Ліга Націй та її діяльність.

Ліга Націй— перша уні­версальна міжнар. міжурядова орг-ція з під­тримки миру та безпеки. Ідея створення Ліги Націй належить Великобританії. В кінці 1915 року – міністр закордонних справ Грей запропонував створити міжнародну організацію по боротьбі за мир. На Паризькій мирній конференції 1919-1920 рр. за пропозицією Президента США ВБОНіжнародного співтовари­ства 'ора. М.Вільсона питання про створення міжнародної організації, яка мала назавжди покласти кінець війнам, було поставлено на першочерговий розгляд. Почалась боротьба між Англією, Францією та США щодо проекту статуту.

Французький план передбачав: включення в Статут пункту про створення міжнародних збройних сил, здатних підтримувати безпеку в Європі. Франція сподівалася використати свою перевагу в сухопутних силах і зробити їх основою майбутньої міжнародної армії, що при необхідності можна було б направити проти Німеччини. Французька делегація вважала, що спочатку необхідно підготувати й підписати договір з Німеччиною, а потім займатися створенням міжнародної організації.

Американська позиція: Вільсон думав, що створення світового порядку потрібно починати з будівництва Ліги. На думку США, Лізі як головній міжнародній організації по створенню нової системи колективної безпеки можна було делегувати право розробки мирного договору з Німеччиною. Вільсон наполягав на підготовці проекту створення Ліги спеціальною комісією. У рамках конференції був утворений (25 січня 1919 р.) комітет з підготовці проекту Ліги націй. Резолюція про його установу, запропонована британською делегацією, передбачала, що Ліга:

1) буде створена для врегулювання всіх питань, пов'язаних із установленням миру й сприяння міжнародному співробітництву, здійсненню гарантій виконання прийнятих міжнародних зобов'язань;

2) стане невід'ємною частиною загального договору про мир і залишиться відкритої для приєднання всіх цивілізованих націй, які приймуть та підтримають її цілі;

3) забезпечить періодичні зустрічі її членів на міжнародних конференціях (сесіях), в інтересах чого будуть створені постійна організація й секретаріат для забезпечення роботи Ліги в перервах між конференціями (сесіями).

Англійський проект: англійська урядова комісія на чолі з лордом Філлімором розробила проект, що передбачав лише схему арбітражу між великими державами, поєднуваними в "союз", з метою запобігання раптового нападу одного з членів "союзу" на інших. За розрахунками англійських правлячих кіл, цей "союз" повинен був забезпечити Англії збереження її величезної колоніальної імперії.

Американський проект: був підготувлений комісією на чолі з полковником Хаузом. За формою цей проект був ближче до статуту міжнародної організації. Він передбачав створення Ліги націй та її головних органів. На відміну від англійської схеми членство в Лізі не обмежувалося тільки великими державами. Установлювався принцип взаємних гарантій "територіальної цілісності й політичної незалежності" всіх членів Ліги. У той же час допускалася можливість перегляду існуючих державних утворень й їхніх кордонів, якщо три чверті делегацій Ліги націй визнають їх такими, що не відповідають національним умовам, що змінилися, і "принципам самовизначення націй".

Після прибуття в Париж Вільсон на основі проекту Хауза склав новий, так званий Паризький, проект статуту Ліги націй, включивши в нього пункт про перехід німецьких колоній і колишніх володінь Османської імперії в розпорядження Ліги націй, для того, щоб вона видавала мандати на керування цими територіями малим країнам.

Статут Ліги націй, прийнятий Паризькою конференцією після завзятої боротьби, став результатом компромісу між англійським й американським проектам.

11 квітня 1919 р. вся робота з підготовки Статуту була завершена. 28 квітня Статут був схвалений конференцією (його підписали 44 держави) й увійшов як складова частина в усі мирні договори з Німеччиною і її європейськими союзниками - Версальський, Сен-Жерменський, Трианонський і Нейський. Статут вступив в дію з 10 грудня 1920 р. Місцем перебування організації стала Женева.

Головні задачі Ліги Націй:

? побудова миру через співробітництво;

? гарантія миру через колективну безпеку;

Це було першим випадком в історії коли гарантом міжнародного порядку мала стати міжнародна організація.

Три категорії членства:

? 31 кр., які воювали на боці Антанти (держави-засновниці, які підписали Устав та відповідні додатки до Версальського договору, тобто союзні держави та держави, що до них приєдналися; реально 30 держав, бо США не ратифікували Версал. договір, а Статут Ліги був її складовою)

? запрошені держ, які дотримувались нейтралітету у війні (6 європейських, 6 латиноамериканських держав + Персія)

? решта держав (приймалися якщо 2/3 членів ЛН будуть «за»).

Претендувати на вступ у Лігу мали право будь-які держави, домініони або "самоврядні" території, включаючи колонії. (Остання умова була введена за пропозицією Британії, спеціально для спрощення прийому до Ліги Британської Індії.) Процедура виходу з Ліги передбачала завчасне (за два роки) повідомлення про це країною, що має намір вийти, всіх інших учасників Ліги.

Структура:

? Збори всіх представників Ліги (Асамблея – скликалася раз на рік у вересні, в разі потреби – кожного разу, коли виникала загроза миру. На засіданнях кожна країна могла мати не більше трьох представників та один голос).

? Рада Ліги (прообраз РБ ООН), склад: 5 постійних членів (ВБ, Фр, Італ, Яп, США і непостійні члени, яки обиралися Асамблеєю (спочатку було 4, потім 6, потім 8; у засіданнях могли приймати участь будь-які держави-члени).

? Постійний секретаріат. Кожна країна має 1 голос (складався з генерального секретаря й "тих секретарів і співробітників, які можуть знадобитися". Рада призначала генерального секретаря, з наступним його затвердженням на Асамблеї. Перший генеральний секретар - британський дипломат Э.Друммонд).

При ЛН існувало дві міжн. установи: МО праці, Постійна палата міжн. суду в Гаазі.

ЛН спробувала створити систему спец. і допоміжних органів: тимчасові комісії, комітети тощо. Члени комітетів призначалися Радою Ліги за принципом – найбільш відомі фахівці в якійсь галузі при відсутності принципу державного представництва.

Головне завдання Статуту ЛН передбачалося:

-- надання гарантій країнам членам

-- колективні дії в разі порушення статуту і війни

-- збереження незалежності і тер. цілісності держав

-- якщо конфлікт не вдається вирішити самостійно, його учасники можуть звернутися до арбітражу або Ради ЛН.

-- сторони не повинні вдаватися до воєнних дій протягом 3 міс після початку скликання конференції з конфл. (тобто війна дозволяється!)

Заходи проти порушень:

-- порушення миру розглядається як війна проти всіх членів Ліги

-- ведення повної економ. і політ. ізоляції

-- формування військ з національних контингентів з метою примусу до миру

Ек. Санкції застосовувалися в 1935 проти Італії під час агресії а Ефіопії.

Мандатна система.

За пропозицією президента США В.Вільсона, до статуту Ліги Націй (ст. 22) було уведено поняття мандату, тобто повноважень на управління тією чи іншою територією від імені Ліги Націй.

Згідно з мандатною системою, усі території були поділені на три групи мандатів: "А", "В", "С".

До групи "А" входили колишні володіння Османської імперії, статус яких наближався до статусу протекторату.

Група "В" охоплювала колишні німецькі колонії в Центральній Африці, які передавалися під безпосереднє управління держави-мандатарія із збереженням певного ступеня самоврядування.

Мандати групи "С" стосувалися Південно-Західної Африки та островів Тихого океану й фактично означали цілковиту анексію цих територій державою-мандатарієм.

Розподіл німецьких колоній було затверджено на засіданні Верховної ради Антанти 7 травня 1919 р., а колонії колишньої Османської імперії - на конференції в Сан-Ремо в 1920 р.

Згідно з розподілом колоній, Великобританія отримала мандати групи "А" на Ірак, Палестину й Трансйорданію та мандати групи "В" -на Танганьїку, частину Того й Камеруну.

Франція одержала мандати "А" на Сирію й Ліван, мандати "В" - на частину Того й Камеруну, Бельгія - мандат "В" на Руанду-Урунді.

Японія дістала мандати групи "С" на Маршаллові, Каролінські та Маріанські острови в Тихому океані.

Решту мандатів на території групи "С" отримали ПАР та Австралія.

Недоліки:

-- санкції не мали всеохоплюючого характеру

-- рішення в Асамблеї і ради Ліги приймалися за принципом одностайності і будь-який член ЛН міг накласти вето і паралізувати діяльність ЛН

-- ЛН не набула впливового характеру через відсутність США і СРСР (виключили у 1939 р. через фінлянд. війна)

-- Кількість комітетів не була лімітована – їх була величезна кількість. Відсутній координаційний орган і лише в останні роки було створенно 2 Комітети з координації.

-- традиційне суперництво між ВБ і ФР

-- невдала спроба застосувати ефективні санкції в 1931 р. проти Японії через її напад на Маньчжурію.

Здобутки ЛН

-- фінансове відновлення Австрії і Угор

-- реорганізація банкової системи в Естонії Румунії

-- валютні реформи в Китаї

-- боротьба з епідеміями та інфекц затвор.

-- встановлення контролю за поширенням опіуму та работоргівлею (зокрема жінками)

-- захист прав та інтересів молоді

-- покращення систем міжнародного сполучення та транзиту

-- кодифікація міжнародного права.

ЛН проіснувала до 18 квітня 1946 року – на Асамблеї було прийнято рішення про саморозпуск та передачу майна ООН.

Важливо: 1933 – з організації вийшла Німеччина,1937 – Італія (через введення проти неї санкції через її агресію в Абессинії),1933 - Японія; у грудні 1939 р. з ЛН виключили СРСР через війну з Фінляндією.