ТОП 10:

Створення та еволюція міжамериканської системи безпеки



В історії ОАД хронологічно можна виділити декілька етапів, що у свою чергу відображають стан розвитку міжамериканської системи.

Перший етап - з 1948 р. до середини 60-х рр., коли США мали домінуючий вплив на прийняття рішень в ОАД. Саме у ці роки в міжамериканській системі було започатковано доктрини "несумісності" (пропагувалась несумісність комунізму з принципами міжамериканської системи) і "першочерговості" (Рада Безпеки ООН фактично відсторонялась від розгляду спірних питань, які виникали : між державами - членами ОАД). На основі цих доктрин дипломатія США активно використала механізм ОАД для організації інтервенції в Гватемалу (1954), домоглась виключення із ОАД Куби (1962) і проголошення проти цієї держави санкцій ОАД. Під прапором ОАД Сполученими Штатами було організовано військову інтервенцію у Домініканську Республіку (1965).

У результаті вищезазначених фактів, що своєрідно трактували принципи невтручання і самовизначення статуту ОАД, провалу міжамериканських економічних конференцій у 50-рр. і загострення проблем, що постали при врегулюванні гострих питань торговельно-економічних відносин США з країнами Латинської Америки, у середині 60-х рр. визріла гостра криза ОАД. Ця криза викликала до життя рух за реорганізацію міжамериканської системи, який ініціювали латиноамериканські країни.

Другий етап розвитку ОАД саме і був пов'язаний з проведенням першої реформи цієї організації (1964-1970). Реформа статуту ОАД, яку було проведено у ці роки, відобразила новий якісний стан міжамериканської системи, зафіксувала приблизну рівновагу сил США і більшості латиноамериканських держав всередині організації. Сполучені Штати не змогли домогтися створення в ОАД так званих міжамериканських збройних сил на постійній, юридичне оформленій основі, але латиноамериканцям не вдалося забезпечити будь-яких гарантій виконання положень про необхідність здійснення рівноправного економічного співробітництва, які були формально закріплені у статуті. Реформу економічних і соціальних статей статуту було зведено лише до незначного розширення норм, які вже було зафіксовано раніше.

Під впливом політики розрядки міжнародної напруженості більшість латиноамериканських країн все більше наполягали на перегляді традиційної основи міжамериканської системи - концепції військової безпеки та її заміні системою колективної економічної безпеки.

Початок третьому етапу розвитку міжамериканської системи, що проходив під знаком активізації дій латиноамериканських країн, поклала III сесія Генеральної асамблеї ОАД, яка відбулася у квітні 1973 р. На сесії було прийнято резолюцію, яка виражала "загальне незадоволення результатами діяльності міжамериканської системи" і закликала до перегляду не тільки структури, але і доктрин міжамериканської системи, з наголосом на необхідності посилення соціально-економічної активності ОАД. США пішли на нову реформу значною мірою під впливом спільної позиції латиноамериканських країн, але їх відношення до самої реформи важко назвати конструктивним. У результаті юридична сторона реформи була обмежена лише прийняттям поправок до Міжамериканського договору про взаємодопомогу ("Протокол Сан-Хосе", 1975). Однак у практичній площині період 1973-1979 рр. значною мірою сприяв демократизації ОАД. У цей час було покінчено з доктринами "несумісності" і "першочерговості" і з- новою силою підтверджено принципи невтручання і самовизначення в міжамериканських відносинах.

У липні 1975 р. в ОАД було відмінено обов'язковий характер виконання її членами санкцій проти Куби, а у грудні того ж року було розпущено Спеціальну консультативну комісію з питань безпеки при ОАД, яка протягом декількох років займалась виявом так званих підступів міжнародного комунізму у західній півкулі. Після VI сесії Генеральної Асамблеї ОАД (червень 1976 р.) вдалося закріпити у Статуті організації право кожної держави без втручання ззовні визначати свій державний і політичний устрій, суверенні права держав на свої природні ресурси, принципи справедливого економічного співробітництва.

У червні 1979 р. на XVIII Консультативній нараді міністрів закордонних справ країн - членів ОАД не було підтримано ініціативу США щодо організації під прапором ОАД інтервенції в Нікарагуа, що об'єктивно сприяло зміцненню зовнішньополітичних позицій останньої.

У 80-ті роки намітилося зближення США з країнами Карибського басейну в ОАД (24 лютого 1982 р. президент США виступив на засідання ОАД з програмою допомоги країнам Центральної Америки і Карибського басейну). Новий розподіл сил в ОАД визначився на XX Консультативній нараді в липні 1982 р., коли карибські держави (за виключенням Гренади) на противагу іншим латиноамериканським країнам одностайно підтримали в ОАД Велику Британію і США щодо Мальвінської кризи (англо-аргентинський конфлікт з питання належності Фолклендських (Мальвінських) островів). У 1983 р. США організували інтервенцію на Гренаду і залучили до цього країни Організації східно-карибських держав. Інтервенція на Гренаду, хоч і не була офіційно засуджена в ОАД (спеціальної резолюції прийняти не вдалось через відсутність кваліфікованої більшості голосів), але як і позиція США щодо Мальвінської кризи, викликала різку критику з боку Бразилії, Аргентини, Мексики, Андських країн. Загалом ці події стали поштовхом до нового загострення кризи ОАД.

На XIV спеціальній сесії Генеральної асамблеї ОАД, яка відбулася у грудні 1985 р. у Картахені (Колумбія), латиноамериканські держави внесли низку змін до статуту ОАД, що виражало їх бажання посилити політичний аспект діяльності організації та підвищити її роль у вирішенні міжнародних суперечок. Були розширені політичні повноваження генерального секретаря ОАД, який отримав права, значною мірою тотожні з тими, якими користується генеральний секретар ООН, посилені функції Постійної Ради, яка була наділена правом пропонувати своє посередництво за проханням однієї сторони - учасника міжнародної суперечки. У результаті означених змін ОАД змогла зробити значний внесок у врегулювання центральноамериканського конфлікту у 80-ті рр.

У другій половині 80-х рр. адміністрація Р.Рейгана у черговий раз змушена була вдатися до зміни тактики в ОАД. Ставка на "карибський блок" довела свою безперспективність. Особливо це стало ясно після зміни у 1986 р. урядів на Барбаросі, а також Сент-Вінсенті та Гренадинах, які відмовилися безоглядно прямувати у фарватері зовнішньополітичного курсу США. США приєдналися до процесу реформ в ОАД з метою відновлення підірваної ними ж віри у "панамериканську солідарність".

На той час США вже не могли облаштовувати діяльність ОАД на свій розсуд, але, залишаючись основним фінансовим донором організації та її численних програм, Вашингтон справляв досить сильний нівелюючий ефект на ініціативи латиноамериканських країн.

У кінці 80-х рр. об'єктивні потреби розвитку країн Латинської Америки і США стали диктувати необхідність розширення економічного і політичного співробітництва між ними. У зв'язку з цим латиноамериканські держави виступили за підвищення ролі ОАД як органа рівноправного діалогу всіх держав континенту.

У 1990 р. Канада стала 32-им членом ОАД. У 1993 р. до ОАД входили 34 із 35 держав Західної півкулі (за виключенням Куби).

Із закінченням "холодної війни" Латинська Америка перестала бути об'єктом протидії двох суперпотуг. Це призвело до того, що військово-стратегічні аспекти міжамериканського співробітництва, регіональної та національної безпеки втратили попереднє значення, поступилися пріоритетом економічним і соціальним проблемам, а також питанням зміцнення демократичних інститутів у країнах регіону. Посилення США в світі та Західній півкулі як єдиної після розпаду СРСР суперпотуги, ще більше підвищило значимість співробітництва зі США для їх південних :сусідів. Зі зникненням з політичної сцени СРСР як противаги США звузилися і можливості маневру для країн регіону у взаємовідносинах з Вашингтоном.

Все це відобразилося на подальшому розвитку ОАД. У червні 1990 р. Генеральна Асамблея ОАД в Асунсйоні виразилася за підтримку демократичного розвитку і проти застосування сили в міждержавних відносинах, за посилення боротьби проти бідності та соціальної нерівності, викорінення наркобізнесу, за посилення ролі ОАД у розв'язанні проблем континенту.

Сесія 1991 р. уповноважила Раду ОАД на скликання надзвичайного засідання Генеральної Асамблеї чи наради міністрів закордонних справ у 10-денний термін у випадку загрози демократії в одній з країн - членів ОАД. Прийнята у грудні 1992 р. поправка до статуту ОАД дала право застосовувати санкції проти країни, в якій відбувся військовий переворот. Такі заходи були застосовані до Гаїті, де у 1991 р. мав місце військовий заколот.

На середину 90-х рр. урядам країн регіону більшою мірою вдалось досягти високого рівня політичного консенсусу; вони були готові розпочати змістовний переговорний процес з метою вироблення таких прийнятних для всіх держав інструментів політики, які гарантували б колективну безпеку і безпеку кожної окремої країни, а також вільний розвиток демократії, захист прав людини (включно її політичні права) і підвищення рівня життя.

Для латиноамериканських держав така політична перспектива у роботі ОАД стала можливою як результат ліквідації диктаторських режимів і зумовлена прагненням виробити сучасні демократичні механізми регіонального співробітництва. Зацікавленість США у встановленні нових механізмів співробітництва у Західній півкулі пояснюється, перш за все, практичними мотивами і, зокрема, про-гнозами, що економічна політика країн інших континентів буде недостатньо сприятливою для орієнтованого на експорт виробництва Сполучених Штатах.

На сьогодні, найбільшою мірою з моменту створення ОАД, країни Західної півкулі заявляють про зацікавленість і рішучість йти шляхом вдосконалення правової основи для утвердження на континенті норм демократії, поваги прав людини, безпеки і економічного розвитку.

З часу свого створення ОАД переслідувала мету упереджувати міжнародні конфлікти і досягла певних успіхів у Центральній і Південній Америці. Але багато територіальних конфліктів продовжувало існувати в латентній формі, що затрудняло повноцінне співробітництво і розвиток держав регіону. Перед РАД і сьогодні залишається проблемою розв'язання існуючих протиріч між державами. Особливо гостро перед організацією постає питання створення міцної договірної бази остаточного врегулювання територіальних конфліктів.

У межах досягнення безпеки у Західній півкулі, ОАД 3 1991 р. займається питаннями контролю і скорочення озброєнь, що відповідає у цілому вимогам сучасної світової політики. Для ОАД залишається важливим завдання щонайшвидшого прийняття конкретних зобов'язань у цій сфері, що дозволить звільнити значні кошти для розвитку всього регіону.

У процесі пошуку і досягнення безпеки всієї Західної півкулі постає питання про охорону і захист Панамського каналу, враховуючи ту обставину, що уряд Панами через політичні міркування фактично ліквідував свої збройні сили, а з кінця 1999 р. канал перейшов під юрисдикцію Панами.

У документі з проблем розвитку демократії у країнах регіону, який прийнятий на Генеральній асамблеї ОАД у Сантьяго у червні 1991 р. йдеться, що утвердження представницької демократії - одне із головних завдань на сучасному етапі Фактично, згідно зі взятими зобов'язаннями і резолюцією № 1080, ОАД стала першою міжнародною організацією, як» уповноважена обговорювати питання внутрішньої політики держав-учасниць. Звичайно, ОАД не може у своїх діях, які спрямовані на розвиток і захист демократії, вийти за межі, які встановлені її Статутом, хоч цей факт викликав широку дискусію у самій організації. У хо,ДІ дискусіївисувались ідеї, що ОАД повинна мати право направляти в ту чи іншу країну миротворчі сили чи місії. Вносились і крайні пропозиції — посилити тиск на ті країни, які не проводять курс на утвердження демократії у соціально-політичному житті. Зокрема, було запропоновано призупиняти членство таких держав у різних структурах і органах ОАД, що передбачено протоколом, який прийнятий у Вашингтоні 15 грудня 1992 р. Безумовно, подібні заходи не відповідають принципам невтручання і самовизначення і через цю причину мають бути відхилені. Одночасно ОАД має надавати всіляку підтримку зусиллям різних країн, які спрямовані на зміцнення демократичних інструментів і закріплення норм демократії у суспільному і політичному житті.

Кубинське питання через його політичну важливість залишається у Центрі уваги ОАД.

Зростає інтерес до проблеми захисту прав людини в країнах півкулі з боку організації, що значною мірою пов'язано з пошуком гарантій цих прав у масштабі всього світового співтовариства. Останнім часом на різних форумах ОАД все частіше висловлюється думка про нагальну потребу стимулювати економічний розвиток держав Західної півкулі (відомо, що до 1992 р. роль ОАД у цьому питанні була досить пасивною). Подібна ситуація, здається, змінюється на краще. США все більше прагнуть опиратися на ОАД і Міжамериканський банк розвитку (МБР) для розширення вільної торгівлі між країнами континенту. Важливу роль став відігравати договір про вільну торгівлю, до якого у майбутньому, поряд із Мексикою, США, Канадою можуть приєднатися інші держави Західної півкулі. У такому випадку буде високою ймовірність того, що ОАД візьме на себе роль політичного координатора загальних економічних інтересів, залишаючи за МБР вирішення оперативних питань.

На зустрічі у верхах у 1994 р. глави держав і урядів 34 держав Американського континенту (за виключенням Куби) прийняли "Декларацію про принципи партнерства з метою розвитку і процвітання: демократія, вільна торгівля І стабільний розвиток в Америці" і вирішили створити зону вільної торгівлі Америки, в якій будуть зліквідовані всі бар'єри на шляху торгівлі та інвестицій. Передбачалося, що переговори з означеного питання мають бути завершені до 2005 р. На цій зустрічі було також прийнято План дій для Америки, основний зміст якого - збереження і зміцнення американського співтовариства демократій; сприяння росту добробуту шляхом економічної інтеграції та вільної торгівлі; викорінення злиднів і дис-кримінації у Західній півкулі; забезпечення стійкого розвитку і збереження довкілля для майбутніх поколінь.

На порядку денному залишається питання зміцнення і розвитку ОАД, її механізмів і установ. Оскільки ті самі проблеми обговорюються і на рівні всього світового співтовариства, перед ОАД стоїть завдання ув'язувати регіональні підходи з тими, які держави регіону відстоюють у системі міжнародних організацій та інститутів ООН.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.94.202.6 (0.009 с.)