Підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин



 

Правовідносини — явище динамічне, як і саме життя. Вони виникають, змінюються, припиняються. їхня динаміка дійсно дуже тісно пов'язана з реальними життєвими обставинами, проте не з усіма, а тільки з тими, що ма­ють певні юридичні наслідки, тобто з юридичними фактами. Хто ж вирішує, який факт слід вважати юридичним? Таке рішення приймає держава, закрі­плюючи в правових нормах (а саме, у гіпотезах правових норм) ті обставини, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки.

Юридичний факт — конкретна життєва обставина, із якою норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

За вольовою ознакою, тобто відповідно до того, залежать вони від волі учасника правовідносин або ні, серед юридичних фактів розрізняють події та діяння (дії та бездіяльність).

Подія як юридичний факт є життєвою обставиною або їх сукупністю, які виникають поза волею осіб. До юридичних подій належать народження або смерть людини, стихійні лиха, хвороба тощо.

Дії — це обставини, настання яких залежить від волі особи. Дії поділя­ються на правомірні (здійснюються в межах правових норм) і протиправні (здійснюються з порушенням правових норм).

Правомірні дії можуть, у свою чергу, поділятися на юридичні акти (дії, спрямовані на досягнення певного юридичного результату — одруження) та юридичні вчинки (дії, що безпосередньо не переслідують юридичної мети, але все одно породжують правові наслідки — створення літературного або музичного твору породжує відносини щодо реалізації авторського права).

Залежно від юридичних наслідків, які вони за собою тягнуть, розрізняють такі юридичні факти:

• правоутворюючі (обумовлюють виникнення правовідносин та появу прав і обов'язків, наприклад укладання договору);

• правозмінюючі (змінюють зміст правовідносин, наприклад переведення на іншу роботу);

• правоприпиняючі (обумовлюють припинення правовідносин, напри­клад реалізація суб'єктивного права і виконання юридичного обов'язку, смерть людини тощо).

За складом юридичні факти поділяють на прості (є один факт, якого до­сить для настання юридичних наслідків — укладання договору) і складні (необхідно кілька фактів — для призначення пенсії: досягнення віку, наяв­ність трудового стажу, рішення органів соціального забезпечення про при­значення пенсії).

За тривалістю в часі розрізняють одноактні (купівля-продаж) та тривалі (оренда приміщення) юридичні факти.

 

Тема:

Правопорядок і правопорушення

 

 

План

 

1. Поняття суспільного порядку та дисципліни, способи їх забезпечення. Правопорядок як складова суспільного порядку. Поняття і гарантії законності.

2. Поняття правосвідомості.

3. Поняття правопорушення та його склад. Види правопорушень.

 

 

Поняття суспільного порядку та дисципліни, способи їх забезпечення. Правопорядок як складова суспільного порядку. Поняття і гарантії законності.

 

Суспільний порядок — це налагоджений стан суспільних відносин, урегульованих соціальними нормами. У підтримці суспільного порядку важлива роль належить нормам моралі, громадським організаціям, традиціям, зви­чаям.

Стан суспільного порядку значною мірою залежить від того, наскільки відповідально люди ставляться до виконання вимог соціальних норм. Твер­до встановлений порядок, дотримання якого є обов'язковим для всіх членів певної спільності, називають дисципліною.

Дисципліна — це певні правила поведінки людей, що забезпечує узгодженість їхніх дій у колективі, суспільному й державному житті. Залежно від того, що регулює і якими нормами забезпечується порядок поведінки людей, розрізняють кілька видів дисципліни: державна, громадська, партійна, тру­дова, договірна, технологічна, військова тощо.

Так, трудова дисципліна пов'язана з виконанням правил внутрішнього трудового розпорядку. Чинним трудовим законодавством передбачено за­гальні вимоги дисципліни: своєчасний прихід на роботу, дотримання вста­новленої тривалості робочого дня, використання робочого часу для продук­тивної праці, вчасне і точне виконання розпоряджень адміністрації тощо. Ці норми і вимоги не можуть охопити всі сторони виробничого процесу. Тому в трудовому законодавстві й визначається додаткове коло обов'язків, пов'язаних із дотриманням технологічної дисципліни.

Державна дисципліна — це дотримання всіма організаціями і громадя­нами встановленого державою порядку діяльності державних органів, під­приємств і установ щодо виконання покладених на них обов'язків. Державна дисципліна передбачає свідоме позитивне ставлення громадян до встанов­леного правопорядку, що виражає інтереси всього населення. У дотриманні державної і громадської дисципліни виявляється політична, правова і мо­ральна культура громадян. Ставлення людини до питань дисципліни є одним із показників рівня соціалізації — здатності усвідомлювати, підтримувати і розвивати соціальні взаємодії.

Отже, основною вимогою будь-якого виду дисципліни є найсуворіше дотримання законів та інших, заснованих на законах, нормативних та індивідуальних актів.

Дисципліна тісно пов'язана з правопорядком, який є важливим елемен­том суспільного порядку. Створення в суспільних відносинах за допомогою правових норм певного порядку є однією з найважливіших властивостей дер­жавної влади.

Правопорядок — це заснована на праві та законності організація право­вого життя, що відображає фактичний стан суспільних відносин, урегульо­ваних правом.

Правопорядок можна охарактеризувати як порядок, що забезпечує стабільність суспільного життя і соціальний прогрес. Роль правопорядку може бути розглянута з різних позицій, і насамперед із погляду на інтереси дер­жави й особистості. Для держави ця роль полягає в тому, що вона, керуючи суспільством і використовуючи різні методи і засоби (економічні, політичні, ідеологічні, організаційні тощо), особливе місце відводить правовому регу­люванню суспільних відносин. Тобто, держава видає (або санкціонує) правові норми і забезпечує їхнє загальне дотримання і виконання, тобто законність, і тим самим домагається правопорядку.

Із позицій особистості правопорядок виступає в першу чергу як засіб за­хисту її прав, свобод і законних інтересів. Він забезпечує охорону людини як від свавілля самої держави та її органів, так і від протиправних дій інших осіб. Від стану правопорядку залежать ступінь свободи особи, реальність її прав і свобод, рівень демократії. А оскільки в сучасних умовах інтереси осо­бистості стають пріоритетними для держави, ця сторона правопорядку також є найважливішою метою державної діяльності.

Правопорядок слід відрізняти від близького, але не ідентичного йому явища — суспільного порядку, що, як і правопорядок, характеризується організованістю, упорядкованістю суспільних відносин. Однак, на відміну від правопорядку, суспільний порядок утворюється під впливом не тільки правових, але й інших соціальних норм: норм моралі, звичаїв, корпоратив­них норм тощо.

Результатом впливу права на суспільні відносини, підсумком його дії та реалізації конкретних правових норм є певний порядок у суспільних від­носинах, тобто правовий порядок. Умовою забезпечення правопорядку є за­конність.

 

 

Поняття правосвідомості.

 

Правосвідомість — одна з форм суспільної свідомості, яка виражає ставлення до права. Кожна особа володіє правосвідомістю незалежно від того, усвідомлює вона це чи ні.

Зауважимо, що кожна людина, яка живе в суспільстві, отримує інформа­цію про певну сторону правового життя. Отримавши цю інформацію, людина починає її аналізувати. На підставі цього в неї виробдяється певна оцінка того чи іншого правового явища. Залежно від оцінки правових явищ з'являється певний мотив поведінки, людина вирішує, як їй діяти в тих чи інших умо­вах, пов'язаних із певним правовим явищем. Таким чином, у кожної людини формується правосвідомість.

Із наведеного опису механізму формування правосвідомості можна зро­бити висновок, що це явище складається з трьох елементів: правових знань їх особа отримує, ознайомившись із правовою нормою), правових оцінок (зі­ставлення норми права зі своїми власними цінностями), правових установок (вольова спрямованість поведінки, готовність до певних дій). У реальному житті всі ці компоненти правосвідомості виявляються як ціле, вони чітко не структуровані та не відділяються одне від одного.

Ставлення особи до права може бути як позитивним (людина розуміє значення та необхідність права), так і негативним (людина вважає, що право не потрібне). Це ставлення може сформуватися на основі логічних висновків їй бути емоційним, тобто виникнути на рівні почуттів та настроїв.

Правосвідомість — це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивідів, групи, суспільства до чинного, колишнього до бажаного права, а також діяльності, пов'язаної з правом.

Поняття правосвідомості тісно пов'язане з поняттям правової культури.

Правова культура окремої особистості містить позитивну правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до права, упевненість у соціальній цін­ності права та правового регулювання, знання своїх прав і обов'язків та їх виконання.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.33.139 (0.01 с.)