Поняття і види правовідносин. Склад правовідносин.

Серед усього різноманіття суспільних відносин — економічних, полі­тичних, моральних, культурних — правовідносини вирізняє те, що вони регулюються правом. Право регулює не всі, а тільки найважливіші для держави, суспільства та окремої людини відносини, без яких неможливою є їхня нормальна життєдіяльність. Це відносини власності, управління, економічні, сімейні, суспільна праця і розподіл тощо. Інші відносини або не регулюються взагалі (сфера дії моралі, дружби, симпатії, кохання тощо), або регулюються лише частково. Наприклад, у сім'ї, крім тих питань, які регулюються за допомогою права, існують також суто особистісні відносини між подружжям, батьками й дітьми, що регулюються нормами моралі, ре­лігії, звичаями. Учасники правових відносин наділяються державою взаєм­ними, пов'язаними між собою правами та обов'язками. Ці відносини стають підконтрольними державі й керованими нею.

Правовідносини — це врегульовані нормами права суспільні відносини, у ході яких їхні учасники реалізують свої суб'єктивні права і виконують юри­дичні обов'язки.

Правовідносини мають свої характерні ознаки:

• є різновидом суспільних відносин, тобто створюються людьми в процесі їхніх взаємовідносин;

• є ідеологічними відносинами, результатом свідомої діяльності люди­ни;

• виникають на основі норм права, тобто виступають як засіб реалізації правових норм;

• є вольовими відносинами, оскільки в них втілюється воля (інтерес) держави, з одного боку, і воля (інтерес) їх учасників — з іншого;

• мають зазвичай двосторонній характер, причому в однієї сторони є суб'єктивні права, а на іншу покладені юридичні обов'язки.

 

 

Суб’єкти права та правовідносин. Правосуб’єктність осіб. Особливості правосуб’єктності фізичних і юридичних осіб

 

Правові відносини мають складну структуру. До структурних елементів правовідносин належать суб'єкти правовідносин, об'єкти правовідносин та зміст правовідносин.

Існує багато видів правовідносин. Найчастіше їх розрізняють за галузевою ознакою: конституційні, сімейні, адміністративні, трудові, цивільні тощо. За галузевою ознакою можна також виділити матеріальні й процесуальні правовідносини. Матеріальні правовідносини виникають на основі норм матеріального права і регулюють суспільні відносини безпосередньо. Процесуальні правовідносини (кримінально-процесуальні, цивільно-процесуальні тощо) виникають на основі норм процесуального права і мають організацій­ний характер. Існують також інші підстави для розрізнення правовідносин.

Суб'єкти правовідносин — це учасники правовідносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні обов'язки на основі юридичних норм.

Суб'єктами правовідносин можуть бути фізичні і юридичні особи.

Фізичні особи — це люди, які, залежно від свого правового статусу, у правовідносинах виступають як:

• громадяни;

• іноземці;

• особи без громадянства;

• особи з подвійним громадянством.

Юридичні особи — це організації, що створені та зареєстровані у визначеному законом порядку і можуть бути самостійними учасниками правовідносин.

Розрізняють також індивідуальних і колективних суб'єктів правовідно­син. Індивідуальними суб'єктами правовідносин є окремі фізичні особи.

Серед колективних суб'єктів виокремлюють такі категорії:

• держава;

• державні органи та установи;

• громадські об'єднання;

• адміністративно-територіальні одиниці та їх населення;

• виборчі округи;

• релігійні організації;

• промислові підприємства;

• іноземні підприємства тощо.

Бути учасником правовідносин окрема особа чи організація може лише за наявності правосуб'єктності. Правосуб'єктність складається з правоздат­ності, дієздатності та деліктоздатності.

Правоздатність — це визнана державою загальна (абстрактна) мож­ливість мати передбачені законом права та обов'язки, здатність бути їхнім носієм. Тобто правоздатність не є фактичною здатністю реалізовувати права й обов'язки на практиці, а лише принциповою потенційною здатністю суб'єкта мати їх у певний момент або в майбутньому. Усі громадяни наділені і правоздатністю незалежно від віку та стану здоров'я. Вона виникає від моменту народження та припиняється зі смертю. Правоздатність є однаковою для всіх і гарантована державою. Правоздатність випливає з міжнародних пактів про права людини, із принципів гуманізму, формальної рівності, спра­ведливості.

Але замало просто володіти правами та обов'язками. Важливо бути здат­ним свідомо здійснювати ці права, виконувати обов'язки, проводити необ­хідні для їх набуття дії, брати на себе відповідальності за їхні наслідки, тобто бути дієздатними

Дієздатність — це здатність особи своїми діями реалізовувати свої права та обов'язки.

Повністю дієздатна особа — це повнолітня особа, яка є психічно здоро­вою та розумово повноцінною, тобто такою, що усвідомлює значення своїх дій та несе за них відповідальність. Ніхто не може бути обмежений в дієздат­ності інакше як за рішенням суду і відповідно до закону. Відсутність у дітей і психічно хворих осіб власної дієздатності заміняється дієздатністю інших, спеціально визначених, осіб — батьків, опікунів або піклувальників. Отже, дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного ста­ну особи, а також інших особистих рис людини, що з'являються в неї в міру розумового, фізичного, соціального розвитку.

Третім елементом правосуб'єктності є деліктоздатність.

Деліктоздатність — здатність нести юридичну відповідальність за ско­єні правопорушення.

У деяких випадках деліктоздатність передує настанню повної дієздат­ності. Наприклад, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а за деякі види злочинів така відповідальність настає з 14 років. Обов'язковою умовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність у момент вчинення суспільно небезпечного ді­яння усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Правосуб'єктність юридичних осіб знаходить свій вияв у сукупності прав і обов'язків, які надані їм для виконання відповідних функцій згідно з метою і завданнями, зафіксованими в їхніх документах. Правоздатність і дієздат­ність юридичної особи настає одночасно — від моменту її державної реєстра­ції. Обсяг дієздатності юридичної особи має спеціальний характер і залежить від мети і завдань, для яких ця особа створена (вони закріплені в статутних документах). Припиняється дієздатність і правоздатність юридичної особи також одночасно — з моменту припинення існування такої особи.

Поняття «суб'єкт права», «суб'єкт правовідносин» не є тотожними. По­няття «суб'єкт права» є ширшим. Суб'єкт права — це носій прав і обов'язків, які можуть ними і не скористатися. Суб'єктами правовідносин вони стануть лише тоді, коли такі правовідносини виникнуть у результаті настання кон­кретного юридичного факту. Наприклад, право укладати договори цивільно-правового характеру, ще не означає, що особа обов'язково укладе такий до­говір. До того ж, учасниками правовідносин можуть бути особи, наділені не тільки правоздатністю, але й дієздатністю.

Отже, суб'єктами правовідносин є фізичні особи (громадяни України, іно­земці, особи без громадянства), юридичні особи (державні органи, організа­ції, установи, підприємства, об'єднання громадян), держава, державні утво­рення (республіки, штати, землі), адміністративно-територіальні утворення (міста, села); соціальні спільноти (народ, нація, етнічна група). Суб'єкт пра­вовідносин повинен мати правосуб'єктність, тобто правоздатність, дієздат­ність та деліктоздатність.

 

 

Об’єкти правовідносин.

 

Об'єктом (від латин. оbjесіив — предмет) правовідносин є все те, із при­воду чого вони виникають, на що спрямовано дії сторін, що складає пред­мет їхніх інтересів. Це можуть бути матеріальні блага — гроші, цінності, речі, інше майно, послуги виробничого і невиробничого характеру, продукти духовної та інтелектуальної творчості; цінні папери, а також нематеріальні блага — життя, здоров'я, честь та гідність людини, недоторканність особи, почесні звання тощо.

Людина в жодному разі не може бути об'єктом правовідносини (на відміну від минулого, коли раб або кріпак був таким об'єктом і міг бути проданий або подарований). Навіть у тих випадках, коли в межах сімейного права між батьками у випадку їхнього розлучення виникає спір, у кого з них має зали­шитися дитина, то об'єктом правовідносин буде виступати не дитина, а від­повідні дії і нематеріальні блага — можливість повсякденно спілкуватися з цією дитиною, більшою мірою впливати на її виховання тощо.

Об'єкти правовідносин — це матеріальні й нематеріальні блага, із приво­ду яких суб'єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки.

 

 

Зміст правовідносин.

 

Зміст правовідносин — це, власне, суть правовідносин, яка розкриваєть­ся у двох аспектах — фактичному (матеріальному) та юридичному. Юридич­ний аспект — це суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів право­відносин, тобто можливість певних дій. Фактичний аспект — сама поведінка суб'єктів, їхня діяльність, у якій реалізуються суб'єктивні права та юридич­ні обов'язки сторін, зовнішній вияв правовідносин.

Суб'єктивне право — це вид і міра можливої або дозволеної поведінки учасника правовідносин, забезпечені відповідними юридичними обов'язками інших учасників правовідносин.

Суб'єктивне право включає:

• право на юридичні дії, на прийняття юридичних рішень (наприклад, громадянин може укласти договір підряду на виконання певного виду робіт);

• право вимагати від іншої сторони виконання обов'язку (замовник може вимагати якісного виконання робіт у термін, зазначений в договорі під­ряду);

• право привести в дію апарат примусу держави, тобто право на примусове виконання обов'язку (виконавець у примусовому порядку може вимага­ти оплати наданих послуг);

• можливість користуватися на основі цього права певними соціальни­ми благами (замовник — результатами виконаної роботи, викона­вець — отриманою винагородою).

Юридичний обов'язок — це передбачені та забезпечені можливістю державного примусу вид і міра необхідної поведінки, забезпечена можливістю державного примусу.

Юридичний обов'язок включає такі основні компоненти:

• необхідність здійснювати певні дії або утримуватись від них (громадянин, що уклав договір підряду, має виконати взяті на себе зобов'язання);

• необхідність відреагувати на законні вимоги інших учасників правовідносин (замовник має своєчасно заплатити за виконання робіт);

• необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог;

• необхідність не перешкоджати іншим учасникам правовідносин користуватися тими благами, на які вони мають право.

У більшості правовідносин кожний з учасників одночасно володіє суб'єктивним правом і виконує юридичні обов'язки (трудова угода, договір купівлі-продажу тощо).