Територіальне море (територіальні води) і його правовий режим

Територіальне море (територіальні води) — це мор­ський пояс, розташований уздовж берега або безпосеред­ньо за внутрішніми морськими водами прибережної держави і розташований під її повним суверенітетом. Острови, що знаходяться за межами територіального моря, мають своє власне територіальне море. Проте при­бережні установки і штучні острови територіальних вод не мають.

Кожна держава має право встановлювати ширину свого територіального моря до межі, що не перевищує 12 морських миль. Зі 134 прибережних держав 78 держав установили 12-мильну зону (у тому числі Росія, Польща, Україна, Болгарія, Румунія, Куба, Франція, Іспанія, Португалія та ін.), 5 держав — у 6 миль (у тому числі Греція, Туреччина та ін.), 2 держави — у 4

милі (Норвегія і Фінляндія), 20 держав — 3 милі (у тому числі Великобританія, ФРН, Нідерланд, Данія, Австралія та ін.). Водночас є держави, що встановили в односторон­ньому порядку ширину територіальних вод, що пе­ревищують ліміт, установлений Конвенцією ООН по морському праву 1982 року. Так, наприклад, Ангола встановила ширину територіальних вод у 20 миль, Нігерія і Того — ЗО миль, Гамбія, Танзанія, Камерун, Ма­дагаскар — 50 миль, Мавританія — 70 миль. Є і більш великі претензій, які міжнародне право засуджує.

Існують три основних способи відліку територіаль­них вод:

1) від лінії найбільшого відливу уздовж берега
прибережної держави;

2) якщо берегова лінія звивиста або порізана чи
поблизу берега є ланцюг островів, може застосовувати­
ся метод прямих вихідних ліній, що з'єднують най­
більш виступаючі в море точки берега й островів;

3) від внутрішніх морських вод.

Зовнішнім кордоном територіального моря є лінія, кожна точка якої знаходиться від найближчої точки прямої вихідної лінії на відстані, рівній ширині тери­торіального моря (12 миль).

Бічний кордон територіальних вод суміжних держав, а також кордони територіального моря держав, що про-тилежать, береги яких відстоять один від одного менше ніж на 24 (12+12) милі, визначається міжнародними договорами.

Суверенітет прибережної держави поширюється на водний простір територіального моря, повітряний прос­тір над ним, а також на поверхню дна і надра в цій зоні (стаття 1 Конвенції про територіальне море та прилег­лу зону 1958 року). Територіальне море є частиною те­риторії відповідної держави. Проте обсяг суверенних прав прибережної держави в територіальному морі дещо вужчий, ніж у внутрішніх водах. З обсягу правомочно-стей держави установлюється виняток — право мирно­го проходу. Невійськові судна всіх держав користують­ся правом мирного проходу через територіальне море.

При цьому під проходом розуміється плавання через територіальне море з метою:

а) перетнути це море, не заходячи у внутрішні води
або не становлячись на рейді або біля портової спо­
руди за межами внутрішніх вод;

або

б) пройти у внутрішні води або вийти з них або
стати на рейді або біля портової споруди (стаття 18
Конвенції 1982 року).

У відповідності зі статтею 19 Конвенції з морського права «прохід є мирним, якщо тільки ним не порушу­ється мир, добрий порядок або безпека прибережної дер­жави».

Прохід признається таким, що порушує «світ, добрий порядок і безпеку» прибережної держави, якщо судно здійснює:

а) погрозу силою або її застосування проти суве­
ренітету, територіальної цілісності або політичної не­
залежності прибережної держави або яким-небудь
іншим чином з порушенням принципів міжнарод­
ного права, втілених у Статуті ООН;

б) будь-які маневри або навчання зі зброєю будь-
якого виду;

в) будь-який акт, спрямований на збір інформації
на шкоду обороні або безпеці прибережної держави;

г) будь-який акт пропаганди, що має за мету зазі­
хання на оборону або безпеку прибережної держави;

г) підйом у повітря, посадку або прийняття на
борт будь-якого літального апарату;

д) підйом у повітря, посадку або прийняття на
борт будь-якого військового устрою;

є) навантаження або розвантаження будь-якого то­вару або валюти, саджання або висадження будь-якої особи всупереч митним, фіскальним, імміграційним або санітарним законам і правилам прибережної держави;

є) будь-який акт навмисного і серйозного забруд­нення всупереч діючій Конвенції;

ж) будь-яку рибальську діяльність;

з) проведення дослідницької або гідрографічної діяльності;

и) будь-який акт, спрямований на створення пере­шкод функціонуванню будь-яких систем зв'язку або будь-яких інших споруд або установок прибережної держави;

і) будь-яку іншу діяльність,' що не має прямого відношення до проходу.

У відповідності зі статтею 13 Закону України «Про державний кордон України» мирний прохід через те­риторіальне море України здійснюється з метою його перетинання без заходу у внутрішні води України, або з метою заходу у внутрішні води і порти України, або виходу з них у відкрите море. Прохід вважається мир­ним, якщо при цьому не порушується мир, а також пра­вопорядок і безпека України. Іноземні невійськові суд­на при здійсненні мирного проходу повинні випливати звичайним навігаційним курсом або курсом, рекомен­дованим компетентними органами України, а також морськими коридорами або схемами поділу прямуван­ня. Конвенція ООН з морського права 1982 року при­пускає можливість проходження морськими коридора­ми танкерам, суднам із ядерними двигунами або таким, що перевозять ядерні й інші небезпечні або отрутні за своєю природою матеріали. При цьому такі судна по­винні мати на борту документи і додержуватися особ­ливих запобіжних заходів. Морські коридори і схеми поділу прямування повинні бути ясно визначені прибе­режною державою і публікуватися на відповідних мор­ських картах.

При порушенні правил мирного проходу в територі­альному морі України капітан іноземного невійськово­го судна може бути притягнутий до відповідальності згідно до законодавства України.

Іноземні кораблі в територіальному морі України і її внутрішніх вод зобов'язані додержуватися правила радіозв'язку, навігаційних, портових, митних, санітарних й інших правил. У випадку вимушеного їх порушення варто негайно повідомляти адміністрацію найближчого порту України.

Компетентні органи України вправі встановлювати райони в межах територіального моря і внутрішніх вод України, плавання в який іноземним суднам забороне­но. Про це повинне бути зроблене належне повідомлен­ня. Хоча Закон України від 4 листопада 1991 року не згадує про це, при проході через територіальне море зви­чайна практика потребує проходження без зупинок. Проте Конвенція про територіальне море, прийнята на Женевській конференції 1958 p., визнавала право при проході на зупинку і стоянку на якорі, оскільки вони пов'язані зі звичайним плаванням або виявилися не­обхідними внаслідок непереборної сили або лиха. Кон­венція ООН з морського права 1982 року в п. 2 статті 18 визнала це право в якості винятку, закріпивши, що прохід повинний бути безупинним і швидким.

Особливий порядок проходу через територіальні води встановлений для військових кораблів. Визначення вій­ськового корабля дано в статті 29 Конвенції 1982 року. Під ним розуміється «судно, що належить до збройних сил якої-небудь держави, що має зовнішні знаки, які відрізняють такі судна його національності, що знахо­диться під командуванням офіцера, що перебуває на службі уряду даної держави і прізвище якого занесене у відповідний список військовий або еквівалентний йому документ, і яке має екіпаж, підпорядкований регуляр­ній військовій дисципліні».

У період існування СРСР, що наполягав на дозвільно­му порядку проходу іноземних військових кораблів че­рез свої територіальні води, про що зробив відповідне застереження до статті 23 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 року, кораблі військово-мор­ського флоту США, що не розділяли позицію СРСР у цьому питанні і тлумачили її як таку, що порушує між­народне право, двічі, у 1986 і 1988 роках, зробили спробу здійснити право мирного проходу пройшовши через ра­дянські територіальні води в Чорне море. Це призвело до інцидентів, що у результаті дали імпульс переговор­ному процесу зі зближення позицій двох держав, що сто­суються права мирного проходу. 23 вересня 1989 року

міністр закордонних справ СРСР Е.А. Шеварнадзе і дер-жсекретар США Дж. Бейкер підписали угоду «Про однакове тлумачення правил міжнародного права стосов­но мирного проходу». У ньому сторони визнали, що право мирного проходу поширюється на всі судна, включаючи військові кораблі, і не потребує дозвільних процедур. Обидві держави взяли зобов'язання привести в повну відповідність із Конвенцією ООН з морського права 1982 року своє законодавство, правила і практику, що належать до мирного проходу.

В Україні військові кораблі іноземних держав, а та­кож підводні човни здійснюють мирний прохід у тери­торіальному морі України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів. При цьому підводні човни повинні плавати тільки на поверхні і під своїм прапором. Не­виконання перерахованих правил надає право компете­нтним органам України вимагати від порушника негай­но покинути територіальне море України. Це відпові­дає положенням статті ЗО Конвенції 1982 року.

Слід також мати на увазі, що держава прапора від­повідає за будь-яку шкоду або збитки, завдані прибереж­ній державі в результаті недотримання військовим або іншим некомерційним судном правил прибережної держави щодо плавання в територіальному морі або по­ложень Конвенції 1982 року.

Проте зазначена Конвенція (стаття 24) встановлює й обов'язок прибережної держави з організації судноплав­ства в її територіальному морі. Так, прибережна дер­жава не повинна перешкоджати мирному проходові іноземних суден, воно повинна належним чином по­відомляти про всі відомі їй небезпеки для судноплавс­тва в її територіальних водах.

Слід зазначити, що конкретні питання, пов'язані з юрисдикцією прибережної держави у відношенні іно­земних суден, що здійснюють право мирного проходу, вирішуються в залежності від приналежності цих су­ден до класу військових кораблів, а також державних суден, експлуатованих у некомерційних цілях, або до

класу торгових суден (підрозділи А, В, С розділу 3 час­тини II Конвенції ООН з морського права 1982 року). Стосовно військових кораблів діє принцип імунітету державної власності, відповідно до яких вони вилуча­ються з-під юрисдикції прибережної держави. У випад­ку недотримання ними законів і правил прибережної держави під час мирного проходу через її територіаль­ні води, влади прибережної держави можуть вимагати, щоб цей корабель негайно покинув її територіальне море. При цьому шкода і збитки, заподіяні кораблем-порушником, покриваються державою його прапора.

На борту іноземного торгового судна, що здійснює право мирного проходу, діють карна і цивільна юрис­дикція держави прапора судна, за винятком вилучень, встановлених у конвенційному порядку. У відповідності зі статтею 27 Конвенції ООН з морського права, карна юрисдикція здійснюється прибережною державою сто­совно злочину, вчиненого на борту іноземного торгово­го судна під час проходу через територіальне море, якщо:

1) наслідки злочину поширюються на прибереж­
ну державу;

2) злочин порушує спокій у країні або добрий по­
рядок у територіальному морі;

3) капітан судна, дипломатичний агент або кон­
сульська посадова особа держави прапора судна зве­
ртаються до місцевої влади з проханням про надан­
ня допомоги;

4) прийняті заходи необхідні для припинення не­
законної торгівлі наркотиками або психотропними
речовинами.

Але не підлягає обмеженню право прибережної дер­жави приймати будь-які заходи для арешту або розслі­дування на борту іноземного судна, що проходить через територіальне море, після його виходу з внутрішніх морських вод. Це право спрямоване на забезпечення можливості прибережної держави заарештовувати і від­давати суду осіб, що несуть кримінальну відповідаль­ність за злочини, вчинені під час перебування судна у внутрішніх водах такої держави. При вчиненні злочина

на борту іноземного судна до входу в територіальне море і при проходженні цього судна без заходу у внутрішні морські води прибережна держава здійснювати втручан­ня не повинна (п. 5 статті 27 Конвенції ООН з морського права).

Проте у виняткових випадках, пов'язаних із нанесен­ням шкоди морському середовищу або порушенням ре­жиму виняткової економічної зони, Конвенція 1982 року передбачає умови втручання прибережної держави. У відповідності зі статтею 28 зазначеної конвенції:

а) прибережна держава не повинна зупиняти іно­земне судно, що проходить через територіальне море або змінювати його курс із метою здійснення цивіль­ної юрисдикції у відношенні особи, що знаходиться на борту судна;

б) прибережна держава може застосовувати у від­ношенні такого судна заходи стягнення або арешт у будь-якій цивільній справі тільки по зобов'язаннях або в силу відповідальності, прийнятої або наклика­ної на себе цим судном під час або для проходу його через води прибережної держави. При цьому ці об­меження не торкаються права прибережної держа­ви застосовувати заходи стягнення або арешт у ци­вільній справі у відношенні іноземного судна, що зна­ходиться на стоянці в територіальному морі або про­ходить через територіальне море після виходу з внут­рішніх вод.