Особливості міжнародного права

Міжнародне право відрізняється від всіх інших пра­вових систем предметом і методами правового регу­лювання, об'єктом і суб'єктами права, а також засобом нормотворення і забезпеченням виконання розпоряд­жень міжнародно-правових норм.

 

Предметом регулювання міжнародного права є по­літичні, економічні й інші відносини між державами, що різні за своєю природою, характером, внутрішнім устроєм, територією і населенням і між іншими суб'єк­тами міжнародного права.

Таким чином, міжнародне право регулює суспільні відносини, що виходять за межі як внутрішньої компе-тенціїкожної конкретної держави, так і її територіаль­них меж.

Має відмінності і метод правового регулювання, вико­ристовуваний у міжнародному публічному праві. В ос­новному тут використовується імперативний метод правового регулювання суспільних відносин, обумовле­ний насамперед їхнім суб'єктним складом, і такий, що полягає в обов'язковому виконанні розпоряджень, що містяться в нормах міжнародного права.

Особливість суб'єктів міжнародного права виявля­ється насамперед у передвстановленості їх персоніфі­кованого (названого, пойменованого) переліку, що є ос­таточним і не підлягає розширенню.

Якщо у внутрішньодержавному праві суб'єкт — це носій прав і обов'язків, то суб'єкт міжнародного пра­ва — це носій міжнародних прав і обов'язків.

Суб'єктами міжнародного права є:

а) держави;

б) нації і народи, що борються за своє національне
визволення (більш детально — ті, що борються за сво­
боду, незалежність і створення власної державності);

в) міжнародні організації;

г) державоподібні суб'єкти.

Серед самих суб'єктів міжнародного публічного права головне і визначальне місце належить суверенним дер­жавам, що виступають у якості основних суб'єктів між­народного права. Саме від їхньої діяльності на міжна­родній арені залежать стабільне існування і функціо­нування всієї міжнародної системи в цілому, збережен­ня сформованої системи міжнародних відносин і ефек­тивність самого міжнародного права. Адже тільки дер­жави, діючи в рамках міжнародно-правових норм, воло-

діють реальною силою і можливостями із забезпечення миру і міжнародної безпеки, у тому числі і з примусо­вого забезпечення дотримання і виконання всіма су­б'єктами міжнародного права своїх зобов'язань.

Більш докладно характеристики й особливості су­б'єктів міжнародного права будуть розглянуті нижче.

Особливість об'єктів міжнародного права полягає в тому, що до них належить усе те, із приводу чого держа­ви й інші суб'єкти міжнародного права вступають у правовідносини між собою на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Таким чином, у коло об'єктів міжнародного права входять конкретні матеріальні і нематеріальні блага, що не належать винятково до внутрішньої компетен­ції держави і можуть виходити за межі державної те­риторії. Причому слід мати на увазі, що тільки держа­ви вправі вступати в будь-які правовідносини (визна­чати будь-який об'єкт взаємовідносин), котрі вони вва­жають необхідними і вигідними для себе. Єдиним об­меженням для держав у цьому смислі може бути пря­ма заборона якогось об'єкта міжнародним правом (на­приклад, не можуть бути об'єктом продажу жінки і діти, вирішення спорів між державами за допомогою оголошення війни і т.д.).

У якості об'єктів міжнародно-правових відносин мо­жуть виступати:

1) територія і міжнародний простір;

2) дії;

3) стримування від дій.

Територія виступає в якості об'єкта міжнародно-пра­вових відносин дуже часто, особливо після закінчення війн, наприклад у мирних договорах. Дії можуть бути об'єктом у найрізноманітніших правовідносинах, на­приклад у пактах про взаємодопомогу і союзні догово­ри. Стримування від дій також є об'єктом міжнарод­но-правових відносин, наприклад у пактах про ненапад, про нейтралітет, про закони і звичаї війни.

Слід, проте, мати на увазі, що об'єкт міжнародно-пра­вових відносин, коли він виражається в дії або стри-

 

 

 

муванні від дії, повинний бути правомірний, тобто він не повинний суперечити принципам і нормам міжна­родного права. Наприклад, втручання у внутрішні спра­ви держав не може бути об'єктом міжнародно-право­вих відносин, тому що воно заборонено самим міжна­родним,правом, зокрема Статутом ООН.

Засоби створення і забезпечення виконання чин­них норм міжнародного права також мають свої особ­ливості.

Засоби створення норм міжнародного права носять координаційний характер, тобто норми міжнародного права створюються самими суб'єктами міжнародного права в результаті взаємних компромісів і поступок, що призводять до угоди з тих або інших питань міжна­родних відносин.

Тому норми міжнародного права — є результат узгод­ження воль держав.

Слід мати на увазі, що процес узгодження воль дер­жав або інших суб'єктів міжнародного права — це спе­цифічний процес, що необхідно відрізняти, але не від­ривати від інших процесів, що відбуваються у світовій системі і навколишньому середовищі (основні аспекти узгодження воль держав будуть розглянуті нижче).

Особливість порядку примуса до дотримання норм міжнародного права полягає в передбаченні в таких нормах можливості застосування примусових заходів для забезпечення їхнього беззаперечного дотримання. Такий примус здійснюється самими суб'єктами міжна­родного права, як правило, державами, на основі чинних міжнародно-правових норм і в рамках відповідних між­народних договорів.

Примус для дотримання норм міжнародного права здійснюється у формі індивідуальних або колективних (групових):

репресалій — правомірних примусових дій держави (держав), спрямованих на відновлення своїх прав, пору­шених державою-порушницею, за допомогою інших, ніж застосування сили або погроза її застосування;

реторсій — правомірних примусових дій держави (держав), спрямованих на зустрічне обмеження прав держави-порушниці (наприклад, відповідні дискримі­наційні заходи у відношенні фізичних і юридичних осіб держави-порушниці, зустрічні митні обмеження і т.д.).

Якщо в основі правомірності репресалій лежить обо­в'язок держави, що наміряється звернутися до них, ви­користовувати для цього мирну процедуру відшкоду­вання збитку, заподіяного їй правопорушенням, то ре­торсії мають на меті відновлення принципу взаємнос­ті у відносинах відповідних держав. Слід мати на увазі, що міжнародне право забороняє збройні, тобто пов'яза­ні з застосуванням сили репресалії. Лише відмова дер­жави-порушниці від мирної процедури відшкодування збитку або від виконання рішення, прийнятого внаслі­док застосування такої процедури, дає правомірну мож­ливість для звернення до таких репресалій. Причому заходи, використовувані в їхній якості, повинні бути пропорційні (розмірні) правопорушенню, що виклика­ло їх, і підлягають припиненню з моменту відновлення положення, що йому передувало. Вимоги домірності й адекватності пред'являються і до реторсій. Причому дотримання принципу домірності, а також категорич­на вимога незастосування військової сили була вислов­лена Комісією з прогресивного розвитку і кодификації міжнародного права ООН,⁴ при розробці проекту міжна­родної Конвенції про відповідальність держав.