Розділ 1.Поняття і структура правовідносин

Зміст

 

Вступ............................................................................................................................4

Розділ 1.Поняття і структура правовідносин............................................................8

Розділ 2. Поняття і ознаки юридичних фактів........................................................13

Розділ 3. Структура юридичних фактів...................................................................16

Розділ 4. Значення юридичних фактів у вивченні предмету теорії держави та права…………………………………………………………………………..……..24

Висновки...................................................................................................................27

Список використаної літератури.............................................................................30

 

 

Вступ

Правовідносини виникають, змінюються і припиняються, їх зміст - має рацію і обов'язку - реалізується для досягнення поставлених сторонами цілей. Вся ця динаміка правових відносин нерозривно пов'язана з настанням різних фактів, що мають юридичне значення. У правовій науці і практиці такі факти одержали назву юридичних фактів.

Під юридичними фактами розуміються життєві обставини, з якими закон, правові норми зв'язують настання юридичних наслідків, перш за все різних правових відносин. Але з настанням тих або інших фактів пов'язана не тільки участь суб'єкта права в правовідносинах, але і саме придбання або виникнення правосуб'єктності. Тому юридичні факти служать підставою не тільки виникнення, зміни і припинення конкретних правовідносин. Саме рух останніх є головним, найпоширенішим слідством юридичних фактів.

Встановлення або підтвердження юридичних фактів є однією з головних задач практичної діяльності кожного юриста. Без цього немислимі правильне застосування закону, зашита прав громадян і організацій, дозвіл споровши, залучення до відповідальності порушників закону.

В Конституції визначено що Україна демократична, правова, соціальна, держава яка визнає людину найвищою соціальною цінністю, вважаючи своїм головним обов'язком утвердження й забезпечення її прав і свобод, створення відповідних умов для реалізації останніх. Зокрема і тих, що є соціальними за своєю суттю. Це означає, що однією з основних функцій держави є сприяння з її боку задоволенню інтересів всіх соціальних груп і прошарків населення, соціальний захист кожної людини окремо, гарантуючи різні види соціального забезпечення. Звичайно, в умовах переходу до ринкової економіки з орієнтацією на стандарти в соціальній сфері розвинутих країн Заходу необхідно розробити цілий ряд соціальних законів [ 1. с. 4].

Підготовка нових, вдосконалення діючих нормативних актів вимагає від нормотворчого органу ретельного підбору фактів, при наявності яких можуть настати наслідки, що передбачені в нормі права. Це дає поштовх до подальшого розвитку теорії юридичних фактів і особливостей її застосування у праві соціального забезпечення [14. c 132].

Юридичні факти в системі правовідносин існують до певної міри без належного наукового обгрунтування в залежності від різних факторів і, в першу чергу, політичних. Насамперед потребують всебічної розробки моделі головних юридичних фактів, які є підставою виникнення, зміни чи припинення окремого правовідношення.

Теорія юридичних фактів, з одного боку, охоплює моделювання фактів, що мають юридичне значення, а, з іншого, - рекомендації по фіксації, виявленню, збиранню та оцінці цих фактів. Порядок встановлення юридичних фактів регламентується процедурними нормами. Включення факту в гіпотезу норми права передбачає одночасно необхідність визначення порядку його встановлення. В даний час порядок встановлення фактів, що мають правове значення для соціального забезпечення, значно ускладнений [ 9 c 111].

Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правових відносин. Без юридичних фактів пра­вовідносини неможливі. Отже, юридичні факти, як і право­суб'єктність, є необхідною умовою виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Методологічну і загальнотеоретичну основу дослідження склали філософські засади, положення загальної аксіології, структурний, функціональний, логічний, порівняльний, загальнонаукові та спеціальні методи. За допомогою спеціально-юридичного методу досліджувалась правова природа юридичних фактів і здійснювалась зовнішня обробка правового матеріалу із застосуванням таких прийомів, як опис та аналіз, їх пояснення і тлумачення, класифікація. З використанням цих прийомів була проведена систематизація і класифікація емпіричного матеріалу, формувались визначення.

Теоретичною базою для викладених у курсовій висновків послужили праці провідних вчених з теорії права Александрова М.Г., Алексєєва С.С., Горшенєва В.М., Іванової ЗД, Ісакова В.Б., Козюбри М.І., Котюка В.О., Копейчикова В.В., Лазарєва В.В., Недбайла П.О., Орзіха М.П., Рабіновича П.М., Синюкова В.М., Сурілова О.В. та інших провідних вчених України та зарубіжжя [ 8. c. 76].

Актуальність даної теми полягає в тому, що проблематика юридичних фактів має надзвичайне практичне значення.

Метою курсової роботи є комплексне дослідження юридичних фактів як підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин

Презумпції

У правовій дійсності є феномен, який, не будучи юридичним фактом, може породжувати правовідносини. Це - презумпція.

Види презумпцій за фактом правового закріплення:

Фактичні (загально життєві) - правдоподібне знання про розвиток природи, суспільства, мислення; можуть використо­вуватися суб'єктами судової, слідчої діяльності без звернен­ня до доказів. У законі не виражені і юридичного значення не мають.

Законні - певний логічний засіб, який використовується у судовому процесі внаслідок того, що він передбачений законом або ви­пливає із його змісту. У законі виражені і мають юридичне значення.

Ми ведемо мову про законні презумпції.

Презумпція {лат. - припущення) - закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність певних фактів, що мають юридичне значення.

Презумпції - важливий і досить гнучкий інструмент регу­лювання правовідносин, завдяки якому зникають сумніви в іс­нуванні певного юридичного факту, оскільки в них:

— відображаються вихідні, принципові засади прав;

— закладений механізм реалізації цих засад.
Законні презумпції бувають двох видів:

• неспростовні презумпції - не потребують доведення, тому що не підлягають сумніву;

• спростовні презумпції - можуть бути спростовані в результаті встановлення іншого щодо цих фактів.

Види презумпцій за субординацією в правовому регулюванні та їх риси:

Матеріально-правові - містять правоположення про наявність (відсутність) певно­го юридичного факту при існу­ванні інших фактів, які можуть мати відношення до іншого су­б'єкта даних правовідносин або неозначеного кола осіб;

- служать передумовою для іс­нування процесуальної презумп­ції,

- вступають у дію лише за до­веденості умов їх застосування,

- завжди можуть бути спрос­товані через доказ про відсут­ність фактів, за наявності яких вони застосовуються.

Процесуально-правові - виключають необхідність доказів для винесення рішен­ня або вказують на суб'єкта, на якого покладається тягар дове­дення під час розгляду юриди­чної справи, чим встановлюєть­ся порядок застосування норм процесуального права;

- мають передумовою матеріально-правову презумпцію,

- завжди випливають із право­вої норми і розподіляють тягар доведення суворо визначено, а не приблизно;

- не можуть бути спростова­ні, якщо матеріально-правова презумпція є незаперечною.

Слід зважити на те, що в більшості правових норм матеріаль­ні і процесуальні види презумпцій тісно переплітаються.

Кожна галузь права має чималий «набір» презумпцій. Напри­клад, у Цивільному кодексі України закріплено таку презумпцію, як презумпція вини. Вина визнається обов'язковою умовою для застосування заходів цивільно-правової відповідальності за пору­шення договірних зобов'язань або у разі заподіяння шкоди. Прав­да, із презумпції вини є винятки. І все ж таки загальним прави­лом у країнах континентальної Європи є таке: неодмінною пере­думовою договірної відповідальності є вина боржника.

Іншим прикладом презумпції може бути закріплена в Цивіль­ному кодексі Російської Федерації презумпція розумності і доб­росовісності учасників цивільних правовідносин (ч. З ст. 10). Це означає, що: 1) операції юридичної особи, які виходять за межі її правоздатності, визнаються недійсними; 2) учасник цивільних правовідносин визнається добросовісним, а доводити його не­добросовісність має той, хто з такими діями пов'язує певні юри­дичні наслідки.

Щоб не виникало потреби у розширювальному тлумаченні презумпцій — ні судовому, ні доктринальному, вони повинні закріплюватися в законах і чітко формулюватися.

 

Висновки

Правовідносини - явище динамічне. Вони виникають, змінюються, припиняються, їх динаміка пов'язана з реальними життєвими обстави­нами, що мають певні юридичні наслідки, тобто з юридичними фактами. В житті є безліч обставин, але не кожна з них набуває юридичного характеру.

Такий характер надає їм держава, закріплюючи у правових нормах (а саме, в гіпотезах правових норм) ті обставини, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки [6. c. 154].

Юридичний факт - конкретна життєва обставина, з якою норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Юридичні факти займають певне місце в механізмі правового регулювання. Головне завдання юридичних фактів у процесі правового регулювання — юридично забезпечити виникнення, зміну або припинення правових відносин. Юридичні факти забезпечують перехід від загальної моделі поведінки, закріпленої в юридичній нормі, до конкретних правових відносин.

Юридичні факти в кількісному і якісному розумінні являють собою надзвичайно складне явище, і тому наукова їх класифікація має не лише теоретичне, але й практичне значення. Всі вони можуть бути класифіковані:

• за юридичними наслідками - правоутворюючі (обумовлюють виникнення правовідносин та появу прав і обов'язків, наприклад, укладання договору, досягнення повноліття), правозмінюючі (змінюють зміст правовідносин, наприклад, переведення на іншу роботу), правоприпиняючі (обумовлюють припинення правовід­носин, наприклад, реалізація суб'єктивного права і виконання юридичного обов'язку, смерть людини тощо);

• за складом - прості (є один факт, якого досить для настання юри­дичних наслідків - укладання договору) і складні (необхідно кілька фактів - для призначення пенсії: досягнення віку, наяв­ність трудового стажу, рішення органів соціального забезпечення про призначення пенсії);

• за тривалістю в часі - одноактні (купівля-продаж) та тривалі (пе­ребування у шлюбі);

• за відношенням до волі суб'єкта правовідносин - події (настання цих юридичних фактів не залежить від волі суб'єкта: стихійні лиха, що унеможливлюють виконання договірних зобов'язань, природна смерть людини, закінчення певного строку тощо), та діяння, які по­діляються на дії (вольові акти поведінки людей, які носять свідомо-вольовий характер) та бездіяльність (пасивна поведінка суб'єктів). Дії поділяються на правомірні (здійснюються в межах правових норм), і протиправні (здійснюються з порушенням правових норм). Бездіяльність (пасивна поведінка, що не має зовнішнього вираження) теж може бути як правомірною (дотримання заборон), так і неправомірною (невиконання обов'язку). Правомірні дії можуть також поділятися на юридичні акти (дії, спрямовані на досягнення певного юридичного результату — одруження або договору купівлі-продажу) та юридичні вчинки (дії, що безпосередньо не переслідують юридичної мети, але все одно породжують правові наслідки — створення літературного або музичного твору породжує відносини по реалізації авторського права);

• особливий вид юридичних фактів - презумпція. Це припущення про наявність або відсутність певних фактів, що спирається на зв'язок між фактами, які припускаються, та фактами, що існують, і це підтверджується життєвим досвідом. Вона не є достовірним фактом, а є фактом, що припускається з великою мірою ймовірності і застосовується в юридичній практиці як засіб, який полег­шує досягнення істини у вирішенні справи. Ті, що не можуть бути спростовані (презумпція недієздатності душевнохворого) та ті, що можуть бути спростовані (презумпція невинності, презумпція смерті в цивільному праві для осіб, які в судовому порядку виз­нані померлими);

• позитивні і негативні. Нерідко норми права пов'язують юридичні наслідки не тільки з наявністю тієї чи іншої обставини, але й з її відсутністю. Факти, що свідчать про відсутність будь-яких обставин або дій, в юридичній науці називають негативними фактами. Наприклад, невиконання обов'язку боржником за договором є підставою для виникнення у кредитора права звернутись з позовом до суду; неперебування в іншому зареєстрованому шлюбі є тим фактом, що дозволяє зареєструвати шлюб. Нерідко для виникнення (зміни або припинення) правовідносин потрібен не один юридичний факт, а певна їх кількість. Таке сполу­чення називається юридичним складом.

Для отримання пенсії необ­хідна сукупність фактів (досягнення віку - юридична подія, наяв­ність трудового стажу - юридичний стан, рішення уповноваженого органу держави - юридичний акт). Для реалізації права на вищу освіту необхідні такі факти: атестат про середню освіту, складання вступних іспитів, прохідний бал за конкурсом, наказ ректора про зарахування на навчання.

Зміст

 

Вступ............................................................................................................................4

Розділ 1.Поняття і структура правовідносин............................................................8

Розділ 2. Поняття і ознаки юридичних фактів........................................................13

Розділ 3. Структура юридичних фактів...................................................................16

Розділ 4. Значення юридичних фактів у вивченні предмету теорії держави та права…………………………………………………………………………..……..24

Висновки...................................................................................................................27

Список використаної літератури.............................................................................30

 

 

Вступ

Правовідносини виникають, змінюються і припиняються, їх зміст - має рацію і обов'язку - реалізується для досягнення поставлених сторонами цілей. Вся ця динаміка правових відносин нерозривно пов'язана з настанням різних фактів, що мають юридичне значення. У правовій науці і практиці такі факти одержали назву юридичних фактів.

Під юридичними фактами розуміються життєві обставини, з якими закон, правові норми зв'язують настання юридичних наслідків, перш за все різних правових відносин. Але з настанням тих або інших фактів пов'язана не тільки участь суб'єкта права в правовідносинах, але і саме придбання або виникнення правосуб'єктності. Тому юридичні факти служать підставою не тільки виникнення, зміни і припинення конкретних правовідносин. Саме рух останніх є головним, найпоширенішим слідством юридичних фактів.

Встановлення або підтвердження юридичних фактів є однією з головних задач практичної діяльності кожного юриста. Без цього немислимі правильне застосування закону, зашита прав громадян і організацій, дозвіл споровши, залучення до відповідальності порушників закону.

В Конституції визначено що Україна демократична, правова, соціальна, держава яка визнає людину найвищою соціальною цінністю, вважаючи своїм головним обов'язком утвердження й забезпечення її прав і свобод, створення відповідних умов для реалізації останніх. Зокрема і тих, що є соціальними за своєю суттю. Це означає, що однією з основних функцій держави є сприяння з її боку задоволенню інтересів всіх соціальних груп і прошарків населення, соціальний захист кожної людини окремо, гарантуючи різні види соціального забезпечення. Звичайно, в умовах переходу до ринкової економіки з орієнтацією на стандарти в соціальній сфері розвинутих країн Заходу необхідно розробити цілий ряд соціальних законів [ 1. с. 4].

Підготовка нових, вдосконалення діючих нормативних актів вимагає від нормотворчого органу ретельного підбору фактів, при наявності яких можуть настати наслідки, що передбачені в нормі права. Це дає поштовх до подальшого розвитку теорії юридичних фактів і особливостей її застосування у праві соціального забезпечення [14. c 132].

Юридичні факти в системі правовідносин існують до певної міри без належного наукового обгрунтування в залежності від різних факторів і, в першу чергу, політичних. Насамперед потребують всебічної розробки моделі головних юридичних фактів, які є підставою виникнення, зміни чи припинення окремого правовідношення.

Теорія юридичних фактів, з одного боку, охоплює моделювання фактів, що мають юридичне значення, а, з іншого, - рекомендації по фіксації, виявленню, збиранню та оцінці цих фактів. Порядок встановлення юридичних фактів регламентується процедурними нормами. Включення факту в гіпотезу норми права передбачає одночасно необхідність визначення порядку його встановлення. В даний час порядок встановлення фактів, що мають правове значення для соціального забезпечення, значно ускладнений [ 9 c 111].

Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правових відносин. Без юридичних фактів пра­вовідносини неможливі. Отже, юридичні факти, як і право­суб'єктність, є необхідною умовою виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Методологічну і загальнотеоретичну основу дослідження склали філософські засади, положення загальної аксіології, структурний, функціональний, логічний, порівняльний, загальнонаукові та спеціальні методи. За допомогою спеціально-юридичного методу досліджувалась правова природа юридичних фактів і здійснювалась зовнішня обробка правового матеріалу із застосуванням таких прийомів, як опис та аналіз, їх пояснення і тлумачення, класифікація. З використанням цих прийомів була проведена систематизація і класифікація емпіричного матеріалу, формувались визначення.

Теоретичною базою для викладених у курсовій висновків послужили праці провідних вчених з теорії права Александрова М.Г., Алексєєва С.С., Горшенєва В.М., Іванової ЗД, Ісакова В.Б., Козюбри М.І., Котюка В.О., Копейчикова В.В., Лазарєва В.В., Недбайла П.О., Орзіха М.П., Рабіновича П.М., Синюкова В.М., Сурілова О.В. та інших провідних вчених України та зарубіжжя [ 8. c. 76].

Актуальність даної теми полягає в тому, що проблематика юридичних фактів має надзвичайне практичне значення.

Метою курсової роботи є комплексне дослідження юридичних фактів як підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин

Розділ 1.Поняття і структура правовідносин

Правовідносини - це врегульовані нормами права вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв'язку між правомочними і зобов'язаними суб'єктами - носіями суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності - і забезпечуються державою

Ознаки правовідносин:

1. Становлять різновид суспільних відносин, соціальний зв'язок.

Правовідносини складаються між людьми або колективами як суб'єктами права з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів. Не може бути правовідносин з тварина­ми, рослинами, предметами. Відносини з ними є, але не за допомогою права. За негуманне поводження з собакою людина відповідає не перед собакою, а перед органами, що покликані захищати тварин [5. с. 35].

У колишні часи (середньовіччя) суб'єктами права визнавалися тварини і навіть неживі предмети. Наприклад, у Росії в 1593 р. був покараний батогом і засланий до Сибіру церковний дзвін, що «дзвонив» у зв'язку з убивством царевича Дмитра.

2. Є ідеологічними відносинами - результатом свідомої діяльності (поведінки) людей. Правовідносини не можуть виникати, не проходячи через свідомість людей: норми права не можуть вплинути на людину, її поведінку, доки зміст правових норм не усвідомиться людьми, не стане їх правосвідомістю.

3. Є вольовими відносинами, які проявляються в двох аспектах:

а) у втіленні в них волі (інтересу) держави, оскільки правовідносини виникають на підставі правових норм;

б) у втіленні в них волі (інтересу) учасників правовідносин - вони зв'язані предметом інтересу, досягненням його результату.

Правда, правовідносини можуть виникати і припинятися поза волею (інтересом) їх учасників (наприклад, потерплий від зло­чину всупереч своєму бажанню залучається у кримінально-про­цесуальні правовідносини зі злочинцем і судом). Однак реалізація правовідносин можлива лише на підставі виявлення волі (інтересу) їх учасників. При цьому є правовідно­сини, для виникнення яких необхідне волевиявлення всіх їх уча­сників (договір купівлі-продажу), а є правовідносини, для вини­кнення яких досить волевиявлення лише одного з учасників (проведення обшуку).

4. Виникають, припиняються або змінюються, як правило, на основі норм права у разі настання передбачених правовою нор­мою фактів. Правовідносини виступають як спосіб реалізації норм права, або, інакше, норми права втілюються в правовідносинах, відбувається їх індивідуалізація стосовно суб'єктів і реальних ситуацій. У нормах права вже закладені правовідносини, але в абстрактній формі. Проте не можна вважати, що наявність правових норм авто­матично призводить до виникнення правовідносин. Можливий і такий варіант, коли правові норми реалізуються, але правовід­носин немає. Правда, таке трапляється вкрай рідко, наприклад, виникнення правовідносин у разі вирішення справи на підставі аналогії права [11. c. 347].

5. Мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою взаємного зв'язку між конкретними суб'єктами через їх права, обов'язки, повноваження і відповідальність, які закріплені в правових нормах. Одна сторона має точно визначені суб'єктив­ні юридичні права (правомочна сторона), на іншу покладені від­повідні суб'єктивні юридичні обов'язки (зобов'язана сторона). Повноваження - прерогатива державних органів і посадових осіб. Юридична відповідальність - елемент вторинного характеру, який реалізується в результаті вчиненого правопорушення. Основний зміст правовідносин - суб'єктивне юридичне право і суб'єктивний юридичний обов'язок. Не може бути правовідносин, заснованих лише на правах або лише на обов'язках. Правам однієї сторони відповідають обов'язки іншої. Наприклад, одна сторона - кредитор - має право на одержання боргу, а інша - боржник - обов'язок повер­нути борг. У деяких правовідносинах кожна сторона має і права, і обов'язки (фізичні особи), правомочності і відповідальність (посадові особи).Ступінь конкретизації сторін може бути різним: а) точно ви­значена зобов'язана сторона; б) точно визначена лише правомоч­на сторона, а коло зобов'язаних осіб не визначено; в) точно визначені обидві сторони.

6. Охороняються державою, забезпечуються заходами держав­ного впливу. У більшості випадків суб'єктивні права і юридичні обов'язки здійснюються без застосування примусових заходів. Уразі потреби зацікавлена сторона може звернутися до ком­петентного державного органу, який виносить рішення (акт за­стосування права) з чітким визначенням прав і обов'язків сторін. Можливість державного примусу створює режим соціальної захищеності, безпеки, законності [ 3. c.147].

Правовідносини виникають і розвиваються за певних передумов.

Виділяють два види передумов виникнення правовідносин:

1) матеріальні (загальні):

— у вузькому значенні - це певні інтереси або блага, що зв'язують суб'єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин;

— у широкому значенні - система соціальних, економічних, політичних, ідеологічних обставин, що спричиняють об'єктив­ну необхідність у правовому регулюванні суспільних відносин; встановлення доцільних відносин між суб'єктами через надання їм юридичних прав, повноважень (посадовим особам), а також покладання юридичних обов'язків і відповідальності;

2) юридичні (спеціальні):

• норма права;

• правосуб'єктність (праводієздатність);

• юридичний факт (може розглядатися і як передумова правовідносин, і як їх структурний елемент) [10. c. 93].

Двом видам передумов виникнення правовідносин відповідають два види їх змісту:

1) матеріальний - реальні дії, пов'язані з використанням і здійсненням суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юри­дичних обов'язків; фактично поведінка (дія чи бездіяльність), яку правомочний може, а правозобов'язаний повинен здійснити;

2) юридичний - суб'єктивне юридичне право, повноважен­ня, суб'єктивний юридичний обов'язок, юридична відповідальність.

Норма права і правовідносини є взаємозалежними. Взаємозв'язок норми права і правовідносин виражається у такому.

1. Правовідносини виникають і функціонують на підставі нор­ми права.

Обумовленість змісту правовідносин нормами права аж ніяк не означає, що всі види правовідносин можуть виникати і роз­виватися лише за наявності відповідних норм права. Норми права найчастіше встановлюють лише окремі принципи правового регулювання, які як би окреслюють певні рамки правовідносин. Це є найхарактернішим для приватноправового регулювання (цивільно-правові відносини), де діє принцип «Дозволено все, що не заборонено законом».

Нерідкі випадки (особливо в правових системах англо - американського типу), коли норми права є наслідком правових відносин, які виникли в результаті індивідуальних рішень у судах, адміністративних органах. Тут шлях до норми права проходить від фактичних відносин до конкретних правових відносин, а потім до формулювання державою норми права загального характеру.

Як правило, правовідносини:

а) виникають, припиняються або змінюються на підставі норм права (повна детермінованість, тобто причинна обумовленість правовідносин нормами права);

б) допускаються нормами права (часткова детермінованість). У цьому разі зміст правовідносин визначається незалежними від правових норм «детермінантами», насамперед договором суб'єктів майбутніх правовідносин.

2. Правовідносини є формою реалізації норми права, впровадженням її в життя, нормою права в дії.

За характером зв'язку між нормою права і правовідносинами можна судити про дійсну реалізацію прагнень, домагань людей. Точніше, за самим фактом виникнення або невиникнення правових відносин можна судити, чи відповідають правила, наказані нормою права, їх інтересам. Якщо норма права суперечить їх домаганням, люди не встановлюватимуть правові відносини відповідно до неї. З встановленням правових відносин їх сторона­ми реалізація права не закінчується, а тільки починається.

3. Норма права і правовідносини - неодмінні складові елемен­ти механізму правового регулювання.

Їх єдність виражає союз самостійних, відносно вільних юри­дичних явищ, їх взаємодію, а не породження одного юридичного явища іншим юридичним явищем.

4. Норма права містить у собі модель фактичних відносин та їх форми -правовідносини [7. c. 173].

Якщо звернутися до аналізу структури норми права, то можна побачити, що гіпотеза вказує на умови виникнення правовідносин, диспозиція - на права і обов'язки, а санкція - на можливі наслідки недодержання норми і правовідносин, що виникають на її підставі.

Покажемо це на схемі.

 

 

Гіпотеза	Диспозиція	Санкція
Юридичний факт	Правовідносини	Наслідки невико-
Суб'єкти правовід-	(суб'єктивні юри-	нання обов'язків
носин	дичні права,	учасниками право-
	суб'єктивні юри-	відносин
	дичні обов'язки,	Юридична відпові-
	повноваження)	дальність