Новий Цивільний кодекс України 2003 року: концепція, структура, проблеми реалізації.

Основні роботи:

1. Довгерт А. Новий Цивільний кодекс України. Київ, 2003.

2. Тертишніков В. Новий Цивільний кодекс України та деякі проблеми цивільного судочинства

3. Луспеник Д.Д. Новий Цивільний кодекс України. Спеціальні способи захисту гідності, честі та ділової репутації за новим Цивільним кодексом: теортичні та практичні аспекти

4. Коржанський М. Новий Цивільний кодекс України: думки вчених

Основний матеріал

1.01.2004 року введення в дію ЦК. Розробники – Шевченко, Кузнєцова, Довгерт, Підопригора, Боброва, Луць, Ромовська.

24.03.1992 Розпорядження, яким створено робочу групу по розробці нового ЦК, яку очолив Онопенко, заступником керівника став Підопригора. Група налічувала 26 чоловік. Протягом 1992 року засідання відбувались кожного 2 місяці. 1993 року чисельність групи скоротилась до 12 чоловік – саме в такому складі був підготовлений перший варіант ЦК.

Ряд заходів із спілкування з зарубіжними колегами, через центр міжнародного правового співробітництва. Перша міжнародна робоча сесія червень 1994 за участю фахівців Німеччини, Нідерландів та Росії. Друга робоча зустріч у Нідерландах – 1995 рік. Був підготовлений другий проект ЦК станом на грудень 1995 рік. Змінився голова робочої групи – Головатий (1995).

Початок 1996 – робота над мовними елементами. Але з прийняттям КУ постала необхідність приводити положення ЦК у відповідність із ЦК.

Опублікування проекту на кінець 1996 року (Українське право). Майже 3 роки було обговорення.

5 червня 1997 прийняття у першому читанні. Друге читання 1992, після чого знову була публікація та обговорення.

На етапі обговорення проект містив 8 книг.

Концепція.

Підготовка проекту ЦК активізувала пошук відповідей на низку питань, пов'язаних з визначенням його концепції і концепції українського цивільного права взагалі: має бути єдиний кодекс, що регулює майнові відносини, чи доцільне створення цивільного і торговельного (господарського) кодексу? Яку систему права обрати як зразок? Наскільки послідовним повинно бути наслідування цього зразка (зразків)? Якою має бути структура майбутнього кодексу? Чи повинен він регулювати сімейні відносини?

При підготовці проекту ЦК постала також проблема вибору напрямів та зразків для наслідування.

У процесі дискусій створено кілька проектів цивільного кодексу, що помітно відрізнялися один від одного. (та пит. 15)

СТРУКТУРА

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 року і який набрав чинності з 1 січня 2004 року. ЦК України є однією з форм кодифікації цивільного законодавства і являє собою єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано цивільно-правові норми. Він складається з шести книг, що охоплюють 90 глав, 1308 статей.

1. Книга перша. Загальні положення.

Розділ 1. Основні положення.

Розділ 2. Особи.

Розділ 3. Об'єкти цивільних прав.

Розділ 4. Правочини. Представництво.

Розділ 5. Строки та терміни. Позовна давність.

2. Книга друга. Особисті немайнові права фізичної особи.

3. Книга третя. Право власності та інші речові права.

Розділ 1. Право власності.

Розділ 2. Речові права на чуже майно.

4. Книга четверта. Право інтелектуальної власності

5. Книга п'ята. Зобов'язальне право.

Розділ 1. Загальні положення про зобов'язання

Розділ 2. Загальні положення про договір.

Розділ 3. Окремі види зобов'язань.

Підрозділ 1 Договірні зобов'язання (Глава 54 - 77)

Підрозділ 2 Недоговірні зобов'язання (Глава 78 - 83)

6. Книга шоста. Спадкове право.

У книзі першій "Загальні положення" викладено основні положення щодо цивільного законодавства України, підстав виникнення прав, обов'язків та умов їх здійснення і захисту. Нормами цієї книги висвітлено також загальні положення про фізичну та юридичну особу, об'єкти цивільних прав (речі, майно, цінні папери, нематеріальні блага). Окремі розділи присвячено участі держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад у цивільних відносинах, а також правочинам, представництву, строкам та термінам.

Книга друга "Особисті немайнові права фізичної особи" регулює особисті немайнові права фізичної особи. Конституційні особисті права людини повністю перенесено до книги другої, зміст яких розширено і конкретизовано.

Нормами книги третьої "Право власності та інші речові права" врегульовано право власності та інші речові права, такі як право володіння та користування чужим майном, право користування чужою земельною діляг-кою для сільськогосподарських потреб, право користування чужою земельною ділянкою для забудови тощо.

Нормами книги четвертої "Право інтелектуальної власності" закріплені загальні положення про право інтелектуальної власності та відносини, пов'язані з правом інтелектуальної власності на конкретні об'єкти.

Книга п'ята "Зобов'язальне право" регулює відносини майнового обігу, зобов'язання його сторін, основних принципів виконання, припинення та забезпечення виконання зобов'язань, висвітлено загальні положення про договір. Найбільша частина книги присвячена окремим видам зобов'язань - договірним (купівля-продаж, рента, найом, підряд, комісія тощо) та не договірним (публічна обіцянка винагороди, вчинення дій у майнових інтересах особи без її доручення тощо).

Книга шоста "Спадкове право" охоплює законодавче врегулювання відносин пов'язаних зі спадковим правом (спадкування за законом та за заповітом, виконання заповіту, спадковий договір тощо).

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

Підготовка проекту ЦК активізувала пошук відповідей на низку питань, пов'язаних з визначенням його концепції і кон­цепції українського цивільного права взагалі: має бути єдиний кодекс, що регулює майнові відносини, чи доцільне створення цивільного і торговельного (господарського) кодексу? Яку систему права обрати як зразок? Наскільки послідовним повинно бути наслідування цього зразка (зразків)? Якою має бути структура майбутнього кодексу? Чи повинен він регулювати сімейні відносини?

Ці та інші питання обговорювалися на багатьох наукових конференціях, нарадах різного рівня тощо. У процесі обговорення знову активізувалися характерні для радянської та пострадянської цивілістики розбіжності у поглядах щодо доцільності створення окремого господарського кодексу.

Думка про доцільність існування двох кодексів, що регулюють майнові відносини, активно відстоювалася вченими-"господарниками" з посиланням на те, що господарський кодекс — це, власне, той самий торговельний кодекс, який визнається законодавством багатьох країн з ринковою економікою. "Цивілісти", слушно зазначаючи, що структура і зміст цих кодексів не мають нічого спільного, наполягали на тому, що приватне право, яким є цивільне пра­во, повинно акумулювати весь комплекс питань правового статусу приватної особи у громадянському суспільстві. Тому цивільний кодекс має бути найповнішим вираженням захисту прав осіб, як фізичних, так і юридичних, охоплювати правове регулювання всіх майнових ринкових відносин, у тому числі пов'язаних з підприємництвом (наприклад, А.С. Довгерт).

Деякі науковці (наприклад, В.Ф. Опришко, О.А. Підопригора) наголошували, що створення цивільного і господарського кодексів виправдане з практичних міркувань, однак слід чітко розмежувати предмети їх правового регулювання, що поки не вдається.

Містить багато новел. Законодавець закладає правову основу про відплатність договору. Вперше у Кодексі йдеться про те, що договір може бути змішаним. Прикладом такого договору є договір оренди-продажу. На рівні Кодексу знайшов реалізацію принцип римського права про свободу договорів, складовими якої є вільний вибір контрагенту, свобода визначення характеру договору, свобода визначення його змісту, свобода самого волевиявлення на укладення договору. Новим Кодексом значно розширено коло спадкоємців за законом, а також передбачено особливості такого спадкування, а саме спадкування за правом представлення.

Новелами інституту спадкування є можливість складення заповіту з умовою, коли заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, котра визначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної так і не пов’язаної з її поведінкою (проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти); заповіту подружжя, яке має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

Новим є введення поняття секретного заповіту. Він посвідчуватиметься нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Як пояснив Віктор Маринченко, нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.