Місце цивільного права в системі галузей права.

Місце цивільного права в системі галузей права.

Радикальні економічні й політичні перетворення в суверенній і незалежній Україні мають на меті побудувати нову модель господарської системи, її фундамент становлять різні форми власності відповідних суб'єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням на активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які становитимуть основу нової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим законам, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюралізм відносин власності.

В основу законодавчих актів, що регулюють товарно-грошові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції суб'єктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчі акти мають створити рівні правові умови для діяльності товаровиробників незалежно від форм власності, передбачити організаційні форми здійснення ними підприємницької діяльності.

Цивільне право як галузь права. Наука цивільного права

Посилюється роль цивільно-правового договору в самостійній організації господарської діяльності суб'єктів товарно-грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає його місце в системі правових галузей. Сучасне право поділяється на окремі галузі і залежно від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональних особливостей кожної з галузей. До таких критеріїв належать: предмет, метод правового регулювання та функції даної галузі.

Взаємодія галузей сучасного права забезпечує всебічне правове регулювання суспільних відносин в Українській державі.

Цивільне право як самостійна галузь права має відповідний предмет, метод цивільно-правового регулювання та функції.

Предмет і метод цивільного права

Цивільне право є самостійною галуззю сучасного права. Цивільне право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності та диспозитивності відносини власності, товарно-грошові відносини, підстави на­буття і порядок реалізації та захисту цивільних прав і обов'язків фізичними та юридичними особами, з метою задоволення ма­теріальних та духовних потреб громадян. Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільне законодавство регулює особисті немайнові та майнові відносини.

Отже, предметом цивільно-правового регулювання є:

а) майнові відносини;

б) особисті немайнові відносини.

Майнові відносини. Це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу за­собів виробництва, предметів споживання та інших матеріаль­них благ.

За змістом майнові відносини поділяються на дві групи:

а) відносини власності; б) відносини у галузі товарообігу.

Відносини власності, тобто майнові, відображають існую­чий розподіл матеріальних благ (засобів і продуктів вироб­ництва) між певними особами (громадянами, юридичними особами, державою, територіальними громадами та іншими соціальними утвореннями). Вони закріплюють належність ма­теріальних благ за відповідними власниками.

Власність — це відношення особи до належної їй речі як до своєї, яке виражається у володінні, користуванні і розпоряд­женні нею, а також у захисті права власності.

Майнові відносини у галузі товарообігу — це відносини, пов'язані з переходом матеріальних благ від одних суб'єктів (виробників матеріальних благ) до інших (споживачів матері­альних благ), зокрема майнові відносини, що виникають з до­говорів купівлі-продажу, поставки.

Особисті немайнові відносини виникають у зв'язку із здійсненням особистих прав. Термін "особисті права" вжива­ється для позначення різноманітних суб'єктивних прав, які належать громадянину або соціальному утворенню. В даному випадку маються на увазі особисті немайнові права на блага, невіддільні від особи: життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я, ав­торство.

Ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин відображені в загальному юридичному становищі суб'єктів сучасного цивільного права, у специфіці юридичних фактів, у диспозитивних началах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій.

Метод цивільно-правовового регулювання – сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризуються юридичною рівністю сторін, а також надання останнім можливості врегулювання цих відносин на свій розсуд за винятками, встановленими цивільним законодавством.

Види: диспозитивний (юридична рівність сторін, ініціатива сторін при встановленні правовідносин, можливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить цивільному законодавству і моралі суспільства) та імперативний (виникає у зобов’язаннях внаслідок заподіяння шкоди).

Диспозитивність у цивільному праві надає можливість вибору між кількома варіантами по­ведінки в межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках визначити зміст цивільних прав та обов'язків, розпо­ряджатися суб'єктивними правами на свій розсуд. Диспози­тивні засади втілюються у диспозитивних нормах.

 

Джерела цивільного права

 

Джерела права – зовнішня форма вираження правових норм?? яка має

загальнообов’язковий характер.

 

Джерела ЦП: НПА, міжнародні договори, судові прецеденти, правовий

звичай, цивілістична доктрина.

 

НПА – документ, прийнятий уповноваженим органом, в якому містяться

правила поведінки.

 

Судовий прецедент – рішення суду вперше по конкретній справі, що набрало

чинності. Судова практика має нормативну силу для: рішення КСУ про

тлумачення Конституції і законів (квазіпрецедент); рішення Європейського

суду з прав людини (сторонами можуть бути ті суб’єкти, які не мають

відношення до України).

 

Правовий звичай – норма права, яка була встановлена шляхом

багаторазового повторення (найстаріше джерело права, неможливо

розрізнити права і обов’язки). Звичаї застосовуються тоді, коли не має

норм законодавства.

 

Цивілістична доктрина – обґрунтовані науковцями певні висновки, які є

результатом тлумачення позитивного права, а також порівняльного

законодавства (монографії, автореферати, статті). Доктрина має велике

значення для міжнародних відносин. Не є джерелом права: цивільно-правові

договори (не мають правової основи), крім типових договорів; акти

індивідуального регулювання.

Формами систематизації є кодифікація та інкорпорація.

Кодифікація — форма систематизації, при якій впорядкування нормативного матеріалу забезпечується у процесі правотворчості, шляхом видання зведеного, логічно стрункого, внутрішньо узгодженого нормативного акта, який з максимальною повнотою охоплює дану галузь суспільних відносин. До цивільних кодифікаційних актів належать Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 p., закони України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями), "Про господарські товариства" від 10 вересня 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями) та інші акти.

Інкорпорація — форма систематизації, при якій впорядкування цивільного нормативного матеріалу забезпечується шляхом об'єднання за певною класифікаційною ознакою у збірниках або інших виданнях без зміни змісту актів. Наприклад, збірник законодавчих актів з питань винахідництва, збірник з питань цивільно-правового регулювання капітального будівництва.

Види юридичних осіб.

Види юридичних осіб. Залежно від існуючих форм влас­ності в Україні юридичні особи поділяються на:

а) приватні;

б) колективні;

Відповідно до суб'єктного складу юридичні особи поділя­ються на:

а) українські;

б) спільні з участю іноземного інвестора;

в) іноземні;

г) міжнародні організації та об'єднання.

ЦК України виділяє юридичних осіб публічного права і» юридичних осіб приватного права. Юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю у цивільному обороті (наприклад, міністерства і відомства, уста­нови соціальної сфери).

Юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах саме з ме­тою участі у різних цивільно-правових відносинах. Цивільним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридичних осіб приватного права. Відповідно до ст. 83 ЦК Ук­раїни юридичні особи можуть створюватися у формі това­риств, установ та в інших формах, встановлених законом. Пе­релік організаційно-правових форм юридичних осіб не є ви­черпним.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі в цьому товаристві. Товариство може створюватися однією особою, якщо інше не передбачено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Установою є організація, створена однією або кількома за­сновниками, які не беруть участі в її управлінні, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Підприємство — це самостійний господарюючий статут­ний суб'єкт, який має права юридичної особи і здійснює ви­робничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в ус­тановах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені зако­нодавством України і відповідають цілям, передбаченим ста­тутом підприємства. Залежно від форм власності, встановле­них Законом України "Про власність", можуть діяти підприємства таких видів:

· приватне підприємство, основане на власності фізичної особи;

· колективне підприємство, основане на власності трудо­вого колективу підприємства;

· господарське товариство;

· підприємство, основане на власності об'єднань грома­дян;

· комунальне підприємство, основане на власності відповідної територіальної громади;

· державне підприємство, основане на державній власності, в тому числі казенне підприємство;

· спільне підприємство, основане на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). Серед засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав;

· підприємство, основане на власності юридичних осіб і громадян інших держав. Створення таких підприємств і регулюється окремим законодавством України, с Господарські товариства, до яких належать такі юридичні особи, які створені на підставі договору шляхом об'єднання майна (або майна і підприємницької діяльності) фізичних та юридичних осіб з метою одержання прибутку. Відповідно до розділу 2, гл. 8 ЦК України можуть створюватися акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, повні товариства.

Особи, які утворюють господарські товариства, назива­ються їх засновниками. Підприємства, організації та установи, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юри­дичні особи.

Об'єднаннями капіталів розглядаються такі господарські товариства, як акціонерні та товариства з обмеженою і додат­ковою відповідальністю.

Поняття і види правочинів

Умови дійсності правочинів.

Під умовами дійсності правочину розуміють передбачені законом вимоги, яким повинен відповідати будь-який правочин. Звичайно, що умови дійсності правочину залежать від виду правочину, його характеру, змісту, суб'єктного складу, об'єкта. Так, зрозуміло, що умови дійсності договору купівлі-продажу мисливської рушниці відрізнятимуться від договору купівлі-продажу буханця хліба чи пляшки молока, а передача на зберігання на елеватор 10 т зерна — від передачі на зберігання капелюха в гардеробі бібліотеки.
Водночас всі правочини, незважаючи на можливу специфіку, повинні відповідати певним загальним умовам дійсності.
Умови дійсності правочину є такими.
1. Суб'єктний склад. Особи, які укладають правочин, повинні мати необхідну правоздатність і дієздатність. Так, неповнолітній віком від 14 до 18 років може укладати лише дрібні побутові правочини. Якщо неповнолітній без згоди батьків чи піклувальника уклав договір піднайму житла, то такий договір може бути визнаний в судовому порядку недійсним. Відповідно, юридична особа може укладати правочини, якщо їх укладення не обмежене її установчими документами чи законом.
2. Відповідність змісту правочину закону. Тобто умови правочину повинні відповідати вимогам як закону, так і підзаконних актів. Так, договір купівлі-продажу кулемета між фізичними особами буде визнано недійсним, оскільки предмет договору вилучено із цивільного обігу. Не вважатиметься дійсним і договір купівлі-продажу донором нирки, оскільки Закон України від 16 липня 1999 р. "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині" передбачає лише безоплатне відчуження трансплантатів, за винятком крові та спинного мозку. В ч. 1 ст. 203 ЦК передбачено також, що зміст правочину не повинен суперечити моральним засадам суспільства.
Вважаю, що така норма за своїм характером є досить декларативною, оскільки підстави визнання правочину недійсним визначені в законі, і не завжди законні дії за своїм характером є моральними. Так, скажімо, якщо боржник не повертає борг, посилаючись на пропущений позивачем строку позовної давності, і суд відмовляє в задоволенні позову, то, звичайно, рішення суду є законним, але суспільна мораль навряд чи визнає його справедливим, як і дії боржника.
3. Відповідність форми правочину закону. Правочини можуть укладатися в усній, письмовій та нотаріальній формі, яку визначають самі сторони. В окремих випадках законодавець вимагає конкретної форми правочину під страхом його недійсності.
Так, зрозуміло, що довіреність на отримання заробітної плати повинна мати письмову форму, інакше бухгалтерія сторонній особі просто гроші не видасть, а відповідно, договір купівлі-продажу квартири повинен укладатися в нотаріальній формі, щоб уникнути можливих зловживань та шахрайства.
4. Єдність волі і волевиявлення сторін. Якщо такої єдності немає, може йтися про укладення правочину внаслідок насильства, обману, помилки, збігу тяжких обставин, тобто коли воля сторони відсутня взагалі або ж спотворена.
Наприклад, повертаючись ввечері додому через сквер Ви зустріли трьох хлопців, схожих на братів Кличко, які посміхаючись запропонували купити цеглину. В цьому випадку обставини укладення правочину — час, місце, суб'єктний склад договору певним чином вплинули на формування Вашого волевиявлення, тому такий правочин може бути визнано недійсним.
5. Здійсненність правочину. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Сторони в правочині

Ст. 202 ЦК розрізняє односторонні правочини і договори (двосторонні та багатосто­ронні правочини). їхній взаємозв'язок визначається правовою аксіомою: «Кожний договір є правочином, але не кожен правочин є договором»).
Одностороннім правочин визнається у разі, якщо для виникнення, припинення або іншої видозміни цивільних прав і обов'язків достатньо волевиявлення однієї сторони (на­приклад, волевиявлення спадкодавця-заповідача при складанні заповіту). При цьому згада­на «одна сторона» може бути представлена однією або кількома фізичними або юридични­ми особами.
Двосторонній чи багатосторонній правочин є договором. Договір — це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинен­ня цивільних прав та обов'язків (див. коментар до ст. 626 ЦК). Прикладом двостороннього правочину може бути договір купівлі-продажу, оренди, да­рування та ін. Прикладом багатостороннього правочину (багатостороннього договору) є договір про спільну діяльність (див. коментар до ст. 1130 ЦК). При цьому на кожній сторо­ні як двостороннього, так і багатостороннього правочину може виступати кілька осіб.

Зміст права власності.

Форми власності.

Норми права власності. У Законі «Про власність» зазначено, що власність в Україні виступає у формах приватної, колектив­ної і державної власності. Водночас у ст. 41 Конституції України зазначено, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об´єктами права державної та комунальної влас­ності. Право приватної власності набувається в порядку, визна­ченому законом і є непорушним. Як бачимо, Конституція Украї­ни розділила власність на дві самостійні форми - державну та комунальну і не згадує колективної власності. Але це не означає, що в Україні така форма власності відсутня. Крім Закону Украї­ни «Про власність», вона закріплена і в інших законодавчих ак­тах. Так, у ст. 7 Закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство» зазначено, що суб´єктом права власності висту­пає це підприємство як юридична особа.

Слід також зазначити, що в Україні є власність, яку немож­ливо віднести ні до однієї із зазначених форм власності. Це влас­ність, що належить профспілкам, політичним партіям та іншим громадським об´єднанням, релігійним організаціям як юридич­ним особам.

Так як в основі поділу права власності на форми лежить при­нцип суб´єктності, тобто принцип належності права тому чи ін­шому суб´єктові, можна стверджувати, що в Україні мають місце такі форми власності: право приватної; право державної; право комунальної; право колективної; право власності, що належить політичним партіям, громадським та релігійним організаціям. Формами власності, що передбачені в Конституції України, є приватна, державна та комунальна.

Стаття.433

Поняття «авторське право» виділяють в об´єктивному і суб´єктивному розумінні.

В об´єктивному розумінні авторське право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслі­док створення і використання творів науки, літератури та мистецтва.

У суб´єктивному розумінні авторське право - це сукуп­ність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв´язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва

Творча діяльність людей є надзвичайно різноманітною. Результати такої діяльності також характеризуються різноманітністю. Це можуть бути літературні, музичні твори, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, корисні моделі тощо. Але у будь-якому випадку об'єкти творчої діяльності людей потребують правової охорони.
Правова охорона творів у галузі літератури, науки, мистецтва, зокрема статей, монографій, дисертацій, картин, музичних творів, творів скульптури, архітектури, фотографій, здійснюється авторським правом. Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подання спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстрації.
Серед джерел авторського права слід назвати Конституцію (статті 41, 54), ЦК (статті 433—448), закони України від 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права" (в редакції Закону від 11 лютого 2001 p.), від 23 березня 2000 р. "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних (в редакції Закону від 10 липня 2003 р.)" та ін.
Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів 1886 p., Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право 1952 p., Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 р. та ін.
Авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, може використовувати спеціальний знак, який розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської літери "С" обведеної колом (©), імені (найменування) особи, яка має авторське право, та року першого опублікування твору. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті.

 

Стаття 489.

Комерційне найменування належить до третього блоку об'єктів інтелектуальної власності, завдяки яким індивідуалізуються учасники цивільного обороту. Окрім ЦК України правову охорону цього об'єкта також здійснює Положення про фірму.

Комерційне найменування — будь-яка назва юридичної особи, яка має бути чіткою, короткою, такою, що легко сприймається, запам'ятовується і відповідати характерові статутної діяльності.

ЦК визначає основною умовою надання правової охорони комерційному найменуванню можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та невведення в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним із моменту його першого використання та охороняється без обов'язкового подання заявки чи реєстрації, й незалежно від того, чи є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до відповідних реєстрів.

Закон дозволяє особам мати однакові комерційні найменування, за умови, що це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та/або реалізують, та послуг, які вони надають.

До майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування належать: право на використання; право перешкоджання неправомірному використанню іншими особами, в тому числі заборона використання; інші права. Слід зазначити, що майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування може бути передано іншій особі лише разом із цілісним майновим комплексом чи його частиною володільцем прав інтелектуальної власності на комерційне найменування.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, передбачених чинним законодавством.

Місце цивільного права в системі галузей права.

Радикальні економічні й політичні перетворення в суверенній і незалежній Україні мають на меті побудувати нову модель господарської системи, її фундамент становлять різні форми власності відповідних суб'єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням на активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які становитимуть основу нової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим законам, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюралізм відносин власності.

В основу законодавчих актів, що регулюють товарно-грошові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції суб'єктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчі акти мають створити рівні правові умови для діяльності товаровиробників незалежно від форм власності, передбачити організаційні форми здійснення ними підприємницької діяльності.

Цивільне право як галузь права. Наука цивільного права

Посилюється роль цивільно-правового договору в самостійній організації господарської діяльності суб'єктів товарно-грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає його місце в системі правових галузей. Сучасне право поділяється на окремі галузі і залежно від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональних особливостей кожної з галузей. До таких критеріїв належать: предмет, метод правового регулювання та функції даної галузі.

Взаємодія галузей сучасного права забезпечує всебічне правове регулювання суспільних відносин в Українській державі.

Цивільне право як самостійна галузь права має відповідний предмет, метод цивільно-правового регулювання та функції.