Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Версальсько-вашингтонська система мирних договорів.Содержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
встановлена після закінчення Першої світової війни державами-переможницями; спиралася на систему міжнар. дог-рів, створену на Паризькій мирній конференції 1919-20 та Вашингтонській міжнародній конференції 1921-22. Версальська система мирних дог-рів (Версальський мирний договір 1919 з Німеччиною, Сен-Жер-менський мирний договір 1919 з Австрією, Нейїсь-кий мирний договір 1919 з Болгарією, Тріанонський мирний договір 1920 з Угорщиною та Севрський мирний договір 1920 з Туреччиною) закріплювала територ. зміни, які відбулись унаслідок Першої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Вашингтонська система дог-рів (Договір 4 д-ав 1921, Договір 5 д-ав 1922, Договір 9 д-ав 1922) визначала співвідношення сил на Тихому океані та в Схід. Азії, а також завершувала визначення співвідношення сил між провідними акторами міжнародними у світі. В.-В. с. стабілізувала повоєнний устрій в Європі, закріпила статус-кво в колоніях. Один із найбільших здобутків В.-В. с. — створення Ліги Націй, постійно діючої міждерж. орг-ції, яка ставила завдання збереження миру, гарантії безпеки міжнародної та врегулювання суперечок між своїми членами виключно мирним шляхом. Водночас при створенні основних міжнар. інституцій В.-В. с. поза ними залишались країни, що програли в Першій світовій війні, а також Радянська Росія та США. В.-В. с. мала нерівноправний характер: не були розв'язані протиріччя між державами-переможницями й д-вами, що зазнали поразки, не ліквідовані протиріччя між великими й малими країнами. Т. ч., у самій цій системі були закладені підвалини реваншизму, які збільшувались унаслідок відсутності дійового контролю за виконанням укладених угод та значних територ. перерозподілів в Європі (друге «велике переселення народів»), що створили основу для міжетнічних конфліктів. В.-В. с. м. в. не була стійкою, і після короткого періоду відносної стабільності зазнала спершу кризи Вашингтонського порядку в 1929-33 внаслідок поширення япон. експансіонізму, а згодом і Версальського порядку в 1933-37 через односторонні дії Німеччини та Італії. Після аншлюсу Австрії та Мюнхенської угоди 1938 В.-В. с. м. в. остаточно поступилась нім. гегемонії в Європі. Основним питанням конференції у Версалі була підготовка мирного договору з Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир). За Версальським мирним договором з Німеччиною: · Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світової війни; · Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам; · накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти; · Ельзас та Лотарингія поверталися Франції, управління Саарською областю передавалося на 15 років Лізі Націй; · Данциг (Гданськ) було оголошено «вільним містом»; · Польщі поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань, деякі райони Прусії й Померанії); · Данії передавався Північний Шлезвіг; · до Бельгії відійшли округи Ейпен, КДальнеді, Морене. Порівняно з 1914 p. німецька територія зменшилася на 12,5%. Загальна військова повинність у Німеччині скасовувалася. її сухопутна армія не повинна була перевищувати 100 тис. чол. й призначалася для підтримки порядку всередині країни. Німеччині заборонялося мати підводний флот, великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Німецький генштаб розпускався. Німецька територія по лівому березі Рейну та смуга завширшки 50 км. по правому - оголошувалася Рейнською демілітаризованою зоною. Загальна сума репарацій була встановлена на Лондонській конференції у 1921 p. й становила 132 млрд. золотих марок. Франція мала одержати 52% цієї суми, Великобританія - 22%, Італія -10%, Бельгія - 8%. З метою гарантії виконання Версальського договору країни Антанти окупували Рейнську зону терміном на 15 років. Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського. Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919р., колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною. Нейїський з Болгарією - 27 листопада 1919р., частина території Болгарії відійшла до Югославії та Румунії. Тріанонський з Угорщиною - 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям. Севрський з Туреччиною -10 серпня 1920 p. втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію. Версальська система мирних договорів закріплювала територіальні зміни, які відбулися в результаті першої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні позиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй. Версальсько-Вашингтонська система договорів та ухвал мала на меті встановлення таких норм міжнародного життя, котрі б гарантували вирішення міжнародних конфліктів без застосування сили. Вона мала збалансувати інтереси її учасників, забезпечити всезагальний мир і міжнародну безпеку. Однак гострі суперечності між європейськими державами уже на початку 20-х років почали розхитувати її. Майже відразу складові частини Версальського договору перестали діяти або були скасовані. Найбільше в цьому була зацікавлена Німеччина, яка прагнула ліквідації військових обмежень, встановлених Версальським договором. Німецькі націонал-соціалісти виступали за приєднання до Німеччини Австрії, окремих районів Чехословаччини і Польщі. Націонал-соціалістичний рух мав чимало прихильників у Європі, оскільки він здавався силою, здатною протистояти комунізму. Ось чому ігнорування Німеччиною версальських обмежень зустрічало мовчазну підтримку європейських держав. Після запровадження загальної військової повинності, виходу із Ліги Націй, Німеччина не брала до уваги найголовніші постанови, прийняті у Версалі, і звільнила собі шлях до повної відмови від дотримання Версальського договору. У свою чергу Радянський Союз виступив із проектом декларації про визнання агресії, що розглядалось як спроба ревізії деяких положень Версальської системи. Західні держави і США погоджувалися на встановлення з СРСР дипломатичних відносин на основі двосторонніх домовленостей. Франція разом із СРСР висувала ідею створення так званого Східного пакту, який гарантував би непорушність кордонів його учасників. Натомість Німеччина запропонувала двосторонні договори як гарантію непорушності кордонів. У 1934 р. вона підписала такий договір з Польщею. Польсько-німецький пакт ослабив систему колективної безпеки у Європі, розколов ряди її прихильників. 2 травня 1935 р. в Парижі між Францією і СРСР було підписано договір про взаємодопомогу, а через два тижні такий же договір підписали Чехословаччина і СРСР. Ця система двосторонніх пактів викликала тривогу в Лондоні, де побоювалися послаблення впливу Англії на Європейському континенті. Двосторонні угоди 30-х років не лише погіршували франко-англійські відносини, а й сприяли зруйнуванню Версальської системи.
Суецька криза. Суецька криза 1956 (Друга арабо-ізраїль-ська війна, Англійсько-французько-ізраїльська агресія 1956 проти Єгипту) — війна Великої Британії, Франції та Ізраїлю проти Єгипту за контроль над Суецьким каналом та військ.-політ, домінування на Бл. Сході. Приводом для війни стала націоналізація єгипетським урядом Г. Насера Суецького каналу, згідно з декретом, оприлюдненим 26.07.1956 в Олександрії. Націоналізація англ.-франц. Загальної компанії Суецького каналу була здійснена урядом Єгипту після відмови з боку США у наданні фінанс. допомоги на будівництво першої черги Асуанської греблі, що мала велике значення для розвитку єгипетської економіки. Дії Єгипту викликали негативну реакцію з боку Франції — власника 52% акцій компанії і Великої Британії — основного користувача каналу і власника 44% акцій компанії, які почали планування військ, акції проти Єгипту. 2.08.1956 США, Велика Британія і Франція виступили зі спільною заявою про необхідність встановити міжнар. контроль над каналом; 16.08.1956 у Лондоні відкрилась конференція користувачів каналу за участю 22-х країн, на розгляд якої була винесена англ.-франц.-амер. пропозиція. Втім, вона не знайшла одностайної підтримки як така, що невиправдано обмежує суверенітет Єгипту. Тоді питання було винесене Великою Британією та Францією на розгляд Ради Безпеки ООН (5-13.10.1956), при цьому вони заявили, що залишають за собою право застосувати силу. Але запропонований Британією і Францією проект резолюції не був прийнятий через вето СРСР. Після провалу дип. спроб урегулювання кризи Велика Британія і Франція розробили спільний з Ізраїлем план бойових дій проти Єгипту. Метою Ізраїлю у війні було вирішення проблеми блокади арабами Акабсь-кої затоки і заборони Єгиптом проходу Суець-ким каналом суднам, що направлялися в Ізраїль чи йшли з його портів. Велика Британія і Франція сподівалися використати напад Ізраїлю як привід для військ, втручання. У ніч з 29 на 30.10.1956 ізраїльські війська напали на Єгипет. 31.10.1956 Велика Британія і Франція пред'явили Єгипту й Ізраїлю ультиматум з вимогою не пізніше, ніж через 12 годин припинити воєнні дії, відвести їхні війська на десять миль від Суецького каналу і дозволити ввести англ.-франц. війська в Порт-Саїд. Ізраїль, Армія оборони (ЦАХАЛ) котрого знаходилися далеко від каналу, прийняв ультиматум, а Єгипет його відхилив. Увечері 31.10.1956 англ.-франц. авіація піддала бомбардуванням Каїр, Олександрію і міста зони каналу; 5.11.1956 повітр. десантами було захоплено Порт-Саїд та Порт-Фуад, а 6.11.1956 на захоплених плацдармах було висаджено потужний мор. десант. РБ ООН, що зібралася 30.10.1956 після нападу Ізраїлю на Єгипет, розглянула проект резолюції, яка засуджувала Ізраїль, вимагала негайного припинення вогню і відведення ізраїльських військ на лінію перемир'я, а також закликала країни-члени ООН утриматися від застосування сили чи загрози застосування сили і не надавати Ізраїлю військ, допомоги. Однак резолюція не була прийнята через застосування вето Великою Британією і Францією. 1.11.1956 відкрилось надзвичайне засідання Генеральної Асамблеї ООН, яка наступного дня прийняла переважною більшістю голосів резолюцію про припинення вогню і відведення військ агресора. 4.11.1956 ГА ООН прийняла рішення про створення надзвичайних збройних сил ООН і введення їх в Єгипет. СРСР різко засудив англ.-франц.-ізраїльську агресію проти Єгипту; 5.11.1956 рад. уряд звернувся до урядів Великої Британії, Франції і Ізраїлю з посланнями, в яких вимагав негайно припинити війну в Єгипті і вивести інозем. війська з його території та попереджував про небезпечні наслідки, до яких може привести продовження інтервенції. 6.11.1956 із вимогою припинити воєнні дії виступив Президент США Д. Ейзенхауер. Співпадіння рад. і амер. позицій в конфлікті спонукали до припинення агресії проти Єгипту. 6.11.1956 брит. уряд повідомив ООН про своє рішення припинити вогонь, а 7.11.1956 воєнні дії були припинені повсюди, того ж дня ГА ООН прийняла рішення про створення міжнар. сил ООН для контролю за виведенням англ.-франц.-ізраїльських військ із території Єгипту, перші підрозділи яких прибули в Єгипет вже 15.11.1956. Велика Британія та Франція завершили виведення військ з території Єгипту 22.12.1956. Ізраїль, який фактично вже 2.11.1956 реалізував свої головні цілі, відкривши для судноплавства Тиранську протоку, ще протягом майже 3 місяців продовжував окупацію єгипетської території і його війська були остаточно виведені 7.03.1957. Перемога Єгипту в б-бі проти англ.-франц.-ізраїльської агресії, підтриманій світовою громадськістю, прискорила розпад колоніальної системи, сприяла зростанню авторитету Єгипту і Г. Насера в арабських країнах і у світі в цілому. Водночас, політ, і екон. позиції Великої Британії і Франції в бл.-схід. регіоні були підірвані, і він остаточно перетворився на зону рад.-амер. суперництва.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 553; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 13.58.26.185 (0.012 с.) |