Фактичні шлюбні відносини в СК України.

Інститут фактичного проживання породжує низку питань, таких як: критерії факту спільного проживання, визначення моменту, з якого він є чинним.

Нині у вжитку плутаються два терміни: «цивільний шлюб» та «фактичне проживання». Спочатку під терміном «цивільний шлюб» розуміли сімейні стосунки, не освячені таїнством вінчання, але визнані державою. В СРСР цивільний шлюб виник як противага традиційного церковного. У юриспруденції під цивільним шлюбом нині розуміють відносини між тими парами, які оформили свої стосунки офіційно. Тому даний інститут у роботі розглядатиметься не буде. Вільні відносини, які не оформлені шлюбом є інститутом фактичного проживання, або фактичними шлюбними відносинами, який буде досліджено у роботі.

На даний час існує суперечність у регулюванні такого питання, як фактичні шлюбні відносини, тому що з одного боку, закон не визнає дану форму співжиття між чоловіком та жінкою, як офіційну, проте, з іншого боку, у Сімейному кодексі України існують норми, які регулюють дану сферу суспільних відносин, а саме: аліментні відносини та відносини майнового характеру між особами, які проживають у фактичних шлюбних відносинах.

У ст. 21 Сімейного кодексу України (далі – СКУ) закріплено поняття «шлюбу». У п.1 даної статті сказано, що «шлюб – це сімейний союз чоловіка та жінки, зареєстрований у державному органі реєстрації актів громадянського стану». Протлумачивши дану статтю, доходимо висновку, що шлюбом визнається лише ті відносини, які зареєстровані у визначеному порядку. (в історії, наприклад, шлюб, зареєстрований у церкві також визнавався державою як офіційно зареєстрований, проте у СКУ така концепція не знайшла свого відображення, про що сказано у ст. 21).

Проте у СКУ існує певне протиріччя, тому що хоча він й визнає лише єдину можливу форму сімейного життя чоловіка і дружини, проте в деяких правових питаннях він урівнює зареєстрований шлюб та незареєстрований. Даний факт є неузгодження норм СКУ із принципами сімейного законодавства. Варто зазначити, що науковій літературі достатньо часто можна побачити вживання такого терміну, як «конкубінат». Конкубінат – це тривала, стійка спільність жінки та чоловіка, характеризується відкритістю та відсутністю формальних перешкод до шлюбу. У зв’язку із вищенаведеним, О. Грічук пропонує ввести поняття «конкубінату» (ознаки якого дають нам підстави вважати його синонімічним поняттю «фактичні шлюбні відносини») у законодавство і визначати його як іспитовий термін, який надаватиме можливість молодятам оцінити справжнє ставлення одне до одного. На нашу думку, дана ідея є не зовсім вірною, так як тоді йде змішання правової і емоційної площини, що не є об’єктивним фактором при правовому регулюванні сімейних відносин.

Проаналізуємо вищезгадані статті СКУ, а саме: у п. 2 ст. 21 СКУ закріплено, що проживання однією сім’єю чоловіка та жінки, без шлюбу, не є підставою для виникнення у них шлюбних прав та обов’язків. З іншого боку, у ст. 74 СКУ прописано, що якщо чоловік та дружина проживають однією сім’єю, але не одружені між собою, майно, набуте ними під час спільного проживання, належить їм на праві спільної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Тут також слід зауважити й про п.2 ст.91, у якому сказано, що жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним, їхньої дитини.

До прийняття Сімейного кодексу України діяв Кодекс про шлюб та сім’ю, у якому таких колізійних питань не було. У Постанові Пленуму Верховного суду України №16 від 12 червня 1992 року «Про вживання судами деяких норм кодексу про шлюб та сім’ю» зазначено, що у справах про розірвання шлюбу не можуть брати участь треті особи й предметом судового розгляду не можуть бути вимоги щодо майна, право на яке оспорюється у встановленому порядку. Тобто учасники фактичних відносин не мають право приймати участь у процесі розірвання шлюбу, так як шлюбні відносини між ними відсутні.

З прийняттям нового СКУ фактичні шлюбні відносини, або конкубінат, стали дуже поширені, бо основна перешкода для їх існування – спільно нажите майно віднесено законодавцем у ст. 74 СКУ до спільної сумісної власності, а відносини щодо цього майна отримали однакове правове регулювання як між особами, які перебувають у шлюбі, так і між чоловіком і жінкою, які спільно проживають без реєстрації шлюбу.

Вчений М. Яцков не погоджується із даною позицією законодавця і вважає, що держава не має врегульовувати відносини між чоловіком і дружиною у разі їх співжиття, що за суттю та природою відносин є фактичними шлюбними відносинами, тому що це є особистою й приватною справою кожного із них. Він каже, що держава врегульовувати правом виключно ті правовідносини, які виникли між чоловіком та жінкою, які спільно проживають без офіційної реєстрації у відповідних органах держави, які пов’язані із народженням дитини.

Іншої позиції щодо фактичних шлюбних відносин притримується З. Ромовська. Вона вважає, що конкубінат – це сімейний союз чоловіка і жінки. Відсутність державної реєстрації не робить цей союз актом цивільного стану. Й такі особи мають статус сім’ї, проте не мають статусу подружжя. Й тому законодавець має надавати таким особам не прав та обов’язків подружжя, а прав та обов’язків осіб, які проживають однією сім’єю. Фактично, дані права можуть бути тотожними, але підстави їх виникнення – різні [6, с. 55].

І. Жилінкова зазначає, що фактичні шлюбні відносини за своєю суттю – це ті самі шлюбні відносини, але без визнання їх державою. Інколи на практиці ці відносини називають фактичним шлюбом, але вона вважає, що такий термін в українську правову площину не приживеться [5, с. 33].

На думку М. Дякович, ст. 74 СК внесла дисгармонію не лише у моральний аспект укладання шлюбу, а й суто юридичний, бо не тільки члени нашого суспільства стали вважати, що ця норма зрівняла у статусі «шлюб фактичний» і шлюб зареєстрований, й суди, також, ухвалюючи рішення, здебільшого неправильно формулюють його вимоги заявника.

Такий вчений як Л. Драгневич зазначає, що легалізація конкубінату не є проблемою, проблемним є мотивація даного явища. Фактичні шлюбні відносини, як соціальне явище, існували завжди, але останнім часом дане питання набуває все більшої актуальності. Це пов’язано з різними факторами, про позитиви та негативи яких можна сперечатися, проте факт залишається фактом. Цікавим є факт, що майже третина дітей, які народжуються, народжуються поза законом. Половина позашлюбних дітей реєструється за заявою обох батьків. Проте під час перепису населення простежується тенденція, що жінки, які зазначають, що перебувають у шлюбі, більше, ніж чоловіків [1, с. 22].

М. Антокольська визнає, що фактичні шлюбні відносини набувають все дальшого поширення, тому обмежитися лише констатацією даного інституту у законодавстві буде замало. Вона зазначає, що фактичний шлюб не слід прирівнювати до офіційно зареєстрованого, проте за ним слід визнавати деякі правові наслідки у сфері правових відносин, які виникають (наприклад, право аліментні відносини) [2, с. 75].

І. Реутов та В. Данилін зазначають, що фактичні шлюбні відносини не ідентичні шлюбу, проте в деяких моментах ці поняття тотожні (наприклад, ведення господарства). На противагу даній думці, Л. Короткова та А. Вихров вважають, що шлюб утворюється й існує лише у рамках, встановлених законом й називають відносини, які складаються під час фактичного проживання легковажними та аморфними [3, с. 67].

Отже, на нашу думку, фактичні шлюбні відносини - це сімейний союз чоловіка і жінки. Ототожнення їх із шлюбними відносинами, які характеризуються відсутністю офіційної реєстрації, є недоцільним. Слід зазначити, що у більшості розвинених країн все ж таки визнається тільки зареєстрований шлюб. В деяких державах фактичне проживання, поєднане із релігійним обрядом, має ті самі наслідки, що і офіційно зареєстрований шлюб. На нашу думку, існування конкубінату, а тим паче, закріплення його на законодавчому рівні, знижує, а в деяких випадках навіть нівелює існування шлюбу, як інституту, офіційно визнаного державою. Проте невизначеність законодавця щодо цього питання також породжує низку проблем, які слід вирішувати. Такі цікаві питання, як відносини, щодо спільності майна чоловіка та жінки, які фактично проживають, а також наслідки припинення існування фактичних шлюбних відносин, розглядатимуться дал