Міжнародне космічне право та його джерела

Слід вказати на те, що космічний простір, розташо­ваний у юридичному і фізичному смислі за межами земного повітряного простору що простирається в без­країсть не маючи ніякої межі, не пристосований для життя і діяльності людини, а також ніяких інших живих істот, крім спеціальних апаратів і пристроїв, причому на обмежений час. Тому в даний час для держав немає сенсу оголошувати територіальні претензії на певні ді­лянки таких просторів.

У результаті такої обмеженої функціональності юри­дичний статус космічного простору з початку косміч­ної діяльності склався як статус міжнародного прос­тору, тобто простору, на який не поширюється сувере­нітет або юрисдикція будь-якої держави. Правовий режим космічного простору (практично в межах усієї сонячної системи) також типовий для міжнародного простору.

Міжнародне космічне право — галузь сучасного між­народного права, що регулює діяльність держав з дослід­ження і використання космічного простору, що встано­влює його правовий режим.

Потреба міжнародного правового регулювання кос­мічної діяльності була породжена науково-технічним прогресом, що призвів до запуску Радянським Союзом 4 жовтня 1957 року першого штучного супутника Зем­лі, що ознаменував початок освоєння людством космі­чного простору.

 

 

Космічною діяльністю займається нині дуже обме­жене число високорозвинених держав і держав, що во­лодіють відповідними можливостями. Саме вони і ви­ступають основними суб'єктами міжнародного косміч­ного права. Але в результаті такої діяльності й у її міжнародно-правовому регулюванні зацікавлені всі дер­жави світу, людство в цілому. Тому правове регулюван­ня космічної діяльності із самого початку стало здійс­нюватися шляхом укладання, головним чином, універ­сальних міжнародних угод, відкритих для участі всіх держав. Основна роль у справі розроблення таких дого­ворів належить Організації Об'єднаних Націй в особі Генеральної Асамблеї, її допоміжного органу — Комі­тету з використання космічного простору в мирних ці­лях і його підкомітету з правових питань.

Як відзначалося раніше, космічний простір — це недержавна (міжнародна) територія, юридичний статус і правовий режим якої визначаються міжнародним правом. В основі правового режиму космічного просто­ру лежать вироблені в рамках ООН або під її егідою міжнародні універсальні договори.' У їхньому числі: Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 року; Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 року; Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах, 1979 року. Такими договорами є також: Угода про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір, 1968 року; Конвенція про міжнародну відповідальність за збитки, завдані космі­чними об'єктами, 1972 року.

Виходячи з положень цих універсальних міжнарод­них угод, багато держав уклали угоди про науково-технічне співробітництво в сфері космічної діяльності, їх кількість перевищує десятки, якщо не сотні, і продо­вжує безупинно рости.

До числа джерел міжнародного космічного права уні­версального характеру належать також договори, що

частково регулюють і космічну діяльність. Це, напри­клад, Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою, 1963 року; Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншо­го ворожого використання засобів впливу на природне середовище, 1977 року.

Крім того, до джерел міжнародного космічного пра­ва належать міжнародні договори двостороннього ха­рактеру. Так, у 1963 році між СРСР і США була укла­дена джентльменська угода про нерозміщення в космі­чному просторі будь-яких об'єктів із ядерною зброєю й іншими засобами масового знищення. Загальне значен­ня цієї угоди було підтверджено в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1884 (XVIII). У 1998 році Російська Федерація, США, країни, що входять у Європейське кос­мічне агентство, Японія і Канада уклали угоду про ство­рення міжнародної космічної станції.