Стаття 46. Оголошення фізичної особи померлою

1. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, – протягом шести місяців.

2. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців

3. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті

4. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Згідно зі ст.46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці постійного проживання останньої немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного ви­падку, — протягом шести місяців. Особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення цих дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу по­мерлою І до закінчення цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Отже, ЦК передбачає кілька строків, що мають правове значен­ня для визнання особи такою, що померла:

три роки — загальний строк;

два роки від дня закінчення воєнних дій — у разі, якщо особа пропала безвісти у зв'язку з цими діями;

шість місяців — якщо особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку (при катастрофах, стихійному лиху тощо);

строк, визначений судом, але не менший шести місяців — за­лежно від конкретних обставин.

Фізична особа оголошується померлою з дня набрання закон­ної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвіс­ти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави при­пустити загибель останньої від певного нещасного випадку чи у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Оголошення особи такою, що померла, провадиться судом у по­рядку, аналогічному порядку визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

При цьому слід враховувати, що підставою для оголошення осо­би померлою є не факти, які напевне підтверджують її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. Тому оголошення особи судом померлою необхідно відрізняти від вста­новлення судом факту смерті особи у певний час І за певних обста­вин у разі відмови органів РАЦС зареєструвати смерть, якщо від цього факту залежить виникнення, зміна або припинення особис­тих немайнових чи майнових прав фізичних або юридичних осіб.

Оскільки оголошення фізичної особи такою, що померла, ґрун­тується на презумпції смерті цієї особи, правові наслідки оголо­шення фізичної особи померлою прирівнюються до правових нас­лідків, які настають у разі смерті (ст.47 ЦК). Це означає, що після оголошення фізичної особи такою, що померла, відкривається спадщина (ст. 1220 ЦК), утриманцям призначається пенсія, шлюб припиняється (ст 104 СК).

Проте, оскільки оголошення фізичної особи померлою грунту­ється на презумпції, а не на факті смерті, ЦК передбачає заходи, спрямовані на забезпечення інтересів фізичної особи, оголошеної померлою, якщо вона виявиться живою. Зокрема, спадкоємці такої особи не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Для забезпечення виконання цієї вимоги нотаріус, який видав спадко­ємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, нак­ладає на нього заборону відчуження (ст.47 ЦК).

Якщо фізична особа, оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем пере­бування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошен­ня її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої осо­би скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи помер­лою (ст.48 ЦК). Скасування раніше винесеного рішення про ого­лошення особи померлою є підставою для анулювання запису про її смерть у книзі запису актів цивільного стану.

На підставі такого рішення фізична особа, оголошена помер­лою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повер­нення цього майна або відшкодування його вартості. Але задово­лення цих вимог залежить від того, чи збереглося майно в натурі, а також від підстав переходу його до інших осіб. Зокрема, якщо майно збереглося та безоплатно перейшло до когось після оголо­шення фізичної особи померлою, воно підлягає поверненню, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника. Особа, до якої майно пе­рейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, як­що буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона зна­ла, що фізична особа, оголошена померлою, жива. У разі немож­ливості повернути майно в натурі особі, оголошеній померлою, відшкодовується вартість цього майна.

Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було ними реалізоване, зазначе­ній особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

 

 

30. ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ -сукупність індивідуалізуючих ознак фізичної особи, що дозволяють виділити його як учасника цивільних правовідносин з ряду інших суб'єктів, впливають на його цивільні права та обов'язки.

- Ім'я фізичної особи. Ім'я фізичної особи - громадянина України - складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені

- Місце проживання фізичної особи. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Для реєстрації актів громадянського стану (народження, смерть, реєстрація шлюбу...)

Для виконання зобов'язань (грошове зобов'язання виконується за місцем проживання кредитора, якщо інше не встановлено у договорі)

Для відкриття спадщини (місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця)

Для визнання безвісно відсутньою, оголошення померлою, встановлення опіки тощо.

 

 

Інші індивідуалізуючі ознаки: вік (для визначення дієздатності); громадянство; родиний стан; родинні зв'язки (для визначення черговості при спадкуванні); професія тощо.