Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Методологія цивільного права в учасних умовах

Поиск

Методологія цивільного права в учасних умовах

Метод цивільно-правового регулювання - це сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, які характеризуються юридичною рівністю сторін, а також можливістю врегулювання цих відносин останніх, на свій погляд, за винятками які є встановленими цивільним законодавством.

Цей метод отримав назву - метод диспозитивності.

Метод диспозитивності характеризується низькою особливостей, якими є:

1) юридична рівність суб’єктів цивільного права - усі учасники цивільних правовідносин є юридично незалежними, самостійними та непідвладними один одному;

2) диспозитивність суб’єктів - самостійно визначають характер своїх відносин у межах чинного законодавства, здійснюють свої права на власний розсуд, самостійно обираючи найбільш доцільний варіант поведінки;

3) вільне волевиявлення суб’єктів означає самостійну, на власний майновий ризик діяльність, спрямовану на задоволення прав та інтересів суб’єктів;

4) майновий характер цивільно-правової відповідальності полягає в обов’язку правопорушника відшкодувати збитки, завдані іншій особі в повному розмірі та майновій (грошовій) формі.

 

Принципи цивільного права

Принципи права – загальні засади цивільного законодавства, закріплені в ЦК, неможливо передбачити всі види правовідносин, які є динамічними, принципи були закріплені для договірного права, а не для всього ЦК, потім були перенесені в загальні положення,

 

новітні принципи, які були предметом нещодавніх досліджень:

принципи договірного права: добросовісність, розумність Бондар «Договірні зобов’язання в ЦП», ст. 109 – 135, принцип свободи договору 38 – 49,

Бербено «Проблеми договірного права в Україні»,

3.. Функції цивільного права.

Л! слід виділяти компенсаційну: через неї виявляється особливість ЦП (адже регулятивна, охоронна, захисна функції притаманні багатьом галузям права). Суть цієї функції: особа, яка порушила суб’єктивні права,

 

Функції цивільного права

Фуннкції цп- це певні напрямки впливу цив.-прав. норм, обумовлені змістом суспільних відносин (власності товарно-грошових, особистих немайнових), що включені до предмета цивільно-правового регулювання.

 

Ф. 1) регулятивна; 2) охоронна; 3) попереджувально-виховна; 4) попередж.-но-стимулююча.

 

1) – забезпечує врегулювання нормами цивіл. права відносин власності, товарно-грошових а також особисто немайнових.

 

2) – забезпечує захист порушених суб’єктивних майнових і особистих прав.

 

3) – тісно пов’язана з охоронною. Може здійснюватися лиш відносно правопорушників, чия поведінка заслуговує на засудження.

 

4) – зміст полягає в стимулюванні різними цив.-прав. засобами; необхідної суспільству і державі поведінки громад. та організацій.

 

Система сучасного ЦП

норма – інститут – підгалузь – система ЦП (пандектна)

пандектна система ЦП (в Німеччині): ЗЧ і ОЧ

норма права – інститут - сукупність схожих норм права (правочинів, позовної давності, представництва, власності, зобов’язань). У ЦП побудова лише за допомогою інститутів і галузей – недостатньо, тому виокремлюють підгалузі – договірне (зобов’язальне), на сьогодні говорять про підгалузь права власності.

В рамках самого зобов’язальна права поділяється на ЗЧ і ОЧ, ЗЧ: забезпечення виконання зобов’язань, виконання, припинення, ОЧ: договірні конструкції (різні види договорів), делікти (з правомірних дій (публічна обіцянка винагороди), так неправомірних (заподіяння шкоди).

До ЗЧ:

• інститут суб’єктів (інститут осіб),

• інститут об’єктів,

• інститут правочинів,

• представництва,

• позовної давності,

До ОЧ:

• права власності,

• особистих немайнових прав,

• речових прав,

• інститут ІВ,

• договірного права,

• не договірних зобов’язань,

• інститути спадкового права.

Особливість пандектної системи: всі норми, які містяться в ЗЧ стосуються всіх інших інститутів: Напр., інститут правочинів стосується всіх договорів, що знаходяться в ОС, інституту спадкування, правочини ПІВ; застосовуючи норми

 

Співвідношення цивільного права з ін. Галузями права

Крім загального (предмет і метод) скажіть ще це

проблеми розмежування ЦП від інших галузей.

сімейне, житлове, сімейне, трудове, господарське право.

Цивільне та господарське право:

17.09.2010 Демченко С.Ф. дисертація.

Л! ця проблема пов’язана із радянським періодом.

концепція господарського права вперше висунута німецьким вченим Гедеманом. у Німеччині існують Торгові кодекси (Німецьке торгове уложення, але там не прижилась, але позитивно сприйнята радянськими вченими). Стручка, Хойбах – теорія двухсекторного права, на противагу – теорія єдиного господарського права – Гінцбург.

1. цвіль і господарське право – напрями соціалістичного права, всю цивільно – правову систему регулювати цивільним правом, цивільне право не сприймалось взагалі. Це підхід дуже довго зберігався.

2. теорія єдиного господарського права не прижилась, жодного разу не розроблявся проект господарського кодексу.

Роз’яснення ВГСУ. Ці кодекси рівні за юридичною силою. ЦК є загальним, регулює відносини не лише з приводу ФО.

Розподіл в частині поділу ЮО: ЦК – регулює ЮО приватного права, а ГК – ЮО публічного права.

Квебек, Нідерланди відмовляються від дуалізму права. в нас такої традиції не було, тому і не доцільно таку традицію впроваджувати.

Проект скасувати ГК, але він не реалізований.

 

Система сучасного цивільного законодавства України

 

Проблеми:

• велика кількість законодавчих актів.

ЦК:

1. вузьке значення – це виключно закони,

2. широке значення – закони та підзаконні НПА,

3. найширше + відомчі, локальні правові акти.

Загальновизнане – розуміння в широкому значенні (КСУ 9.07.1990р. справа про тлумачення терміну «законодавство»): до системи законодавства:

1. закони,

2. чинні МДог,

3. Постанови ВРУ,

4. Укази ПУ,

5. Декрети і постанови КМУ.

Т.ч., до законодавства не відносяться чинні локальні і відомчі НПА,

потреба в розміщенні всіх НПА в певній ієрархії –

• за юридичною силою: ст. 4 ЦК: дає уявлення про систему цивільного законодавства і про її ієрархію.

1. КУ,

2. ЦК (основний акт цивільного законодавства: ч.2 ст. 4, проте існують думки, що не правильно, адже всі закони рівні за своєю силою),

3. спеціальні закони: ЗУ «Про ЦПФР», ЗУ «Про господарські товариства» ітд,

4. Декрети КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», 1992 – 1993, акти делегованого законодавства, мають силу нарівні із законами.

Поняття і форми систематиз ЦЗ

Особлива частина і підгалузі цивільного права

Особлива частина цивільного права регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається з підгалузей, які зумовлюють внутрішню структурну диференціацію цивільного права. Зазвичай виділяють такі шість підгалузей цивільного права: 1) речове право (право власності, речові права на чуже майно), 2) особисті немайнові права, 3) зобов'язальне право (загальні положення про зобов'язання, окремі види зобов'язань, договори та недоговірні зобов'язання), 4) виключні права або право інтелектуальної власності (авторське, патентне право, засоби індивідуалізації осіб, товарів і послуг, нетрадиційні виключні права), 5) спадкове право.

ПРОБЛЕМА ГАРМОНІЗАЦІЇ ТА УНІФІКАФ ЦЗ Укр

Кодифікація цз

14 цку 2003 року

Початком становлення традиції цивільного права в Україні можна вважати створення у XVI ст. Статутів Великого Князівства Литовського, в яких намітилося, хоч і вельми приблизно, але все-таки досить виражено розподіл права на галузі, в межах яких почали конституюватися відповідні цивільно-правові та публічно-правові інститути.

Перший з статутом - «Старий», прийнятий у 1529 р. - був першим загальним кодексом Литовської держави, до складу якого входила тоді Україна.

Оскільки його норми були досить архаїчними, в 1566 р. був прийнятий «Волинський» статут, дія якого поширювалася на Волинь, Поділля і колишнє Київське князівство. Спеціальні його розділи регулювали правове становище шляхти, шлюбно-сімейні відносини, опіку, продаж, спадкування, земельні спори тощо

Третій статут, названий «Новим», був прийнятий в 1588 р. Він досить докладно регулював відносини власності на землю. Значна увага приділялась договірному праву. На відміну від Давньоруської права, де була поширена усна форма договорів, Третій статут, за загальне правило, встановлював вимога письмової форми цивільно-правових угод. У деяких випадках було потрібно складання договору в суді у присутності свідків. Досить докладно були врегульовані окремі види договорів: купівля-продаж, позика, майновий найм, застава тощо, а також відносини спадкування.

За своєю суттю Статути Великого Князівства Литовського були результатом використання і творчої переробки місцевого звичаєвого права, литовського, німецького, польського цивільного законодавства. При цьому були враховані методологія, принципи та ідеї римського права.

Значення статутів визначається не тільки їх змістом, але також тим, що вони вплинули на подальший розвиток законодавства в Україні, Московській державі і Російській імперії. Так, Старий статут був використаний при створенні Соборного уложення 1649 р. в Московському царстві, Третій статут (Новий) діяв у Київській, Подільській і Волинській губерніях аж до 1840 р.

Крім того, Статути були використані при складанні «Прав, за якими судиться малоросійський народ».

«Права, за якими судиться малоросійський народ» - це збірник норм права XVIII ст., Складений з метою регулювання відносин у Лівобережній Україні. Після приєднання її до Московської держави Березневими статтями на територію Гетьманщини дія московського законодавства не поширювалася - тут продовжували діяти норми «колишнього права», тобто звичаєве право, польсько-литовське законодавство і Магдебурзьке право.

Оскільки Росія з міркувань використання додаткового чинника забезпечення централізації влади була зацікавлена ​​в уніфікації законодавства імперії, в 1728 р. була створена комісія для розробки законопроекту, який мав би регулювати відносини у Малоросії на єдиних, загальноімперських засадах.

До 1743 комісія підготувала законопроект, який називався «Права, за якими судиться малоросійський народ». Фактично це був перший Кодекс українського права. При його складанні були використані римські та німецькі правові джерела, Статути Великого Князівства Литовського, польське законодавство, Магдебурзьке і Хелмсько право, саксонське право, звичаєве право України і судова практика.

У «Правах» значне місце займають норми цивільного права, що становлять найбільшу за обсягом частину Кодексу. Зокрема, розділ 10 присвячений шлюбному праву, розділ 11 - інституту опіки, розділ 12 - спадкуванню за заповітом, розділ 13 - спадкуванню на основі кровного споріднення, розділ 14 - речовому праву тощо, розділ 15 - договору найму і оренди нерухомості, розділ 16 - зобов'язального права (в тому числі, забезпечення зобов'язань), розділи 17-19 - земельним відносинам. Таким чином, з 30 розділів «Прав, за якими судиться малоросійський народ», десять були присвячені регулюванню цивільних відносин.

Проект не влаштував царський уряд своїми відмінностями від російського законодавства, і тому Кодекс так і не був прийнятий, хоча фактично застосовувався аж до формування єдиної імперської системи законодавства.

У XIX ст. була зроблена спроба створення ще одного українського кодексу, який називався «Збори прав малоросійських».

Якщо «Права, за якими судиться малоросійський народ» були першим загальним Кодексом України, то «Збори прав малоросійських" можна вважати першим українським Цивільним кодексом.

«Збори прав малоросійських», що складається з трьох частин, було побудоване за інституційною системою (з деякими відступами в регулюванні успадкування). Перша частина була присвячена визначенню правосуб'єктності учасників цивільних відносин, шлюбно-сімейним відносинам і опіці. Друга - включала норми зобов'язального права, третя - речові права, у тому числі спадкування.

Значну увагу було приділено договірним зобов'язанням. Зокрема, декларувалася свобода договорів. Укладення угоди за наявності недоліків волі спричиняло його недійсність. Договір міг бути укладений особисто або через прокуратора (повіреного). Форма угоди могла бути як письмовою, так і усною. Однак для відчуження або застави маєтків була потрібна складна процедура.

Невиконання зобов'язань тягло для боржника обов'язок компенсувати збитки кредитору. За загальним правилом, відшкодуванню підлягали як прямі збитки, так і неодержані прибутки.

З окремих видів договорів найбільш детально регламентувалися купівля-продаж, позика, перепродаж, зберігання, доручення, найм.

Поряд із договірними зобов'язаннями регулювалися зобов'язання з деліктів, а також зобов'язання як би з деліктів (відповідальність за нездійснення нагляду за неповнолітніми, психічно хворими тощо).

Нарівні з охарактеризованими вище законопроектних робіт на формування цивільного права України Х VII-ХІХ ст. впливало також російське законодавство. Зокрема, питань цивільного права був присвячений тому X Зводу Законів Російської імперії. Разом з тим, слід мати на увазі, що Звід передбачав у деяких випадках спеціальне регулювання майнових відносин для Чернігівської та Полтавської губерній.

Протягом останнього півстоліття існування Російської імперії велася активна робота зі створення Цивільного уложення, в якому передбачалося встановлення уніфікованих норм для всієї імперії. Однак до жовтня 1917 року законопроектні роботи не були завершені, а після жовтневого перевороту в Росії втратили сенс, хоча їхні матеріали і були використані в рамках першої кодифікації цивільного законодавства в СРСР. Надалі цивільне право в України продовжувало розвиватися в рамках радянського цивільного права, найбільш характерною рисою доктрини якого була відмова від визнання поділу права на приватне і публічне, а потім і відмова від категорії приватного права взагалі.

Це відобразилося в концепції радянських цивільних кодексів.

Цивільний кодекс УРСР 1922

Цивільний кодекс УРСР 1922 р. був схожий на ЦК РРФСР не тільки ідеологічної та методологічною основою, але також структурою і змістом. Як той, так і іншої складалися з однакових розділів: Загальна частина, речове право, Зобов'язальне право, Спадкове право. Кількість статей також практично збігалося: 435 статей Цивільного кодексу УРСР проти 436 - ГК РРФСР. Не відрізнялися структура розділів та їх найменування.

Загальна частина містила норми, присвячені суб'єктам, об'єктам права, угодам як основному засобу встановлення, зміни або припинення цивільних правовідносин, позовній давності.

Суб'єктами цивільного права визнавалися як фізичні особи, так і організації (юридичні особи). Громадянську правоздатність могли мати майже всі фізичні особи, однак статті 1 і 4 містили можливість обмеження "по суду в правах». У інтерпретації одного з редакторів ЦК РРФСР, А.Г. Гойхбарга, це означало, що правоздатність є лише умовно наданою здатністю, обмеження якої можливе не тільки в загальній формі законодавцем, а й в окремих випадках цивільним судом - в силу ст. 1 ЦК. Як зазначав П.І. Стучка, «Можна сказати, що вся наша радянська наука цивільного права базується на цій статті 1 та ще статті 4» 2.

Об'єктами цивільних прав могло бути лише майно, не вилучене з цивільного обороту. При цьому перелік вилученого з обігу майна був досить значним: промислові, транспортні та інші підприємства в цілому; оснащення промислових підприємств, рухомий склад залізниць, морські та річкові судна і літальні апарати; споруди комунальні; будови і т.д.

Значну увагу було приділено регламентації угод, які визначалися як дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Операції могли бути односторонніми або взаємними (взаємні угоди - договори). Кодекс детально регламентував умови укладення, форму угод і наслідки визнання їх недійсними.

Правила про позовної давності були досить типовими, однак для державних, кооперативних і громадських підприємств та організацій передбачався ряд винятків - ст. 44 та ін

Розділ «Речове право» включав норми, присвячені праву власності, праву забудови і заставі.

Стаття 52 згадувала про власності: державної (націоналізованої та муніціпалізірованной), кооперативної, приватної. Відповідно до ст. 54 предметом приватної власності могло бути всяке майно, не вилучене з приватного обороту. Рішення, загалом, досить демократична. Проте якщо порівняти дану норму з обмеженнями, встановленими ст.ст. 22, 24 ЦК, то виявиться, що в сукупності зі ст.ст. 55, 56 вони позбавляють підприємця можливості здійснювати будь-яку помітну діяльність, засновану на його ініціативи, підприємливості та самостійної волі. Іншими словами, право приватної власності настільки звужене, що, в кінцевому результаті, його можна вважати існуючим лише як виняток.

Для захисту права власності передбачався віндикації-ційний позов. Можливо було також вимога усунення будь-яких порушень права власності, хоча б вони і не були пов'язані з позбавленням володіння. При цьому було встановлено важливий виняток із загального правила: колишні власники, майно яких було експропрійовано на основі «революційного права» або взагалі перейшло у володіння трудящих до 24 серпня 1922 р., не мали права вимагати повернення цього майна (примітка до ст. 59). Таким чином, незалежно від наявності правових основ позбавлення майна у перші роки радянської влади, колишні власники не мали шансів повернути його. Разом з тим для захисту права державної власності застосовувалася нічим не обмежена віндикація (ст. 60). Цікаво, що необмежена віндикація (для обмеженого кола суб'єктів) обгрунтовувалася сентенцією критикованого римського права - "де я (власник) знаходжу свою річ, там я її віндіцірую (відбираю)». (С. М. Ландкоф).

Крім права власності, Цивільний кодекс передбачав право забудови і заставу майна, які були, по своїй суті, правами на чужі речі.

Право забудови визначалося як право зведення на державній землі будівлі і користування ним разом із земельною ділянкою протягом обумовленого терміну (ст.ст. 71 - 84). Пізніше ці статті були скасовані, а замість них впровадження норм, що закріплюють право безстрокового користування земельними ділянками для зведення на них будівель на правах власності житлово-будівельного кооперативу.

Застава майна не міг не бути обмеженим у зв'язку зі звуженням кола об'єктів приватних прав. Тому іпотека не передбачалася. Існував також ряд обмежень щодо предмета застави (ст. 87). Поза цими обмежень право застави було досить типовим: допускався заставу внаслідок договору або спеціальної вказівки закону, можливим був перезалог, окремо обумовлювався заставу боргових вимог, будівель, морських торговельних суден, товару в обігу і т.п. Як правило, закладене майно передавалося заставодержателю. Виняток із загального правила було зроблено для будівель, а також інших випадків, передбачених угодою сторін (ст. 92). Слід зазначити, що застава будівель нагадував за зовнішніми ознаками іпотеку, однак остання, як зазначалося вище, принципово не допускалася у радянському цивільному обороті.

Розділ «Зобов'язальне право» складався з тринадцяти розділів, проте фактично норми його були згруповані в чотири нерівноцінних за обсягом блоки: загальні положення (гл. I); зобов'язання, що виникають з договорів (гл. II - XI); зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення (гл. XII); зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння іншому шкоди (гл. XIII). У свою чергу договірні зобов'язання мали свою «спільну» і «спеціальну» частини.

Цікаво відзначити, що структура і методологія цього розділу ЦК УРСР (як і інших радянських цивільних кодексів) дуже нагадували книгу II Німецького цивільного кодексу. Багато спільного було і в їх утриманні.

Зобов'язання визначалося як відношення, внаслідок якого одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) вчинення певної дії, зокрема, передачі речей або сплати грошей, або утримання від дій (ст. 107).

Особлива увага приділялася договірними зобов'язаннями. Відповідно до ст. 130 договір визнавався укладеним, якщо сторони дійшли згоди з усіх істотних його умов. Істотними визнавалися - предмет договору, ціна, термін, а також всі ті умови, «щодо яких за попередньою заявою однієї із сторін може бути досягнуто згоди». Детально визначався порядок укладення договорів і момент виникнення договірних зобов'язань.

Як засоби забезпечення договірних зобов'язань були названі неустойка (ст.ст. 141, 142) і завдаток (ст. 143). Звертає на себе увагу подібність цього рішення тому, що мав місце в Німецькому цивільному кодексі: норми про заставу - це «Речове право», завдаток і неустойка - «Зобов'язальне право» (загальні положення зобов'язального права), порука названо серед окремих видів договорів. Аналогічним є і зміст відповідних норм (з поправкою на «конспективність» Цивільного кодексу УРСР).

Серед окремих видів договорів названі: майновий найм, купівля-продаж, міна, позика, підряд, порука, доручення (сюди ж віднесені норми про довіреність), комісія (норми про неї включені були до Цивільного кодексу спеціальним законом від 16 жовтня 1925 р.), товариство, страхування.

Вельми оригінальним був підхід до регулювання товариств. Кодекс передбачав існування кількох їх видів: простого товариства, повного товариства, товариства на віру, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерного товариства (пайового товариства) - ст.ст. 276-366. Просте товариство являло собою звичайний договір товариства, відомий ще римському і більш пізнім системам права (пор., наприклад, § 705-740 Німецького цивільного кодексу). Інші його види, згадувані в ЦК УРСР, є юридичними особами.

Слід звернути увагу на деякі відмінності минулого класифікації товариств від сучасної. Так, «суспільство на вірі» тепер називається «командитним товариством», товариство з обмеженою відповідальністю - зараз «товариство з додатковою відповідальністю», категорія «акціонерне товариство» охоплювала поняття власне акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю у сучасному їх розумінні в українському законодавстві.

Оскільки незабаром потреба Радянської держави в господарських товариствах відпала взагалі, норми, присвячені їм, вже уявляли навіть не теоретичний, а швидше - історичний інтерес. Деяке значення зберегли лише акціонерні товариства. Проте, діяли вони на основі не норм Цивільного кодексу, а відповідно до Положення про акціонерні товариства від 17 серпня 1927 Могли створюватися лише державними організаціями, установами або підприємствами і застосовувалися, в основному, для діяльності за кордоном, «в країнах народної демократії».

Останній розділ Цивільного кодексу був присвячений питанням спадкового права.

Тут слід мати на увазі, що декретом від 11 березня 1919 спадкування було скасоване взагалі, а потім, декретом від 21 березня того ж року, відновлений, але з обмеженнями розміру спадщини (суми), кола спадкоємців і обсягу прав, що передаються у спадщину (спадкове майно переходило до спадкоємців у користування, а не на праві власності).

Цивільний кодекс більш ліберально підходив до вирішення цих питань, передбачивши, що майно може перейти до спадкоємців на праві власності, якщо є дві умови:

1) сума спадку не перевищує 10 тис. руб.;

2) спадкоємцями є дружина (чоловік), діти, онуки, правнуки, усиновлені та інші особи, які є непрацездатними і знаходяться на утриманні померлого не менше 1 року до дня смерті. Поступово можливості спадкування були дещо розширені: скасовано граничний розмір спадку, розширено коло спадкоємців за законом і можливість розпорядитися майном на випадок смерті шляхом заповіту.

У кінцевому підсумку спадкове право виглядало таким чином: спадкування було можливе як за законом, так і за заповітом; діяло правило про певну свободу заповідальних розпоряджень (але з обмеженням кола спадкоємців за заповітом вимогою дотримання умов їх вибору, а також обов'язковою часткою).

Спадкоємцями за законом могли бути три черги родичів:

1 - діти (у тому числі усиновлені), дружина, непрацездатні

батьки;

  1. - Працездатні батьки;
  2. - Брати і сестри померлого.

Кожна попередня черга усувала від успадкування наступну. Онуки і правнуки спадкували за правом представлення (ст. 418 ЦК).

Заповіт має була бути підписана заповідачем, а якщо він був неписьменним - рукоприкладчиком. Недотримання нотаріальної форми вабило недійсність заповіту.

Для прийняття спадщини надавався термін у 6 місяців. Якщо ж за цей час спадщина не була прийнята або всі спадкоємці відмовилися від спадщини, то спадкове майно переходило у власність держави, як відумерле (ст. 433). При цьому держава за боргами спадкодавця відповідало лише в межах дійсної вартості спадкового майна.

Сфера регулювання

За своєю суттю та призначенням Цивільний кодекс є кодексом приватного права, тобто провідним актом у системі законодавства, що регулює відносини у приватній сфері, його положення мають застосовуватися не тільки до традиційних «суто цивільних» відносин, а й до взаємин суб'єктів споріднених відносин. Так, до регулювання сімейних відносин, при використанні найманої праці, у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля норми ЦК застосовуються субсидіарно, тобто у випадках, якщо ці відносини не врегульовані іншими (спеціальними) актами законодавства.

 

 

Цивільне законодавство США

США історично колонія Великобританії, прецедент потрапив штучно – був завезений із Англії. На цей час в Англії вже була дуже складна система застосування прецедентів, у США не було достатнього досвіду застосування прецеденту – відбувається процес адаптації англійського права – діє спрощене англійське право і паралельно застосовується звичаєве право поселенців – на цій основі виникає власне прецедент не право. Судові прецеденти – лише рішення вищих інстанцій, проте є певна специфіка – федеративна система територіального устрою – в кожному штаті – суд штатів + Верховний суд штатів. Судовий прецедент видають лише Верховні суди штатів і Верховний суд США.

Діє принцип не зв’язаності судовим прецедентом вищих судів – лише зв’язаність лише нижчих судів.

Кожен штат має відокремлену прецедентну базу.

Проблема кодифікації – провідні університети є держателями баз судових прецедентів, мають вихід до баз, доступ до них платний, але для студентів – безкоштовно.

19 ст. – статутне право: Єдиний торговий кодекс, застосовується Кодекс Наполеона у штаті Луїзіана - з 1808 – до сьогодні.

На поч. 20 ст. – 1933р. – створений Інститут американського права, завданням якого – систематизувати і впорядкувати систему прецедентів, на основі цієї систематизації необхідно було створити звід законів – раціо десіденті виписувалось у закон, це негласний цивільний кодекс. Ця «кодифікація» не створювала нових норм, проблема: як бути, коли одне ж питання по – різному вирішено у різних штатах – аналізували та обирали най прогресивній і найобгрунтованіший варіант. Були включені:

  • загальні положення про договори,
  • деліктне право,
  • право довірчої власності,
  • колізійне право,

Немає інститутів сімейного і спадкового права.

Серед юристів – його роль не вища за роль збірника основних прецедентів

якщо суди не можуть віднайти формулу для вирішення справи – звертаються до цього зводу. Можна орієнтуватись на звід законів, але основне джерело – прецеденти.

 

Інститут трасту: довірча власність, можна говорити про довірче управління майном.

Став можливим до застосування в контексті специфічного розуміння поняття права власності.

Право власності позбавлене абсолютності, характерне поняття розщепленої власності – поділі правомочностей власника між кількома різними особами одночасно.

в США немає поняття зобов’язань і відсутня класифікація зобов’язань, хоча з аналізу прецедентів: підставою вимкнення прав – договір, квазідоговір, делікт.

Договір – зроблена замість надання публічна обіцянка, виконання якої забезпечено санкцією

Квазідоговір - (схожа з інститутом безпідставного збагачення і ведення чужих справ без доручення),

Делікти – порушення чужого правоволодіння вторгнення), шкідливість, наклеп, недбалість.

В Києві цивілістичні школи існують на базі кількох вищих юридичних закладів і науково-дослідних установ. В Київському національному університеті імені Тараса Шевченка активно розвивається цивілістична школа цивільно-правового регулювання особистих (немайнових) і майнових відносин у суспільстві (в Україні). Науковий керівник школи - Наталія Семенівна Кузнецова, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України. Школу заснували в 1952 р. професори С.Н. Ландкоф та Г.К. Матвєєв.

 

Видатні вчені школи: професор С.Н. Ландкоф ("Товарищества и акционерные общества. Теория и практика", 1926; "Проблема развития современного акционерного права", 1927; "Торговые сделки. Теория и практика", 1929; "Основи цивільного права", 1948; "Правовые основания авторского вознаграждения за изобретение", 1954; "Охорона прав винахідників і раціоналізаторів", 1958; "Основы советского изобретательского права", 1961; "Лекції з основ цивільного права", 1962; професор Г. К. Матвєєв ("Вина в советском гражданском праве", 1955; "История семейно-брачного законодательства Украинской СССР", 1960; "Основания гражданско-правовой ответственности", 1970; "Советское семейное право", 1978, 1986; "Международное частное право", 1982); професор П. Д. Індиченко (Земельное законодательство буржуазно-помещичьей России"; "Радянське земельне право", 1971); професор В. I. Бошко ("Родинно-подружнє право", 1929; "Очерки советского семейного права", 1952); професор О. А. Підопригора ("Защита права собственности в римском частном праве", 1960; "Законодательство об изобретательности и рационализации", 1971 (у співавторстві з К.В. Жудрою), "Правовые вопросы создания и внедрения новой техники", 1975; "Проблемы правового регулирования научно-технического прогресса", 1985; "Основы римского гражданского права", 1994; "Римське приватне право: підручник", 2001; "Право інтелектуальної власності в Україні: підручник", 1998); професор Ю.Г. Матвєєв ("Англо-американское деликтное право", 1973; "Международные конвенции по авторскому праву", 1976, 1978; "Международная охрана авторских прав", 1987, 2000); професор Д. В. Боброва ("Деликтная ответственность и ее роль в охране права граждан и социалистических организаций". В кн.: "Повышение ропи гражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций", 1988; "Гражданский кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий", 1981 (у співавторстві); спіавтор академічних підручників "Цивільне право України" (1994, 1995, 1996, 1999, 2000, 2002); доцент В.К. Дроніков ("Римське приватне право", 1961); доцент В. А. Золотар ("Советское жилищное право", 1985, (у співавторстві з П.М. Дятловим); доцент Н.П. Лещенко, доцент Т.П. Коваленко.

 

Сьогодні на юридичному факультеті цього університету плідно працює нове покоління вчених-цивілістів: професор Н.С. Кузнецова ("Подрядные договоры в инвестиционной деятельности в строительстве", 1993; "Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування", 1998, у співавторстві з LP. Назарчуком); професор О. В. Дзера ("Развитие права собственности граждан Украины", 1996; "Право власності / за ред. проф. О. В. Дзери", 2000; "Сімейне право України / за ред. проф. О. В. Дзери", 1997, 2002; "Договірне право України. Загальна та особлива частини: в 2 томах / за заг. ред. проф. О.В. Дзери", 2008, 2009); професор I.A. Без-клубий ("Банківські правочини: цивільно-правові проблеми", 2005; "Банківські правочини", 2007); професор T.B. Боднар ("Виконання договірних зобов'язань в цивільному праві", 2005); професор О. В. Кохановська ("Правове регулювання у сфері інформаційних відносин", 2001; "Теоретичні проблеми інформаційних відносин у цивільному праві", 2006); професор P.A. Майданик ("Траст: собственность и управление капиталами", 1995; "Проблеми довірчих відносин в цивільному праві", 2002; "Аномалії у цивільному праві", 2007, 2010); професор Ю.Д. Притика (Закон України "Про третейські судні: Науково-практичний коментар", 2005; "Проблеми захисту цивільних прав та інтересів у третейському суді", 2006); доцент B.C. Макода (Правова охорона промислових зразків в Україні: монографія, 2000.); доцент А. О. Кодинець (Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг: монографія.- К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2007.); доцент О. В. Михальнюк (Порука у цивільному праві: теорія та практика: Монографія. - К.: КНТ, 2008.); доцент Ю.В. Носік (Права на комерційну таємницю в Україні: монографія, 2007.); доцент В. В. Цюра (Речові права на чуже майно: науково-практичний посібник, 2006.).

 

 

Авторським колективом вчених-цивілістів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка видано підручники за редакцією О.В. Дзери і Н.С. Кузнєцової у двох томах "Цивільне право України" (1999, 2000, 2001, 2002, 2004, 2006, 2009, 2010), науково-практичні коментарі Цивільного кодексу України (2004-2008); "Цивільне право: Практикум (за ред. P.A. Майданика, Н.С. Кузнєцової, О.В. Дзери", 2008, 2009, 2010); "Альманах цивілістики, вип. 1,2,3,4" (за ред. P.A. Майданика, 2008, 2009, 2010,2011).

 

В інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка активно розвивається школа міжнародного приватного права, яку представляють: професор А. С. Довгерт ("Международное частное право", 1985, 1993; "Кодифікація приватного (цивільного) права", 2000.

 

Авторським колективом інституту видано колективні наукові праці за редакцією професора А. С. Довгерта "Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми" (2001); "Очерки международного частного права" (2007).

 

Значні традиції і наукові результати має школа цивільного права в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького, представниками якої є професор Я. М. Шевченко ("Основы семейного законодательства", "Правовое положение несовершеннолетних", "Ответственность несовершеннолетних за правонарушение", "Законодавство про сім'ю (теоретичні проблеми співвідношення цивільного і сімейного законодавства)", "Власник і право власності", "Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні", "Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процесу в Україні / відп. ред. проф. Я. М. Шевченко", 2005); професор І.М. Кучеренко ("Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права", 2004).

 

Колективом вчених-цивілістів цього інституту видано за редакцією професора Я.М. Шевченко підручник у двох томах "Цивільне право України. Академічний курс" (2003, 2006), науково-практичний коментар Цивільного кодексу України (2004).

 

Активно розвивається цивілістична школа в Інституті приватного права і підприємництва НАПрН України, представниками якої на сучасному етапі виступають: професор В. В. Луць ("Строки виконання договорів поставки", 1971; "Заключение и исполнение хозяйственных договоров", 1978; "Хозяйственный договор и эффективность производства", 1979; "Строки в цивільних правовідносинах", 1992; "Строки захисту цивільних прав", 1993; "Контракти в підприємницькій діяльності", 1999, 2001, 2008; спів



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-16; просмотров: 263; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.12.71.166 (0.014 с.)