одної, не підтримувати жодної третьої строни, яка розв'язувала б війну проти однієї з них, не приєднуватися до груп держав, ворожих до тієї чи іншої з договірних сторін, проводити взаємні консультації, вирішувати конфлікти між ними тільки шляхом дружнього обміну думками або арбітражу. Договір, що вступав у дію негайно, укладено строком на десять років з автоматичним подовженням ще на п'ять років, якщо жодна зі сторін не денонсує його за рік до закінчення його терміну.

Набагато важливіший був таємний протокол, що складався з трьох основних статей. Стаття 1 відносила до російської зони впливу Фінлядію, Естонію й Латвію «в разі політико-територіальних змін». Литва входила до зони впливу Німеччини. Обидві країни визнавали інтереси Литви щодо Вільна. Стаття 2 визначала межу зон впливу в Польщі по лінії Нарев—Вісла—Сян, і в ній також додавалося: «Питання про те, чи бажано в інтересах обох сторін зберегти незалежну польську державу та як мали б бути визначені кордони цієї держави, може бути остаточно вирішене тільки в перебігу майбутнього політичного розвитку. В усякому разі обидва уряди розв'язуватимуть це питання шляхом дружніх домовленостей». Стаття 3 відзначала «інтереси СРСР щодо Бессарабії». Німеччина заявляла, що не має ніяких політичних інтересів у цьому регіоні.

Пакт Молотова-Ріббентропа розв'язав Німеччині руки для початку WWII, а СРСР дав можливість підготуватись до неминучного конфлікту з Німеччиною. В.Суворов взагалі стверджує, що Сталін планував нападати першим.

Д. с. в. розпочалась 1.09.1939 нападом Німеч­чини на Польщу 3.09.1939 Велика Британія та Франція оголосили війну Німеччині. У квітні — травні 1940 гітлерівські війська окупували Данію, Норвегію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, а в червні — Францію. 10.07.1940 у війну на боці Німеччини вступила Італія, війська якої в серп­ні - вересні захопили Брит. Сомалі, частину Кенії та Судану, вдерлись у Єгипет. У грудні вони були розбиті й у січні-травні 1941 вигнані зі Схід. Африки брит. військами. У квітні 1941 Німеччина захопила Грецію та Югославію, Японія окупувала півд. райони Китаю й півн. частину франц. Індо­китаю. 22.06.1941 Німеччина напала на СРСР (див. «Барбаросса план»). Період війни СРСР про­ти Німеччини під час Д. с. в. отримав назву Велика вітчизняна війна Радянського Союзу 1941-45.

Дивна війна— поширена назва подій на Зах. фронті Другої світової війни періоду з верес­ня 1939 по травень 1940, що характеризувались практ. відсутністю значних військ, операцій як з боку Німеччини, так і з боку союзників — Великої Британії та Франції. Оголосивши війну Німеччині після її агресії проти Польщі, Франція та Британія тримали на кордоні 110 ди­візій, яким протистояли лише 23 нім. дивізії. Однак Париж і Лондон уникали рішучих дій, сподіваючись на укладення миру з Німеччи­ною, обмежуючись війною на морі та заходами псих, тиску на супротивника. Період Д. в. за­вершився з початком масованого наступу нім. армії проти військ союзників 10.05.1940, який призвів до капітуляції Франції 22.06.1940. Сам термін «Дивна війна» був уперше вжитий франц. журналістом Доржелесом у жовтні 1939.

О А. Волошин

Димитров(Вітіігоу)Александр (1959, Софія)-болг. дипломат. Закінчив Техн. ун-т у Софії. 1984-89 — наук, співробітник Центр, ін-ту обчис­лювальної техніки в Софії; 1990-91 — консуль­тант нім. фірми «Мандауш» ООД у Франкфур-ті-на-Майні (ФРН); 1992-97 — ген. представ­ник «СОМ-РАЯЕХ-ВА8Р» у Софії; 1997-98 –голова Ради директорів готелю «Самоков-Боровец», експерт Комісії з питань екон. по­літики в Народному зібранні Республіки Бол­гарія. 1998-2002 — Надзвичайний і Повно­важний Посол Республіки Болгарія в Україні.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.210.22.132 (0.005 с.)