Проблеми субєктного складу коропоративних правовідносин

Серед найбільш досліджуваних науковцями та популярних у правовій доктрині тем важливе місце посідає питання участі осіб у корпоративних правовідносинах, зокрема, набуття ними у власність корпоративних прав, особливостей їх здійснення тощо. Проблема полягає у недостатній законодавчій врегульованості корпоративних правовідносин, відсутності тлумачення на законодавчому рівні спеціальної термінології, застарілості окремих нормативно-правових актів. Суспільні відносини у сфері корпоративного права характеризуються стрімким ровитком, однак існує брак правових норм для їх урегулювання.

Так, зокрема, у правовій науці не існує чітко визначеного поняття учасника (суб`єкта) корпоративних правовідносин, натомість є безліч підходів до визначення власне корпоративних правовідносин, які у різних дослідженнях мають різне симислове навантаження, що, відповідно зумовлює щоразу різний склад їх учасників. Дослідження відносин у сфері корпорпативного права є предметом праць О.М. Вінник, В.С. Кононова, В.А. Васильєвої, Н.С. Глусь, В.М. Кравчука, В.А. Бєлова та інших.
Визначення суб`єктного складу корпоративних правовідносин має практичне значення, оскільки воно є базовим для надання можливості окремим суб`єктам для захисту своїх порушених прав, що виникають з таких відносин, в тому числі, і у судовому порядку.
Такими чином, вважаємо за необхідне визначати поняття корпоративних відносин, встановити коло суб`єктів, яких можна вважати їх учасниками та зясувати характер участі суб`єктів у таких відносинах.
Виходячи із змісту норми ч.1, 3 ст. 167 Господарського кодексу України (далі — ГК України), корпоративними правовідносинами є врегульовані нормами права відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав як прав особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації (корпоративних прав), що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої, відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Нам імпонує ряд існуючих у правовій науці підходів щодо вдосконалення наведеного визначення. Так, зокрема, до корпоративних правовідносин, як вважає В.С. Кононов, належать відносини, які виникають між господарськими товариствами, кооперативами та їх учасниками [1].
Н.С. Кузнєцова вважає, що «у доктрині можна виділити два загальних підходи до визначення корпоративних відносин: широкий і вузький. У широкому розумінні корпоративними відносинами розглядаються всі правовідносини, де одним із учасників виступає корпорація як організаційно-правова форма юридичної особи, що здійснює підприємницьку діяльність. У вузькому (власному) розумінні – це зобов’язальні відносини між корпорацією [2] (її органами) та учасниками з приводу управління, ведення справ, надання інформації тощо [3].
Особливо доцільним нам видається поділ О.Б. Бабаєвим корпоративних правовідносин на внутрішньокорпоративні та зовнішньокорпоративні, за критерієм основного та додаткового суб`єктного складу таких відносин [4]. При цьому важко погодитись із тим, що учасниками внутрішньокорпоративних відносин автор вважає лише органи юридичної особи [5], а учасниками зовнішньокорпоративних відносин - лише субєктів цивільного права [6].

.
Щодо поняття учасника корпоративних правовідносин додаткового складу, ми притримуємося позиції, що такими є, зокрема, держава, (в особі уповноважених органів, установ), а також усі ті юридичні та фізичні особи, які не виступають як власники корпоративних прав та господарські організації, у майні яких визначається частка інших осіб, однак брали або беруть участь у відносинах, які виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав, в силу владних актів та повноваюжень, якими вони наділені у відповідності до закону, і при цьому не мають майнового інтересу у результатах корпоративних правовідносин.
Зберігши вказаний поділ, серед учасників корпоративних відносин пропонуємо виділяти: 1) юридичних осіб; 2) фізичних осіб; 3) державу. Відтак, у кожній із названих груп, є учасники, як внутрішньокорпоративних (учасники основного складу), так і зовнішньокорпоративних (учасники додаткового складу) відносин.
У групі юридичних осіб до основного складу учасників пропонується відносити: 1) господарські товариства (їх об`єднання) як власників корпоративних прав, в тому числі і таких, що вибули; 2) господарські організації, у майні яких визначається частка інших осіб; 3) інших юридичних осіб, корпоративні права яких порушено, оспорено або не визнано.
До додаткового складу учасників у групі юридичних осіб пропонується віднести: 1) Уповноваженого з питань управління корпоративними правами держави — юридичну особу; 2) Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку; 3) Реєстраторів прав власників іменних цінних паперів; 4) Господарські суди усіх інстанцій.
У групі фізичних осіб-учасників корпоративних правовідносин до основного складу пропонується відносити: 1) учасників господарських організацій фізичних осіб (засновників, акціонерів, вкладників), в тому числі і таких, що вибули; 2) інших фізичних осіб, корпоративні права яких порушено, оспорено або не визнано, а до додаткового складу — 1) уповноваженого з питань управління корпоративними правами держави — фізичну особу.
Відтак пропонується розглянути особливості правового статусу деяких учасників корпоративних правовідносин (крім тих, які уже було розглянуто нами вище), а також підтави невіднесення окремих категорій осіб (органів) до складу останніх.
В цьому контексті на особливу правову увагу заслуговує статус держави як учасника корпоративних правовідносин, в особі її спеціально уповноважених органів та установ. При цьому ми не можемо погодитись із тими авторами, які відносять державу до категорії юридичних осіб [7]. Так, держава може виступати одночасно у якості учасника основного складу, при розгляді її як власника корпоративних прав, а також як учасника додаткового складу, в особі уповноважених органів та установ, які, у відповідності до закону, уповноважені виконувати ряд функцій щодо власників корпоративних прав, та не мають при цьому майнового інтересу у корпоративних правовідносинах, що виникають між учасниками основного складу.
До учасників корпоративних правовідносин, з нашої точки зору, недоцільно відносити керівників та інших посадових осіб органів управління корпоративних підприємств, а також і власне органи управліня.
Нам імпонує позиція Н.С. Кузнєцової, яка вважає, що «корпоративними є такі спори, предметом яких є вимоги учасників корпоративних відносин, тобто відносин, пов’язаних із здійсненням управління корпоративним утворенням або веденням його справ, про захист їх корпоративних прав способами, передбаченими законом. Аналізуючи проблему виключної підсудності корпоративних спорів та визначення її меж, тобто визначення кола тих спорів, які мають розглядатися господарськими судами, незалежно від суб’єктного складу, вочевидь слід виходити з розуміння поняття спірних корпоративних відносин як предмету позову виключно у вузькому (власному розумінні), оскільки користуючись іншим підходом (тобто розглядаючи як корпоративні всі спори за участю корпорації), ми безпідставно розширимо межі цієї виключної підсудності, що не буде в цілому відповідати самому змісту і призначенню цього інституту і зрештою «розмиємо» і саме поняття корпоративних відносин, і корпоративних спорів» [13].
доходимо висновку, що з метою розуміння дійсного змісу участі у корпоративних правовідносинах, таку участь слід диференціювати за різними критеріями, зокрема, такими, як регулярність участі у таких відносинах окремих суб`єктів чи здатність їх бути стороною корпоративного спору, а власне корпоративні правовідносини слід розмежовувати за сферою дії на внутрішньокорпоративні та зовнішньокорпоративні, з метою запобігання надмірному звужденню чи розширенню кола останніх.