Організація Об'єднаних Націй: історія створення, правовий статус, головні органи

Створення Організації Об'єднаних Націй. Першим кроком до створення ООН стала союзницька деклара­ція, підписана в Лондоні 12 червня 1941 року, у якій союзники зобов'язалися «працювати разом, з іншими вільними народами, як у війні, так і в мирі».

14 серпня 1941 року президентом Сполучених Шта­тів Америки Франкліном Делано Рузвельтом і пре­м'єр-міністром Сполученого Королівства Великобрита­нії та Північної Ірландії (далі: Сполучене Королівст­во) Уїнстоном Черчіллем був підписаний документ, у якому вони запропонували звід принципів міжнарод­ного співробітництва в підтримці миру і безпеки. До­кумент, підписаний під час зустрічі «десь на морі», відо­мий як Атлантична хартія.

1 січня 1942 року представниками 26 союзних дер­жав, що воювали проти країн «осі», була підписана Де­кларація Об'єднаних Націй, у якій вони заявили про підтримку Атлантичної хартії. У цьому документі впер­ше була офіційно використана назва «Об'єднані Нації», запропонована президентом Рузвельтом.

У декларації, підписаній в Москві ЗО жовтня 1943 ро­ку в ході спеціальної конференції (Московська конфе­ренція), уряди Радянського Союзу, Сполученого Коро­лівства, Сполучених Штатів Америки і Китаю заклика­ли до якнайшвидшого створення міжнародної органі­зації для підтримки миру і безпеки.

Ця мета була знову підтверджена на зустрічі кері­вників Сполучених Штатів Америки, СРСР і Сполуче-

ного Королівства на зустрічі в Тегерані 1 грудня 1943 року (Тегеранська конференція).

Перші контури ООН були окреслені на конференції в особняку, відомому за назвою «Думбартон-Окс», у Ва­шингтоні. На двох серіях засідань, що проходили з 21 вересня до 7 жовтня 1944 року, Сполучені Штати Аме­рики, Сполучене Королівство, СРСР і Китай домовили­ся про цілі, структури і функції цієї організації.

11 лютого 1945 року після зустрічей у Ялті (Ялтин­ська конференція) Рузвельт, Черчілль і Сталін заявили про свою рішучість заснувати «загальну міжнародну організацію для підтримки миру і безпеки».

25 квітня 1945 року делегати від 50 країн зібралися в Сан-Франциско на Нараду Об'єднаних Націй із питань міжнародних організацій (Конференція в Сан-Францис­ко). Делегати підготували Статут із 19 глав і 111 статей, що був одноголосно прийнятий 25 червня 1945 року., Наступного дня делегати підписали його в будинку Ме­моріалу ветеранів війни.

24 жовтня 1945 року Статут ООН ратифікований п'ятьма постійними членами Ради Безпеки, більшістю інших держав, що підписали його, і набрав сили. Таким чином, Організація Об'єднаних Націй була створена, а 24 жовтня стало днем ООН.

З початку 1946 року починають створюватися й ак­тивно діяти основні органи ООН:

10 січня 1946 року в Центральному залі Вестмінс-терського палацу в Лондоні відкривається перша Гене­ральна Асамблея, на якій було представлено 51 держа­ву; 17 січня 1946 року у Вестмінстерському палаці вперше збирається Рада Безпеки і приймає свої прави­ла процедури;

24 січня 1946 року Генеральна Асамблея приймає першу резолюцію. її головні теми: мирне використан­ня атомної енергії та ліквідація атомної й інших видів зброї масового знищення;

1 лютого 1946 року Трюгве Чи (Норвегія) стає пер­шим Генеральним Секретарем ООН;

10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея приймає Загальну декларацію прав людини;

24 жовтня 1949 року закладений перший камінь те­перішнього будинку Центральних установ ООН у Нью-Йорку.

Організація Об'єднаних Націй і її органи п'ять ра­зів удостоювалися Нобелевської премії миру:

1954 рік: Управління Верховного комісара Органі­зації Об'єднаних Націй у справах біженців (УВКБ ООН) за допомогу біженцям у Європі;

1965 рік: Дитячий фонд Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) за допомогу в порятунку життя дітей у всьому світі;

1969 рік: Міжнародна організація праці (МОП) за досягнуті успіхи у встановленні норм, що захищають права працюючих і забезпечують їх безпеку;

1981 рік: Управління Верховного комісара ООН у справах біженців за допомогу біженцям в Азії;

1988 рік: сили Організації Об'єднаних Націй з під­тримки миру за миротворчі операції.

Крім того, Нобелевської премії миру в зв'язку з ді­яльністю ООН були визнані гідними:

1945 рік: Кордел Халл, колишній державний секре­тар Сполучених Штатів Америки, за керівну роль у ство­ренні ООН;

1949 рік: лорд Джон Бойд Орр, Великобританія, пер­
ший генеральний директор Продовольчої та сільсько­
господарської організації (ФАО);

1950 рік: Ральф Бунче, Сполучені Штати Америки,
посередник ООН у Палестині, за керівну роль в укла­
данні угод про перемир'я, підписаних у 1949 році Ізра­
їлем, Єгиптом, Йорданією, Ліваном і Сирією;

1957 рік: Лестер Пірсон, колишній державний сек­ретар Канади, голова Генеральної Асамблеї, за роботу на благо справи миру протягом усього життя і за керів­ну роль у зусиллях ООН із врегулювання кризи навко­ло Суецького каналу;

1961 рік: Даг Хаммаршельд, Швеція, Генеральний Се­кретар ООН, за допомогу у врегулюванні кризи в Конго;

1974 рік: Шон Макбрайд, Ірландія, Комісар ООН по Намібії.

Завдання, цілі і принципи ООН знайшли своє закрі­плення в Статуті організації, підписаному 26 червня 1945 р. у Сан-Франциско.

Преамбула до Статуту Організації Об'єднаних На­цій містить таке:

«Ми, народи об'єднаних націй, сповнені рішучості

— врятувати прийдешні покоління від лихоліть вій­
ни, що двічі в нашому житті принесла людству невимов­
не горе,і

— знову затвердити віру в основні права людини, у
гідність і цінність людської особистості, у рівноправ­
ність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і ма­
лих націй, і

— створити умови, при яких можуть дотримуватися
справедливість і повага до зобов'язань, що випливають
із договорів та інших джерел міжнародного права, і

— сприяти соціальному прогресу та поліпшенню умов
життя при більшій свободі, і в цих цілях — виявляти
толератність і жити разом, у мирі один з одним, як доб­
рі сусіди, і

 

— об'єднати наші сили для підтримки міжнародно­
го миру і безпеки, і

— забезпечити прийняттям принципів і встановлен­
ням методів, щоб збройні сили застосовувалися не інак­
ше, ніж у спільних інтересах, і

— використовувати міжнародний апарат для спри­
яння економічному і соціальному прогресу всіх наро­
дів, вирішили об'єднати наші зусилля для досягнення
цих цілей.

Відповідно до цього наші відповідні уряди через пред­ставників, які зібралися в місті Сан-Франциско, що пред'явили свої повноваження, знайдені в належній фор­мі, погодилися прийняти дійсний Статут Організації Об'єднаних Націй і дійсним засновують міжнародну організацію за назвою «Об'єднані Нації».

У статті 2 Статуту ООН закріплені демократичні принципи цієї організації:

— суверенна рівність членів ООН;

— сумлінне виконання ними зобов'язань за Стату­
том ООН;

— розв'язання міжнародних спорів тільки мирними
засобами;

— відмова від погрози силою або її застосування в
будь-яких цілях, несумісних із Статутом ООН;

— обов'язок членів ООН надавати їй усемірну допо­
могу в усіх діях, що здійснюються відповідно до Стату­
ту, і утримуватися від допомоги державам, проти яких
ООН приймає примусові заходи;

— забезпечення Організацією Об'єднаних Націй та­
кого положення, щоб держави, що не входять в ООН, у
разі потреби діяли відповідно до її Статуту;

— невтручання ООН у внутрішні справи держав.

Членство в ООН. Членами ООН можуть бути миро­любні держави, що приймуть на себе зобов'язання, кот­рі містяться в Статуті, і які, на думку ООН, можуть і бажають ці зобов'язання виконувати. Початковими членами ООН була 51 держава.

Прийом нових членів в ООН провадиться за рекомен­дацією Ради Безпеки Генеральною Асамблеєю більшіс­тю в 2/3 голосів. У тому ж порядку провадиться виключення з ООН держав, що систематично порушу­ють Статут, і призупинення здійснення прав і привіле­їв, що випливають із членства в ООН, стосовно держав, проти яких ООН уживає заходів превентивного або при­мусового характеру.

Головні органи ООН. Статут ООН до числа головних органів відносить Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Раду, Раду з опіки, Міжнарод­ний Суд і Секретаріат.

Генеральна Асамблея — сесійний орган ООН — скла­дається з представників усіх держав-членів. В даний час членами ООН за станом на 1 травня 2000 року є 188 дер­жав світу (у вересні 1999 року в члени ООН прийняті острівні держави Кирибаті, Науру і Тонга).

Генеральна Асамблея має право обговорювати будь-які питання, що входять у компетенцію ООН. Вона упо-

вноважена розглядати загальні принципи міжнародно­го співробітництва в справі підтримки миру і безпеки, включаючи проблему роззброювання. Проте будь-яке питання, по котрому необхідно почати дії, до і після його обговорення Генеральною Асамблеєю повинно бути пе­редане Раді Безпеки, тому що вона є єдиним органом ООН, уповноваженим приймати рішення щодо таких дій. Чергові сесії Генеральної Асамблеї проводяться 1 раз у рік. В міру необхідності можуть проводитися та­кож спеціальні сесії Генеральної Асамблеї, що склика­ються Генеральним секретарем за вимогою Ради Без­пеки або більшості членів ООН. На сесіях кожний член ООН може бути представлений делегацією, що склада­ється не більш ніж із п'яти делегатів і п'яти заступни­ків, кожна делегація має один голос.

На кожній черговій сесії створюється сім головних комітетів, у роботі яких можуть брати участь представ­ники всіх держав-членів ООН: Комітет з політичних питань і питань безпеки (Перший комітет) — цей комі­тет займається в основному питаннями роззброюван­ня; Спеціальний політичний комітет — у нього переда­ються політичні питання, що входять у компетенцію Першого комітету; Комітет з економічних і фінансо­вих питаннь (Другий комітет);

Комітет з соціальних, гуманітарних питань і питань культури (Третій комітет); Комітет із питань міжнарод­ної опіки і територій, що не самоуправляються (Четве­ртий комітет); Комітет з адміністративних і бюджет­них питань (П'ятий комітет); Комітет з правових пи­тань (Шостий комітет). Генеральна Асамблея може та­кож утворювати тимчасові або постійні допоміжні ор­гани (наприклад, подібним способом створена Комісія з роззброювання, Конференція ООН з торгівлі і розвит­ку і Комісія ООН з міжнародного права).

Генеральна Асамблея на своїх сесіях приймає поста­нови, рішення і рекомендації. Постановами іменуються акти, прийняті Генеральною Асамблеєю за рекомендаці­єю Ради Безпеки, що звернені до держав-членів і нагаду­ють їм про їхні права й обов'язки. Постанови можуть

прийматися і з питань прийняття або виключення дер­жав з організації. Відповідно до статті 13 Статуту ООН Генеральна Асамблея організує дослідження і робить рекомендації членам ООН із метою сприяння міжнарод­ному співробітництву в політичній галузі і заохочення прогресивному розвитку міжнародного права та його кодификації, а також сприяння міжнародному співробіт­ництву в галузі економічній, соціальній, культури, осві­ти і т.д. Рішення Генеральної Асамблеї, відповідно до пункту 2 статті 18 Статуту ООН, приймаються з важли­вих питань (рекомендації відносно миру і безпеки, вибо­ри непостійних членів Ради Безпеки, прийом нових чле­нів Організації, призупинення прав та привілеїв членів ООН) більшістю в 2/3 присутніх і тих, що беруть участь у голосуванні членів Асамблеї.

Рада Безпеки. Являє собою найважливіший постій­но діючий орган ООН, що складається з 15 членів: 5 із них — Росія, СІЛА, Великобританія, Франція і Китай — є постійними, а 10 — непостійними, що обираються Ге­неральною Асамблеєю на термін 2 роки (5 членів що­річно).

Місця непостійних членів Ради Безпеки розподіля­ються в такий спосіб: від Азії й Африки — 5 членів; від Східної Європи — 1 (у 1999 році Україна була обра­на непостійним членом Ради Безпеки), від Латинської Америки і Карибського моря — 2, від Західної Європи, Канади, Нової Зеландії й Австралії — 2.

На Раду Безпеки покладається головна відповідаль­ність за підтримку міжнародного миру і безпеки. її рішення, прийняті у встановленому порядку, обов'язко­ві для держав — членів ООН, що зобов'язані підпоряд­ковуватися рішенням Ради Безпеки і виконувати їх.

Рада Безпеки: уповноважена розслідувати будь-які спори або ситуації, що можуть викликати міжнародні спори, для визначення того, чи не може продовження цього спору чи ситуації загрожувати підтримці міжна­родного миру і безпеки; робити рекомендації щодо про­цедури або методів врегулювання таких спорів; розроб­ляти плани створення системи регулювання озброєнь;

визначати наявність загрози миру або акту агресії і робити рекомендації про заходи, що слід прийняти; ро­бити рекомендації щодо прийому нових членів і ви­ключення з ООН, умов, на яких держави можуть стати учасниками Статуту Міжнародного Суду, і про призна­чення Генерального секретаря; вибирати разом із Ге­неральною Асамблеєю членів Міжнародного Суду; здій­снювати в «стратегічних районах» функції ООН з опі­ки; представляти щорічні і спеціальні доповіді Генераль­ній Асамблеї.

Рішення Ради Безпеки з процедурних питань мо­жуть бути прийняті дев'ятьма голосами будь-яких чле­нів Ради. При виборах членів Міжнародного Суду до­статньо навіть восьми голосів будь-яких членів Ради Безпеки. Для ухвалення рішення з усіх інших питань потрібно дев'ять голосів, включаючи голоси всіх п'яти постійних членів Ради Безпеки.

Для здійснення Радою Безпеки своїх функцій у під­тримці міжнародного миру і безпеки держави-члени зобов'язуються надавати в її розпорядження в разі по­треби збройні сили, допомогу і відповідні засоби обслу­говування, включаючи право проходу.

Роль ООН і, зокрема, Ради Безпеки, у підтримці миру і забезпеченні міжнародної безпеки зводиться до здій­снення таких основних заходів:

1. Превентивна дипломатія — це дії, спрямовані на
попередження виникнення спорів між сторонами, недо­
пущення переростання існуючих спорів у конфлікти й
обмеження масштабів конфліктів після їх виникнення.

2. Миротворчість — це дії, спрямовані на те, щоб
схилити ворогуючі сторони до угоди, головним чином
за допомогою таких мирних засобів, що передбачені в
главі VI Статуту ООН.

3. Підтримка миру — це забезпечення присутності
ООН в даному конкретному районі, що зв'язане з розгор­
танням військового і/або поліцейського персоналу ООН,
а нерідко і цивільного персоналу.

4. Миробудівництво в конфліктний період — це дії,
спрямовані на запобігання спалаху насильства між кра-

їнами і народами після ліквідації конфлікту або конф­ліктної ситуації.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) складається з 54 членів, що обираються Генеральною Асамблеєю: 18 членів ЕКОСОР обираються щорічно терміном на З роки. Таким чином, склад Ради обновляється щорічно на 1/3, причому член Ради, який вибуває, може бути переобраний на новий термін.

Обрання відбувається в такому порядку: 6 членів — від держав Східної Європи; 13 — від держав Західної Європи й інших держав; 11 — від держав Азії; 14 — від держав Африки; 10 — від держав Латинської Аме­рики. Кожний член ЭКОСОР має одного представника.

Рада має за мету сприяння розвитку міжнародного співробітництва в економічній і соціальній галузях. Вона здійснює дослідження й складає доповіді з міжна­родних питань. Чергові сесії проводяться два рази в рік, рішення приймаються простою більшістю. Органа­ми Ради є три сесійних комітети (економічний, соціа­льний і координаційний), шість постійних комітетів (з технічної допомоги, з неурядових організацій, з про­мислового розвитку, з житлового будівництва, з плану­вання, з використання з метою розвитку досягнень науки і техніки), функціональні комісії (з народонаселення, з прав людини, з права жінок, з наркотичних засобів). При ЭКОСОР мають консультативний статус більше 600 неурядових організацій із питань, що входять у ком­петенцію ЭКОСОР.

Рада з опіки була створена для надання допомоги Генеральній Асамблеї в здійсненні міжнародної систе­ми опіки. За Статутом ООН Рада з опіки повинна вклю­чати: а) держави, що управляють територіями під опі­кою; б) постійних членів Ради Безпеки, що не мають територій під опікою, і в) членів Ради з опіки, що оби­раються Генеральної Асамблеєю на три роки.

Основною метою Ради з опіки було досягнення всіма підопічними територіями самоврядування і незалежнос­ті або в якості суверенних держав, або шляхом віль­ного приєднання до сусідніх незалежних держав. У листо-

паді 1994 року Рада Безпеки прийняла рішення про припинення Угоди про опіку ООН стосовно останньої з початкових 11 підопічних територій — території Ти­хоокеанські острови (Палау), керованої США. Тому в даний час Рада збирається на свої сесії лише за необ­хідності.

Міжнародний Суд — головний судовий орган ООН. Міжнародний Суд діє на основі Статуту ООН і Статуту Міжнародного Суду ООН, що є невід'ємною частиною Статуту. Держави — не члени ООН також можуть бра­ти участь у Статуті Міжнародного Суду на умовах, обу­мовлених у кожному окремому випадку Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Суд скла­дається з 15 незалежних суддів, обраних із числа осіб високих моральних якостей, що задовольняють вимо­гам, запропонованим у їхніх країнах для призначення на вищі судові посади, або тих, хто є юристами з визна­ним авторитетом в галузі міжнародного права. При цьому в складі Суду не може бути двох громадян тієї самої держави. Члени Суду діють в особистій якості і не є представниками держави свого громадянства. Вони також не можуть виконувати ніяких політичних або адміністративних обов'язків і не вправі присвячувати себе ніякому іншому заняттю фахового характеру. При виконанні судових обов'язків члени Суду користують­ся дипломатичними привілеями та імунітетами. Дер­жави представляють список кандидатур у члени Суду Генеральному секретареві ООН. Члени Суду обирають­ся на роздільних засіданнях Генеральною Асамблеєю ООН і Радою Безпеки. Термін повноважень суддів — дев'ять років, при цьому кожні три роки переобира­ються п'ять суддів. Кворум утворює присутність дев'я­тьох суддів. Слід враховувати, що стороною в справі, що розбирається Судом, може бути тільки держава. Фізич­ні та юридичні особи звертатися в Суд не вправі. До ведення Суду належать усі справи, передані йому сто­ронами, і питання, спеціально передбачені Статутом ООН або чинними конвенціями. За загальним правилом, юрисдикція Суду факультативна, що означає, що Суд

вправі розглядати конкретні спори за участю тієї або іншої держави тільки з її згоди. Проте держави мо­жуть робити заяви про визнання для себе обов'язкової юрисдикції Суду.

Місцеперебування Суду — м. Гаага (Нідерланди). Це, проте, не перешкоджає Суду засідати і виконувати свої функції в інших місцях у всіх випадках, коли Суд знайде це, бажаним. Голова і Секретар Суду повинні мешкати в місці перебування Суду. З часу створення Міжнарод­ного Суду в 1946 р. держави представили на його роз­гляд понад 60 спорів, і більше 20 консультативних ви­сновків були зажадані міжнародними організаціями.

Секретаріат — постійно діючий адміністративний орган ООН, що складається з Генерального секретаря і необхідного персоналу. Генеральний секретар призна­чається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на термін 5 років і може бути в тому ж поряд­ку призначений на новий термін. На Секретаріат у ці­лому покладений обов'язок із забезпечення необхідних умов для роботи інших органів ООН: упорядкування протоколів, здійснення усних і письмових перекладів виступів і документів, опублікування резолюцій та ін­ших матеріалів.

Генеральний секрета'р призначає персонал Секрета­ріату і керує його роботою. При виконанні своїх обов'яз­ків Генеральний секретар і персонал не повинні запи­тувати або одержувати указівок від яких-небудь уря­дів. Співробітники Секретаріату призначаються Гене­ральним секретарем за правилами, що встановлюють­ся Генеральною Асамблеєю. Прийом на службу в Сек­ретаріат і визначення її умов провадиться на договір­ній основі, з урахуванням необхідності забезпечення високого рівня працездатності, компетентності і сум­лінності. Співробітники секретаріату, чисельність яких перевищує 25 тисяч чоловік, є міжнародними громадян­ськими службовцями.

Першим Генеральним секретарем ООН, як уже від­значалося, був Трюгве Чи (Норвегія), що займав цю по­саду з 1946 по 1953 роки. Даг Хаммаршельд (Швеція)

був Генеральним секретарем із 1953 року до його за­гибелі в авіаційній катастрофі в Африці в 1961 році. Протягом 1961-1971 років цю посаду займав У Тан (Бірма, нині іменована Мьянмою). Потім його замінив Курт Вальдхайм (Австрія), що займав цю посаду з 1972 до 1981 року. Хав'єр Перес де Куельяр (Перу) став на посаду 1 січня 1982 р. і виконував її до кінця 1991 року. Бутрос Бутрос Галі (Єгипет) був Генеральним секретарем із січня 1992 до грудня 1996 року. Напри­кінці 1996 року Генеральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки ООН призначила Генеральним секретарем ООН Кофі Аннана (Гана) на період із 1 січня 1997 до 31 грудня 2001 року.