Поняття та природа правовідносин у фінансовому праві: типи доктринальних підходів.

НЕ 1.7. Природа фінансових правовідносин та фінансово-правове зобов’язання

 

Мета лекційного заняття полягає в розкритті поняття та природи правовідносин у фінансовому праві; у визначенні особливостей фінансових правовідносин; у з’ясуванні видів фінансових правовідносин; в розкритті поняття та особливостей фінансово-правового зобов’язання; у визначенні учасників фінансово-правового зобов’язання; у з’ясуванні засобів забезпечення виконання фінансово-правових зобов’язань. Для досягнення мети в процесі лекційного заняття нами буде:

а) досліджено поняття, особливості та природа правовідносин у фінансовому праві;

б) розглянуто види фінансових правовідносин;

в) визначено юридичні факти як підстави виникнення, зміни та припинення фінансового правовідношення.

г) досліджено поняття, особливості та природа фінансово-правового зобов’язання;

д) розглянуто види, зміст, об’єкт фінансово-правового зобов’язання;

е) визначено порядок виникнення, зміни та припинення фінансово-правового зобов’язання.

 

План

1. Поняття та природа правовідносин у фінансовому праві: типи доктринальних підходів.

2. Особливості фінансових правовідносин.

3. Види фінансових правовідносин.

4. Юридичні факти як підстави виникнення, зміни та припинення фінансового правовідношення.

5. Поняття та особливості фінансово-правового зобов’язання.

6. Види фінансово-правових зобов’язань.

7. Засоби забезпечення фінансових зобов’язань.

 

 

Основна література:

1. Бюджетний кодекс України вiд 8 липня 2010 р. № 2456-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – №50. – стор. 1778. – стаття 572.

2. Гетманцев Д. О. Об’єкт фінансово-правового зобов’язання // Юридичний журнал. – 2010. – № 2.

3. Гетманцев Д. О. Щодо питання про суб’єктний склад фінансово-правового зобов’язання // Збірник Держава і право. 2011 – № 53- електронний ресурс: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/dip/2011_53/06_01.pdf

4. Гетманцев Д.О. До питань характеристика фінансово-правового зобов’язання як фінансового правовідношення // Часопис Київського університету права. – 2011. – № 3. – С. 117-121.

5. Запольский С.В. Дискуссионные вопросы теории финансового права: Монография – М.: РАП, Эксмо, 2008. – С. 124-138.

6. Запольский С.В. Теория финансового права: Научные очерки. – М.: РАП, 2010. – С. 321-371.

7. Карасева М.В. Финансовое правоотношение. – Воронеж: издательство Воронежского государственного университета, 1997. – 304 с.

8. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України Законом України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. (Із змінами внесене ми згідно із Законами від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII, від 21 лютого 2014 № 742-VII) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – стаття 141.

9. Кучерявенко Н.П. Курс налогового права. В 6 томах. / Н.П. Кучерявенко. – Т. III: Учение о налоге. – Х.: Легас; Право, 2005. – С. 397-406.

10. Податковий кодекс України вiд 2 грудня 2010 р. № 2755-VI // Офіційний вісник України. – 2010. – № 92. – том 1. – стор. 9. – стаття 3248. – код акту 53775/2010.

11. Протасов В.Н. Правоотношение как система. – М.: Юрид. лит., 1991. – 141 с.

12. Протасов В.Н. Что и как регулирует право. – М.: Юристъ, 1995. – 96 с.

13. Саттарова Н.А. Принуждение в финансовом праве / Под ред. Н.И. Кучерова. –М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2006. – 392 с.

14. Чернадчук В. Щодо особливостей бюджетних правовідносин // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №8. – С. 62-66.

15. Чернадчук В.Д. Стан та перспективи розвитку бюджетних правовідносин в Україні. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2008. – 456 с.

16. Шаукенов А.Т. Некоторые проблемы теории и философии налогового права: монография. - Алматы: Print S, 2009. – С. 101-219.

 

Додаткова література:

1. Essert C. A Theory of Legal Obligation // Queen's University Legal Research Paper No. 2015-024. – 28 p.

2. Gaudemet P-M., Molinier J. Finances publiques. Politique financière. Budget et Trésor 7e ed. – Paris: L.G.D.J, 1996. – 584 p.

3. Gruber J. Public Finance and Public Policy. – 3rd ed. – New York: Worth Publishers, 2009. – 768 p.

4. Hart H.L.A. The Concept of Law. – Oxford: Clarendon Press, 1994. – 315 p.

5. Himma K.E. Towards a Comprehensive Positivist Theory of Legal Obligation // Problema: Anuario de Filosophia y Teoria del Derecho. – 2012. – Vol. 2. – No. 1.

6. Kotsonis Y. States of Obligation: Taxes and Citizenship in the Russian Empire and Early Soviet Republic. – Buffalo, NY: University of Toronto Press, Scholarly Publishing Division, 2014. – 504 p.

7. Martinez-Vazquez J., Winer S.L. (Eds.). Coercion and Social Welfare in Public Finance: Economic and Political Perspectives. – New York: Cambridge University Press, 2014. – 368 p.

8. Moeti K. (Ed.). Public Finance Fundamentals. – Cape Town: Juta & Co., 2007. – P. 66-81.

9. Priel D. Sanction and Obligation in Hart's Theory of Law // Ratio Juris. – September, 2008. – Vol. 21. – Issue 3. – Pp. 404-411.

10. Алексеев С.С. Общая теория права: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – 576 с.

11. Бюджетное и налоговое правовое регулирование: единство и дифференциация: монография / коллектив авторов; под ред. М.В.Карасевой. – М.: Кнорус, 2012. – 160 с.

12. Винницкий Д.В. Основы налогового права: Курс лекций. – Екатеринбург: Изд-кий дом УрГЮА, 2005. – С. 66-88.

13. Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Алерта; КНТ, 2006. – 376 с.

14. Запольский С.В. Дискуссионные вопросы теории финансового права: Монография. – М.: РАП, Эксмо, 2008. – С. 97-111

15. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М., 1975. – С. 5-30.

16. Карасева М.В. Финансовое правоотношение. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С. 271-283.

17. Кучеров И.И., Кикин А.Ю. Меры налогово-процессуального принуждения. – М.: ИД «Юриспруденция», 2006. – 128 с.

18. Музика-Стефанчук О.А. Органи публічної влади як суб’єкти бюджетних правовідносин. – Хмельницький: Хмельницький університет управління та права, 2011. – 384 с.

19. Пацурківський П.С. Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології. – Чернівці: ЧНУ, 1997. – 244 с.

20. Петрова Г.В. Налоговые отношения: теория и практика правового регулирования. – М.: Изд-во «Олита», 2003. – 360 с.

21. Фінансове право: навч. посіб. / За ред. проф. М.П. Кучерявенка. – Х.: Право, 2010. – 286 с.

22. Фінансове право: підручник / За ред. А.Й. Іванського. – К.: Київський міжнародний університет, 2014. – 685 с.

23. Фінансове право: проблеми розвитку та застосування: [монографія] / А.Т. Ковальчук, А.В. Матіос; заг. ред. Л.К. Воронової. – К.: Парламентське вид-во, 2010. – 480 с.

НЕ 1.7. Природа фінансових правовідносин та фінансово-правове зобов’язання

 

Мета лекційного заняття полягає в розкритті поняття та природи правовідносин у фінансовому праві; у визначенні особливостей фінансових правовідносин; у з’ясуванні видів фінансових правовідносин; в розкритті поняття та особливостей фінансово-правового зобов’язання; у визначенні учасників фінансово-правового зобов’язання; у з’ясуванні засобів забезпечення виконання фінансово-правових зобов’язань. Для досягнення мети в процесі лекційного заняття нами буде:

а) досліджено поняття, особливості та природа правовідносин у фінансовому праві;

б) розглянуто види фінансових правовідносин;

в) визначено юридичні факти як підстави виникнення, зміни та припинення фінансового правовідношення.

г) досліджено поняття, особливості та природа фінансово-правового зобов’язання;

д) розглянуто види, зміст, об’єкт фінансово-правового зобов’язання;

е) визначено порядок виникнення, зміни та припинення фінансово-правового зобов’язання.

 

План

1. Поняття та природа правовідносин у фінансовому праві: типи доктринальних підходів.

2. Особливості фінансових правовідносин.

3. Види фінансових правовідносин.

4. Юридичні факти як підстави виникнення, зміни та припинення фінансового правовідношення.

5. Поняття та особливості фінансово-правового зобов’язання.

6. Види фінансово-правових зобов’язань.

7. Засоби забезпечення фінансових зобов’язань.

 

 

Основна література:

1. Бюджетний кодекс України вiд 8 липня 2010 р. № 2456-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – №50. – стор. 1778. – стаття 572.

2. Гетманцев Д. О. Об’єкт фінансово-правового зобов’язання // Юридичний журнал. – 2010. – № 2.

3. Гетманцев Д. О. Щодо питання про суб’єктний склад фінансово-правового зобов’язання // Збірник Держава і право. 2011 – № 53- електронний ресурс: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/dip/2011_53/06_01.pdf

4. Гетманцев Д.О. До питань характеристика фінансово-правового зобов’язання як фінансового правовідношення // Часопис Київського університету права. – 2011. – № 3. – С. 117-121.

5. Запольский С.В. Дискуссионные вопросы теории финансового права: Монография – М.: РАП, Эксмо, 2008. – С. 124-138.

6. Запольский С.В. Теория финансового права: Научные очерки. – М.: РАП, 2010. – С. 321-371.

7. Карасева М.В. Финансовое правоотношение. – Воронеж: издательство Воронежского государственного университета, 1997. – 304 с.

8. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України Законом України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. (Із змінами внесене ми згідно із Законами від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII, від 21 лютого 2014 № 742-VII) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – стаття 141.

9. Кучерявенко Н.П. Курс налогового права. В 6 томах. / Н.П. Кучерявенко. – Т. III: Учение о налоге. – Х.: Легас; Право, 2005. – С. 397-406.

10. Податковий кодекс України вiд 2 грудня 2010 р. № 2755-VI // Офіційний вісник України. – 2010. – № 92. – том 1. – стор. 9. – стаття 3248. – код акту 53775/2010.

11. Протасов В.Н. Правоотношение как система. – М.: Юрид. лит., 1991. – 141 с.

12. Протасов В.Н. Что и как регулирует право. – М.: Юристъ, 1995. – 96 с.

13. Саттарова Н.А. Принуждение в финансовом праве / Под ред. Н.И. Кучерова. –М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2006. – 392 с.

14. Чернадчук В. Щодо особливостей бюджетних правовідносин // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №8. – С. 62-66.

15. Чернадчук В.Д. Стан та перспективи розвитку бюджетних правовідносин в Україні. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2008. – 456 с.

16. Шаукенов А.Т. Некоторые проблемы теории и философии налогового права: монография. - Алматы: Print S, 2009. – С. 101-219.

 

Додаткова література:

1. Essert C. A Theory of Legal Obligation // Queen's University Legal Research Paper No. 2015-024. – 28 p.

2. Gaudemet P-M., Molinier J. Finances publiques. Politique financière. Budget et Trésor 7e ed. – Paris: L.G.D.J, 1996. – 584 p.

3. Gruber J. Public Finance and Public Policy. – 3rd ed. – New York: Worth Publishers, 2009. – 768 p.

4. Hart H.L.A. The Concept of Law. – Oxford: Clarendon Press, 1994. – 315 p.

5. Himma K.E. Towards a Comprehensive Positivist Theory of Legal Obligation // Problema: Anuario de Filosophia y Teoria del Derecho. – 2012. – Vol. 2. – No. 1.

6. Kotsonis Y. States of Obligation: Taxes and Citizenship in the Russian Empire and Early Soviet Republic. – Buffalo, NY: University of Toronto Press, Scholarly Publishing Division, 2014. – 504 p.

7. Martinez-Vazquez J., Winer S.L. (Eds.). Coercion and Social Welfare in Public Finance: Economic and Political Perspectives. – New York: Cambridge University Press, 2014. – 368 p.

8. Moeti K. (Ed.). Public Finance Fundamentals. – Cape Town: Juta & Co., 2007. – P. 66-81.

9. Priel D. Sanction and Obligation in Hart's Theory of Law // Ratio Juris. – September, 2008. – Vol. 21. – Issue 3. – Pp. 404-411.

10. Алексеев С.С. Общая теория права: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – 576 с.

11. Бюджетное и налоговое правовое регулирование: единство и дифференциация: монография / коллектив авторов; под ред. М.В.Карасевой. – М.: Кнорус, 2012. – 160 с.

12. Винницкий Д.В. Основы налогового права: Курс лекций. – Екатеринбург: Изд-кий дом УрГЮА, 2005. – С. 66-88.

13. Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Алерта; КНТ, 2006. – 376 с.

14. Запольский С.В. Дискуссионные вопросы теории финансового права: Монография. – М.: РАП, Эксмо, 2008. – С. 97-111

15. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М., 1975. – С. 5-30.

16. Карасева М.В. Финансовое правоотношение. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С. 271-283.

17. Кучеров И.И., Кикин А.Ю. Меры налогово-процессуального принуждения. – М.: ИД «Юриспруденция», 2006. – 128 с.

18. Музика-Стефанчук О.А. Органи публічної влади як суб’єкти бюджетних правовідносин. – Хмельницький: Хмельницький університет управління та права, 2011. – 384 с.

19. Пацурківський П.С. Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології. – Чернівці: ЧНУ, 1997. – 244 с.

20. Петрова Г.В. Налоговые отношения: теория и практика правового регулирования. – М.: Изд-во «Олита», 2003. – 360 с.

21. Фінансове право: навч. посіб. / За ред. проф. М.П. Кучерявенка. – Х.: Право, 2010. – 286 с.

22. Фінансове право: підручник / За ред. А.Й. Іванського. – К.: Київський міжнародний університет, 2014. – 685 с.

23. Фінансове право: проблеми розвитку та застосування: [монографія] / А.Т. Ковальчук, А.В. Матіос; заг. ред. Л.К. Воронової. – К.: Парламентське вид-во, 2010. – 480 с.

Поняття та природа правовідносин у фінансовому праві: типи доктринальних підходів.

В юридичній науці проблему правовідносин прийнято відносити до центральних і досить дискусійних. До дискусійних відносять питання поняття і сутності правовідносин, існування правовідносин до норм права та інші. Складна природа правовідносин зумовила існування великої кількості підходів до визначення поняття правовідношення. В одному випадку, під правовідношенням розуміють реальне фактичне відношення, врегульоване нормами права[1], в іншому – не фактичне, а юридичне суспільне відношення [2]. Нарешті, під правовідношенням розуміють суб’єктивні права і юридичні обов’язки, що представляють індивідуальні моделі можливої і необхідної поведінки суб’єктів права і виступають зразком для цієї поведінки [3], або специфічну форму соціальної взаємодії суб’єктів права з метою реалізації інтересів і досягнення результату, передбаченого законом чи такого, що не суперечить закону, а також іншим джерелам права [4]. Проте, на превеликий жаль, необхідно зазначити, що все ж таки більшість науковців схиляються до розгляду правовідносин як різновиду суспільних відносин, врегульованих нормами права. Це пов’язано з цілим рядом факторів про які ми поговоримо нижче.

Як засвідчив здійснений аналіз панівних концепцій фінансового права зокрема та переконує стан фінансово-правової доктрини в цілому, у радянську епоху і в сучасний період розвитку науки фінансового права величезна більшість вчених юристів-фінансистів сприймали раніше та розуміють нині фінансове право як довільну, механічну сукупність усталених правил поведінки суб’єктів фінансових правовідносин, інакше кажучи, фінансово-правових норм, що, на їх переконання, створюються та підтримуються виключно державою у якості засобу регулювання суспільних відносин з приводу публічних фінансів. Тобто, таке бачення фінансового права хибувало раніше та хибує нині, по-перше, не розумінням його апріорі системної сутності, базується на сприйнятті нормативного фінансового права як аморфної, своєрідної броунівської (хаотичної) організації його норм. Яскраві підтвердження цього факту містяться по суті у кожному підручнику чи навчальному посібнику з фінансового права як радянської, так і пострадянської доби.

По-друге, ще однією визначальною рисою такого розуміння та сприйняття фінансового права є гіперболізація та абсолютизація статичних якостей фінансового права. Якби останнє було таким насправді, воно виявилося б неспроможним врегульовувати належним чином живу та швидкоплинну дійсність публічних фінансів, динамічні суспільні відносини з приводу власності на них, їх акумулювання, розподілу та використання. Феноменологічний аналіз фінансового права переконує, що воно насправді являє собою не механічну сукупність створених чи санкціонованих державою відповідних норм, а є об’єктивно цілісною динамічною органічною системою, яка, у свою чергу, наділена рядом природних ієрархічних рівнів. Тобто, фінансове право апріорі системне як у горизонтальному, так і у вертикальному вимірах.

На нашу думку, обидва ці фундаментальні феномени фінансового права – його системність та динамічність – найбільш адекватно та істинно можуть бути пізнані та виражені з позицій потребового підходу. Як уже зазначалося в науковій літературі, у вітчизняній юриспруденції в загальнотеоретичній постановці цей методологічний прийом вперше був застосований та описаний в середині 80-х років двадцятого століття П.М. Рабиновичем. Зокрема, він інтерпретувався ним як виявлення об’єктивних історично зумовлених визначених потреб суб’єктів суспільних відносин та встановлення ролі, функції (як потенційної, так і реальної) тих чи інших предметів, явищ у задоволенні таких потреб[5].

В пострадянській науці фінансового права вперше потребовий підхід до визначення об’єкта та предмета фінансово-правового було застосовано до регулювання на прикладі податкового права. Зокрема, «Податкові надходження необхідні для задоволення публічних інтересів індивідів, їхніх окремих співтовариств і відповідного соціуму в цілому»[6]. Екстраполюючи вище наведений висновок на фінансове право загалом та доповнюючи його, можна сказати, що узагальненим об’єктом фінансово-правового регулювання виступають усі публічні фінансові ресурси суспільства, необхідні для задоволення публічних інтересів індивідів, їхніх окремих співтовариств і відповідного соціуму в цілому на основі принципу конкуренції заявлених публічних потреб, оскільки публічні потреби завжди випереджають можливості їх задоволення. Предметом же фінансового права є відносини власності з приводу публічних фінансових ресурсів.

Форма права відображає його статику, а зміст – динаміку. Адже право, як і будь-яке інше явище об’єктивної дійсності, не вільне від дії загальнофілософського закону про рух як спосіб існування матерії. Саме цих дві субстанціональні якості права – взаємозумовленість його змісту і форми, динаміки і статики – є найважчими та найскладнішими для їх теоретичного виділення із системи інших якостей права та наступного аналізу з метою подальшого практичного застосування. Як переконує величезний історичний досвід застосування права, найбільші труднощі зустрічаються якраз на найважливішому етапі – етапі створення дієвих правових інструментів впливу на суспільну реальність.

Найпоширенішим та найефективнішим з таких інструментів радянська і пострадянська наука фінансового права, юриспруденція в цілому вважала раніше та продовжує вважати нині правовідношення. Зокрема, Ю.А. Ровинський писав, що фінансові правовідносини є «фінансовими відносинами, врегульованими фінансово-правовою нормою»[7]. Вторять йому пострадянські теоретики фінансового права. «Фінансово-правові відносини є, - пише Л.К. Воронова, - юридичною формою виявлення і закріплення фінансових відносин»[8]. «Фінансове правовідношення, - підкреслює К.С. Бельський, - це врегульоване нормами фінансового права суспільне відношення, що складається у сфері фінансової діяльності»[9].

Не змінилося розуміння представниками етатистського напрямку фінансового правоввідношення і сьогодні. Зокрема, наприклад, не дивлячись на досить детальний розгляд даної проблеми на рівні докторської дисертації М.В. Карасьова запропонувала праксіологічну теорію або діяльнісний підхід до розуміння фінансових правовідносин. (Праксіологія розглядає будь-яку діяльність як цілісний організм.) А разом із теорією правління вона дає змогу простежити процес формування, розподілу і використання грошових фондів держави і органів місцевого самоврядування в плані взаємозв’язку та взаємодії один на одного всіх елементів, що складають даний процес. Проте сутнісних ознак та виокремлення властивостей природи фінансового правовідношення вона не змінила. Правовідношення будувалось на тому ж марксиському базисі та надбудові.

Крім того, найсучасніше визначення фінансового правовідношення на рвіні академічного підручника, на жаль, все ще залишається в полоні етатистського підходу. Так, Орлюк О.П. визначає фінансово-правові відносини як врегульовані фінансово-правовими нормами суспільні відносини, учасники яких є носіями юридичних прав та обов'язків у сфері мобілізації, розподілу й витрачання публічних фондів коштів.

У даних визначень природи та суті правовідношення очевидні, на нашу думку, як мінімум, дві методологічні хиби. По-перше, усі вони виходять із марксистського розуміння взаємодії публічних фінансів та фінансового права як базису і надбудови, активну роль відводять фактично публічним фінансам, а не фінансовому праву. За даного підходу до розуміння правовідношення право стає неспроможним вплинути в достатній мірі на певне суспільне відношення, а перетворюється по суті на пасивного юридичного фіксатора останнього, само стає результатом зворотнього впливу об’єкта, якому воно покликано було задати чітко визначених правових якостей.

По-друге, об’єктом правового впливу тут визначено чітко окреслені суспільні відносини – відносини з приводу публічних фінансів. Насправді ж фінансово-правові норми врегульовують не суспільні відносини з приводу публічних фінансів, а поведінку суб’єктів фінансових правовідносин, людей в кінцевому рахунку, що не одне і те ж саме. Ми повністю поділяємо позицію С.С. Алексєєва про те, що правове відношення – це індивідуалізований суспільний зв'язок між особами, що виникає на основі норм права, характеризується наявністю суб’єктивних юридичних прав і обов’язків та підтримується (гарантується) примусовою силою держави[10]. Тобто, правовідношення у його істинному, філософському розумінні є не результатом, а засобом правового регулювання.

Праву іманентна багаторівнева вертикальна та розгалужена горизонтальна структура, елементи якої взаємодіють між собою та із зовнішнім середовищем, самі є водночас складноструктурованими явищами. Суспільне відношення є відношення одномірне, немає ніякої внутрішньої структури. Зокрема, відомий філософ науки В.М. Сагатовський писав: «Відмінність чи тотожність речей в одній множині, тотожних в іншій множині, називається відношенням між речами»[11]. Тобто, у даному випадку, послуговуючись термінологією філософів, мова іде тільки про самостійні, самодостатні речі та їх властивості. Правове ж відношення – різновид суспільного відношення. То коли перше не структуроване апріорі, чи може бути структурованим друге, особливе, що є одним з конкретних проявів загального? Звісно, що ні.

Адекватними інструментами для аналізу суспільного відношення в цілому та правового (фінансово-правового) відношення зокрема є філософські категорії «змісту» та «форми». Методологічні можливості цих категорій дозволяють з’ясувати субстанціональні якості правовідношення в цілому, найважливіші якості його компонентів та зв’язку між ними, але не більше. Адже виділення у правовідношенні ще якихось речей, крім змісту, форми та зв’язку між ними, наприклад, елементів, складу, структури в доповнення до його змісту і форми було б, на нашу думку, некоректним у загальнофілософському плані, оскільки зміст та форма вичерпують явище повністю й окрім них та зв’язку між ними у жодному суспільному відношенні нічого немає.

Однак загальновідомо, що у правознавстві в цілому та науці фінансового права зокрема є поширеним підхід вбачати у правовідношенні певні елементи, склади цих елементів, структурні зв’язки їх між собою та зовнішнім середовищем. Тобто, під правовідношенням у загальній теорії права [12] в цілому та фінансовим правовідношенням у науці фінансового права [13] зокрема насправді здебільшого розуміють не відношення у його власному сенсі, не сам правовий зв'язок відповідних суб’єктів права, а єдність цього зв’язку та тих явищ, які перебувають поза виміром їх правовідношенням, речей, що належать до іншого виміру права – суб’єкта, об’єкта, елементів, їх складів та функцій, цілісності, системності та структуровності між собою тощо. Ще у Древньому Римі цей вимір права дістав назву юридичних конструкцій.

Отже, з позицій системного підходу фінансове правовідношення - індивідуалізований суспільний зв'язок між суб’єктами фінансового права, що виникає на основі норм фінансового права, характеризується наявністю суб’єктивних юридичних прав та обов’язків у сфері правового регулювання публічних фінансів та їх гарантуванням з боку держави.

Фінансові правовідносини виконують три функції:

- вказують на коло осіб, на яких у конкретний період поширює свою дію фінансово-правова норма;

- закріплює конкретну поведінку їх учасників у галузі розподілу та перерозподілу ВВП та НД;

- виступають умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків їх учасників.