Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Система права і система законодавстваСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Якщо поняття «система права» характеризує внутрішню структуру права — його зміст, то поняття «система законодавства» описує його зовнішню сторону — форму. Таким чином, система права та система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма. Система законодавства — це взаємопов'язана і взаємодіюча сукупність всіх нормативно-правових актів, що діють на території певної держави. Законодавство є формою існування права: норми права втілюються в законах та інших нормативно-правових актах. Структура системи законодавства — це її внутрішня організація, яка виявляється в її поділі на галузі та інститути законодавства. Кожна держава має своє законодавство. Законодавство України включає нормативно-правові акти, що поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти. Крім цього, елементами законодавства України є її міжнародні договори, які були ратифіковані Верховною Радою України. Закон — це нормативно-правовий акт законодавчого органу влади, який ухвалюється з дотриманням особливої законодавчої процедури, регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу. В Україні закони ухвалює Верховна Рада України. Також допускається ухвалення законів на референдумі. Закони ухвалюються на основі та відповідно до Конституції України, яка має найвищу юридичну силу і є Основним Законом України. Підзаконні акти — це нормативно-правові акти, які видають державні органи в межах своїх повноважень на підставі та відповідно до закону. Підзаконні акти поділяються: • на загальні (постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України); • відомчі (акти міністерств та відомств); • місцеві (акти місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування). Слід розрізняти нормативно-правові акти, які складають систему законодавства держави, та індивідуальні правові акти. Нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим органом держави та встановлює, змінює або скасовує правові норми. Його основні ознаки: 1) приймається державними органами в межах їх компетенції; 2) має певну, чітко визначену форму; 3) має юридичну силу, тобто породжує юридичні наслідки; 4) має загальний характер, тобто поширюється на всю сферу однотипних відносин; 5) застосовується до невизначеної кількості випадків; 6) охороняється державою. Індивідуальний правовий акт — це юридичний документ, що приймається компетентним органом держави в конкретних випадках правовідносин. Йому властиві такі ознаки: 1) приймається на основі нормативно-правового акта; 2) поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію; 3) має одноразове значення, тобто застосовується один раз; 4) адресується чітко визначеним суб'єктам; 5) може бути оскаржений зацікавленими особами. Таким чином, відмінність нормативно-правового акта від індивідуального полягає в тому, що він містить і закріплює юридичні норми, тоді як індивідуальний акт є завершальним документом правозастосування і містить державний припис щодо конкретної юридичної справи. Нормативно-правовий акт використовується багаторазово і не має індивідуально-визначеного адресата, а індивідуальний акт має разове, індивідуалізоване застосування. Індивідуально-правовим актом є, наприклад, рішення і вирок суду, наказ про зарахування або про звільнення. Отже, система законодавства — сукупність усіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що являє собою зовнішній вираз системи права. Правові акти загального характеру називають нормативними актами, а ті, що стосуються конкретної юридичної справи,— індивідуальними актами.
4. Види правових систем. Поняття міжнародного права
У кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, законодавство, органи юрисдикції, сформувалися особливості правової культури. Усі названі явища об'єднує загальне поняття «правова система». У будь-якій державі правова система обумовлюється історичними і географічними чинниками. Правову систему слід відрізняти від системи права. Вони не тотожні за обсягом і змістом. Система права входить до складу правової системи. Правова система має істотне значення для характеристики права, стану законодавства, діяльності судів тієї чи іншої конкретної країни. Елементи правової системи суспільства: • суб'єкти права — фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи — комерційні та некомерційні організації, держава, соціальні спільності тощо; • правові норми й принципи; • правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи; • правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура; • законність, правопорядок. У світі налічується близько двохсот національних правових систем. Національні, тобто індивідуальні правові системи кожної держави об'єднуються в правові сім'ї — романо-германську (континентальну), англосаксонську (прецедентну), мусульманську, індуську тощо. Для англосаксонської правової сім'ї характерним є переважання як джерела права судового прецеденту і відсутність кодифікованих галузей права. Основні принципи організації цієї правової сім'ї склалися в Англії в XIII ст. і збереглися до цього часу. Історичне коріння романо-германської правової сім'ї сягає римського права (І ст. до н. е.— VI ст. н. е.). Основним джерелом права тут є писане право, тобто юридичні норми, сформульовані в законодавчих актах держави. Традиційні правові системи базуються на звичаєвому праві (Японія, країни Тропічної Африки тощо). Релігійні правові системи (мусульманська та індуська) у своїй основі мають певне релігійне вчення. Особливою системою права, відмінною від внутрішньодержавної, є міжнародне право. Міжнародне право — це система юридичних норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права, створюваними шляхом узгодження позицій учасників цих відносин і забезпечуваних у разі потреби індивідуальним або колективним примусом. Головними суб'єктами міжнародного права є суверенні держави, на підставі волевиявлення яких утворюються вторинні або похідні суб'єкти міжнародного права — міжурядові організації. Для міжнародної системи характерною є відсутність законодавчих, виконавчих та судових органів. Норми міжнародного права створюються шляхом узгодження позицій суб'єктів міжнародного права й втілюються в міжнародних договорах або домовленостях. У міжнародному праві основними принципами здійснення його норм є сумлінне виконання взятих зобов'язань. Отже, міжнародне право є самостійною й специфічною системою права. Однак, незважаючи на специфіку цієї системи регулювання міжнародних відносин, вона є системою правових норм. Саме це відрізняє її від інших способів регулювання міжнародних відносин, наприклад від міжнародної моралі та міжнародної ввічливості, із якими міжнародне право взаємодіє. Також існує взаємовплив міжнародного права й зовнішньої політики держави, тобто загального курсу її діяльності на міжнародній арені. Зовніпіня політика повинна здійснюватися в правових межах, тобто відповідати нормам міжнародного права. У жодному разі зовнішньополітичні інтереси держави не можуть служити виправданням відступу від вимог міжнародного права. У свою чергу зовнішня політика й дипломатія як найважливіший спосіб її здійснення покликані сприяти прискоренню створення міжнародно-правових норм, необхідних для регулювання певних відносин, із метою забезпечення їхньоїстабільності та поступального розвитку.
Тема: Правовідносини
План 1. Поняття і види правовідносин. Склад правовідносин. 2. Суб’єкти права та правовідносин. Правосуб’єктність осіб. Особливості правосуб’єктності фізичних і юридичних осіб. 3. Об’єкти правовідносин. 4. Зміст правовідносин. 5. Підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; просмотров: 498; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.218.71.21 (0.007 с.) |