Види цивільно-правових відносин.

Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових від­носин.

Охоронні відносини виникають у разі необхідності захисту інтересів учасників цивільного обігу цивілістичними засоба­ми. Охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб'єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.

Абсолютні та відносні правовідносини. В основу їх розме­жування покладено такий критерій, як коло зобов'язаних осіб і ступінь їх конкретизації. Громадяни та організації, що мають суб'єктивні права, в ряді випадків реалізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побутової, творчої тощо) і при цьому безпосередньо не пов'язані з діяльністю інших суб'єктів. До таких цивільних правовідносин слід віднести: відносини власності, немайнові авторські і винахідницькі відносини, що пов'язані з майновими (ст.ст. 319, 418 ЦК Ук­раїни), особисті немайнові відносини, не пов'язані з майнови­ми, з приводу таких духовних благ, як життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність особистого життя.

Цивільно-правове врегулювання вищезазначених суспіль­них відносин полягає в наданні власникам, авторам творів на­уки, літератури, мистецтва, винахідникам, володільцям нема­теріальних духовних благ суб'єктивних прав і в покладенні на всіх інших громадян та організації суб'єктивного обов'язку ут­римуватися від порушення їхніх суб'єктивних прав. Такі цивільно-правові відносини називаються абсолютними.

Абсолютний суб'єктивний обов'язок покладається на кож­ного, і його зміст полягає в утриманні від порушення абсолют­ного права. Абсолютність суб'єктивного права — в його охо­роні від усіх і кожного та в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особи.

Зобов'язана сторона — це кожен, чий обов'язок полягає в утриманні від порушення суб'єктивних прав, тобто невизначе-не коло осіб — кожен і всі.

У відносних правовідносинах конкретно визначено обидві сторони — уповноважену і зобов'язану. Відносними право­відносинами є зобов'язальні. Сторони в них цілком конкретні — кредитор і боржник. В окремих видах зобов'язальних відносин сторона­ми є: продавець і покупець — у цивільно-правових відносинах із договору купівлі-продажу, страхова організація і страху­вальник — у відносинах із договору добровільного страхуван­ня, позикодавець і позичальник — у відносинах із договору позики. Отже, у відносних цивільно-правових відносинах сторони наперед відомі.

Майнові та особисті немайнові відносини. У майнових відносинах об'єктом є майно. Це перш за все відносини влас­ності. В особистих немайнових відносинах об'єктом є немай­нові блага: честь, гідність, авторство (ст. 418 ЦК України).

Речові та зобов'язальні відносини. Вони відрізняються об'єктом правовідносин. Об'єктом речових правовідносин є речі, майно. Речові правовідносини — це такі правовідносини, в яких уповноважений суб'єкт може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно. До них належать відносини власності.

У зобов'язальних відносинах об'єктом є дії. В цих правовідносинах уповноважений суб'єкт, щоб здійснити свої цивільні права, потребує сприяння зобов'язаної особи.

Активні та пасивні цивільні правовідносини. Вони відрізняються характером поведінки зобов'язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов'язальні відносини. В них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати робо­ту, сплатити гроші тощо.

У пасивних правовідносинах змістом суб'єктивного обов'язку є пасивна поведінка: зобов'язана сторона повинна утримуватися від порушення суб'єктивного права уповнова­женої сторони.

Елементи цивільно-правових відносин.

Елементи цивільних правовідносин. Громадяни та організації вступають у різні цивільні правовідносини. Елементи: суб'єкти, об'єкти, і суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок.

Суб'єкти цивільних правовідносин. Суб'єкта­ми цивільних правовідносин виступають його учасники, які також називаються особами. Суб'єкт цивільних правовідно­син, якому належить право, називається суб'єктом права. Суб'єкт цивільних відносин, на якого покладено обов'язок, на­зивається пасивним суб'єктом.

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: грома­дяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи (державні підприємства та установи, коопера­тиви, громадські організації, акціонерні товариства, орендні підприємства), Українська держава, інші організації (напри­клад, релігійні організації, спільні підприємства за участю ук­раїнських та іноземних юридичних осіб, іноземні підпри­ємства й організації).

Елементами правосуб'єктності є: правоздатність та дієздатність.

Цивільна правоздатність — це здатність особи мати цивільні права та обов'язки. ЦК України містить визначення правоздатності фізичних (ст.25) та юридичних осіб (ст.91).

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.

У складі дієздатності слід виділити такі елементи: правочиноздатність — здатність здійснювати правомірні дії, спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків; деліктоздатність — це здатність особи нести відповідальність за вчинене цивільного правопорушення; тестаментоздатність — це здатність особи залишати за­повіт і бути спадкоємцем; трансдієздатність — здатність особи своїми діями створю­вати для інших суб'єктів права і обов'язки і її здатність прий­мати на себе права і обов'язки, що виникають у результаті дій інших осіб.

Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин та­кож мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.

Правоздатність юридичних осіб називається спеціальною, оскільки встановлюється відповідно до цілей кожної юридич­ної особи, тоді як громадяни мають однакову для всіх право­здатність.

Дієздатність юридичних осіб виникає водночас з право­здатністю.

Об'єкти цивільних правовідносин. Громадяни та ор­ганізації укладають угоди і, отже, вступають у цивільно-пра­вові відносини з метою задоволення своїх інтересів. Об'єкт цивільно-правових відносин — це те, на що спря­мовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою за­доволення інтересів громадян та організацій. Об'єктами цивільних правовідносин можуть бути речі, дії, у тому числі послуги, результати духовної та інтелектуальної творчості, особисті немайнові блага.

Зміст цивільних правовідносин становлять суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок. У юридичній літературі і на практиці суб'єктивне право характеризується як єдність трьох елементів: а) вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, в якій виявляється її самодіяльність, свобода вибору варіанта поведінки в межах наданого суб'єктивного права, користування матеріальними і духовними благами на підставі існуючих відносин власності і товарообігу, тобто право на власні дії; б) право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки, яка забезпечує здійснення своєї діяльності, тобто право на чужі дії; в) право (можливість) вимагати застосування засобів державного примусу до зобов'язаних осіб.

Отже, суб'єктивне цивільне право — це можливості відповідного суб'єкта.

Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів упов­новаженої особи. Він також пов'язаний з правом в об'єктивно­му розумінні. Так, ст. 665 ЦК України передбачає, що за дого­вором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати май­но у власність покупцеві. Це норма цивільного права, тобто право в об'єктивному розумінні. Зазначений обов'язок виникає саме тому, що він встановлений нормою об'єктивного права.