Суперфіцій – поняття, підстави виникнення, права та обовязки сторін.

Суперфіцій. Власник земельної ділянки має право надати її іншій особі не лише для сільськогосподарських потреб, а й для будівництва. Суперфіцієм є право передачі земельної ділянки в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель.
Суперфіцій може виникати на підставі договору або заповіту як на визначений, так і на невизначений строк.
Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, вносити плату за користування земельною ділянкою та інші платежі, встановлені законом. Він має право власності на будівлі (споруди), зведені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.
Право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі:
а) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;
б) спливу строку права користування;
в) відмови землекористувача від права користування;
г) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

 

Стаття 413. Підстави виникнення права користування чужою
земельною ділянкою для забудови

1. Власник земельної ділянки має право надати її в
користування іншій особі для будівництва промислових, побутових,
соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель
(суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або
заповіту.

2. Право користування земельною ділянкою, наданою для
забудови, може відчужуватися або передаватися землекористувачем у
порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою
цієї статті.

3. Право користування земельною ділянкою державної або
комунальної власності для забудови не може бути відчужено її
землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права
власності на будівлі та споруди, що розміщені на такій земельній
ділянці), внесено до статутного фонду, передано у заставу.

4. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови
може бути встановлено на визначений або на невизначений строк,
крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.

5. Строк користування земельною ділянкою державної чи
комунальної власності для забудови не може перевищувати 50 років.
{ Текст статті 413 в редакції Закону N 509-VI (509-17) від
16.09.2008 }

Поняття та загальна характеристика права інтелектуальної власності.

Стаття 418. Поняття права інтелектуальної власності

1. Право інтелектуальної власності - це право особи на
результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт
права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим
законом.

2. Право інтелектуальної власності становлять особисті
немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права
інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права
інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим
законом.

3. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не
може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений
у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Поняття і зміст авторського права.

Стаття.433

Поняття «авторське право» виділяють в об´єктивному і суб´єктивному розумінні.

В об´єктивному розумінні авторське право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслі­док створення і використання творів науки, літератури та мистецтва.

У суб´єктивному розумінні авторське право - це сукуп­ність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв´язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва

Творча діяльність людей є надзвичайно різноманітною. Результати такої діяльності також характеризуються різноманітністю. Це можуть бути літературні, музичні твори, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, корисні моделі тощо. Але у будь-якому випадку об'єкти творчої діяльності людей потребують правової охорони.
Правова охорона творів у галузі літератури, науки, мистецтва, зокрема статей, монографій, дисертацій, картин, музичних творів, творів скульптури, архітектури, фотографій, здійснюється авторським правом. Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подання спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстрації.
Серед джерел авторського права слід назвати Конституцію (статті 41, 54), ЦК (статті 433—448), закони України від 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права" (в редакції Закону від 11 лютого 2001 p.), від 23 березня 2000 р. "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних (в редакції Закону від 10 липня 2003 р.)" та ін.
Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів 1886 p., Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право 1952 p., Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 р. та ін.
Авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, може використовувати спеціальний знак, який розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської літери "С" обведеної колом (©), імені (найменування) особи, яка має авторське право, та року першого опублікування твору. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті.

 

Суміжні права – поняття, обєкти та субєкти.

суміжні права — це права виконавців на результати творчої діяльності, а також права виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання творів науки, літератури, мистецтва, які охороняються авторським правом.

 

Стаття 449. Об'єкти суміжних прав

1. Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких
формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення,
змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є:

а) виконання;

б) фонограми;

в) відеограми;

г) програми (передачі) організацій мовлення.

Стаття 450. Суб'єкти суміжних прав

1. Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник
фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За
відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми,
відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається
особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі,
відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час
передачі організації мовлення.

2. Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули
таких прав відповідно до договору чи закону.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування.

Стаття 489.

Комерційне найменування належить до третього блоку об'єктів інтелектуальної власності, завдяки яким індивідуалізуються учасники цивільного обороту. Окрім ЦК України правову охорону цього об'єкта також здійснює Положення про фірму.

Комерційне найменування — будь-яка назва юридичної особи, яка має бути чіткою, короткою, такою, що легко сприймається, запам'ятовується і відповідати характерові статутної діяльності.

ЦК визначає основною умовою надання правової охорони комерційному найменуванню можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та невведення в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним із моменту його першого використання та охороняється без обов'язкового подання заявки чи реєстрації, й незалежно від того, чи є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до відповідних реєстрів.

Закон дозволяє особам мати однакові комерційні найменування, за умови, що це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та/або реалізують, та послуг, які вони надають.

До майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування належать: право на використання; право перешкоджання неправомірному використанню іншими особами, в тому числі заборона використання; інші права. Слід зазначити, що майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування може бути передано іншій особі лише разом із цілісним майновим комплексом чи його частиною володільцем прав інтелектуальної власності на комерційне найменування.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, передбачених чинним законодавством.