Загальна характеристика трудового права

 

Трудове право України – це самостійна галузь права, яка регулює трудові й тісно пов’язані з ними суспільні відносини. Трудові відносини – це відносини між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, згідно з якими працівник зобов’язується виконувати певну роботу з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник або уповноважений ним орган зобов’язаний оплачувати його працю, створювати належні умови для праці.

Трудове право також регулює інші суспільні відносини, які тісно пов’язані з трудовими:

1) відносини працевлаштування, зокрема, якщо працівника звільняють з роботи, то він може звернутися за допомогою в орган працевлаштування або працевлаштовується самостійно. Орган працевлаштування пропонує працівнику роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності – здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено за його згодою на навчання новій професії (спеціальності) з подальшим наданням йому роботи;

2) відносини з виробничого навчання;

3) підвищення кваліфікації;

4) відшкодування збитків, заподіяних працівником підприємству, установі, організації або навпаки.

Найважливішу роль у регулюванні трудових відносин відіграє Кодекс законів про працю України (далі КЗпП), який був прийнятий у 1971 році та набув чинності з 1 червня 1972 року. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального та культурного життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Структурно Кодекс складається з 18 глав та 265 статей. Крім загальних положень, де визначаються завдання Кодексу законів про працю, права й обов’язки працівників та деякі інші питання, він містить положення про колективний і трудовий договір; забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників; робочий час і час відпочинку; нормування праці; заробітну плату; гарантії та компенсації (як для працівників, так і у випадках заподіяння матеріальної шкоди працівником підприємству, установі, організації); трудову дисципліну; охорону праці; працю молоді й жінок; трудові спори; державне соціальне страхування; пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням та деякі інші.

 

Трудовий договір: поняття, зміст, форма, строк, порядок укладення

Трудовий договір – це угода між працівником, з однієї сторони, і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, з іншої.
За цією угодою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуватися внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, організації, установи або уповноважений ним орган зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи й передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Зміст трудового договору складають його умови, що визначають права й обов’язки сторін. Розрізняють два види умов трудового договору залежно від порядку їх встановлення: додаткові, що встановлюються за згодою сторін (наприклад, тривалість робочого часу) й обов’язкові – це ті умови, без погодження яких договір вважається не укладеним. У трудовому договорі передбачаються найбільш важливі умови, зокрема, трудова функція працівника, місце роботи і посада, розмір заробітної плати та інше.
Закон дозволяє працівникові укладати трудовий договір на одному або одночасно на декількох підприємствах, установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, трудовим договором або угодою сторін.

Трудовий договір може бути:

а) безстроковим – укладається на невизначений строк;

б) строковим – укладається на певний строк, що встановлюється за згодою сторін;

в) на час виконання певної роботи.

У тих випадках, коли в трудовому договорі строк його дії не обумовлюється, вважається, що він укладений на невизначений строк. Строковий трудовий договір перетворюється в безстроковий, якщо після закінчення раніше обумовленого строку трудові відносини продовжуються і ні власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, ні працівник не проявили ініціативи для їх припинення.

Особливою формою трудового договору є контракт, у якому строк його дії, обов’язки та відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організація праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватись угодою сторін.

 

 

Особливості прийому на роботу неповнолітніх.

Неповнолітні, тобто особи, які не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а у сфері охорони праці, робочого часу та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Згідно зі ст. 188 Кодексу законів про працю прийом на роботу осіб віком до 16 років не допускається. Поряд з цим, за виняткових обставин приймаються на роботу особи, які досягли 15 років, але тільки за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і вищих навчальних закладів для виконання легкої праці, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час до досягнення ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного із батьків або особи, що його замінює.

Прийом на роботу осіб, які не досягли 18 років, здійснюється після обов’язкового попереднього медичного огляду, і в подальшому до досягнення ними 21 року вони підлягають щорічному обов’язковому медичному огляду.
На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли 18 років, із зазначенням дати їх народження.

 

 

Припинення трудового договору: поняття, підстави

Припинення трудового договору – це закінчення його дії незалежно від причин та підстав. Дотримання вимог законодавства у питаннях припинення трудового договору є важливою юридичною гарантією здійснення громадянами їх конституційного права на працю.

Перелік підстав припинення трудового договору наведений у ст. 36 КЗпП. До їх числа належать:

1) угода сторін (за угодою сторін може бути припинений трудовий договір, який укладався як на невизначений строк, так і на визначений);

2) закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;

4) підстави, передбачені контрактом;

5) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків умовного засудження та відстрочки, виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем основної роботи або інше покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

6) переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

7) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці;

8) розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу;

9) направлення працівника за постановою суду до лікувально-трудового профілакторію (ЛТП).

 

 

Тема:

Трудове право

 

 

План

 

1. Поняття і види робочого часу та часу відпочинку.

2. Поняття трудової дисципліни і обов’язки працівника.