Поняття та правова природа зобов'язання в цивільному праві України.

Основні роботи

1. Синайский В.И. Русское гражданское право. — М.: Статут, 2002

2. Майданик Р. Поняття зобов'язання в цивільному праві України // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 3. — С. 68-71

3. О.С.Іоффе у роботі «Обязательственное право» (1975

Основний матеріал

Ще В.І. Синайський вказував на те, що термін «зобов'язання» має кілька значень, а саме: ним позначається право кредитора, обов'язок боржника, акт укладення зобов'язання і власне правовідношення

Сібільов пропонує визначати договірне зобовязання як відносне правовідношення, що триває між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, котрі не є учасниками зазначеного правовідношення.

У різних значеннях цей термін вживається і в сучасному законодавстві та в спеціальній літературі. Зокрема, в Законі України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. вживається термін «казначейське зобов'язання» для позначення державного цінного папера. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. розуміє зобов'язання як заборгованість підприємства.

Іноді термін «зобов'язання» вживають у значенні боргу, обов'язку. Так, у Законі України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 р. іпотечний борг розуміється як основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою.

Легальне визначення поняття цивільно-правового зобов'язання встановлене в ЦК України, який визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509).

Як бачимо, вперше в законі цивільно-правове зобов'язання визначається як правовідношення. До цього воно харакризувалося як правовідношення лише в науковій та навчальній літературі.

Як правовідношення, що має всі ознаки цивільного правовідношення, зобов'язання наділене, крім того, низкою притаманних лише йому особливих ознак, на які звертали увагу в своїх працях багато вчених, зокрема, Г.Ф.Шершеневич, В.І. Синайський, М.М. Агарков, О.С. Іоффе та інші. Зокрема, О.С.Іоффе у роботі «Обязательственное право» (1975) надав наступне визначення: «зобов’язанням є закріплене цивільним законом суспільне відношення з переміщення майна і інших результатів праці, в силу якого одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) здійснення визначених дій і пов’язаного з цим утримання від здійснення визначених інших дій».

До головних особливостей зобов'язання як правовідношення, що дозволяють відрізнити його від інших цивільних правовідносин (передусім речового правовідношення), загалом належать:

а) майновий характер правовідношення, на відміну від немайнових цивільних правовідносин. Питання про майновий характер зобов’язальних правовідносин залишається дискусійним в науці цивільного права. Проти недопущення зобов'язань із немайновим інтересом виступав ще Г.Ф. Шершеневич. Серед вчених, які вважають, що зобов'язальні правовідносини мають винятково майновий характер слід назвати також Г. Дернбурга, О.С. Іоффе, М.І. Брагінського та інших.

На думку Т.В.Боднар ця ознака наявна і тоді, коли йдеться про види об'єктів, що мають товарну, але не обов'язково речову (матеріальну) форму, — результати послуг, майнові права, деякі нематеріальні блага. В сучасній літературі окремі автори не лише підтримують, але і розвивають думку щодо існування цивільних зобов'язальних правовідносин немайнового характеру. На думку Р. Майданика, зміст зобов'язального правовідношення можуть складати винятково умови немайнового характеру;

б) протиставлення управненій особі (кредитору) конкретної зобов'язаної особи (осіб), що обумовлює відносний характер зобов'язального правовідношення, на відміну від речових прав, передусім, права власності, в якому управненій особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб (абсолютний характер правовідношення). Саме тому в зобов'язальному відношенні, писав В.І. Синайський, не може бути того безпосереднього панування управненої особи над речами, що його дає речове відношення. Саме тому зобов'язальне відношення відрізняється від речового за об'єктом: у першому випадку об'єктом буде дія боржника, в другому — річ;

в) зобов'язання закріплює (опосередковує) переміщення матеріальних благ (майна, майнових благ), тоді як речові правовідносини закріплюють присвоєння матеріальних благ. Якщо керуватися з того, що нормами зобов'язального права оформлюється економічний обіг майна і майнових благ, що мають характер товару (товарообмін), тобто оформлюється динаміка цивільних відносин. В юридичній літературі цивільні відносини економічного обігу іменують ще динамічними цивільними відносинами;

г) зобов'язанню притаманний активний характер поведінки зобов'язаних осіб (обов'язок боржника вчинити певні дії на користь кредитора), тоді як для речових правовідносин характерною є пасивна поведінка (обов'язок утриматися від порушення речових прав)

65. систематизація цивільно-правових зобовязань у науці цивільного права?

Основний матеріал

Питання класифікації і систематизації цивільно-правових зобов'язань є не лише об'єктом уваги дослідників, але і предметом їх наукових дискусій.

В основу класифікації зобов'язань науковцями покладаються різні критерії, найпоширенішими з яких є: а) підстави виникнення, б) зміст і співвідношення прав і обов'язків сторін, в) характер предмета виконання, г) суб'єктний склад зобов'язання.

1) за змістом і співвідношенням прав і обов'язків сторін виокремлюють такі види зобов'язань:

а) односторонні і взаємні (двосторонні), серед яких вирізняють зустрічні зобов'язання;

б) прості (сторони зв'язані лише одним обов'язком і одним правом) і складні (кожна із сторін має кілька обов'язків і кілька прав);

в) змішані (комплексні), що складаються з кількох різноманітних договірних зобов'язань.

2) За характером (визначеністю) предмета виконання зобов'язання поділяються на альтернативні і факультативні, основні і додаткові (акцесорні). Окремо виділяються грошові зобов'язання, предметом яких є дії щодо сплати грошей.

3) За суб'єктним складом розрізняють зобов'язання з множинністю осіб (боржників або кредиторів), зобов'язання з участю третіх осіб та зобов'язання з переміною осіб.

4) Особливе значення і загальне визнання в цивілістиці отримала класифікація зобов’язань, запропонована Іоффе О.С. у роботі «Обязательственное право» (1975) за так званим комбінованим класифікаційним критерієм, що поєднує економічні та юридичні ознаки:

1) зобов’язання по оплатній реалізації майна (купівля-продаж, поставка, міна, довічне утримання);

2) зобов’язання по оплатній передачі майна в користування (майновий найм, найм жилого приміщення);

3) зобов’язання по безоплатній передачі майна у власність або в користування (дарування, позичка);

4) зобов’язання по виконанню робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво);

5) зобов’язання по наданню послуг (доручення, комісія, зберігання, експедиція);

6) зобов’язання із перевезень (залізничних, морських, повітряних тощо);

7) зобов’язання по кредиту та розрахунках (позика, банківське кредитування, банківський рахунок, розрахункові правовідносини, чек, вексель);

8) зобов’язання по страхуванню (майнове та особисте страхування);

9) зобов’язання із сумісної діяльності (громадян, організацій);

10) зобов’язання, що виникають із односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення);

11) охоронні зобов’язання (зобов’язання, що виникають із заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна).

5) За підставами виникнення зобов'язання поділяються на три групи:

а) зобов'язання з договорів та інших правочинів (за критерієм правомірності ця група зобов'язань деякими авторами іменується регулятивними зобов'язаннями);

б) зобов'язання із неправомірних дій (за критерієм правомірності — охоронювальні);

в) зобов'язання з інших юридичних фактів.

Більш простий і звичний поділ цивільних зобов'язань за вказаним критерієм, який уже став традиційним як в юридичній літературі, так і в ЦК України, на договірні і недоговірні, серед яких окремо виділяють деліктні зобов'язання.

Саме в такому ключі побудований ЦК України. Таким чином, межі будь-якої систематизації, ступінь її глибини та деталізації, спрямованість і визначеність критеріїв зумовлюються перш за все метою, з якою вона здійснюється. Так, при побудові особливої частини зобов'язального права (розділ III книги п'ятої) були виділені договірні зобов'язання і окремо недоговірні. До першої групи віднесено купівлю-продаж, дарування, ренту, довічне утримання, найом, найом житла, позичку, підряд, перевезення, зберігання, страхування, доручення, комісію, довірче управління майном, позику, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, розрахунки, франчайзинг та спільну діяльність; до недоговірних зобов'язань — публічне обіцяння винагороди, ведення чужих справ без доручення, запобігання загрозі шкоди чужому майну, рятування здоров'я та життя іншій особі, заподіяння шкоди, створення небезпеки (загрози) життю та здоров'ю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб.