Метод цивільного права, його особливості.

Цивільне право

Поняття і предмет ЦП

ЦП – система норм права, що регулює особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між суб'єктами (фізичними чи юридичними особами) і засновані на юридичній рівності, вільній волевиявленні й майновій самостійності їх учасників.

Предмет – це особисті майнові і немайнові відносини. Особисті немайнові відносини – виникають між суб'єктами Ц. П. з приводу нематеріальних благ і при цьому тісно пов'язані з особистістю його власника. (- пов'язані з майновими. Це відносини, об'єктом яких є твори науки, літератури, мистецтва, винаходи, раціоналізаторські пропозиції й т.д. (ст.420 ЦК України) Зв'язок з майновими відносинами визначається, можливістю одержання винагороди за використання цих творів; - не пов'язані з майновими Вони містять у собі захист честі, достоїнства, ділової репутації й деякі інші відносини); Майнові відносини – виникають між суб'єктами Ц. П. з приводу матеріальних благ. (У статиці: А) право власності;Б) права на чужі речі (сервітут, эмфитевзис, суперфиций);В) інші відносини, пов'язані зі знаходженням матеріальних благ у певного суб'єкта Ц.П.; У динаміці: А) зобов'язання (договірні, позадоговірні);Б) спадкування;В) інші відносини, пов'язані з переходом матеріальних благ від одного суб'єкта Ц.П. до іншого)

Майно: Речі – предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки; Гроші та цінні папери. Їхня цінність у цивільному обороті обумовлена номінальною вартістю; Майнові права вимоги. Наприклад, право вимоги внеску у кредитну установу.

 

Метод цивільного права, його особливості.

Метод ЦП - комплекс способів, засобів та прийомів, за допомогою яких право здатно впливати на особисті немайнові та майнові відносини.

Елементи: Юридична рівність учасників – один суб'єкт не повеліває іншим, вони майново незалежні і самостійні, для них існує рівність міри цивільно-правової відповідальності; Диспозитивність – можливість для учасників самостійно та вільно, без сторонніх вказівок здійснювати свої цивільні права, вибирати вид правовідносин та умови участі у них, контрагентів тощо;

Ініціативність у формуванні і реалізації цивільних правовідносин – цивільні правовідносини встановлюються, здійснюються, розвиваються, перш за все, через бажання самих учасників, які виявляють зацікавленість у цьому встановленні, розвитку і здійсненні; Майновий характер мір юридичної відповідальності полягає у тому, що невигідні наслідки у разі настання цивільно-правової відповідальності зазнає не особисто боржник, а дія направлена на його майно або на майно інших осіб (наприклад, опікуна); Компенсаційний характер відповідальності припускає, що за заподіяний збиток наступає повна компенсація, покликана відновити невигідні наслідки потерпілого; Захист цивільних прав здійснюється, переважно, в судовому порядку полягає в наданні можливість кожному звернутися до суду за захистом особистого немайнового або майнового права чи інтересу

Наявність самостійного предмету й методу дозволяє стверджувати, що цивільне право є галуззю права, а крім цього - відмежувати цивільне право від інших галузей права. Галузь права — відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

 

 

Функції та принципи цивільного права.

Принципи - основоположні, найбільш глобальні керівні ідеї і засади, положення та принципи, відповідно до яких здійснюється цілісне правове регулювання особистих немайнових та майнових відносин.

Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини означає охорону людини як від дій публічної влади, так і від дій інших осіб, направлених проти його приватного життя

Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом встановлює загальне правило, що власність є недоторканною, і можливість володіння, користування та розпорядження нею цілком залежить від волі власника

Свобода договору припускає можливість самим учасникам визначати суть договірних відносин, в які вони вступають; вибирати партнерів у договірних відносинах та встановлювати ті умови, на яких він буде укладений

Свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, дає можливість суб'єктові на власний розсуд займатися будь-яким видом підприємницької діяльності, окрім тієї, яка суперечить закону чи здійснювати права та обов'язки щодо цього закону

Судовий захист цивільного права та інтересу гарантує можливість для кожної особи звернутися до суду за захистом особистих немайнових та майнових прав і інтересів

Справедливість, добросовісність та розумність не припускає можливість бездумного застосування закону, де це було б направлено проти гуманізму, розуму, суспільних цінностей та моральних засад, призводило до зловживання цивільними правами; перешкоджає використання закону у не правових цілях

Рівність учасників цивільних правовідносин означає, що жоден з учасників цивільних правовідносин спочатку не має будь-яких переваг перед іншим учасником цих відносин

 

Функції ЦП - виражають його соціальне призначення специфічні напрями правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин в процесі вирішення завдань, що стоять перед ним.

Регулятивна функція направлена на створення за допомогою правового регулювання нормальних умов для функціонування і розвитку особистих немайнових та майнових відносин в суспільстві

Охоронна функція направлена на запобігання порушенням особистих немайнових та майнових прав, а також передбачає їх захист у разі порушення

Попереджувальна функція передбачає, що масив правового регулювання цивільного права направлений на запобігання можливій не правовій поведінці суб'єктів

Відновна функція встановлює, що при порушенні особистих немайнових та майнових прав за допомогою цивільного права відбувається їх відновлення, причому на еквівалентній основі

Виховна функція направлена на вироблення у суб'єктів цивільних правовідносин певної, правомірної поведінки і на стимулювання такої поведінки у фізичних і юридичних осіб.

 

 

Звичаї

Звичай як форма цивільного права (законодавства) визнається у більшості правових систем, насамперед систем приватного права.

Водночас якщо ЦК 1963 р. містив лише згадку про деякі види зви­чаїв: "правила соціалістичного співжиття", "моральні принципи сус­пільства, що будує комунізм" (ст.5), то новий ЦК дає поняття звичаю, визначаючи його як правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства (хоча може бути зафіксоване у відповідно­му документі), але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Залежно від характеру правового звичаю можна виокремити кілька його видів: міжнародні звичаї; звичаї внутрішньодержавні, звичаї, що грунтуються на звичаєвому праві; судовий звичай; зви­чаї ділового обігу (обороту) тощо.

Деякі зі звичаїв фіксуються у відповідному документі (наприк­лад, звичаї розподілу загальної аварії кодифіковані у Йорк-Антверпенських правилах, а також закріплені у Кодексі торговельного мо­реплавства; деякі судові звичаї зафіксовані у постановах Пленуму Верховного Суду України тощо), а Інші в документах не фіксують­ся, а мають характер правових аксіом, що зазвичай беруться до ува­ги учасниками цивільних відносин (наприклад, правило "Один сві­док — не свідок"). Звичаї можуть мати характер конкретного правила (наприклад, "Кум — найближчий родич"). Але вони можуть бути окреслені та­кож у найзагальнішому вигляді. Наприклад, правило, встановлене ч.4 ст. 13 ЦК, передбачає, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства. Очевидно, що останні є категорією звичаєвого права, якій нормою закону (ЦК) надана обов'язкова сила. Водночас ця категорія вимагає додатково­го тлумачення, а, отже, потребує з'ясування сукупності конкретних звичаїв, що визначають моральні засади суспільства (догмати релі­гії, яка домінує в цьому суспільстві; гуманітарні цінності, прийня­ті у ньому, тощо).

Частина 2 ст.7 ЦК визначає місце звичаїв у системі норм ци­вільного права, передбачаючи, що звичай, який суперечить актам цивільного законодавства або договору, не застосовується. Але це положення потребує розширеного тлумачення, оскільки також не може застосовуватися звичай, який суперечить моральності сус­пільства, публічному інтересу тощо. Таким чином, правові звичаї за юридичною силою поступаються і договорам, і актам законо­давства, й іншим видам норм цивільного права. Такий підхід цілком відповідає концепції права у країнах, чиї пра­вові системи належать до центральноєвропейської, східноєвропей­ської (до неї належить Україна) та романської родин приватного пра­ва. Тут, як правило (виняток становить Італія), значення правового звичаю істотно обмежене. Він як джерело права виконує другорядну роль, оскільки історично багато звичаїв уже закріплені в актах зако­нодавства і внаслідок цього можуть бути лише доповненням до них. Слід додати, що звичаї, які суперечать актам законодавства, не зас­тосовуються не тільки в цивільних, а й у будь-яких інших відносинах.

Міжнародні договори

Специфічною формою цивільного законодавства є міжнародні договори.

Міжнародний договір — це угода двох або кількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків у відносинах між ними. Він може називатися по-різ­ному: договір, угода, пакт, конвенція, протокол тощо. Залежно від рівня, на якому укладається міжнародний договір, він може бути міждержавним, міжурядовим, відомчим, а залежно від кількості сторін — двостороннім або багатостороннім. За відповідних умов міжнародний договір, який регулює ци­вільні відносини, стає частиною національного цивільного законо­давства України. Але необхідно звернути увагу на те, що ст.9 Кон­ституції відносить до національного законодавства України лише чинні міжнародні договори. Отже, йдеться не просто про надання Верховною Радою обов'язковості міжнародному договору, а про чинність такого договору, внаслідок чого він є частиною націо­нального українського законодавства.

Міжнародні договори є частиною національного законодавства. Порядок набрання ними чинності встановлено ст.20 Закону Укра­їни від 22 грудня 1993 р. "Про міжнародні договори України". З її змісту випливає, що до міжнародних договорів, положення яких мають застосовуватися в Україні, належать: договори, ратифікова­ні Верховною Радою України; договори, затвердження, прийняття або приєднання до яких здійснене на основі рішень Верховної Ра­ди України або Президента України; договори, що набрали чин­ності з моменту підписання їх Президентом України. Зазначені до­говори підлягають опублікуванню у "Відомостях Верховної Ради України", в газеті Верховної Ради України "Голос України", а також У "Зібранні діючих міжнародних договорів України". Міжнародні договори, чинні в Україні, мають пріоритет перед національним законодавством. Таке правило відображає загальну тенденцію до гармонізації міжнародних угод та національного за­конодавства з формуванням у перспективі уніфікованих норм у га­лузі цивільного права. На практиці Іноді виникає питання про час дії міжнародного Договору та акта національного законодавства, що містять колізійні норми. Воно вирішується таким чином: якщо міжнародний до­говір укладений раніше, акт цивільного законодавства не набирає чинності взагалі. Якщо ж акт цивільного законодавства виданий раніше, ніж був укладений міжнародний договір, то такий акт втра­чає силу з моменту набрання чинності міжнародним договором. При цьому мають застосуватися правила про дію закону в часі, встановлені ст.5 ЦК.

Щодо міжнародних договорів, які стосуються цивільних відно­син і в яких держави відповідно виступають як суб'єкти цивільно­го права, постає питання: як мають оцінюватися такі договори - як угода суб'єктів цивільного права чи як акти цивільного законо­давства?

Специфічність міжнародного договору як форми цивільного за­конодавства полягає в тому, що це є угода суб'єктів цивільного права (ст.6 ЦК), яка після надання міжнародному договору чин­ності в Україні в порядку, викладеному вище, стає частиною наці­онального законодавства, а відтак переходить у категорію "акти ци­вільного законодавства". Водночас немає правових перешкод для того, щоб суб'єкти ци­вільних відносин, які виникають у державі, укладаючи угоду, обра­ли як зразок положення міжнародного договору, який не набрав чинності в Україні. У цьому випадку такий міжнародний договір фактично стає формою цивільного законодавства, але вже не як акт цивільного законодавства, а як договір суб'єктів цивільного права.

З урахуванням цих міркувань можна дійти висновку, що слуш­ною є оцінка міжнародного договору і як акта цивільного законо­давства, і як договору суб'єктів цивільного права.

Практичне значення такого поділу полягає в тому, що у першо­му випадку положення міжнародного договору як акта цивільного законодавства є обов'язковими для учасників відповідних цивіль­них відносин у повному обсязі, а у другому — стають обов'язкови­ми для сторін і третіх осіб у тому обсязі, в якому вони включені у договір між ними.

 

Значення судової практики

Роль судової практики залежить від системи приватного права. У англо-американській системі вона належить до джерел (форм) цивільного права, в інших системах приватного права відіграє до­поміжну роль. Українська традиція приватного права належить до континен­тальних систем, і тому судовий прецедент офіційно не є джерелом цивільного права в Україні.

Водночас не можна недооцінювати значення судової практики, а роль її потребує спеціального розгляду.

Передусім слід звернути увагу на те, що поняття "судова прак­тика" має декілька аспектів.

По-перше, під цим терміном розуміють керівні роз'яснення вищих судів щодо застосування цивільного законодавства. Такі роз'яснення містяться в постановах Пленуму Верховного Суду Ук­раїни, а також листах Президії Вищого арбітражного (господар­ського) суду України. Вони приймаються на основі аналізу і уза­гальнення судової практики, даються в порядку судового тлума­чення і є обов'язковими при вирішенні цивільних спорів у спра­вах відповідної категорії.

Таким чином, виникає ситуація, коли, з одного боку, формаль­но судовий прецедент не визнаний, але, з іншого — всі державні органи, насамперед суди, зобов'язані керуватися тлумаченням норм, яке дав Верховний Суд. У зв'язку з цим питання про приро­ду керівних роз'яснень судів є спірним: одні автори вважають, що керівні роз'яснення Верховного Суду містять норми права, Інші -це заперечують.

Для відповіді на зазначене запитання звернімося до встановлен­ня суті керівних постанов Пленуму Верховного Суду України.

Повноваження Верховного Суду з цього питання визначені За­коном України від 7 лютого 2002 р. "Про судоустрій України". Він передбачає, що Верховний Суд вивчає і узагальнює судову практи­ку, аналізує судову статистику і дає керівні роз'яснення судам з пи­тань застосування законодавства, які виникають при розгляді судо­вих справ.

На відміну від попереднього Закону, прийнятого 5 червня 1981 р., де встановлювалося, що керівні роз'яснення Пленуму Вер­ховного Суду України є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують закон, щодо якого дане роз'яс­нення (ст.ст.40, 45), новий Закон "Про судоустрій України" не міс­тить таких положень.

Проте важко уявити керівні роз'яснення, які не мали б обов'яз­кової сили. В іншому разі це вже будуть не керівні роз'яснення, а рекомендації, пропозиції тощо. Звідси випливає, що керівні роз'яс­нення Пленуму Верховного Суду України, формально не створюю­чи нових норм права, водночас фактично мають обов'язкову силу. Про обов'язковість цих роз'яснень свідчить вимога, згідно з якою у мотивувальній частині рішення у цивільній справі мають містити­ся в необхідних випадках посилання на відповідні керівні роз'яс­нення Пленуму Верховного Суду (абзац 4 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. № 11 "Про судове рі­шення").

Таким чином, хоча формально постанови пленумів вищих судів покликані лише тлумачити і роз'яснювати сенс цивільного законо­давства, але фактично вони є джерелами (формами) цивільного права.

По-друге, термін "судова практика" використовується для поз­начення багаторазового, уніфікованого розв'язання судами однієї і тієї ж категорії справ.

Судова практика, якщо тлумачити її як сукупність судових рі­шень, не є джерелом цивільного права. Кожен суддя, вирішуючи справу, в якій є судова практика, що склалася, водночас не зв'яза­ний висновками, зробленими іншими судами з подібної категорії справ. Він виносить рішення, грунтуючись на своєму внутрішньо­му переконанні, яке склалося внаслідок правової оцінки встанов­лених судом обставин справи.

Водночас судова практика, що складається таким чином, відобра­жає тенденції тлумачення і застосування законодавства і може спричинити непрямий вплив на рішення в кожному окремому випадку. Тому вивчення і аналіз практики судів різних рівнів, що складається, безумовно, корисне для юриста, особливо для практикуючого.

Відповідно до ст. 40 Закону України від 5 червня 1981 р. «Про судоустрій України»'. Верховний Суд України вивчає і узагальнює судову практику, аналізує судову статистику і дає керівні роз'яснення судам з питань застосування законодавства, що виникають при розгляді судових справ, які є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, що застосовують закон, з якого було дано роз'яснення.

За своєю сутністю керівні роз'яснення вищих судових інстанцій України є тлумаченням чинного законодавства, яке підлягає застосуванню судовими органами, і ці положення не можуть розглядатися як джерело права.

Цивільні відносини звичайно регулюються нормами законодавства або угодою сторін. У тих же випадках, коли ці відносини, що складаються у сфері підприємництва, не врегульовані законодавством або угодою сторін, вони можуть регулюватися звичаями ділового обороту.

Звичай ділового обороту — це правило поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним і таким, що широко застосовується у певній сфері підприємництва.

Звичай ділового обороту, що суперечить цивільному законодавству або договору, застосуванню не підлягає. Норми моралі самі по собі теж не є джерелом права, але їх роль при застосуванні цивільно-правових норм не можна зменшувати, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства при здійсненні прав і виконанні обов'язків суб'єкти

права повинні виконувати не тільки закони, а й моральні принципи суспільства.

У тих випадках, коли норми моралі закріплюються в нормативних актах, які входять до складу цивільного законодавства, вони стають правовою (юридичною) нормою і джерелом права.

Є й інша думка з цього питання, сутність якої полягає в тому, що керівні роз'яснення вищих судових інстанцій слід визнавати джерелом права

 

 

Особливості

Суб'єкти цивільних правовідносин рівні між собою, майново уособлені та самостійні

· Є можливість встановлення змісту цивільних правовідносин за згодою сторін

· Здійснення цивільних прав та обов'язків підкріплено заходами майнового впливу (відшкодування збитків, стягнення неустойки)

· Вони виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів, серед яких центральне місце займають правочини, зокрема, договори

· У випадку порушення цивільних прав учасники даних правовідносин звертаються до суду за допомогою пред'явлення позову

Структурні елементи

СУБ'ЄКТНИЙ СКЛАД – учасники цивільного правовідносини, а саме: сукупність управомочених (ті, що мають права) та зобов'язаних (на яких покладенний обов'язки) осіб. Це фізичні та юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави й інші суб'єкти публічного права

ОБ'ЄКТ – те благо (нематеріальне або матеріальне), з приводу якого учасники вступають у цивільні правовідносини. Об'єктами цивільних прав є речі (у т.ч. гроші й цінні папери), інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація й інші матеріальні й нематеріальні блага

ЗМІСТ:

А) суб'єктивні цивільні права – можливість поводитися певним чином та вимагати відповідного поводження від інших осіб, а у випадку потреби використати міри захисту;

Б) суб'єктивні цивільні обов'язки – міра належної поведінки чи необхідність зробити дію або утриматися від здійснення певних дій

 

 

Види

ПРОСТІ – система юридичних фактів, які можуть накопичуватися в довільній послідовності, а для настання юридичних наслідків важливо лише, щоб у підсумку всі вони були у наявності

СКЛАДНІ – система юридичних фактів, які породжують юридичні наслідки лише тоді, коли ці юридичні факти наступають у передбаченій та строго певній послідовності

Виникнення цивільних суб’єктивних прав та юридичних обов'язків як і інших прав та обов'язків приватного та публічного характеру зв’язано з юридичними фактами – конкретними життєвими обставинами, що мають правове значення. Мова йде про такі юридичні факти внаслідок котрих у суб’єктів набуваються цивільні суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Вони можуть залежати від волевиявлення набувача, а можуть бути наслідком інших обставин, що не охоплюються волею і волевиявленням людини.

Тож цивільні суб’єктивні права і юридичні обов’язки набуваються:

· власними діями суб’єкта цивільного права. При цьому учасник цих правовідносин прагне до встановлення правового зв’язку, заздалегідь передбачає його наслідки для себе і для оточуючих його осіб, обдумує і реалізує їх найкращі варіанти.

· У свою чергу власні дії можуть бути тільки виключно однієї особи (наприклад виготовлення власною працею для себе речі, підконтрольними (з дозволу інших осіб) для малолітніх, неповнолітніх та обмежено дієздатних, підопічних. Інколи власні дії мають кваліфікований спеціальний характер – внесення коштів у депозит нотаріальної контори, для погашення заборгованостей перед тими особами з якими боржник не прагне особистого спілкування;

· спільними діями одночасно двох осіб. Так договір дарування може відбутися лише за умови, що дарувальник передасть дар обдарованому, а обдарований його прийме. Якщо обдарований дару не прийме то і факту дарування не відбудеться і для нього не виникне права власності. ЦКУ передбачає можливість спільного заповіту подружжя;

· спільними діями одночасно декількох осіб. В таких випадках прийнято говорити про корпоративний інтерес і узгоджені дії фізичних та юридичних осіб задля його досягнення. Господарські товариства і зокрема кооперативи виникають на підставі таких узгоджених дій як засновницькі збори на який спільним волевиявленням засновники набувають певних прав. Так внаслідок недостатньої ефективності законодавства про садово-городні, гаражно-будівельні та інші кооперативи виникла проблема їх існування і особливо виконання їх грошових зобов’язань. Якщо значна частина членів садового кооперативу не сплачує членські внески та не оплачує спожиту електроенергію реалізація іншими права на певний комфорт за час відпочинку, особливо проживання у садових будинках є вельми проблематичною;

· діями інших осіб внаслідок який у особи може виникнути право як у дестинатора (вигодонабувача), так при укладені договорів на користь третьої особи правові наслідки виникають власне для неї, а не для тої особи, що уклала договір. При накопичувальному страхуванні (до досягнення повноліття, до укладення шлюбу право отримати страхову суму має третя особа;

· об’єктивними природними явищами, що не залежать від волевиявлення людей, але мають певні правові наслідки публічного та приватного характеру;

· техногенами – наслідками людської діяльності, яка внаслідок втрати контролю над нею спричинила порушення цивільних прав та інтересів, призвела до матеріальних втрат і необхідності витрачати значні кошти на усунення їх наслідків.

Юридичні факти як підстава виникнення цивільних прав і юридичних обов’язків можуть бути обдуманими, а можуть мати спонтанний характер. В останньому випадку особа не завжди готова до того, що у неї виникнуть певні суб’єктивні права, а тим більше юридичні обов’язки. При тому законодавець спеціально виділяє осіб, для яких характерна спонтанність у їх діях і встановлює для цього певні обмеження. Вони мають подвійне значення: є пересторогою для осіб для яких встановлено певні обмеження та для інших осіб, які вступають з ними у правові відносини.

Загалом набуття суб’єктивних прав і юридичних обов’язків має певні особливості. При цьому можна виділити певні стадії набуття прав і юридичних обов’язків:

· формування волі на набуття цих прав і обов’язків. Для цього важливою є мотивація і потреба задовольнити свої фізичні, матеріальні, духовні чи інші потреби. Формування такої волі може відбуватися виключно самостійно, або під впливом інших чинників: порад, особливо реклами, мода, намагання відповідати певному стилю життя тощо. Власне воля – внутрішній намір і як такий може мати значення при дефектах волі, її формуванні під впливом викривленого уявлення про об’єкт прав і суб’єктів;

· волевиявлення – вираження волі зовні, завдяки чому вона стає доступною для сприйняття іншими особами.

· надання волевиявленню тої форми, яка є імперативною для даного виду правовідносин. Так волевиявлення юридичних особі здебільшого повинно бути реалізоване у письмовій формі;

· учинення тих дії, що є змістом даних правовідносин: передача майна, сплата грошей, виконання роботи, надання послуг тощо.

В ряді випадків вимагаються кваліфіковані дії:

нотаріальне посвідчення;

реєстрація правочину;

отримання встановленого законом документу;

тощо.

Особливість набутих прав і обов’язків може зумовлюватися специфікою та видом самого юридичного факту, що слід розглянути більш детальніше.

ЮРИДИЧНІ ПОДІЇ

Абсолютні. Як у своєму виникненні, так і у розвитку не залежать від волі людини, викликані міццю природи, стихії

Відносні. Виникають в наслідок дій людини, але розвиваються незалежно від волі людини

ЮРИДИЧНІ ДІЇ

Правомірні – відповідають вимогам цивільного законодавства

Юридичні вчинки – правомірні дії, що породжують юридичні наслідки незалежно від намір особи, що їх зробила

Юридичні акти – правомірні дії, що породжують юридичні наслідки тільки тоді, коли вони зроблені особою зі спеціальним наміром викликати такі наслідки

Адміністративні акти – видані відповідно до законодавства та наданих повноважень розпорядження компетентних органів, спрямовані на встановлення або припинення конкретних правовідносин.

Правочини – правомірні дії особи, що засновані на його вільному волевиявленні й спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Неправомірні (правопорушення) – суперечать вимогам законодавства

Межі

· цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства

· при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині

· не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах

· при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства

· не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція

· у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом

ВИКОНАННЯ ЦИВІЛЬНИХ ОБОВ'ЯЗКІВ реалізація закладених у цивільному обов'язку вимог, що проявляється в здійсненні зобов'язаною особою певних дій або в необхідності утриматися від певних дій

· цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства, належним чином

· особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї

· виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства

· особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства

Місце виконання цивільно-правових обов'язків визначається законом, договором або іншим нормативним актом. У випадку його невизначеності виконання здійснюється згідно з вимогами Цивільного кодексу України:
- зобов'язання, стосовні до передачі будівель та іншого нерухомого майна, виконуються за місцем їх знаходження;
- в разі грошових зобов'язань (окрім грошових зобов'язань юридичних осіб) виконання останніх здійснюється за місцем проживання кредитора на момент виникнення зобов'язання;
- за решти зобов'язань виконання здійснюється за місцем проживання боржника або за місцезнаходженням юридичної особи - боржника.
Строки виконання цивільно-правових обов'язків - це відтинок часу або конкретна дата, протягом якого чи до якої зобов'язання має бути виконане. Строк може бути встановлений у законі, в договорі, в рішенні суду чи арбітражного суду. У безстрокових зобов'язаннях строк визначається з моменту витребування. Невиконання боржником обов'язку в установлений строк, тобто прострочення, призводить до негативних наслідків для суб'єктів виконання. Приміром, кредитор має право вимагати відшкодування збитків, спричинених простроченням. Якщо виконання цивільно-правового обов'язку внаслідок прострочення втратило для кредитора інтерес, він має право відмовитися від прийняття простроченого виконання. Ризик випадкового настання неможливості виконання певного обов'язку переходить на винну у простроченні сторону.
Для належного і своєчасного виконання юридичного обов'язку цивільне право передбачає такі засоби його забезпечення: неустойку, заставу, поруку, завдаток і гарантію.

 

 

Порядок

Самозахист – комплекс дозволених законом дій, мір та способів, які громадяни та організації самостійно здійснюють з метою відновлення порушених цивільних прав

Захист цивільних прав нотаріусом. Здійснюється нотаріусом при здійсненні деяких нотаріальних дій. Зокрема, шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі, за яким стягнення, відповідно до законодавства, може проводитися у безспірному порядку

Захист цивільних прав та інтересів судом припускає, що будь-яка особа може звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права чи інтересу

Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади АРК або органами місцевого самоврядування припускає позасудовий порядок захисту порушеного цивільного права, інтересу, наприклад, шляхом скасування актів державних органів або органів місцевого самоврядування нижчого рівня.

Так, ст. 57 ЖК України дозволяє заперечити рішення райвиконкому з питань постановки на житловий облік у вищестоящий виконком

Риси правоздатності

- рівність фізичних осіб у здатності мати цивільні права та обов'язки

- є невідчужуваною

- неможливість обмеження

Зміст правоздатності

- можливість мати майно у власності, успадковувати його та заповідати

- можливість займатися підприємницькою діяльністю та бути засновником юридичних осіб

- укладати правочини та бути учасником зобов'язань, інших цивільних правовідносин

- мати інші особисті немайнові та майнові права

- мати авторські права на винаходи науки, літератури та мистецтва

- обирати місце проживання та рід занять

ДІЄЗДАТНІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ -здатність особи своїми діями здобувати для себе цивільні права й самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати й нести відповідальність у випадку їхнього невиконання.

Зміст дієздатності

Правочиноздатність – здатність особи укладати будь-які правочини, не заборонені законом

Деліктоздатність – здатність особи нести самостійну майнову відповідальність

Види дієздатності

Повна дієздатність (виникає в осіб при досягненні 18 років або, у деяких, передбаченим законом випадках, до досягнення цього віку)

Часткова дієздатність (притаманна малолітнім особам, які не досягли віку 14 років)

Неповна дієздатність (характерна для неповнолітніх осіб у віці від 14 до 18 років)

Недієздатність (виникає тільки за рішенням суду при нездатності особи розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу)

Обмежена дієздатність (виникає у повнолітніх осіб на підставі рішення суду при наявності хоча б одного з факторів, а саме: а) наявність в особи психічного розладу, що істотно впливає на його здатність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними; б) зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище)

Повна дієздатність

Виникнення

- Досягнення особою віку 18 років (повноліття)

- Реєстрація шлюбу фізичною особою, що не досягло повноліття

- Досягнення шістнадцяти років і бажання займатися підприємницькою діяльністю (при дотриманні порядку, установленого ЦК України)

- Неповнолітня особа записана матір'ю або батьком дитини

- Досягнення шістнадцяти років та працює за трудовим договором (при дотриманні порядку, встановленого ЦК України)

Зміст

Правочиноздатність особа може укладати будь-які правочини, власними діями створювати для себе цивільні права, самостійно їх здійснювати, а також створювати для себе цивільні обов'язки та самостійно їх виконувати

Деліктоздатність Особа несе самостійну відповідальність за свої обов'язки

У випадку припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття; у випадку визнання шлюбу недійсним на підставі, не пов'язаними з протиправним поводженням неповнолітньої особи; у випадку припинення трудового договору; припинення фізичною особою підприємницької діяльності ПОВНА ЦИВІЛЬНА ДІЄЗДАТНІСТЬ ЗБЕРІГАЄТЬСЯ за фізичною особою, у якої вона виникла

Часткова дієздатність

Часткова дієздатність вини