Порівняльна характеристика понять «країна», «суспільство», «держава».

Суспільство, країна, держава: спільне та відмінне

Суспільствовиступає як система різноманітних суспільних зв’язків і суспільних відносин. Суспільство є найскладнішою природно–історичною соціальною системою, що, в свою чергу, складається із соціальних спільнот.

Суспільство і людина нерозривно пов’язані між собою. Великий грецький філософ Арістотель, називаючи людину суспільною твариною, тим самим підкреслював, що поза суспільством розвиток та існування людини є неможливими.

Суспільство постає одночасно і як середовище, і як складний механізм задоволення життєвих потреб людини. Відповідно до цих потреб у будь–якому суспільстві існують певні структурні елементи – соціальні інститути:

1) інститут родини – забезпечує відтворення людини;

2) інститут економіки (виробництво матеріальних благ) – забезпечує набуття засобів існування;

3) інститут освіти та науки – забезпечує одержання, накопичення і передачу інформації;

4) інститут духовності (релігія, нерелігійні типи світогляду, мистецтво, філософія) – задовольняє духовні потреби людини;

5) інститут управління (влада, держава, право та інші соціальні норми) – забезпечує безпеку суспільства та людини, громадський порядок.

У різні періоди історичного розвитку суспільство набувало різноманітних форм, змінювалася його структура. Первісне суспільство було соціально однорідним, воно не знало соціальної стратифікації. Через це воно могло існувати без держави. Інститут управління був представлений владою, що мала неполітичний характер (влада старійшини, вождя, народних зборів).

З переходом до цивілізаційної форми існування суспільство стає соціально–неоднорідним. У ньому складаються відносно самостійні спільноти: касти, стани, класи. Стратифіковане суспільство завжди є внутрішньо суперечливим: інтереси раба прямо протилежні інтересам рабовласника, бідні та багаті переслідують у житті різні цілі тощо. Світовий досвід свідчить, що саморуйнуванню такого суспільства в змозі запобігти тільки державна організація. Держава постає як соціальний інститут, покликаний протистояти антисоціальним, руйнівним силам, керувати виконанням загальнозначущих справ, забезпечувати внутрішню і зовнішню безпеку суспільства.

Терміни „країна” та „держава” нерідко використовуються як синоніми. Але з погляду юридичної науки ці поняття не є тотожними. Поняття „країна” за своїм змістом є ширшим, ніж поняття „держава”. Воно має не тільки правове, але й географічне значення.

У правознавстві термін „країна” вживається у сенсі території, що має певні кордони, користується державним суверенітетом або перебуває під владою іншої держави. Історично відомі такі види підвладних країн як колонії, підопічні території. В наші часи країнами нерідко називають адміністративні або автономні частини держави. Наприклад, Країна Басків є складовою частиною Королівства Іспанія. У фізичній географії країна – це велика територія, виділена за географічним положенням, рельєфом, природними умовами та ресурсами. Наприклад, такою є гірська система Карпати–Татри, Західносибірська рівнина тощо. Кордони географічних країн та держав можуть не співпадати. Наприклад, територія гірської країни Кавказ входить до складу декількох суміжних держав (Російська Федерація, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Туреччина).

Термін „держава” застосовується як тотожний поняттю „країна” для позначення сукупності людей, території, на якій вони проживають, і суверенної у межах даної території влади. Цей же термін вживається в суто юридичному сенсі для позначення організації політичної влади, головного інституту політичної системи суспільства, який спрямовує та організує за допомогою норм права спільну діяльність людей, захищає їх права та інтереси.

 

Поняття і види суспільних відносин та особливості їх впорядкування у додержавний період.

Суспільні відносини – це різноманітні (економічні, моральні, релігійні, політичні, юридичні) відносини між соціальними спільнотами та всередині них. Суспільні відносини, що є різновидом соціальних зв’язків, мають істотне значення для існування та діяльності людей. Фактично вони є специфічною формою співіснування людей. До суспільних відносин належать правові, економічні, політичні, духовні, професійні та інші різновиди суспільних відносин. Кожен з цих видів формується і реалізується у функціонуванні суспільства та життєдіяльності індивіда. Правові відносини визначаються правовими нормами; економічні – засобами виробництва; духовні – рівнем розвитку суспільної свідомості; професійні – діяльністю людини.

Суб’єкти суспільних відносин залежно від їх своєрідності поділяються на:

· індивідуальні (люди);

· соціально–групові (клани, касти, класи, стани);

· соціально–демографічні (чоловіки, жінки, діти, молодь, люди похилого віку);

· соціально–етнічні (народ, нація, національна або етнічна група);

· соціально–професійні (трудові колективи, професійні та творчі об’єднання);

· соціально–політичні (держава, політичні партії, громадські організації, громадські рухи).

Особливими суб’єктами суспільних відносин виступають держава та її органи. Держава є носієм публічної політичної влади і в такій якості виконує роль організатора та керівника, а іноді й ініціатора суспільних відносин та суспільного життя. Зокрема, за допомогою права держава закріплює ті чи інші суспільні ідеї, організує суспільство на втілення їх у життя. Органи держави від імені держави вступають у різноманітні виробничі, політичні, ідеологічні відносини з усіма суб’єктами суспільних відносин.

Суспільні відносини можуть класифікуватися за їх об'єктами, суб'єктами та характером відносин між ними. За характером виокремлюють антаго­ністичні й неантагоністичні відносини. В основі антагоністичних відносин лежать суперечності, що можуть бути розв'язані лише шляхом знищення однієї або обох сторін відносин. Неантагоністичні відносини передбачають наявність таких суперечностей, які вирішуються без знищення сторін.

Об'єкт (від латин. — предмет) — предмет наукового дослідження, спеціальної зацікавленості, компетенції.

Суб'єкт (від латин. — підкладене) — істота, здатна до пізнання навколишнього світу, об'єктивної дійсності й до цілеспрямованої діяльності; особа, група осіб, організація тощо, яким належить активна роль у певному процесі, акті.

Людство у своєму розвитку пройшло ряд етапів, кожний з яких відріз­нявся певним рівнем і характером суспільних відносин. Найбільш тривалим етапом у житті людського суспільства були часи, коли не існувало держави та права в сучасному розумінні. Цей період дістав назву первісного суспіль­ства.

Додержавний період розвитку суспільства відзначався такими рисами:

• примітивність знарядь і низька продуктивність праці, повна залежність людей від сил природи;

• суспільна власність, привласнювальний тип господарства: основні заняття — збиральництво та мисливство;

• основа організації людського суспільства — рід (родова община, що склалася за кровно-родинними зв'язками). Характерні риси роду: єдність, співробітництво й взаємодопомога, рівний розподіл власності;

• соціальна однорідність суспільства;

• участь в управлінні всіх членів роду без спеціально уповноважених осіб та особливих установ;

• публічна влада не відокремлювалася від населення, ґрунтувалася на суспільному самоврядуванні, спиралася на авторитет, повагу, традиції.

Соціальні норми первісного суспільства мали певні особливості:

• праця і побут членів роду регламентувалися звичаями, традиціями, нормами поведінки, що склалися історично й передавалися від покоління до покоління;

• не мали зовнішніх форм вираження, існували лише у свідомості людей, реалізуючись у їхній поведінці;

• не деталізувалися (відсутнє розмежування прав та обов'язків);

• виконання забезпечувалось усім суспільством, переважно добровільно, за звичкою.